№ 201/4129/19
провадження 4-с/201/36/2022
30 вересня 2022 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Храмцевич Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро справу за скаргою Фонду державного майна України, заінтересовані особи ОСОБА_1 і державний виконавець Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Коваленко Уляна Юріївна на протиправні дії та бездіяльність державного виконавця, зобов'язання вчинити певні дії, визнання незаконною постанову і скасування постанови державного виконавця,
Фонд державного майна України і ОСОБА_2 09 квітня 2019 року звернулися до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового приміщення і витребування з чужого незаконного володіння, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2020 року вказаний позов було задоволено, рішення суду набрало законної сили, 02 вересня 2021 року по справі були видані виконавчі листи, які були направлені для виконання за місцем знаходження боржника, але виконавче провадження відкрите не було і лист повернуто стягувачеві.
ФДМУ 21 січня 2022 року звернувся до суду зі скаргою на протиправні дії і бездіяльність державного виконавця Центрального районного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Коваленко У.Ю., на протиправні дії та бездіяльність державного виконавця, зобов'язання вчинити певні дії, визнання незаконною постанови і скасування постанови державного виконавця про повернення виконавчого документу через порушення вказаного виконавця, що пов'язані з неналежним виконанням за вказаним виконавчим листом.
Керівник вказаного Центрального ВДВС не прослідкував за вказаним і незаконно затвердив вказану постанову державного виконавця. Державний виконавець також не повідомив заявника своєчасно про виконавчі дії навіть після звернення до них адвоката заявника, не роз'яснив йому його права, вважає вказані і інші дії та бездіяльність державного виконавця неправомірними, протиправним та просили визнати неправомірними дії державного виконавця вказаного ВДВС, який не виконав вищезазначених вимог Закону України «Про виконавче провадження», ставить питання про визнання вказаних дій та бездіяльності протиправними, скасування вказаної постанови, задовольнивши скаргу в повному обсязі.
Представник Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) і сам державний виконавець Коваленко У.Ю. фактично не заперечували проти розгляду скарги за їх відсутності. Їх заперечення проти скарги свідчать про те, що порушень закону з їх боку не було та винесені ними постанови є правомірними. На письмові звернення заявника вони відповідали в передбаченому законом порядку і терміни. Все ним зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов'язань відносно скаржника на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди не завдавали. Вимоги скарги не доведені.
З'ясувавши думку сторін та учасників спору, перевіривши матеріали скарги і справи, оцінивши надані та добуті докази, суд вважає скаргу обгрунтованою та підлягаючою задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно з вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до п. 1 положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України від 30 грудня 1997 року № 1396/97, Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство юстиції України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення реалізації державної правової політики. Таким чином, при прийнятті до примусового виконання виконавчих документів, державний виконавець має діяти на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В судовому засіданні встановлено, що Фонд державного майна України і ОСОБА_2 09 квітня 2019 року звернулися до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового приміщення і витребування з чужого незаконного володіння, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2020 року вказаний позов було задоволено частково: « визнати недійсним договір купівлі-продажу № 741 житлового приміщення № 1006 гуртожитку літ. А-12, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 07 травня 2016 року між ТОВ «КП-Комфорт» і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І.А., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 29575705 від 12 травня 2016 року; витребувати на користь держави в особі Фонду державного майна України з володіння ОСОБА_1 житлове приміщення № 1006 гуртожитку літ. А-12, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належного ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна № 2586, укладеного 23 листопада 2017 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Зайченко І.А., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38303072 від 23 листопада 2017 року та стягнути з ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на користь ФДМ України судові витрати з кожного окремо по 2 365 грн. 20 коп., а всього в сумі 4 730 грн. 40 коп.; в задоволенні решти позовних вимог відмовити».
Вказане рішення суду набрало законної сили, 02 вересня 2021 року по справі були видані виконавчі листи, які були направлені для виконання за місцем знаходження боржника - до Центрального районного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), але виконавче провадження відкрите не було і лист повернуто стягувачеві через невідповідність вимогам п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».
ФДМУ 21 січня 2022 року звернувся до суду зі скаргою на протиправні дії і бездіяльність державного виконавця Центрального районного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Коваленко У.Ю. на протиправні дії та бездіяльність державного виконавця, зобов'язання вчинити певні дії, визнання незаконною постанови і скасування постанови державного виконавця про повернення виконавчого документу через порушення вказаного виконавця, що пов'язані з неналежним виконанням за вказаним виконавчим листом. Тобто, не вжили всіх можливих дій для виконання рішення суду, що набрало законної сили.
Відповідно до ст. 82 ЦПК України: 1. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. 2. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку. 3. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. 6. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. 7. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду. 8. Обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи судом.
Відповідно до ч. 2 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження. якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи, зокрема виконавчі листи з виконання судових рішень, можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, з наступного дня після набрання рішенням законної сили.
Судом з'ясовано, що дійсно Фонд державного майна України і ОСОБА_2 09 квітня 2019 року звернулися до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового приміщення і витребування з чужого незаконного володіння, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2020 року вказаний позов було задоволено на користь ФДМУ частково. Вказане рішення суду набрало законної сили, 02 вересня 2021 року по справі були видані виконавчі листи, які були направлені для виконання за місцем знаходження боржника - до Центрального районного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), але виконавче провадження відкрите не було і лист повернуто стягувачеві через невідповідність вимогам п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Отже, з метою виконання вищевказаного рішення у справі № 201/4129/19 Фонд звернувся до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) із заявою про відкриття виконавчого провадження у справі № 201/4129/19, зокрема щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Фонду державного майна України судовий збір в сумі 2 365.20 грн..
