вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" жовтня 2022 р. Справа № 911/3528/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Буравльова С.І.
без повідомлення учасників справи,
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Колоса Володимира Васильовича
на рішення Господарського суду Київської області від 28.06.2022 (повне рішення складено 19.07.2022)
у справі №911/3528/21 (суддя - Заєць Д.Г.)
за позовом Комунального підприємства "Обухівський ринок"
до Фізичної особи-підприємця Колоса Володимира Васильовича
про стягнення заборгованості.
У листопаді 2021 року Комунальне підприємство "Обухівський ринок" звернулося з позовом до Фізичної особи-підприємця Колоса Володимира Васильовича про стягнення заборгованості за договорами про надання послуг у загальному розмірі 192425,12 грн, з яких:
- 19058,02 грн основного боргу, 461,10 грн пені, 1009,83 грн інфляційних втрат та 516,49 грн 3% річних за договором про надання послуг №143 від 01.09.2013;
- 140293,00 грн основного боргу, 10493,49 грн пені, 7621,00 грн інфляційних втрат та 12972,19 грн 3% річних за договором про надання послуг №369 від 01.09.2013.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, здійснюючи торговельну діяльність на території позивача, неналежним чином виконував визначені договорами зобов'язання з оплати послуг з утримання торговельного місця для забезпечення здійснення торгівлі, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.12.2021 відкрито провадження у справі №911/3528/21, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Рішенням Господарського суду Київської області від 28.06.2022 (повне рішення складено 19.07.2022) у справі №911/3528/21 позов Комунального підприємства "Обухівський ринок" задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Колоса Володимира Васильовича на користь позивача 132259,00 грн основного боргу за договором №369 від 01.09.2013, 4098,04 грн пені, 1524,41 грн 3% річних, 4945,56 грн інфляційних втрат, 18102,38 грн основного боргу за договором №143 від 01.09.2013, 460,10 грн пені, 250,43 грн 3% річних та 798,79 грн інфляційних втрат. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Фізична особа-підприємець Колос Володимир Васильович подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.
Так, відповідач посилається на недоліки, що містяться в рахунках на оплату послуг, а також вказує на те, що матеріали справи не містять доказів їх направлення.
Також скаржник вказує на те, що дію договору №369 припинено внаслідок укладення іншого договору №397.
Ще одним аргументом скаржника є те, що позивачем безпідставно та з перевищенням повноважень встановлено тарифи на послуги ринку згідно наказу №2 від 01.03.2021.
Насамкінець, у поданій апеляційній скарзі відповідач просить застосувати позовну давність до позовних вимог в сумі 5148,00 грн за рахунками на оплату №264 від 01.11.2018 на суму 2574,00 грн та №263 від 01.12.2018 на суму 2574,00 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2022 апеляційну скаргу у справі №911/3528/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022 відкрито апеляційне провадження у справі №911/3528/21, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, а також встановлено позивачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу 15 днів з дня отримання копії ухвали.
На електронну поштову адресу суду 17.08.2022 від представника Фізичної особи-підприємця Колоса Володимира Васильовича надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.08.2022 відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд апеляційної скарги у справі №911/3528/21 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
До суду 26.08.2022 від Комунального підприємства "Обухівський ринок" надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечує проти доводів скарги відповідача, просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.
31.08.2022 на електронну поштову адресу суду від представника Фізичної особи-підприємця Колоса Володимира Васильовича надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням у справі №911/1445/22 за позовом Фізичної особи-підприємця Колоса Володимира Васильовича до Комунального підприємства "Обухівський ринок" про припинення правовідносин за договором про надання послуг №369 від 01.09.2013.
Також на електронну поштову адресу суду 05.09.2022 представником відповідача подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу.
В обґрунтування заявленого клопотання про зупинення провадження відповідач зазначає, що вирішення спору в даній справі є неможливим до вирішення спору у справі №911/1445/22, оскільки в рамках судового розгляду господарської справи №911/1445/22 буде спростовано або підтверджено факт наявності чи відсутності договірних відносин між Фізичною особою-підприємцем Колосом Володимиром Васильовичем та Комунальним підприємством "Обухівський ринок" за договором №369.
