20 вересня 2022 року м. Дніпросправа № 160/4559/22
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В.,
за участю секретаря судового засідання Поспєлової А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року (головуючий суддя Рябчук О.С.)
у справі № 160/4559/22
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області
про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2907-51У на суму 23 785,08 грн., винесену від 13.08.2019 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2907-51/62У на суму 14 003,66 грн., винесену 11.02.2021 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );
- зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області здійснити коригування відомостей в картці платника єдиного соціального внеску, шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) боргу зі сплати єдиного соціального внеску, пені та інших штрафних санкцій.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що ним у 2010 році припинено підприємницьку діяльність, з того часу, він підприємницьку діяльність не здійснював, доходу не отримував, в реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців не значиться. З урахуванням викладеного, позивач просить скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ як протиправні.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2022 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2907-51У на суму 23785, 08 грн. (двадцять три тисячі сімсот вісімдесят п'ять гривень вісім копійок), винесену 13.08.2019 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2907-51/62У на суму 14003,66 грн. (чотирнадцять тисяч три гривні шістдесят шість копійок), винесену 11.02.2021 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням судом першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відомості про державну реєстрацію щодо припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 до ДПС не надходили, також документи для включення до ЄДР та припинення підприємницької діяльності позивачем державному реєстратору юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не подавались. Станом на 01.04.2022 за позивачем обліковується податковий борг в сумі 37 788,74 грн., з урахуванням чого вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2907-51У від 13.08.2019 та №Ф-2907-51/62У від 11.02.2021 є законними.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції, останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Визначаючи межі апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції виходить з того, що рішення суду першої інстанції оскаржено відповідачем в частині задоволених позовних вимог, у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції надається оцінка рішенню суду на предмет його законності та обґрунтованості в цій же частині.
Рішення суду в частині відмовлених позовних вимог не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції рішення суду в цій частині не перевіряється.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач - ОСОБА_1 перебував на обліку як фізична особа-підприємець в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області, Шевченківська ДПІ (м. Дніпро) на загальній системі оподаткування та відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.11.2010 у справі №2а-13074/10/04 адміністративний позов Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності задоволено.
Припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
Постанова у справі № 2а-13074/10/04 набрала законної сили 29.11.2010.
13.08.2019 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області винесено податкову вимогу №Ф-2907-51У на суму 23785,08 грн., корінець якої направлено ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку, проте конверт було повернуто АТ «Укрпошта» з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».
Також, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області винесено податкову вимогу №Ф-2907-51/62У від 11.02.2021 року на суму 14003,66 грн., корінець якої направлено ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку, проте конверт було повернуто АТ «Укрпошта» з відміткою «адресат відсутній».
Згідно витягу з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , за кодом платежу 71040000, обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску:
- по строку 09.02.2018 у сумі 8 448,00 грн. за 2017 рік;
- по строку 19.04.2018 у сумі 2 457,18 грн. за перший квартал 2018 року;
- по строку 19.07.2018 у сумі 2 457,18 грн. за другий квартал 2018 року;
- по строку 19.10.2018 у сумі 2 457,18 грн. за третій квартал 2018 року;
- по строку 21.01.2019 у сумі 2 457,18 грн. за четвертий квартал 2018 року;
- по строку 19.04.2019 у сумі 2 754,18 грн. за перший квартал 2019 року;
- по строку 19.07.2019 у сумі 2 754,18 грн. за другий квартал 2019 року;
- по строку 19.10.2019 у сумі 2 754,18 грн. за третій квартал 2019 року;
- по строку 20.01.2020 у сумі 2 754,18 грн. за четвертий квартал 2019 року;
- по строку 21.04.2020 у сумі 2 078,12 грн. за перший квартал 2020 року (січень, лютий);
- по строку 20.07.2020 у сумі 1 039,06 грн. за другий квартал 2020 року (червень);
- по строку 19.10.2020 у сумі 3 178,12 грн. за третій квартал 2020 року;
- по строку 19.01.2021 у сумі 2 200,00 грн. за четвертий квартал 2020 року.
