Справа № 369/5007/20
Провадження №2/369/366/22
06.09.2022 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі :
головуючого судді: Волчко А.Я.
при секретарі: Миголь А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення коштів, -
У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення коштів.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24.12.2020 року у даній справі відкрито провадження та призначено її до розгляду в підготовчому судовому засіданні.
11.06.2021 року Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення коштів.
10.02.2022 позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, про направлення справи за юрисдикцією до Господарського суду Київської області, оскільки спірні відносини виникли між двома суб'єктами господарювання, щодо господарських відносин.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилася, подала клопотання про передачу справи за підсудністю підтримує та просить таке задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі.
Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положення цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, всебічно проаналізувавши обставини справи у їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, дійшов висновку, що в задоволенні клопотання позивача про передачу справи за підсудністю слід відмовити та закрити провадження у справі з таких підстав.
За змістом ст. 19 ЦПК України, під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 19 цього Кодексу визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
При вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір - господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними уст. 3 ГК України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства); по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі, як правило, є фізична особа).
Згідно ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У ч. 3 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Підсудність визначає коло справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду в межах його територіальної юрисдикції.
Підвідомчість розмежовує компетенцію судів відповідної юрисдикції на розгляд цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справ.
У свою чергу, нормою п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 квітня 2019 року в справі № 924/1220/17 (провадження № 12-26гс19), п. 39.
Зважаючи на наведене, оскільки спір у даній справі виник у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, правовідносини, що виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими, а тому спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Вирішуючи питання про наявність підстав для закриття провадження в справі згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України підлягає з'ясуванню чи належить справа до юрисдикції суду загальної юрисдикції згідно з ст. 19 ЦПК України. Відповідно, підставою для закриття провадження в справі згідно з вказаною нормою, є віднесення розгляду справи в порядку іншого судочинства.
Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
При визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого суб'єкт публічного права звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача, аніж розмежування юрисдикції виключно на підставі участі у спорі суб'єкта владних повноважень. При цьому визначальною ознакою приватноправових відносин є наявність майнового чи особистого немайнового інтересу. Оспорювані або невизнані майнові права та інтереси підлягають захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення такого права або інтересу призвели дії суб'єкта владних повноважень при виконанні ним владних управлінських функцій.
Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) у чинній редакції юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За приписами пункту 6 частини першої статті 20 ГПК господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За таких обставин на думку суду за участю сторін цієї справи, спір повинен розглядатись за правилами господарського судочинства.
Як убачається з матеріалів справи та позовних вимог, між сторонами 30 березня 2019 року ФОП ОСОБА_2 (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) уклали договір оренди (найму) нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення № 112 за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 117,3 кв.м., у зв'язку з чим орендодавець передає, а орендар приймає на себе обов'язки по експлуатації вказаного об'єкта.
Таким чином, договір було укладено з метою здійснення господарської діяльності відповідача (отримання прибутку), про що позивачу відомо, відтак договір є укладеним між двома суб'єктами господарювання - фізичними особами-підприємцями, а справа має розглядатись в порядку господарського, а не цивільного судочинства.
З огляд на вище наведене, враховуючи відсутність правового механізму направлення за підсудністю справи у випадку порушення предметної підсудності (юрисдикції), клопотання представника позивача є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на вказане суд вважає за необхідне закрити провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. При цьому позивачу слід роз'яснити його право на судовий захист у порядку господарського судочинства шляхом звернення до Господарського суду Київської області.
Керуючись ст. ст. 205, 255, 257, 260, 261, 354, 377 ЦПК України, суд, -
У задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про направлення справи за підсудністю до Господарського суду Київської області - відмовити.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення коштів - закрити.
Ухвала може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15 - денний строк з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повної ухвали суду.
Суддя: А.Я. Волчко