Розглянувши подане відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі та проаналізувавши приписи процесуального закону, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Колегія суддів звертає увагу на наступні висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 20.07.2020 у справі №910/11236/19.
Неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи іншим судом полягає у тому, що обставини, які встановлюються іншим судом, жодним чином не можуть бути встановлені господарським судом у даній справі з незалежних від нього (суду) законодавчо зумовлених причин. При цьому, сама лише взаємопов'язаність двох справ (у тому числі й тих, у яких місцевий господарський суд дійшов протилежних висновків) не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення у справі. Наведена процесуальна норма (п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України) прямо встановлює, що суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти відсутність у господарського суду можливості самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин. Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього.
У даному випадку суд, розглядаючи вимогу про стягнення заборгованості за договорами про надання послуг №143 від 01.09.2013 та №369 від 01.09.2013, зобов'язаний дослідити питання щодо належного виконання сторонами умов зазначених договорів, а отже, встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у справі №911/3528/21.
Відповідачем, у свою чергу, не доведено об'єктивної неможливості розгляду справи №911/3528/21 до вирішення справи №911/1445/22.
Так, скаржник не наводить переконливих доводів, які б давали підстави дійти висновку щодо відсутності можливості, при наявності іншого спору у справі №911/1445/22, встановити всі обставини, які необхідно з'ясувати для правильного вирішення даного спору та не зазначає, які саме обставини, що входять до предмету доказування у даній справі, не можуть бути встановлені судом самостійно при вирішенні даної справи та яким чином встановлені в іншій справі обставини вплинуть на оцінку доказів, що ними сторони обґрунтовують свої доводи.
При цьому, суд, з урахуванням презумпції правомірності правочину, не позбавлений можливості досліджувати обставини та оцінювати докази у даній справі, має право та зобов'язаний надати правову оцінку наданим письмовим доказам та самостійно встановити факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги у справі №911/3528/21, зокрема, факт виконання/невиконання відповідачами зобов'язань за договорами. Так само, суд вправі самостійно встановити обставини щодо дії договору №369 від 01.09.2013 в період, за який позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості.
Також слід зазначити, що згідно з ч. 3 ст. 195 ГПК України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених п. п. 1-3 ч. 1 ст. 227 та п. 1 ч. 1 ст. 228 цього кодексу.
Відтак, з огляду на те, що клопотання про зупинення подано на стадії апеляційного провадження, тобто, вже після закриття підготовчого провадження у справі місцевим господарським судом та призначення її до розгляду по суті, процесуальні підстави для зупинення провадження на даній стадії відсутні.
При цьому, як свідчать додані до клопотання документи, позовну заяву про припинення правовідносин за договором №369 подано до суду першої інстанції через систему «Електронний суд» 18.08.2022, а провадження у справі №911/1445/22 за вказаним позовом відкрито ухвалою суду від 29.08.2022. Натомість, оскаржуване рішення у справі №911/3528/21 ухвалено 28.06.2022, тобто, задовго до подання позовної заяви у справі №911/1445/22.
Наведене додатково свідчить про неможливість зупинення провадження у справі №911/3528/21 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України з огляду на заборону, встановлену ч. 3 ст. 195 ГПК України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Зі встановлених місцевим господарським судом обставин справи убачається, що 01.09.2013 між Комунальним підприємством Обухівської міської ради "Обухівський ринок" та Фізичною особою-підприємцем Колосом Володимиром Володимировичем укладено договір №369 про надання послуг з утримання торговельного місця для забезпечення здійснення торгівлі в палатках (далі - договір №369), відповідно до п. 1 якого предметом договору є надання послуг з утримання торговельного місця для забезпечення здійснення торгівлі в палатці загальною площею 30,0+30,0 кв. м, що розташоване на території КП Обухівської міськради "Обухівський ринок".
