29 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 640/24600/20
адміністративне провадження № К/9901/30619/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Чумаченко Т.А., Васильєвої І.А.,
секретар судового засідання - Титенко М.П.,
за участю:
представника позивача Бояринцева О.А.,
представника відповідача Норець В.М., Крутоузова Д.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2021 року (суддя Мамедова Ю.Т.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2021 року (головуючий суддя: Файдюк В.В., судді: Мєзєнцев Є.І., Собків Я.М.) у справі №640/24600/20 за позовом Державного підприємства «Завод 410 цивільної авіації» до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправним та скасування рішення,
Державне Підприємство "Завод 410 Цивільної авіації» звернулось до суду з позовом до ДПС України Офісу великих платників податків ДПС, в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати податкову вимогу за формою "Ю" №236-10 від 25 травня 2020 року про необхідність сплати податкового боргу з екологічного податку та частини истого прибутку (доходу);
- визнати протиправним та скасувати рішення про опис майна у податкову заставу №19475/10/28-10-10-02-23 від 26 травня 2020 року;
- зобов'язати відповідача виключити дані з інтегрованих карток платника податків ДП "Завод 410 ЦА" про податковий борг з частини чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об'єднань у розмірі 105905212,29 грн.
В обґрунтування позову зазначав, що оскаржувані рішення прийняті відповідачем з порушенням норм, зокрема, Податкового кодексу України, обставини відсутності податкового боргу у позивача встановлені трьома рішеннями суду, що набрали законної сили, у зв'язку з чим, оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню, а оскільки податковий борг у позивача відсутній - дані з інтегрованих карток платника податків Державного Підприємства "Завод 410 ЦА" про податковий борг з частини чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об'єднань у розмірі 105905212,29 грн підлягають виключенню.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2021 року позов задоволено повністю.
Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Офісу великих платників податків ДПС за формою "Ю" №236-10 від 25 травня 2020 року.
Визнано протиправним та скасовано рішення Офісу великих платників податків ДПС про опис майна у податкову заставу №19475/10/28-10-10-02-23 від 26 травня 2020 року.
Зобов'язано Офіс великих платників податків ДПС виключити дані з інтегрованих карток платника податків Державного підприємства "Завод 410 Цивільної авіації" про податковий борг з частини чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об'єднань у розмірі 105905212,29 грн (сто п'ять мільйонів дев'ятсот п'ять тисяч двісті дванадцять гривень двадцять дев'ять копійок).
Стягнуто на користь Державного підприємства "Завод 410 Цивільної авіації" сплачений ним судовий збір у розмірі 23122,00 грн (двадцять три тисячі сто двадцять дві гривні нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків ДПС.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у відповідача відсутня функція, яка б визначала обов'язок здійснювати адміністрування частини чистого прибутку (доходу). Аналізуючи поняття «грошове зобов'язання» та «податкове зобов'язання», встановлені підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14, статтею 36 Податкового кодексу України, суди зазначили, що частина чистого прибутку не є податковим платежем, у розумінні норм Податкового кодексу України, що стало підставою для задоволення позовних вимог.
Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. У касаційній скарзі її заявник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не застосовано правових позицій, викладених Верховним Судом у постановах від 17 вересня 2020 року у справі №640/18375/18, від 24 квітня 2019 року у справі №2а-8123/12/1270, від 23 липня 2019 року у справі №2340/4069/18, від 1 серпня 2018 року у справі №826/19797/16, від 31 січня 2019 року у справі №819/25/18, від 18 вересня 2019 року у справі №520/1919/19, від 27 листопада 2019 року у справі №826/14937/15, від 20 лютого 2018 року у справі №814/849/17, від 9 лютого 2016 року у справі №0870/7180/12.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги відповідач зазначає, що податковий орган наділений повноваженнями здійснювати контроль за правильністю та своєчасністю надходження до державного та місцевих бюджетів частини чистого прибутку (доходу) господарських організацій, що сплачується державними унітарними підприємствами до державного бюджету. Крім того, зазначає, що з урахуванням змін, унесених до Податкового кодексу України Законом №466-IX, з 23 травня 2020 року відповідний розмір спірного платежу набув статусу податкового боргу, який має бути стягнутий відповідачем за правилами Податкового кодексу України.