Проте 02 грудня 2021 року Центральним відділом ДВС у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на адресу Фонду було направлено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувану без прийняття до виконання, оскільки у виконавчому документі, що надійшов на виконання, відсутня дата народження боржника (даний факт підтверджується повідомленням про повернення виконавчого документу стягувану без прийняття до виконання від 02 грудня 2021 року № 33134-8). Як зазначено у повідомленні державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) у виконавчому документі відсутня дата народження боржника, що технічно унеможливлює винесення постанови про відкриття виконавчого провадження у Системі АСВП.
Заявник правомірно Фонд не погоджується з рішенням (повідомленням) державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувану без прийняття до виконання, вважає його незаконним і необгрунтованим та таким, що суперечить нормам Закону України «Про виконавче провадження» та Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; водночас основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус працівників органів державної виконавчої служби та умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законами України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження».
Згідно з ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення (ч. 5 ст. 18 Закону).
Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувана та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стягувана та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта(для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб-платників податків); резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувана та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Виконавчий документ повертається стягувану органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону (п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону).
У постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 року (справі № 471/283/17-ц викладено висновок, що відповідно до частин 1, 2 статті 18 Закону № 1404- VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 3 цієї норми передбачено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження з метою захисту інтересів стягувана одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну. Тому відсутність у виконавчому листі відомостей, зокрема, про дату народження боржника, не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання.
Такі ж висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року (справа № 219/7439/14-ц) та у постанові Верховного Суду (КАС) від 08 травня 2019 року (справі № 813/2125/16). Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 487/3774/16-ц (провадження № 61-42083св18), у постанові від 29 липня 2020 року (справа №716/20750/1 Зц), постанові від 24 грудня 2020 року (справа № 639/2561/18ц) зробив аналогічний висновок з посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21 травня 2014 року (справа № 6-45цс14).
Така ж правова позиції викладена і у постанові Верховного Суду України від 25 червня 2014 року у справі № 6-62цс14.
При цьому вищий судовий орган посилався на практику Європейського Суду з прав людини, який неодноразово наголошував на неприпустимості штучних перешкод у виконанні остаточних судових рішення. «Право на суд» було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
А тому, аналіз норм виконавчого законодавства з урахуванням вимог статті 6 Конвенції дав підстави Верховному Суду для висновку про те, що сама лише відсутність у виконавчому документі окремих відомостей про особу боржника не є підставою для повернення виконавчих документів без прийняття до виконання.
Правові позиції Верховного Суду (Верховного Суду України) щодо застосування норм права до спірних правовідносин є обов'язковими для судів нижчих ланок.
Пунктом 3 ч. З ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавцю під час здійснення виконавчого провадження надано право з метою захисту інтересів стягувана одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
Тому відсутність у виконавчому документі відомостей про дату народження боржника не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчого документу без прийняття до виконання.
Частиною 4 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент винесення оскаржуваної постанови) рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Частиною 1 ст. 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ч. І ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Статтею 7 Закону України «Про державну виконавчу службу» визначено, що працівник органу державної виконавчої служби зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України.
Отже, державний виконавець Коваленко У.Ю. своїми діями порушив права заявника, тому його дії та постанова про повернення виконавчого документу не є законними.
Відповідно до ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Статтею 384 ЦПК України визначено, що постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.
Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду.
У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З аналізу вищезазначеного суд робить висновок про те, що на виконання вказаних рішень районного суду державний виконавець повинен дотримуватися вимог законодавства про виконавчу службу, виконавче провадження та інш., перевіряти правильність виконавчих документів межах своїх повноважень (описки та інш.), дотримуватися вимог про строки пред'явлення виконавчих документів до виконання і в цьому сенсі державним виконавцем зроблене не все, що потрібно робити згідно вказаної Інструкції та Закону, цей державний виконавець допустив неправомірні дії та бездіяльність, а начальник вказаного відділу не здійснював відповідний контроль за цим.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що скарга підлягає задоволенню.
Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом. Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Не може суд прийняти до уваги не згоду заінтересованих осіб з вимогами скарги, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджуються.
При таких обставинах суд вважає можливим скаргу задовольнити та визнати неправомірним та скасувати повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 02 грудня 2021 року № 33134-8, прийняте державним виконавцем Центрального відділу ДВС у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Коваленко У.Ю., зобов'язати Центральний відділ ДВС у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) вирішити в передбаченому законом порядку питання про відкриття виконавчого провадження та відкрити виконавче провадження згідно з виконавчим листом, виданим Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська 02 вересня 2021 року у справі № 201/4129/19 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ФДМ України судового збору в сумі 2 365.20 грн., судові витрати віднести за рахунок держави.
Таким чином суд вважає, що обставини скарги знайшли своє об'єктивне підтвердження в ході судового засідання, скарга підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. 3 Закону України «Про виконавчу службу», ст. 3, 5, 6, 7, 11, 18, 19, 25, 26, 27, 31, 32, 45, 48, 52, 63, 82, 83 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 258-261, 352-354, 447-453 ЦПК України, суд
Скаргу задовольнити.
Визнати неправомірним та скасувати повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 02 грудня 2021 року № 33134-8, прийняте державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Коваленко Уляною Юріївною.
Зобов'язати Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) вирішити в передбаченому законом порядку питання про відкриття виконавчого провадження та відкрити виконавче провадження згідно з виконавчим листом, виданим Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська 02 вересня 2021 року у справі № 201/4129/19 щодо стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фонду державного майна України судового збору в сумі 2 365.20 грн.
Судові витрати віднести за рахунок держави.
Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Повний текст ухвали складено 30 вересня 2022 року.
Суддя -