Згідно з п. 3 договору №369 сума вартості послуг залежить від кількості займаних торговельних місць:
а) одне торговельне місце згідно Правил торгівлі на ринках м. Обухова та рішення виконкому Обухівської міської ради №733 від 06.08.2013 становить 2 кв. м та вартість його обслуговування становить 3,30 грн з ПДВ;
б) в разі зміни вартості послуг за згодою сторін вартість підлягає зміні без переоформлення договору;
в) оплата за договором проводиться згідно виставлених рахунків щомісячно шляхом перерахування підприємцем на поточний рахунок КП Обухівської міськради "Обухівський ринок" до 10 числа поточного місяця. Якщо передплата не здійснена підприємцем згідно з даним договором на протязі 15 календарних днів, адміністрація ринку має право заборонити підприємцю здійснювати торговельну діяльність та розірвати умови договору в односторонньому порядку;
г) у випадку ненадходження коштів за надані послуги до закінчення поточного місяця нараховується пеня від суми заборгованості з початку наступного місяця за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у зазначений період;
д) послуги ринку становлять 99,00 грн в день з ПДВ;
є) у випадку припинення торговельної діяльності на час відпустки підприємця оплата проводиться за тарифом 3,05 грн з ПДВ згідно рішення виконкому Обухівської міської ради №733 від 06.08.2013. Для застосування цього тарифу підприємець повинен надати адміністрації КП Обухівської міськради "Обухівський ринок" довідку з ДПІ в Обухівському районі про припинення підприємницької діяльності згідно законодавства та щоденного обстеження контролером підприємства на предмет закриття торгової точки (палатки).
Договір укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання, якщо інше не передбачено договором. Якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не вимагає його припинення або переукладення, договір кожного разу вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах (п. 5 договору №369).
Позивач вказує на те, що на виконання умов договору №369 ним передано відповідачу торговельне місце та надано послуги з його утримання. Однак, відповідач, здійснюючи торговельну діяльність на території позивача, що підтверджується актами обстеження робочого місця за період з грудня 2018 року по листопад 2021 року, визначені договором зобов'язання з оплати послуг з утримання торговельного місця для забезпечення здійснення торгівлі виконав частково, сплативши 20500,00 грн, що підтверджується банківськими виписками. Тому, за ним утворилася заборгованість за період з 01.12.2018 по 30.11.2021 у сумі 140293,00 грн. Зі слів позивача, відповідач відмовлявся від отримання виставлених позивачем рахунків для оплати послуг, про що адміністрацією ринку на таких рахунках та підсумкових рахунках на кінець поточного року зроблено помітки "Від отримання та підпису відмовився".
Також, між сторонами 01.09.2013 укладено договір №143 про надання послуг з утримання торговельного місця для забезпечення здійснення торгівлі (далі - договір №143), предметом якого відповідно до п. 1 є надання послуги з утримання торговельного місця для забезпечення здійснення торгівлі загальною площею 10,5 кв. м, що розташоване на території КП Обухівської міськради "Обухівський ринок". Торговельне місце облаштовано тимчасовою нестаціонарною спорудою, яка на праві приватної власності належить підприємцю, та встановлено згідно рішення Обухівської міської ради №1183 від 03.11.2011.
Згідно з п. 3 договору №143 сума вартості послуг залежить від кількості займаних торговельних місць:
а) одне торговельне місце згідно Правил торгівлі на ринках м. Обухова та рішення виконкому Обухівської міської ради №733 від 06.08.2013 становить 2 кв. м. та вартість його обслуговування становить 3,30 грн з ПДВ;
б) в разі зміни вартості послуг за згодою сторін вартість підлягає зміні без переоформлення договору;
в) оплата за договором проводиться згідно виставлених рахунків щомісячно шляхом перерахування підприємцем на поточний рахунок КП Обухівської міськради "Обухівський ринок" до 10 числа поточного місяця. Якщо передплата не здійснена підприємцем згідно з даним договором на протязі двох календарних місяців, ринок має право заборонити підприємцю здійснювати торговельну діяльність та розірвати умови договору в односторонньому порядку з винесенням питання на виконком Обухівської міської ради про зупинення дії рішення на встановлення торговельного павільйону та його демонтаж;
г) у випадку ненадходження коштів за надані послуги до закінчення поточного місяця нараховується пеня від суми заборгованості з початку наступного місяця за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у зазначений період;
д) послуги ринку становлять 17,325 грн в день з ПДВ;
є) у випадку припинення торговельної діяльності на час відпустки підприємця оплата проводиться за тарифом 3,05 грн з ПДВ згідно рішення виконкому Обухівської міської ради №733 від 06.08.2013. Для застосування цього тарифу підприємець повинен надати адміністрації КП Обухівської міськради "Обухівський ринок" довідку з ДПІ в Обухівському районі про припинення підприємницької діяльності згідно законодавства та щоденного обстеження контролером підприємства на предмет закриття торгової точки (палатки).
