30 вересня 2022 рокуСправа № 300/5035/21 пров. № А/857/9200/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Большакової О.О., Затолочного В.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 2 червня 2022 року (суддя Панікар І.В., м.Івано-Франківськ), -
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - ГУПФ) в якому просив:
визнати протиправними дії відповідача щодо не зарахування позивачу до пільгового страхового стажу періоди роботи в Україні з 30.07.1980 по 28.04.1981 в Калуській міжгосподарській будівельній організації (далі - МБО); з 03.02.1992 по 09.03.1993 в Центральній районній лікарні (далі - ЦРЛ) та в районах Крайньої Півночі з 22.09.2007 по 16.09.2008, з 02.12.2008 по 07.12.2015; з 15.12.2015 по 22.02.2018 в «ООО «Новоуренгойское УБР»; з 23.02.2018 по 17.06.2019 в «ООО «ТРАНСМИЛ» та з 18.10.2019 по 31.01.2020 - «ООО «ИНТЕЛЛЕЇСП ДРИЛЛИНГ СЕРВИСИЗ»;
зобов'язати ГУПФ здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з урахуванням перелічених вище періодів роботи із розрахунку один рік за один місяць і шість місяців починаючи з 20.03.2020.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 2 червня 2022 року позов задоволено частково. Визнати протиправними дії ГУПФ щодо не зарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 30.07.1980 по 28.04.1981 в МБО та з 03.02.1992 по 09.03.1993 в ЦРЛ, з 22.09.2007 по 16.09.2008, з 02.12.2008 по 31.12.2014 в ООО Новоуренгойское УБР, з 01.01.2019 по 17.06.2019 в ООО Трансмил, з 01.07.2019 по 31.10.2019 в ООО Новоуренгойское УБР та з 18.10.2019 по 31.01.2020 року в ООО Интеллект Дриллинг Сервисиз. Зобов'язано ГУПФ зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 30.07.1980 по 28.04.1981 в МБО та з 03.02.1992 по 09.03.1993 в ЦРЛ, з 22.09.2007 по 16.09.2008, з 02.12.2008 по 31.12.2014 в ООО Новоуренгойское УБР, з 01.01.2019 по 17.06.2019 в ООО Трансмил, з 01.07.2019 по 31.10.2019 в ООО Новоуренгойское УБР та з 18.10.2019 по 31.01.2020 в ООО Интеллект Дриллинг Сервисиз. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
В апеляційній скарзі вказує, що згідно запису в трудовій книжці позивача встановлено, що даний запис у трудовій книжці за період з 30.07.1980 по 28.04.1981 не містить підпису уповноваженої особи після запису про звільнення, а за період з 03.02.1992 по 09.03.1993 у записах трудової книжки відсутні номер і дата наказу про прийняття на роботу. Зазначає, що періоди роботи позивача в районах Крайньої Півночі з 22.09.2007 по 16.09.2008, з 02.12.2008 по 07.12.2015, з 15.12.2015 по 22.02.2018, з 23.02.2018 по 17.06.2019 року, з 18.10.2019 по 31.01.2020 не зараховані до страхового стажу роботи позивача, оскільки відсутні дані про сплату страхових внесків до Пенсійного Фонду російської федерації (далі - Фонд).
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права. Також цей суд вказав, що обов'язок щодо сплати єдиного внеску покладено саме на підприємство, як роботодавця, який здійснив нарахування внеску та утримання його із заробітної плати позивача і останній не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В частині щодо відмови у задоволенні позову, рішення суду першої інстанції фактично не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції не має права робити правові висновки щодо цієї частини судового рішення.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 18.05.2021 звертався до сервісного центру ГУПФ із заявою про призначення пенсії за віком (а.с.13-17).