Верховний Суд зазначає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).
Так, підставою для відкриття провадження у цій справі слугували посилання скаржника на приписи пункту 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2021 року залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 травня 2020 року відповідачем було складено податкову вимогу за формою «Ю» № 236-10, згідно з якою, станом на 25 травня 2020 року сума податкового боргу позивача за грошовими зобов'язаннями з частини чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об'єднань) становила 105 905 212, 29 грн, а також сума боргу з екологічного податку, який справляється за викид в атмосферне повітря двоокису вуглецю стаціонарними джерелами забруднення становив 3 190, 70 грн.
26 травня 2020 року відповідачем прийнято оскаржуване рішення про опис майна у податкову заставу № 19475/10/28-10-10-02-23.
Вважаючи оскаржувані вимогу та рішення протиправними і такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся зі скаргою до Державної податкової служби України.
13 липня 2020 року позивач отримав рішення Державної податкової служби України від 9 липня 2020 року №21535/6/99-00-13-05-06 про результати розгляду скарги, яким скаргу позивача про скасування податкової вимоги та рішення про опис майна було залишено без задоволення, але при цьому було повідомлено в абзаці четвертому на третій сторінці рішення про результати розгляду скарги, що за даними ІТС «Податковий блок», станом на 7 липня 2020 року у позивача відсутній податковий борг з екологічного податку, у в зв'язку із приведенням ІКП у відповідність до вимог чинного законодавства.
Не погодившись з рішенням про результати розгляду скарги ДПС України, вважаючи оскаржувані вимогу та рішення протиправними і такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду із позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним висновкам відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
При наданні оцінки правильності вирішення судами зазначеного питання колегія суддів враховує, що оспорюване рішення контролюючого органу містить вимогу про сплату позивачем заборгованості із сплати частини чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств, яка сформувалась до 23 травня 2020 року. Борг ДП «Завод 410 ЦА» виник в період з 27 липня 2016 року по 27 вересня 2019 року. При цьому спірна податкова вимога прийнята відповідачем 25 травня 2020 року, тобто після набрання чинності 23 травня 2020 Законом №466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві».
Відповідно до статті 1 Податкового кодексу України цей кодекс, зокрема, регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Вичерпний перелік загальнодержавних і місцевих податків і зборів визначено у статтях 9-10 цього Кодексу. Як до внесення змін до Податкового кодексу України, так і після у зазначеному переліку відсутній такий платіж як частина чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об' єднань.
Згідно підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній до 23 травня 2020 року), грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній до 23 травня 2020 року) податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Згідно підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) узгодженою сумою грошового зобов'язання є сума податкового та/або грошового зобов'язання, самостійно обчислена платником податків, яку він зазначає у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.
Приписами пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Верховним Судом неодноразово вирішувались спори щодо обсягу наданих контролюючому органу повноважень у питанні контролю правильності нарахування і сплати частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями із застосуванням норм ПК України, що були чинні до 23 травня 2020 року. Так, у постановах від 18 листопада 2021 року (справи №803/919/16, №814/178/15), від 24 травня 2019 року (справа №806/1420/16), від 31 січня 2019 року (справа №819/25/18), від 01 серпня 2018 року (справа №826/19797/16) тощо, предметом позову у яких було визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд за наслідками аналізу приписів статей 9, 10, 14 ПК України дійшов висновку, що з нормативного визначення понять «грошове зобов'язання», «податкове зобов'язання» (у редакції ПК України, що була чинна до 23 травня 2020 року) слідує, що частина чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об'єднань не є податковим платежем у розумінні норм ПК України. Цей платіж, хоча і є обов'язковим, але не віднесений ні до загальнодержавних податків і зборів, ні до місцевих податків.