Вартість оренди в подальшому змінювалася на підставі рішень Виконкому Обухівської міської ради №187 від 04.04.2017 та №88 від 05.02.2019, а також наказу КП "Обухівський ринок" №2 від 02.03.2021.
Відповідно до п. 5 договору №143 він укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання, якщо інше не передбачено договором. Якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не вимагає його припинення або переукладення, договір кожного разу вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах.
Відповідно до заяви відповідача від 01.08.2021, копію якої долучено до матеріалів справи, договір №143 вважається розірваним з указаної дати.
Як зазначає позивач, на виконання умов договору №143 ним передано відповідачу торговельне місце та надано послуги з його утримання. Однак, відповідач, здійснюючи торговельну діяльність на території позивача, що підтверджується актами обстеження робочого місця за період з січня 2019 року по листопад 2021 року, визначені договором зобов'язання з оплати послуг з утримання торговельного місця для забезпечення здійснення торгівлі виконував неналежним чином, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість за період з 01.01.2019 по 31.07.2021 у сумі 19058,02 грн. За доводами позивача, відповідач відмовлявся від отримання виставлених рахунків на оплату послуг, про що адміністрацією ринку на таких рахунках та підсумкових рахунках на кінець поточного року зроблено помітку "Від отримання та підпису відмовився".
Наведе стало підставою для звернення до суду з указаним позовом.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначив, що згідно Протоколу №11 позачергового засідання комісії ТЕБ та НС виконавчого комітету Обухівської міської ради від 27.03.2020 та Протоколу №12 позачергового засідання комісії ТЕБ та НС виконавчого комітету Обухівської міської ради від 03.04.2020 на території Обухівської ОТГ Київської області призупинено роботу ринків та павільйонів до покращення епідеміологічної ситуації. Враховуючи зазначене, послуги за договорами у період з 12.03.2020 по 30.04.2020 позивачем не надавалися, а нарахування заборгованості та штрафних санкцій є безпідставними. Також, відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності стосовно нарахованої за договорами пені визначеними ним періодами та основної заборгованості у сумі 40901,10 грн.
На переконання відповідача, всі рахунки за договором №143 не можуть братися до уваги, оскільки вони встановлені наказом КП "Обухівський ринок" №2 від 02.03.2021, виданим з перевищенням повноважень. При цьому, додані до позовної заяви акти обстеження не підтверджують факт здійснення відповідачем підприємницької діяльності та не є належними доказами у справі. Позивач не довів факту надання послуг за договорами, оскільки в матеріалах справи відсутні акти приймання-передачі наданих послуг, рахунки на оплату послуг не направлялися відповідачу, такі рахунки складені з недоліками без зазначення тарифів.
Окрім цього, відповідач вказує на те, що він не підписував договір №369, та навіть якщо його і було укладено, такий правочин припинив свою дію 23.03.2015 у зв'язку з укладенням іншого договору №397 від 23.03.2015.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, встановив як факт укладення договорів, так і факт їх дії у період, за який заявлено спірну заборгованість. Натомість, місцевий господарський суд погодився з деякими аргументами відповідача та зазначив, що:
- враховуючи заборону на діяльність ринків з 12.03.2020 по 30.04.2020, встановлену рішеннями Виконавчого комітету Обухівської міської ради, позовні вимоги згідно рахунків №272 від 01.03.2020 та №207 від 01.04.2020 у сумі 955,64 грн за договором №143, а також позовні вимоги згідно рахунків на оплату №273 від 01.03.2020 та №213 від 01.04.2020 у сумі 5460,00 грн за договором №369 не підлягають задоволенню;
- наявність заборгованості у розмірі 40901,10 грн за договором №369, яка виникла за 2018 рік, не доведено належними ти допустимими доказами, тому вимоги в наведеній частині не підлягають задоволенню;
- заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги за договором №143 складає 103932,00 грн, а за договором №369 - 18102,38 грн;
- з огляду на встановлення дійсного розміру основного боргу та помилки у розрахунках позивача, місцевий господарський суд частково задовольнив позовні вимоги щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
З наведеними висновками місцевого господарського суду погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3 та 5 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 ЦК України).