За результатом розгляду заяви позивача ГУПФ, листом від 08.06.2021 № 0900-0210-8/20013, повідомило, що 27.05.2021 прийнято рішення про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993. Зазначено, що страховий стаж позивача згідно із наданими документами про стаж, а також даними персоніфікованого обліку складає 30 років, з них 10 років 9 місяців робота в районах Крайньої Півночі. До страхового стажу роботи не зараховано періоди: з 30.07.1980 по 28.04.1981 в МБО, оскільки в трудовій книжці після запису про звільнення з роботи відсутній підпис уповноваженої особи; з 03.02.1992 по 09.03.1993 в ЦРЛ, оскільки в трудовій книжці відсутній номер і дата наказу про прийняття на роботу; з 22.09.2007 по 31.12.2011 в Новоуренгойським УБР, оскільки згідно довідки від 15.04.2014 № 142, виданої Новоуренгойським УБР за 2007-2011 зазначено, що страхові внески за 2007-2011 роки не нараховувались і не сплачувались до Фонду, у зв'язку з тим, що позивач працював у статусі іноземного громадянина, як тимчасово перебуваючий на території російської федерації. Також, до страхового стажу роботи не зараховано період роботи з 01.09.2014 по 31.12.2014 в Новоуренгойським УБР, оскільки за даний період відсутня інформація про сплату внесків підприємством до Фонду (а.с.18-20).
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із положеннями статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 років та за наявності страхового стажу з 01.01.2021 по 31.12.2021 від 18 до 28 років.
Відповідно до положень частин другої, четвертої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до 01.01.2004 року - на підставі документів та порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Згідно статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній» (далі - Порядок).
У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 2.2 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників,» затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України (далі - МЮУ) 17.08.1993 №110; далі - Інструкція № 58), встановлено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3. Інструкції № 58).
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р, у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4 Інструкції № 58).
Пунктом 2.14 Інструкція № 58 встановлено, що у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 трудової книжки Відомості про роботу пишеться: прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у Класифікаторі професій.
Відповідно до пункту 2.15 Інструкції №58 якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: «Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то», а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.
Пунктом 4.1 Інструкції №58 передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З матеріалів справи видно, що в трудовій книжці ОСОБА_1 наявний запис про роботу в МБО, згідно якого останній 30.07.1980 був прийнятий на посаду електромонтажника третього розряду, а 28.04.1981 - звільнений із займаної посади у зв'язку із військовою службою, в період з 03.02.1992 по 09.03.1993 позивач працював на посаді водія в ЦРЛ (а.с.24).
Посилання відповідача на відсутність підпису уповноваженої особи після запису про звільнення з роботи 28.04.1981 та на відсутність в трудовій книжці позивача номера і дати наказу про прийняття на роботу 03.02.1992, що не дає законних підстав відповідачу зарахувати до стажу ОСОБА_1 вищевказані періоди роботи, суд відхиляє з огляду на наступне.
На час внесення записів до трудової книжки діяла «Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях», затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 від 19.10.1990 №412; далі - Інструкція №162).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (далі - Постанова №656) та даною Інструкцією.
Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню (пункт 1 Постанови №656).
Пунктом 13 вказаної постанови передбачено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу, згідно пункту 18 вказаної Постанови несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Аналогічні норми встановлені Порядком, відповідно до пункту 1 якого, як вже зазначено судом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Як вже зазначено судом, відповідно до пункту 18 Постанови №656 відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням керівника підприємства, установи, організації).
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що вказані періоди роботи не зараховуються до пільгового стажу, оскільки позивач не працював за професією, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Щодо зарахування до пільгового стажу періодів роботи у районах Крайньої Півночі: з 22.09.2007 по 16.09.2008, з 02.12.2008 по 07.12.2015, з 15.12.2015 по 22.02.2018 в ООО Новоуренгойское УБР, з 23.02.2018 по 17.06.2019 в ООО Трансмил та з 18.10.2019 по 31.01.2020 року в ООО Интеллект Дриллинг Сервисиз, суд зазначає наступне.
З огляду на те, що позивач в спірні періоди працював на підприємствах, які знаходяться на території російської федерації, то питання щодо можливості зарахування таких періодів роботи до страхового стажу необхідно розглядати відповідно до положень Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (далі - Угода).
Статтями 2, 3 цієї Угоди встановлено, що трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами.
Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтва та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Водночас, за приписами статті 7 Угоди питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та двосторонніми угодами в цій галузі (далі - Угода СНД), згідно із статтею 1 якої, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством країни, на території якого вони проживають.
Отже, із змісту наведених норм встановлено, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Це означає, що у випадку виникнення спору у таких питаннях, суду необхідно перевірити умови, за яких такий стаж підлягає зарахуванню відповідно до законодавства країни, де особа його набула.