Оскільки за вказаний період позивачем єдиний внесок не сплачений, у нього виникла недоїмка в сумі 37 788,74 грн.
Не погоджуючись з винесеними вимогами про сплату боргу позивач звернувся з цим позовом до суду.
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом № 2464-VI (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI).
Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження останньою, зокрема, підприємницької діяльності.
01 липня 2004 року набрав чинності Закон №755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).
03 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону № 755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01 липня 2020 року у справі №260/81/19 дійшла висновку, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду враховуються судом апеляційної інстанції відповідно до положень ч. 5 ст. 242 КАС України.
З матеріалів справи вбачається, що свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи позивача видане Бабушкінським районним виконавчим комітетом м. Дніпропетровська 26.07.1999, тобто до 01.07.2004.
Позивач не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей по нього до Єдиного державного реєстру, відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», що не заперечується учасниками справи.
Отже, за наведеного вище правового регулювання відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, виключає можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що Наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162 затверджено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Цим Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01.01.2016, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).
Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI (пункт 3 розділу І Порядку № 1162).
Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб - підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (в подальшому - Закон № 755-IV) (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 1162).
Отже, з приписів вищенаведених норм законодавства випливає, що взяття на облік фізичних осіб - підприємців як платників єдиного внеску здійснюється у тому випадку, якщо відомості про них містяться в Єдиному державному реєстрі.
Як зазначалось вище ОСОБА_1 був зареєстрований Бабушкінським райвиконкомом м. Дніпропетровська як фізична особа-підприємець до 01.07.2004 та до реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей по нього до Єдиного державного реєстру, відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» не звертався.
Більш того, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.11.2010 у справі № 2а-13074/10/0470, яка набрала законної сили 29.11.2010, підприємницьку діяльність фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) припинено.
Вимогами ч. 4 ст. 78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до ч. 1 ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
З приводу наявності означеного судового рішення суд апеляційної інстанції зазначає, що фізична особа втрачає статус підприємця від дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП.
Підставою для зняття з обліку в органах, зокрема в податковій, є відомості з Єдиного держреєстру про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП. Дата зняття з обліку підприємця відповідає даті отримання відомостей про державну реєстрацію припинення.
Ліквідація підприємницького статусу передбачає зняття з обліку ФОП як платника податків. До нього також повністю припиняються вимоги як до суб'єкта господарювання.
Державна реєстрація закриття підприємницької діяльності фізичної особи не припиняє його зобов'язань, що виникли під час провадження нею підприємницької діяльності, а також не змінює термінів та порядку виконання таких зобов'язань і застосування санкцій за їхнє невиконання.
Водночас, як встановлено судом, сума боргу у розмірі 37 788,74 грн. зі сплати єдиного внеску нарахована позивачу за період з 2017 року по 2020 рік (включно), тобто після винесення рішення суду про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 , а також за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що ОСОБА_1 зареєстрований у передбаченому законодавством порядку як фізична особа-підприємець.
Наведене вище, з урахуванням наслідків відсутності офіційного підтвердження у позивача статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, свідчить про відсутність у позивача обов'язку сплати податку як платника єдиного внеску, і як наслідок, є свідченням безпідставного нарахування відповідачем грошових зобов'язань з сплати єдиного внеску і протиправного формування та винесення оскаржуваних вимог №Ф-2907-51У від 13.08.2019 та №Ф-2907-51/62У від 11.02.2021 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску у загальному розмірі 37 788,74 грн.
Поряд із зазначеним, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що в матеріалах даної справи наявні довідки органу Пенсійного фонду України форми ОК-7 та ОК-5 від 14 вересня 2022 року, зі змісту яких слідує, що у спірний період (з 2017 року по 2020 рік включно) позивач був найманим працівником і роботодавцем позивача - ДП «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля» нараховувались та сплачувались за нього страхові внески.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Отже, якщо особа є найманим працівником, вона є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета законодавчого запровадження збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Наведені обставини в їх сукупності виключають підстави для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та ухвалення нового рішення відповідно до ст. 317 КАС України.
Керуючись ст.ст. 310, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року у справі № 160/4559/22 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Н.А. Бишевська
суддя Я.В. Семененко