03 жовтня 2022 року Справа № 280/3243/22 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Сацький Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощенного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
Представник позивача - МЕЛАМЕД ВАДИМ (адреса: просп. Соборний, 160, оф. 10.23, м. Запоріжжя, Україна, 69005, ІПН НОМЕР_4)
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
19 травня 2022 року на адресу Запорізького окружного адміністративного суду надійшли позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач) в якій позивач просить суд:
- визнати дії та рішення відповідача, повідомлено в листах від 08.12.2021 № 0800 0202-8/84227 та від 17.12.2021 № 0800-0202-8/87490, стосовно відмові у призначенні пенсії Позивачу, та бездіяльність Відповідача, щодо не призначення пенсії Позивача протиправними, скасувати їх та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 01.12.2021 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) та здійснювати виплату пенсії на вказаний ним банківський рахунок, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- стягнути з Відповідача коштів в сумі 100 000,00 (сто тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких Відповідач відмовив у призначенні пенсії Позивачу.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є громадянином України. Позивач 11.06.1996 виїхав з України до Ізраілю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Замість паспорту громадянина України позивач отримав паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданий органом 0800, 27.03.1996, строк дії якого до 27.03.2006. Пенсія позивачу не призначалась. 01.12.2021 представник позивача звернувся до Пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком. Листом від 08.12.2021 №0800-0202-8/84227 відповідач в призначенні пенсії позивачу відмовив. Позивач вважає дії відповідача такими, що порушують його конституційні права, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інші норми чинного законодавства. Доводи відповідача щодо відсутності двостороннього договору про соціальне забезпечення між Україною та Ізраїлем, яка перешкоджає призначенню пенсії, вважає незаконним та дискримінаційним. Просив суд визнати такі дії протиправними та зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком з 28.08.2018 як непрацюючому пенсіонеру, з урахуванням всього стажу, зазначеного в трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії, підвищення розміру пенсії відповідно до ч.3 ст. 29 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування.
25 травня 2022 року ухвалою суду залишено позовну заяву без руху.
27 липня 2022 року ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощенного позовного провадження, без виклику (повідомлення) сторін.
27 липня 2022 р. ухвалою суду витребувано докази від Управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області.
16 серпня 2022 р. від Управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області надійшла відповідь до суду, в якій зокрема зазначається, що гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був документований паспортом серії НОМЕР_2 від 03.10.1978, виданий Шевченківським РВВС міста Запоріжжя зразка 1974 року та паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 від 28.03.1996 (термін дії до 28.03.2006), орган видачи 0800 (ВГІРФО УМВС України в Запорізькій області), якому оформлено документи для виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю (рішення ВГІРФО УМВС України в Запорізькій області від 28.11.1995).
27 липня 2022 р. ухвалою суду витребувано від Міністерства закордонних справ України докази.
23 серпня 2022 р. на виконання ухвали суду, від Міністерства закордонних справ України надійшов лист, в якому зокрема вказано, що за результатами перевірки реєстрів консульського відділу Посольства України в Державі Ізраїль інформації щодо документування вказаної особи паспортом громадянина України для виїзду за кордон не виявлено. Також відсутня інформація щодо звернення ОСОБА_1 до Посольства з будь-яких інших консульських питань.
Водночас, як зазначено в листі МЗС України, проведеною перевіркою за консульським обліком ПУ встановлено, що вищезгаданий громадянин дійсно перебував на постійному консульському обліку за ПГУВК-АС207498 від 27.05.1996 (орган видачі - 0800) з 17.03.1997 та був знятий з консульського обліку відповідно до пп. 5.1.5, 5.7 розділу V Правил ведення закордонними дипломатичними установами України консульського обліку громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають за кордоном, та дітей - громадян України, усиновлених іноземцями або громадянами України, які постійно проживають за кордоном, затверджених наказом МЗС України №337 від 17.11.2011.
25 серпня 2022 р. від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить суд відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі. Зокрема у відзиві представник зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Тобто, однією з умов, які передбачають наявність у особи права на отримання пенсії є її належність до громадянства України.
Пунктом 2.9 Порядку №22-1 передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (ч.1 ст. 29 ЦК України).
Пунктом 2.22 Порядку №22-1 встановлено, що за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у томі числі органів місцевого самоврядування.
Згідно з п.1 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України є паспорт громадянина України.
Відповідно до п. 2 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 №719-4, - паспорт громадянина України для виїзду за кордон - це документ, що посвідчує особу громадянина України під час перетину ним державного кордону України та перебування за кордоном.