Відповідач в обґрунтування правомірності неврахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи у районах Крайньої Півночі: з 22.09.2007 по 16.09.2008, з 02.12.2008 по 07.12.2015, з 15.12.2015 по 22.02.2018 в ООО Новоуренгойское УБР, з 23.02.2018 по 17.06.2019 в ООО Трансмил та з 18.10.2019 по 31.01.2020 в ООО Интеллект Дриллинг Сервисиз вказує на підставу такого неврахування, як відсутність документів про сплату роботодавцем страхових внесків за вказані періоди.
Згідно пункту 2.3 статті 11 Федерального Закону російської федерації «Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі загальнообов'язкового пенсійного страхування (в редакції до 2012 року), страхувальник подає по кожній застрахованій особі, (включаючи осіб , які уклали договори цивільно-правового характеру, про винагороди за якими відповідно до законодавства російської федерації про податки і збори нараховуються страхові внески) відомості про суму заробітку (доходу) на який нараховувалися страхові внески на обов'язкове пенсійне страхування.
Зі змісту довідок про заробітну плату позивача за вищевказані періоди роботи у районах Крайньої Півночі, а саме: за від 15.04.2014 №142, 17.04.2019 574, 18.12.2019 № 1154, 11.07.2018 № 52, виданих в ООО Новоуренгойское УБР; від 18.04.2019 № 221, від 18.02.2020 №244-247, виданих ООО Трансмил; від 18.12.2019 за №1160 та від 18.02.2020 № 247 виданих ООО Интеллект Дриллинг Сервисиз встановилено, що ООО Новоуренгойское УБР за період роботи позивача з 2007 року по 2011 рік організацією не нараховувався та не виплачувався страховий внесок в Федеральний бюджет у зв'язку із статусом робітника, а за період з 2012 року по 2014 рік та за період липень жовтень 2019 року зі всіх сум, нарахованих позивачу, організацією нараховувався та виплачувався страховий внесок в Федеральний бюджет згідно законодавства російської федерації. Також, ООО Трансмил за період січень червень 2019 року нараховувався та виплачувався страховий внесок в Федеральний бюджет згідно законодавства російської федерації, окрім того, ООО Интеллект Дриллинг Сервисиз за період жовтень 2019 року січень 2020 року нараховувався та виплачувався страховий внесок в Федеральний бюджет згідно законодавства російської федерації (а.с.67,70-73).
Частиною першою статті 56 Закону №1788-XII встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Положеннями пункту «а» частини третьої вказаної статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів за умови сплати страхових внесків.
Статтею 66 Закону №1788-XII передбачено, що до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).
Відповідно до статті 1 Закону 1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № №2464-IV) встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до статті 4 Закону №2464-IV платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно зі статтею 26 Закону №2464-IV посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.
Таким чином, обов'язок щодо сплати єдиного внеску покладено саме на підприємство, як роботодавця, який здійснив нарахування внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
При цьому, невиконання підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України не може позбавити позивача соціальної захищеності та страхового стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина (страхувальником), сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду в постановах від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, 30 вересня 2019 року у справі №414/736/17.
Крім того, відповідно до абзацу 1 статті 40 Закону Україну «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Згідно статті 7 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників - мігрантів, встановлено, що оподаткування трудових доходів працівників сторонами працевлаштування здійснюється в порядку і розмірах, встановлених законодавством сторони працевлаштування. Сторони не допускають подвійного оподаткування.
Окрім того, суд враховує, що до 01.01.2012 громадяни України, які мали статус тимчасово перебуваючих на території російської федерації не були застрахованими особами по обов'язковому пенсійному страхуванні. Таким чином, страхові внески на обов'язкове пенсійне страхування з виплат на користь позивача не нараховувалися, у зв'язку із відсутністю такої вимоги в законодавстві російської федерації.
З вищенаведених підстав, посилання відповідача на відсутність внесків та на правомірність незарахування періоду роботи позивача з 22.09.2007 по 16.09.2008, з 02.12.2008 по 31.12.2014 в ООО Новоуренгойское УБР, з 01.01.2019 по 17.06.2019 в ООО Трансмил, з 01.07.2019 по 31.10.2019 в ООО Новоуренгойское УБР та з 18.10.2019 по 31.01.2020 в ООО Интеллект Дриллинг Сервисиз, є безпідставними.
Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Відповідно статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 308, 311, 315-316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 2 червня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді О. О. Большакова
В. С. Затолочний