21 вересня 2022 року Справа № 160/8493/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Кучми К.С.
при секретарі судового засідання - Казакової Л.А.
за участю:
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача -Барановської А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро адміністративну справу за правилами загального позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів, -
У травні 2021 року позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій з урахуванням уточнень, просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати їй вихідної допомоги;
- стягнути з відповідача на її користь ненараховану та не виплачену вихідну допомогу при звільненні, на підставі наказу керівника Дніпропетровської обласної прокуратури №1118 к від 27 квітня 2021 року, в розмірі 15 910,42 грн.;
- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при її звільненні, на підставі наказу керівника Дніпропетровської обласної прокуратури №1118 к від 27 квітня 2021 року, в розмірі 168 953,72 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що наказом керівника Дніпропетровської обласної прокуратури №1118к від 27.04.2021 р. позивача звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 27 квітня 2021 року. У абзаці 2 вказаного наказу №118к відділу фінансування та бухгалтерського обліку обласної прокуратури доручено провести позивачу остаточний розрахунок та виплату усіх належних їй виплат при звільненні. Проте, на час звернення позивача до суду з даним позовом, відповідачем не проведено виплати їй передбачених законодавством сум та компенсацій, чим допущено протиправну бездіяльність.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 року відкрито провадження по даній справі та призначено її до розгляду у підготовче засідання за правилами загального позовного провадження.
На виконання вимог ухвали суду, 16.06.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що з дня набрання чинності Законом №113-ІХ, а саме: з 25.09.2019 р., особливості застосування до прокурорів положень п.1 ч.1, ч.2 ст.40, ст.ст.42, 42-1, ч.ч.1-3, ст.49-2, ст.74, ч.3 ст.121 КЗпП України, на які посилається позивач, встановлюється Законом №1697-VІІ. Отже, з 25.09.2019 р. саме вищевказаний закон, а не КЗпП України, поширюється на правовідносини між ОСОБА_1 та Дніпропетровською обласною прокуратурою. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка міститься в постанові від 31.01.2018 р. (справа №820/1119/16), норми Закону №1697-VII є пріоритетними перед нормами КЗпП України і трудове законодавство підлягає застосуванню у випадку, якщо нормами спеціального закону не врегульовано спірних правовідносин або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі.
Законом України №1697-VII не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі п.9 ч.1 ст.51 цього Закону. У свою чергу, ст.44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону № 1697-VII. Враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законами №1697-VII, № 113-ІХ, якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набула права на її отримання. Юридичним фактом, що зумовлює звільнення на підставі п.9 ст.51 Закону №1697-VII в даному випадку є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором. Тобто цей юридичний факт (підстава) є відмінним від того юридичного факту (підстави), у зв'язку з яким ст.44 КЗпП України передбачено виплату вихідної допомоги. Водночас, законодавцем не передбачено у вказаних нормах (не внесено зміни, доповнення) виплату вихідної допомоги прокурорам, звільненим з цих підстав, а тому відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 04.08.2021 року провадження у даній справі зупинено до набрання чинності рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/8494/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу від 27.04.2021 року №1118к.
Ухвалою суду від 12.09.2022 року поновлено провадження у справі №160/8493/21.
Протокольною ухвалою суду від 21.09.2022 року було проведено та закрито підготовче засідання, та за письмовою згодою всіх учасників справи розгляд справи по суті розпочато у той самий день після закінчення підготовчого засідання.
В судовому засіданні позивача позовні вимоги підтримала повністю та просила суд позовну заяву задовольнити з викладених у ній підстав.
Представник відповідача в судовому засіданні пред'явлені позовні вимоги не визнала у повному обсязі та просила суд у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до відомостей про роботу з трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 10.10.1979 року ОСОБА_1 з травня 1997 року безперервно працювала на посадах прокурора в прокуратурі Дніпропетровської області (Дніпропетровської обласної прокуратури).
Наказом прокурора Дніпропетровської області від 30 квітня 2020 року за №397к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 14.05.2020 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 року у справі №160/6264/20, зокрема, поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Дніпропетровської області та органах прокуратури з 15.05.2020 року.
Відповідно до пункту 2 наказу керівника Дніпропетровської обласної прокуратури №677к від 29.10.2020 року поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Дніпропетровської області та органах прокуратури з 15 травня 2020 року. Визначено робоче місце прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Дніпропетровської області Шустової А.А. у відділі нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Дніпропетровської обласної прокуратури (п.4 наказу № 677к від 29.10.2020 року).