Строк дії паспорта становить десять років (п. 12 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон).
Отже, як зазначає відповідач у відзиві, представником позивача при поданні заяви про призначення пенсії не були надані документи, що підтверджують його особу та належність до громадянства України, оскільки паспорт є недійсним.
Окрім того, посвідчення особи, яке видано Державою Ізраїль, не підтверджує громадянство України у розумінні Закону України «Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».
В зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення особи НОМЕР_3 , видане відділенням МВС в м. Холон, 09.10.1996.
На даний час Позивач не працює. Згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 , трудовий стаж зазначеної особи орієнтовно складає 39 років, що підтверджено нижче прикладеними документами:
- трудова книжка;
- довідки про стаж та заробітну плату.
Перед виїздом за кордон позивач мешкав за адресою: АДРЕСА_1 .
Для оформлення постійного проживання за кордоном Позивач оформив зняття з реєстрації з останнього місця проживання та здав паспорт громадянина України, як це визначено «Порядком розгляду в дипломатичних представництвах або консульських установах України за кордоном клопотань громадян України, які виїхали за її межі тимчасово, про залишення на постійне проживання за кордоном», затвердженим Наказом Міністра закордонних справ України № 201 від 22.11.1999 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 грудня 1999 року за №903/4196.
Замість паспорту громадянина України Позивач отримав паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданий органом 0800, 27.03.1996, строк дії якого до 27.03.2006.
11.06.1996 Позивач виїхав з України на постійне місце проживання до Ізраїлю, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.
ОСОБА_1 був знятий з консульського обліку відповідно до пп. 5.1.5, 5.7 розділу V Правил ведення закордонними дипломатичними установами України консульського обліку громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають за кордоном, та дітей - громадян України, усиновлених іноземцями або громадянами України, які постійно проживають за кордоном, затверджених наказом МЗС України №337 від 17.11.2011.
Після переїзду на місце постійного проживання в Ізраїль, Позивачу офіційними органами Ізраїлю був наданий документ - посвідчення особи № НОМЕР_3 , видане відділенням МВС Держави Ізраїль, 09.10.1996.
Саме на підставі цього документу ізраїльським нотаріусом була верифікована особа Позивача для нотаріального засвідчення його підпису на Довіреності та на його особистій Заяві про призначення пенсії, нотаріальне засвідчення котрих, в свою чергу, були засвідчені печаткою Апостиль, у відповідності до Гаазької конвенції.
01.12.2021 представник заявника адвокат Вадим Меламед, який діє на підставі ордеру та виданої йому довіреності звернувся безпосередньо до Відповідача через електронний кабінет веб-порталу Пенсійного фонду України з особистою відповідною заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 , засвідченою нотаріально в Державі Ізраїль та легалізованою печаткою апостиль у відповідності до Гаазької Конвенції.
Листом від 08.12.2021 № 0800-0202-8/84227 Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відмовило у призначенні пенсії Позивачу, обгрунтовуючи своє рішення тим, що Позивач відповідно до вимог п. 2.9. Порядку 22-1 зобов'язаний надати відповідачу саме паспорт громадянина України, та що Позивачем не надано оригіналів документів.
Не погодившись з наданою відповіддю представник позивача звернувся до суду з позовною заявою.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України).
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Визначене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі-Закон №1058), яким встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України №1058 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі по тексту - Закон №1058) - загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно з п. 1 та п. 4 статті 8 Закону №1058 - право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування на рівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких наданіі Верховною Радою України.
Статтею 44 Закону №1058 встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із соціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої територіально.
Згідно п. 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №221-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління пенсійного фонду України у районі, місті, а також у місті та районі, що призначає пенсію за місцем проживання (реєстрації).
Відповідно до пунктів 1.6 та 1.7 Порядку звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-якій час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. За приписами пункту 4.1 Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Пунктом 2.23 Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій передбачено, що документи необхідні для призначення пенсії, можуть бути поданими як в оригіналах, та і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
Згідно пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Судом встановлено, що 01.12.2021 представником позивача була подана до відповідача особиста заява позивача про призначення пенсії за віком, яка була нотаріально посвідчена та містила апостиль.
Відповідно до пунктів 2.1 та 2.9 Порядку до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, документи про місце проживання (реєстрації) особи; особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії) повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Згідно пункту 2.22 Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства надають також копію посвідки на постійне проживання.