У постанові від 13 жовтня 2020 року (справа №640/19757/19) предметом судового розгляду також було податкове повідомлення-рішення. Здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень у наведеній справі, Верховний Суд дійшов висновку, що у контролюючого органу відсутні повноваження на прийняття податкового повідомлення-рішення на підставі пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України шляхом збільшення основного зобов'язання з частини чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об'єднань.
Таким чином, практика Верховного Суду щодо особливостей нарахування і стягнення частини чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств була усталеною і послідовною: податковий орган не був наділений повноваженнями на прийняття на підставі пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58, статті 126 Податкового кодексу України податкових повідомлень-рішень про донарахування грошового зобов'язання із спірного платежу, проте, ці обставини не звільняють платника податків від його сплати, тому орган Державної податкової служби України має право звернутись до суду із позовом про стягнення задекларованих сум, у разі виникнення боргу в зв'язку з несплатою частини чистого прибутку.
Законами України від 16 січня 2020 року №465-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі - Закон №465-ІХ) та №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» було внесено зміни в адміністрування частини чистого прибутку (доходу).
Так, відповідно до змін, внесених Законом №465-ІХ, який набрав чинності 27 лютого 2020 року, Податковий кодекс України є складовою законодавства про управління об'єктами державної власності (стаття 2 Закону №185-V).
Частину п'яту статті 11 після абзацу восьмого доповнено двома новими абзацами такого змісту:
"Господарські товариства один раз на рік подають до податкового органу розрахунок частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку в порядку та строки, встановлені Податковим кодексом України.
Платники частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку несуть відповідальність за неподання або несвоєчасне подання до податкових органів розрахунку частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку або за порушення правил нарахування та сплати (перерахування) таких платежів у порядку, передбаченому Податковим кодексом України".
Крім того, відповідно до внесених змін, у статтю 16 Закону №185-V включено частину восьму такого змісту: «Контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати до бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями та дивідендів на державну частку господарськими товариствами, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, а також стягнення зазначених платежів до бюджету у разі їх несплати здійснюються податковими органами у порядку, встановленому Податковим кодексом України».
Законом №466-ІХ, який набрав чинності 23 травня 2020 року, доповнено поняття «грошове зобов'язання платника податків», що міститься у підпункті 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України словами «інше зобов'язання , контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи» та словом «пеня».
Також указаним Законом розширено функції, які виконують контролюючі органи згідно із статтею 19-1 Податкового кодексу України, шляхом доповнення указаної статті підпунктом 19-1.1.51 наступного змісту: «здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати частини чистого прибутку (доходу) до бюджету державними та комунальними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких є державна та/або комунальна власність». Відповідні зміни, які надають контролюючим органам право визначати суми грошового зобов'язання з інших зобов'язань, контроль за сплатою яких покладено на контролюючі органи, та приймати відповідне податкове повідомлення-рішення, внесено Законом №466-ІХ і до статей 54, 58 Податкового кодексу України.
Крім того, підрозділ 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України було доповнено пунктом 1-1 такого змісту: «Встановити, що стягнення заборгованості з частини чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об'єднань здійснюється у порядку, визначеному статтями 59, 60 глави 4, статтями 87-101 глави 9 розділу II цього Кодексу».
Аналіз наведених вище змін дає підстави для висновку, що з 23 травня 2020 року законодавець усунув неузгодженості у податковому законодавстві, у тому числі й щодо адміністрування частини чистого прибутку (доходу), що має сплачуватись до Державного бюджету України державними унітарними підприємствами. Зміст наведених змін свідчить про те, що зазначений платіж з 23 травня 2020 року віднесено до поняття «грошового зобов'язання», на податковий орган на законодавчому рівні покладено функції з контролю своєчасності, достовірності та повноти нарахування цього платежу та, відповідно, звернення до суду з позовом у зв'язку з несвоєчасною сплатою зазначеного платежу.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 9 серпня 2022 року у справі №160/9281/20.