Під час розгляду справи судом встановлено, що постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.04.2021 року, яка постановою Верховного Суду від 19.05.2022 року залишена без змін, апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Дніпропетровської обласної прокуратури задоволено, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 року в справі №160/6264/20 - скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Наказом керівника Дніпропетровської обласної прокуратури №1118к від 27.04.2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 27 квітня 2021 року.
У абзаці другому даного наказу №1118к від 27.04.2021 року доручено відділу фінансування та бухгалтерського обліку обласної прокуратури провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.
Позивач пов'язує порушення своїх прав в частині не нарахування та невиплати відповідачем всіх сум, що належали їй при звільненні, а саме: вихідної допомоги. Також на думку позивача, не проведення з вини відповідача зазначених виплат у день звільнення є підставою для стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при її звільненні.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII).
За частиною шостою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені спеціальним Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII.
За приписами підпункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Судом встановлено, що позивач звільнена на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру».
Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю України) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм виплати заробітної плати прокурорів, порядку такої виплати, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри заробітної плати прокурорів, не врегульовує відносини, що пов'язані з виплатою вихідної допомоги при звільненні у випадку ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Тому згідно з статтею 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.
Статтею 1 КЗпП України передбачено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Так, приписами статті 44 КЗпП України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Пунктом першим статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
В даному випадку позивача було звільнено саме внаслідок ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, що визначено у наказі про звільнення №1118к від 27.04.2021 року /а.с.14/.
Відповідно до ч.2 ст.85 Закону України «Про прокуратуру», питання матеріально-побутового забезпечення та соціального захисту працівників органів прокуратури, не врегульовані цим Законом, визначаються Законом України «Про державну службу» та іншими законодавчими актами.
Згідно з ч.4 ст.87 Закону України «Про державну службу», у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Пункти 1 та 1-1 частини 1 статті 87 «Про державну службу» визначають, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу.
Як вже зазначалось, у п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
З огляду на викладене, у спірних правовідносинах окрім ст.44 КЗпП України на позивача поширює свою дію ч.4 ст.87 Закону України «Про державну службу».
Отже, за викладених обставини судом встановлено допущення відповідачем протиправної бездіяльності, що полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу вихідної допомоги при звільненні в розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Відповідно до довідки Дніпропетровської обласної прокуратури №293-21 заробітна плата позивача, за два місяці що передують звільненню (лютий - березень 2021 року) становила 7 955,21 грн. /а.с.50/.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача вихідної допомоги при звільненні в розмірі двох середньомісячних заробітних плат, що становить 15 910,42 грн. (7 955,21 грн. х 2).
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при її звільненні, суд зазначає наступне.
Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні прокурорів, то в даному випадку застосуванню підлягають положення трудового законодавства, якими такі питання врегульовані.
Так, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Отже, вихідна допомога при звільненні, на яку мала право ОСОБА_1 , повинна бути виплачена у день звільнення позивача із органів прокуратуру, а факт її несвоєчасної виплати є підставою для застосування наслідків, які передбачені ст.117 КЗпП України.
З цих підстав фактично виходить суд та вважає що відповідач повинен був нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток на підставі положень статті 117 КЗпП України.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
Обставини справи свідчать про те, що середньоденна заробітна плата позивача становила 378,82 грн.
Період затримки розрахунку: з 27.04.2021 року по день фактичного розрахунку. Позивачем заявлено до стягнення середній заробіток за період з дня фактичного розрахунку і обрахований в сумі 168 953,72 (378,82 грн. х 446 днів).
В той же час, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи те, що правове регулювання відшкодування працівнику середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок, суд вважає, що з урахуванням наявності спору між позивачем та відповідачем з приводу права на вихідну допомогу; встановлення такого права у судовому порядку; періоду затримки (прострочення) розрахунку, пропорційним та справедливим розміром компенсації позивачу виплати буде сума 15 910,42 грн., що відповідає розміру вихідної допомоги.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з викладених вище підстав.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України “Про судовий збір” з відповідача судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, не стягуються.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250 КАС України, суд, -
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні на підставі наказу керівника Дніпропетровської обласної прокуратури №1118 к від 27 квітня 2021 року.
Стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 ненараховану та невиплачену вихідну допомогу при звільненні в розмірі 15 910,42 грн.
Стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 15 910,42 грн.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.
Повний текст рішення складений 29.09.2022 року.
Суддя К.С. Кучма