Статтями 525 та 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як убачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, Комунальним підприємством "Обухівський ринок" відповідачу на оплату наданих послуг за договором №143 виставлялися наступні рахунки: №262 від 01.01.2019, №262 від 01.02.2019, №261 від 01.03.2019, №266 від 01.04.2019, №265 від 01.05.2019, №271 від 01.06.2019, №273 від 01.07.2019, №272 від 01.08.2019, №270 від 01.09.2019, №270 від 01.10.2019, №269 від 01.11.2019, №269 від 01.12.2019, №№262-263 від 01.01.2019-31.12.2019, №270 від 01.01.2020, №271 від 01.02.2020, №272 від 01.03.2020, №270 від 01.04.2020, №207 від 01.05.2020, №223 від 01.06.2020, №222 від 01.09.2020, №223 від 01.10.2020, №221 від 01.08.2020, №223 від 01.11.2020, №223 від 01.12.2020, №№270-223 від 01.01.2020-31.12.2020, №222 від 01.01.2021, №228 від 01.03.2021, №227 від 01.02.2021, №229 від 01.04.2021, №229 від 01.05.2021, №231 від 01.06.2021, №231 від 01.07.2021, №№222-231 від 01.01.2021-15.11.2021.
Також, позивачем відповідачу на оплату наданих послуг за договором №369 виставлялись рахунки: №263 від 01.02.2019, №263 від 01.01.2019, №267 від 01.04.2019, №262 від 01.03.2019, №272 від 01.06.2019, №273 від 01.08.2019, №274 від 01.07.2019, №271 від 01.09.2019, №271 від 01.10.2019, №265 від 01.05.2019, №№263-270 від 01.01.2019-01.12.2019, №№271-224 від 01.01.2020-01.12.2020, №272 від 01.02.2020, №271 від 01.01.2019, №213 від 01.04.2020, №273 від 01.03.2020, №224 від 01.06.2020, №208 від 01.05.2020, №222 від 01.08.2020, №223 від 01.07.2020, №221 від 01.09.2020, №224 від 01.10.2020, №224 від 01.11.2020, №224 від 01.12.2020, №228 від 01.02.2021, №229 від 01.03.2021, №230 від 01.05.2021, №230 від 01.04.2021, №223 від 01.01.2021, №232 від 01.07.2021, №232 від 01.06.2021, №266 від 01.08.2021, №227 від 01.09.2021, №470 від 01.10.2021, №229 від 01.11.2021, №№223-229 від 01.01.2021-01.11.2021.
Згідно з пп. в) п. 3 договору №143 та договору №369 оплата за договором проводиться згідно виставлених рахунків щомісячно шляхом перерахування підприємцем на поточний рахунок КП Обухівської міськради "Обухівський ринок" до 10 числа поточного місяця.
За доводами позивача, відповідач відмовлявся від отримання рахунків на оплату наданих послуг за договорами. На підтвердження здійснення відповідачем підприємницької діяльності на території позивача до матеріалів справи додано складені комісією ринку акти обстеження, якими зафіксовано, що станом на 25.11.2019, 20.08.2020, 19.10.2021 відповідач здійснював підприємницьку діяльність - роздрібну торгівлю продуктами харчування в павільйонах №22 та №6 на підставі договорів №143 та №369. Зазначені акти обстеження містять відмітку про відмову відповідача від їх отримання та підпису. До матеріалів справи також додано копію довідки контролера ринку Турчин С.М., згідно якої зафіксовано, що відповідач сплачував за спожиту електричну енергію, що також відображено у книзі реєстрації використаної електричної енергії та її сплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу у строки та в порядку, що встановлені договором.
Суд зазначає, що предметом доказування у справах про стягнення грошових коштів за надані послуги є, насамперед, факт отримання таких послуг та подальше використання результату, а не лише наявність первинних документів. Отримання послуг повинно бути підтверджене належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, які б свідчили про реальну зміну майнового стану суб'єкта господарювання (використання результату отриманої послуги у господарській діяльності).
