30 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 320/2981/21
адміністративне провадження № К/990/25262/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу Київської обласної прокуратури на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року у справі № 320/2981/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Київської обласної прокуратури (далі - відповідач), в якому просила:
- визнати протиправними дії Київської обласної прокуратури, які полягають у нарахуванні та виплаті їй заробітної плати, починаючи з 26 березня 2020 року, у порядку та в розмірах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», а не в порядку та в розмірах, передбачених статтею 81 Закону України «Про прокуратуру»;
- зобов'язати Київську обласну прокуратуру провести перерахунок та виплату Позивачці заробітної плати (посадового окладу, надбавки за вислугу років та щорічної премії за 2020 рік) за період з 26 березня 2020 року до дня набрання законної сили рішення суду в цій справі, у порядку та розмірах, визначених відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру», включаючи періоди перебування у щорічних оплачуваних відпустках та періоди тимчасової втрати працездатності.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Київської обласної прокуратури, які полягають у нарахуванні та виплаті заробітної плати позивачу, починаючи з 26 березня 2020 року, у порядку та в розмірах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», а не в порядку та в розмірах, передбачених статтю 81 Закону України «Про прокуратуру». Зобов'язано Київську обласну прокуратуру провести перерахунок та виплату заробітної плати (посадового окладу, надбавки за вислугу років та щорічної премії за 2020 рік) позивачу за період з 26 березня 2020 року по 07 лютого 2022 року (день ухвалення судом рішення у цій справі), виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій, з урахуванням раніше виплачених коштів. У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням у частині задоволення позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2022 року скасовано та ухвалено постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Київської обласної прокуратури щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати, починаючи з 28 вересня 2020 року, у порядку та в розмірах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Зобов'язано Київську обласну прокуратуру провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 заробітної плати з 28 вересня 2020 року по 16 вересня 2022 року у порядку та розмірах, визначених статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням раніше виплачених коштів. У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, Київська обласна прокуратура звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що подає касаційну скаргу на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує, що судом апеляційної інстанції під час ухвалення судового рішення не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах 02 листопада 2021 року у справі № 826/20483/14, від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/154/20, від 21 липня 2022 року у справі № 280/1992/21 щодо застосування пунктів 3, 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ (далі - Закон №113-ІХ) та статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2020 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII).
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Так, у справі № 826/20483/14 спірні правовідносини виникли у зв'язку із звільненням позивача внаслідок застосування Закону України «Про очищення влади».
Спір у справі № 640/154/20 виник у зв'язку із ухваленням кадровою комісією рішення про неуспішне проходження позивачем атестації, яке, у свою чергу, стало підставою для прийняття Генеральним прокурором наказу про звільнення позивача з посади та зі служби в органах прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII та пункту 9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ.
Натомість у цій справі предметом оскарження є протиправні дії відповідача, які полягають у нарахуванні та виплаті їй заробітної плати, починаючи з 26 березня 2020 року, у порядку та в розмірах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», а не в порядку та в розмірах, передбачених статтею 81 Закону № 1697-VII.
Отже, підстави, предмет позову та нормативне регулювання справ № 826/20483/14 та № 640/154/20 є відмінними від тих, що маємо у цій справі.
Тому наведені скаржником постанови ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами, а також врегульовуються іншими нормами матеріального права, а тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цих постановах Верховного Суду є безпідставними.
Також є безпідставними посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 280/1992/21 з огляду на таке.
Так, у справі № 280/1992/21 предметом спору було ненарахування та невиплата позивачу заробітної плати з 26 березня 2020 року по 28 серпня 2020 року, в порядку та в розмірах, передбачених статтею 81 Закону № 1697-VII, з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій та інших виплат, передбачених законодавством. При цьому, судом касаційної інстанції встановлено, що за наслідками проходження позивачем атестації прийнято рішення про неуспішне проходження ним атестації, що слугувало підставою звільнення його із займаної посади та з органів прокуратури.
Натомість у цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проходила атестацію ще в липні 2020 року, водночас рішення Кадрової комісії від 16 липня 2020 року про неуспішне проходження нею атестації було визнано протиправним та скасовано в судовому порядку (справа № 320/6769/20), після чого вже відбулася процедура її успішного атестування та призначення на відповідну посаду на виконання судового рішення у вказаній справі.
З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справі № 280/1992/21 не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правові позиції викладені Верховним Судом у постанові не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.
Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та наведеним скаржником судовим рішенням суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Київської обласної прокуратури на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року у справі № 320/2981/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяЛ.О. Єресько