Пунктом 4.2. Порядку встановлено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
При зверненні до відповідача з заявою, позивачем не додано визначених законодавством документів, що підтверджують його право на отримання пенсії за віком в Україні.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 №5492 - документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Конституційний Суд України в рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) положення п.2 ч.1 ст. 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закон втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
У пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, вказав, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (п.51 рішення).
У пункті 54 цього рішення Європейський суд з прав людини вказав, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III, якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III, документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
До набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» № 1474-VIII від 14.07.2016, в Законі України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» у пункті 4 зазначалось: паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється на період до десяти років з можливістю продовження на такий же термін. Після набрання чинності вказаного Закону виключено п.5 та внесено зміни в п. 4, а саме: процедуру продовження терміну дії паспортів "громадяни України для виїзду за кордон скасовано".
Відповідно до п. 12 Положення «Про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року № 719-У, строк дії паспорта становить десять років.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів № 152 від 07.05.2014 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон», установлено, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон, оформлений та/або виданий на підставі документів, поданих до 1 січня 2015 року, є чинним протягом строку, на який його було видано.
Суд звертає увагу, що посвідчення особи, яке видано Державою Ізраїль, не підтверджує громадянство України.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час виїзду за кордон, до Держави Ізраїль, був документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 від 28.03.1996 (термін дії до 28.03.2006), орган видачи 0800 (ВГІРФО УМВС України в Запорізькій області). Так, суд звертає увагу, що строк дії цього паспорту закінчився ще 28.03.2006.
Відповідно до пункту 89 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України за № 152 від 07.05.2014 - паспорт для виїзду за кордон визнається недійсним, вилучається, анулюється та знищується у разі:
закінчення строку його дії.
Посилання в оскаржуваному рішення відповідачем щодо відсутності двостороннього договору про соціальне забезпечення між Україною та Ізраїлем, не може бути перешкодою в призначенню пенсії, оскілки наявність лише однією такої підстави є незаконною та дискримінаційною.
Однак, суд зазначає, що відповідач, при прийнятті оскаржуваного рішення, вірно встановив та зазначив у рішенні таку підставу для відмови у призначення пенсії, як непідтвердження належності до громадянства України позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Крім того, відповідно до підпунту 5.1 та п.п. 5.1.5 ПРАВИЛ ведення закордонними дипломатичними установами України консульського обліку громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають за кордоном, та дітей - громадян України, усиновлених іноземцями або громадянами України, які постійно проживають за кордоном, які зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 грудня 2011 р. за № 1458/20196, далі по тексту (Правила) - зняття громадянина України з постійного консульського обліку здійснюється у таких випадках:
відсутності в Закордоній дипломатичній установі інформації про громадянина України протягом 10 (десяти) років з дати прийняття його на постійний консульський облік (з урахуванням вимог пункту 5.7 розділу V цих Правил.
Згідно п.п. 5.7. Правил - у випадку відсутності в Закордоній дипломатичній установі інформації про громадянина України протягом 10 (десяти) років з дати прийняття його на постійний консульський облік консульська посадова особа засобами поштового зв'язку надсилає такому громадянину письмове повідомлення щодо необхідності підтвердження його персональних даних.
При цьому у повідомленні зазначається, що в разі ненадходження відповіді від громадянина протягом 30 днів з дати відправлення зазначеного повідомлення Закордоною дипломатичною установою, консульська посадова особа знімає його з постійного консульського обліку.
Тому, судом встановлено, що позивача знято з постійного консульського обліку в Посольстві України в Державі Ізраїль у зв'язку з непідтвердженням ним особистих персональних даних.
Щодо посилання представника позивача в позовній заяві на паспорт серії НОМЕР_2 від 03.10.1978, який виданий Шевченківським РВВС міста Запоріжжя зразка 1974 року, на ім'я ОСОБА_1 , суд зазначає наступне:
по перше, як зазначає представник позавача у позовній заяві - цей паспорт був зданий під час оформлення позивачем постійного проживання за кордоном;
по друге, обмін паспортів колишнього СРСР, зразка 1974 року (був дійсним при наявності спеціального штампа «Україна») на паспорти України розпочався в травні 1995 року.
Остаточно дія цих паспортів вичерпалася ще 1 січня 2005 року.
Статтею 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наслідками розгляду справи суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатні та допустимі докази на спростування наведених у позові обставин, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (адреса для листування: « АДРЕСА_2 ; Адреса проживання Позивача: АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, Україна, 69005, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписане суддею 03 жовтня 2022 року.
Суддя Р.В. Сацький