Процес надання послуг є господарською операцією, у зв'язку з чим на суб'єктів підприємницької діяльності поширюється обов'язок вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність до уповноважених осіб. Усі господарські операції, у тому числі і надання послуг, відображаються в бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування.
З огляду на принцип змагальності сторін, розподіл обов'язку доказування та подання доказів, суд зазначає, що відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано факту здійснення ним підприємницької діяльності на території позивача, доказів припинення підприємницької діяльності згідно умов пп. є) п. 3 договорів не надано, як і не спростовано твердження позивача про відмову від отримання рахунків на оплату.
Суд зазначає, що пасивна бездіяльність відповідача в частині відсутності реагування на виставлені позивачем рахунки на оплату не є добросовісною поведінкою суб'єкта господарювання та, відповідно, не зумовлює відсутність у нього обов'язку з оплати наданих позивачем послуг, враховуючи також той факт, що умовами п. 3 договорів оплата за надані послуги здійснюється саме на підставі рахунків на оплату, а не актів виконаних робіт.
При цьому, недоліки в оформленні рахунків на оплату, про які зазначав відповідач як у суді першої інстанції, так і в поданій апеляційній скарзі, не свідчать про необґрунтованість здійснених позивачем розрахунків вартості фактично наданих послуг та не є підставою для відмови від їх оплати.
Судом враховано, що нормами діючого законодавства та умовами договорів не передбачено, що підписання актів приймання-передачі є виключною підставою для оплати послуг. Факт надання позивачем послуг підтверджується доданими до позову доказами та відповідачем належними доказами не спростовано.
У постанові Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №916/2403/18 зроблено висновок з приводу того, що закон не містить переліку дій, які свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі №911/3685/17).
Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем частково оплачено надані позивачем послуги за договором №369 на суму 20500,00 грн.
Щодо аргументів відповідача з приводу припинення дії договору №369, слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 5 договору №369 останній укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання, якщо інше не передбачено договором. Якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не вимагає його припинення або переукладення, договір кожного разу вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах.
Разом з цим, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач звертався до позивача з заявою про припинення договору №369 від 01.09.2013, а отже відбувалася автоматична пролонгація договору у зв'язку з відсутністю заяв про припинення його дії.
Стосовно доводів скаржника з приводу безпідставності встановлення позивачем тарифів згідно наказу №2 від 01.03.2021.
Відповідно до п. 3.9 ст. 3 статуту Комунального підприємства "Обухівський ринок", затвердженого рішенням Обухівської міської ради №490-36-VI від 28.03.2021, підприємство має право, зокрема, встановлювати ціни на свою продукцію та послуги згідно з чинним законодавством. Вказані повноваження власне і були реалізовані позивачем шляхом видачі наказу №2 від 01.03.2021 «Про застосування тарифів на послуги ринку». При цьому, положення ст. 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" щодо виключної компетенції районної та обласної ради, на які посилається відповідач, стосуються встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, в той час як предметом договору №143 є надання послуг з утримання торговельного місця для забезпечення здійснення торгівлі.
Щодо заперечень відповідача стосовно безпідставності нарахування заборгованості та штрафних санкцій в період дії карантинних обмежень та рішень органів місцевого самоврядування, судом першої інстанції встановлено наступне.
Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2" №211 від 11.03.2020, на усій території України встановлено карантин з 12.03.2020 по 24.04.2020.
Відповідно до п. 3.1 протоколу №11 позачергового засідання комісії ТЕБ та НС виконавчого комітету Обухівської міської ради від 17.03.2020 призупинено на території Обухівської міської ОТГ Київської області діяльність ринків та павільйонів незалежно від форм власності. Також, відповідно до п. 1 протоколу №12 позачергового засідання комісії ТЕБ та НС виконавчого комітету Обухівської міської ради від 03.04.2020 продовжено заборону на роботу ринків до покращення епідеміологічної ситуації. Протоколом №18 позачергового засідання комісії ТЕБ та НС виконавчого комітету Обухівської міської ради від 30.04.2020 скасовано заборону на роботу ринків.