Судова практика була послідовною і до 23 травня 2020 (набрання чинності Законом № 466) відносно наявності прав у податкового органу на звернення до суду з позовом про стягнення боргу з частини чистого прибутку.
Крім того, при вирішенні даного спору судами попередніх інстанцій було встановлено наявність рішень Окружного адміністративного суду міста Києва: у справі № 826/17676/17 від 14 травня 2018 року, у справі № 826/5814/18 від 18 жовтня 2018 року та у справі 826/6880/18 від 16 грудня 2019 року, які, на думку судів, стосуються розглядуваного предмету спору.
Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2018 року у справі №826/17676/17 суд частково задовольнив позовні вимоги та зобов'язав відповідача виключити можливість поширення інформації щодо наявності заборгованості зі сплати частини чистого прибутку державного підприємства в якості податкового боргу.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2018 року у справі №826/5814/18 у задоволенні позову Офісу великих платників податків ДФС (правонаступником якого є відповідач) до ДП «Завод 410 ЦА» про стягнення заборгованості на користь Державного бюджету України з ДП "Завод 410 ЦА" частини чистого прибутку (доходу), суму якого він самостійно визначив з рахунків у банках, що обслуговують платника, відмовлено.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2019 року у справі №826/6880/18 позов ДП «Завод 410 ЦА» до Головного управління ДФС у м.Києві позов про зобов'язання вчинити дії задоволено.
В мотивувальній частині вказаних рішень суд зазначив, що враховуючи нормативні визначення понять «грошове зобов'язання», «податкове зобов'язання», частина чистого прибутку не є податковим платежем у розумінні норм Податкового кодексу України. Цей платіж не віднесений ні до загальнодержавних податків та зборів, ні до місцевих податків, а тому зобов'язання зі сплати частини чистого прибутку не може вважатися податковим боргом.
Такі висновки судів попередніх інстанцій зроблені без урахування правових висновків Верховного Суду.
Разом з тим, суд касаційної інстанції позбавлений можливості прийняти рішення у справі, оскільки судами не перевірено наявність/відсутність та правильність суми боргу, зазначеної у спірній податковій вимозі з частини чистого прибутку.
Перевіряючи правильність відображеної у спірній податковій вимозі суми податкового боргу, суди попередніх інстанцій встановили, що у позивача відсутній податковий борг з екологічного податку, що підтверджується рішенням про результати розгляду скарги від 9 липня 2020 року №21535/6/99-00-13-05-06, де зазначено, що за даними ІТС «Податковий блок», станом на 7 липня 2020 року у позивача відсутній податковий борг з екологічного податку, у зв'язку із приведенням ІКП у відповідність до вимог чинного законодавства.
З приводу боргу з частини чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об'єднань у розмірі 105 905 212,29 грн, то судами помилково зазначено лише мотиви про відсутність у податкового органу повноважень щодо стягнення частини чистого прибутку (доходу), що сплачується державними унітарними підприємствами до державного бюджету.
З висновків судів попередніх інстанцій неможливо дійти беззаперечного висновку про те, чи обліковується за позивачем заборгованість чи ні.
Крім того, слід зазначити, що поза увагою судів залишився довід контролюючого органу, що позивач звернувся до Офісу ВПП ДПС із заявою про розстрочення грошового зобов'язання (податкового боргу) зі сплати частини чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об'єднань), що, на думку, податкового органу, свідчить про те, що позивач не заперечує наявність заборгованості з даного податку.
Отже, обставини щодо підтвердження наявності (або відсутності) заборгованості є важливими для правильного вирішення даної справи по суті.
Таким чином, суди не встановили всі фактичні обставини по справі для повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а відтак судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС).
Згідно з пунктом першим частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Підсумовуючи наведене, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини у справі, з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,
Касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2021 року у справі №640/24600/20 скасувати.
Справу №640/24600/20 направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіВ.П. Юрченко Т.А. Чумаченко І.А. Васильєва