30 вересня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/2842/22 пров. № А/857/12138/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Довгополова О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року про передачу адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого (судді Мірінович У.А., ухвалену у письмовому провадженні в м. Тернопіль) у справі № 500/2842/22 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дій щодо прийняття постанови,-
ОСОБА_1 08.08.2022 звернувся в суд з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України в якому просить визнати протиправними дії Кабінету Міністрів України щодо прийняття постанови від 7 липня 2022 року № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168».
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року року передано адміністративну справу №500/2842/22 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дій Кабінету Міністрів України щодо прийняття постанови від 7 липня 2022 року № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яка мотивована тим, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та передати справу до суду першої інстанції для вирішення питання стосовно відкриття провадження у справі. Вказує, що у своєму адміністративному позові просить суд визнати протиправними дії, а не визнати протиправним та нечинним рішення суб'єкта владних повноважень, а положення пункту 3 частини 1 статті 5 КАС України є безумовним. Частина 1 статті 25 КАС України надає право позивачу обирати суд в разі оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань). Таким чином застосуванню судом підлягали положення частини 2 статті 25 КАС України у разі невизначеності цим кодексом територіальної підсудністю адміністративної справи така справа розглядається адміністративним судом за вибором позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржувану ухвалу суду залишити без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2022 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Приймаючи оскаржувану ухвалу у цій справі, суд першої інстанції виходив того, що позивачем помилково подано адміністративний позов до Тернопільського окружного адміністративного суду.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з огляду на наступні обставини.
Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Положеннями частини 3 статті 9 КАС України регламентовано, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 168 КАС України встановлено, що позов пред'являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Частиною 1 статті 27 КАС України, визначено, що адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб'єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України, крім випадків, визначених цим Кодексом, адміністративні справи з приводу оскарження рішень Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель та рішень у сфері державної допомоги суб'єктам господарювання, адміністративні справи за позовом Антимонопольного комітету України у сфері державної допомоги суб'єктам господарювання, адміністративні справи, відповідачем у яких є дипломатичне представництво чи консульська установа України, їх посадова чи службова особа, а також адміністративні справи про оскарження актів, дій чи бездіяльності органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, та про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.
Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень встановлені в статті 264 КАС України й правила цієї статті на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України (крім рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу), постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт (частина 2 цієї статті КАС України).
Згідно Указу Президента України «Про утворення місцевих адміністративних судів, затвердження їх мережі» від 16.11.2004 №1417/2004, повноваження Київського окружного адміністративного суду поширюються на територію Київської області. Водночас, на місто Київ поширюються повноваження Окружного адміністративного суду міста Києва.
Відповідно до матеріалів справи судом встановлено, що предметом позову в даній адміністративній справі є прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 7 липня 2022 року №793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» як акту в розумінні положень частини першої статті 27 Кодексу адміністративного судочинства України, то публічно-правовий характер цього спору як такого, спрямований на оскарження нормативного акта суб'єкта владних повноважень, а отже дана адміністративна справа повинна вирішуватись адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, тобто - Окружним адміністративним судом міста Києва.
Пунктом 2 частини 1 статті 29 КАС України встановлено, що суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що «судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Вимога стосовно того, що суд має бути «встановленим законом» є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві; вся організаційна система судів, включаючи не тільки питання, які підпадають під юрисдикцію певних видів судів, але також встановлення окремих судів та визначення їх місцевої юрисдикції («Coeme and others v. Belgium» № 32492/96).
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем помилково подано адміністративний позов до Тернопільського окружного адміністративного суду і суд правильно передав адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва, а тому Тернопільським окружним адміністративним судом дотримано норми процесуального законодавства та вірно встановлено обставини, які мають значення для прийняття оскаржуваної ухвали про передачу справи на розгляд іншого суду, у апеляційного суду немає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи ухвалу суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року про передачу адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого у справі № 500/2842/22 - залишити без замін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
О.М. Довгополов