Таким чином, враховуючи заборону на діяльність ринків з 12.03.2020 по 30.04.2020, встановлену зазначеними рішеннями Виконавчого комітету Обухівської міської ради, виставлені позивачем рахунки на оплату №272 від 01.03.2020, №207 від 01.04.2020 за договором №143 та рахунки на оплату №273 від 01.03.2020, №213 від 01.04.2020 за договором №369 є безпідставними, а тому не підлягають оплаті відповідачем.
Посилання позивача на те, що відповідачем здійснювалася торгівля продовольчими товарами за вказаний період з дотриманням санітарно-епідеміологічних вимог, що підтверджується свідченнями ініціативної групи підприємців, викладеними у клопотанні від 17.03.2020 про надання дозволу на здійснення торгівлі, не приймаються судом, оскільки у розумінні ст. ст. 74-79 ГПК України таке клопотання не є належним, допустимим та достатнім доказом здійснення відповідачем торгівлі попри встановлену органом місцевого самоврядування заборону роботи ринку, де відповідач здійснює господарську діяльність. Будь-яких документів, які б надавали дозвіл відповідачу на здійснення підприємницької діяльності у період з 12.03.2020 по 30.04.2020 попри наявну заборону на роботу ринків, встановлену рішенням Виконавчого комітету Обухівської міської ради, матеріали справи не містять. Доказів роботи ринку у вказаний період попри встановлену рішення Виконавчого комітету Обухівської міської ради заборону до матеріалів справи також не надано.
Таким чином, правомірними є висновки суду першої інстанції з приводу того, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості згідно рахунків на оплату №272 від 01.03.2020 та №207 від 01.04.2020 у сумі 955,64 грн за договором №143, а також позовні вимоги згідно рахунків на оплату №273 від 01.03.2020 та №213 від 01.04.2020 у сумі 5460,00 грн за договором №369 не підлягають задоволенню.
Стосовно заявленого відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності за вимогами позивача про стягнення заборгованості за договором №369 у сумі 40901,10 грн.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Частиною 1 ст. 260 ЦК України встановлено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253- 255 цього кодексу.
Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
У відповідності до ч. ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
При цьому, у випадку пред'явлення позову особою, право якої порушене, відлік позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Так, позивачем заявлено до стягнення 40901,10 грн заборгованості, що виникла за 2018 рік. Однак, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження існування заборгованості у сумі 40901,10 грн.
Приписами ст. ст. 73 та 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Неподання позивачем всіх доказів на підтвердження існування заборгованості, в даному випадку, рахунків на оплату, а також, доказів часткового погашення такої заборгованості у сумі 10000,00 грн (про що заявлено в позовній заяві) позбавляє суд можливості достеменно встановити розмір заборгованості, а також періоди прострочення. Зазначене також позбавляє суд можливості встановити, чи дотримано позивачем строки позовної давності для звернення до суду в частині вказаних вимог.
Отже, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами існування заборгованості в заявленому розмірі, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за договором №369 у сумі 40901,10 грн у зв'язку з їх необґрунтованістю. Тому, позовна давність у цьому випадку не застосовується.
В той же час, на підтвердження заборгованості за договором №369 у сумі 5148,00 грн, яку відображено у розрахунку заборгованості, до матеріалів справи надано рахунки на оплату №264 від 01.11.2018 на суму 2574,00 грн та №263 від 01.12.2018 на суму 2574,00 грн. Наявність зазначеної заборгованості відповідачем не спростовано, заяв про застосування строків позовної давності під час розгляду спору у місцевому господарському суді до позовних вимог в цій частині не заявлено.
Разом з цим, у поданій апеляційній скарзі відповідач просить застосувати позовну давність до позовних вимог в сумі 5148,00 грн за рахунками на оплату №264 від 01.11.2018 на суму 2574,00 грн та №263 від 01.12.2018 на суму 2574,00 грн.
Однак, відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Проте, як було зазначено вище, такої заяви відповідачем у встановлений строк, а саме до ухвалення оскаржуваного рішення, не здійснено. Тому, суд не бере до уваги наведений аргумент скаржника.
З урахуванням усього вищезазначеного, оскільки відповідачем належним чином не спростовано викладених позивачем у позові обставин та факту надання послуг протягом спірного періоду, не надано контррозрахунку та доказів на підтвердження погашення заборгованості, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги за договором №143 складає 103932,00 грн, а за договором №369 - 18102,38 грн.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу підлягають частковому задоволенню.
Окрім сум основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 461,10 грн, нараховану на заборгованість відповідача за договором №143 від 01.09.2013, та пеню у сумі 10493,49 грн, нараховану на заборгованість відповідача за договором №369 від 01.09.2013.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Згідно з пп. г) п. 3 укладених договорів у випадку ненадходження коштів за надані послуги до закінчення поточного місяця нараховується пеня від суми заборгованості з початку наступного місяця за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у зазначений період.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено про застосування строків позовної давності до позовних вимог про стягнення пені, нарахованої на заборгованість за договором №143 та договором №369.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для вимог про стягнення пені встановлена спеціальна позовна давність тривалістю в один рік.
Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.
Позовна заява, відповідно до якої відкрито провадження у даній справі, надіслана позивачем до суду 26.11.2021, що підтверджується відповідним конвертом.
З доданого позивачем розрахунку пені вбачається, що пеня нарахована на загальні суми боргу шляхом додавання залишку заборгованості на кінець року до заборгованості за поточний період, внаслідок чого пеня розрахована на загальну заборгованість за рік, а не за кожним рахунком на оплату окремо. Внаслідок цього позивач невірно визначив як суми боргу, на які повинна нараховуватися пеня, так і період нарахування і розмір.
Місцевим господарським судом встановлено, що спеціальний строк позовної давності в один рік, впродовж якого позивач мав право звернутися з вимогою про стягнення пені за договором №143, сплив щодо рахунків за січень-грудень 2019 року та січень-травень 2020 року, а за договором №369 - щодо рахунків за листопад-грудень 2018 року, січень-грудень 2019 року та січень-травень 2020 року.
З урахуванням викладеного, пеня має нараховуватися на заборгованість за договором №369, що виникла з червня 2020 року по листопад 2021 року, та за договором №143, що виникла з червня 2020 року по липень 2021 року.
Згідно вірного розрахунку, здійсненого судом першої інстанції по кожному рахунку на оплату окремо, з урахуванням п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України, періодів нарахування, часткових оплати, розмір пені за договором №369, що підлягає стягненню з відповідача складає 4098,04 грн, а за договором №143 - 639,72 грн. Однак, позивачем розмір пені визначено у сумі 460,10 грн, а тому, стягненню підлягає зазначена сума, оскільки, суд під час ухвалення рішення не може вийти за межі позовних вимог.
Також, у відповідності до ст. 625 ЦК України позивач просив стягнути з відповідача 516,49 грн 3% річних та 1009,83 грн інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість відповідача за договором №143, та 12972,19 грн 3% річних і 7621,00 грн інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість відповідача за договором №369.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
З доданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат вбачається, що вказані нарахування здійснено на загальні суми боргу шляхом додавання залишку заборгованості на кінець року до заборгованості за поточний період, внаслідок чого 3% річних та інфляційні втрати розраховано на загальну заборгованість за рік, а не за кожним рахунком на оплату окремо. Як наслідок, позивачем невірно визначено суми, на які повинні нараховуватись 3% річних та інфляційні втрати, період нарахування і розмір.
Згідно вірного розрахунку місцевого господарського суду, зробленого за кожним рахунком на оплату окремо, враховуючи періоди нарахування та часткові оплати, за договором №369 розмір 3% річних складає 1524,41 грн, а розмір інфляційних втрат - 4945,56 грн, за договором №143 розмір 3% річних складає 250,43 грн, а розмір інфляційних втрат - 798,79 грн.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню.
З рахуванням усього вищезазначеного, оскільки відповідачем не спростовано факту надання послуг за договорами та не надано доказів їх оплати, колегія суддів вважає правомірними висновки місцевого господарського суду про часткове задоволення заявленого позову.
Доводи апеляційної скарги відповідача, про які згадано судом вище, встановлених обставин справи не спростовують, а отже колегією суддів відхиляються.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 28.06.2022 у справі №911/3528/21 ухвалено з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Колоса Володимира Васильовича не підлягає задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.
Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Колоса Володимира Васильовича залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 28.06.2022 у справі №911/3528/21 залишити без змін.
3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Колоса Володимира Васильовича.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді В.В. Андрієнко
С.І. Буравльов