ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 вересня 2022 року м. Київ № 640/13560/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доМіністерства оборони України
третя особаІНФОРМАЦІЯ_1
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач, Міноборони), у якому просить:
1) визнати протиправними дії Міноборони щодо відмови у виплаті одноразової грошової компенсації ОСОБА_1 ;
2) зобов'язати Міноборони виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , одноразову грошову допомогу згідно статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
В обґрунтування позову позивач зазначив, що має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із настанням у останнього ІІ групи інвалідності, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби. Вказує, що звернувшись до відповідача із заявою про виплату грошової допомоги у зв'язку зі зміною групи інвалідності отримав відмову, оскільки, на переконання останнього, позивача звільнено з військової служби до набрання чинності Законом України від 04 квітня 2006 року №3597-ІV, яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 01 січня 2014 року, тобто до набрання чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Тому, вважаючи дії відповідача протиправними, позивач просить суд зобов'язати Міноборони призначити позивачеві одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами; залучено до участі у справі ІНФОРМАЦІЯ_1 , як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п'ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, або заяву про визнання позову, а третій особі - для надання письмових пояснень по суті спору.
21 липня 2020 року відповідачем надано суду відзив, в якому він проти задоволення адміністративного позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні. Відзив обґрунтовано тим, що первинно позивачу встановлено інвалідність ІІ групи через 15 років з моменту звільнення з військової служби, тобто понад трьохмісячний термін після звільнення, право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у позивача відсутнє.
Третя особа, будучи належним чином повідомленою про відкриття провадження у справі, своїм правом не скористалась, відзиву на позовну заяву суду не надала.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у період з 09 листопада 1968 року по 30 квітня 1998 року проходи військову службу, в тому числі брав участь у бойових діях під час виконання інтернаціонального обов'язку в Об'єднаній Арабській Республіці у період з 20 березня 1972 року по 09 квітня 1972 року.
З 30 вересня 2013 року під час чергового огляду позивачу встановлена ІІ група інвалідності з 24 вересня 2013 року довічно, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії КИО-1 №0420459.
У зазначеній довідці вказано: «захворювання, так, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії».
06 грудня 2019 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про подання до Міноборони висновку та необхідного пакету документів щодо виплати йому одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ.
Згідно з Витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21 лютого 2020 року №28, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги.
Вказана відмова мотивована тим, що старшому прапорщику в запасі ОСОБА_1 , якого 22 травня 1996 року звільнено з військової служби та 24 вересня 2013 року під час огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Ураховуючи, що заявник звільнений з військової служєби до набрання чинності Законом України від 04 квітня 2006 року №3597-ІV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 01 січня 2014 року, тобто до набрання чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тому він не має права на одержання одноразової грошової допомоги.
Листом від 02 квітня 2020 року №3/25/374 позивача проінформовано про прийняте рішення та направлено витяг з протоколу комісії від 21 лютого 2020 року №28.
Незгода позивача із зазначеним рішенням відповідача зумовила його звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі по тексту - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до статті 41 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі по тексту - Закон №2011-ХІІ).
Відповідно до частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) було закріплено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаної норми №2011-ХІІ Кабінетом Міністрів України постановою від 28 травня 2008 року №499 було затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб (далі по тексту - Порядок №499), пунктом 2 якого визначено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 01 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.
Частиною першою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на час звернення позивача за виплатою) встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Частиною другою наведеної норми передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.
Відповідно до частини дев'ятої статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі по тексту - Порядок №975).
При цьому, пунктом 2 наведеної постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:
допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку №499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 році №284, і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 року №1331;
допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Отже, на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, а саме Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції Закону України від 03 листопада 2006 року №328-V, яка діяла з 01 січня 2007 року до 01 січня 2014 року та Порядок №499.
Системний аналіз наведених правових норм (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) дає підстави зробити висновок, що застосування статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.
Згідно із підпунктом 2 пункту 2 Порядку №499 (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, - 24-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи, а у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі 30-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи.
Отже, оскільки ІІ група інвалідності позивача була установлена позивачу 24 вересня 2013 року, то виплата одноразової грошової допомоги повинна здійснюватись на підставі нормативно-правових актів, які були чинні на момент встановлення позивачу інвалідності.
Таким чином, позивач набув право на отримання одноразової допомоги з моменту встановлення йому групи інвалідності.
Доводи відповідача про те, що нова редакція Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не поширюється на позивача є безпідставними, оскільки отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» діюче законодавство пов'язує не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому тієї чи іншої групи інвалідності, що впливає на розмір такої допомоги.
Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом у постанові від 07 лютого 2019 року у справі №816/1266/16, від 21 вересня 2021 року у справі №420/486/20.
З огляду на те, що Міноборони за наслідком розгляду заяви позивача прийняло рішення про відмову в призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, суд приходить до висновку, що з урахуванням належного способу захисту прав позивача, визнанню протиправним та скасуванню у спірних правовідносинах підлягає саме рішення Міноборони, оформлене Витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21 лютого 2020 року №28, а не його дії щодо прийняття вказаного рішення.
Крім того, у зв'язку з визнанням протиправним рішення Міноборони про відмову в призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, а також встановленням обставин про наявність підстав для її виплати позивачу, суд приходить до висновку про зобов'язання Міноборони призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням інвалідності II групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Порядку №499 та статті 16 Закону №2011-ХІІ.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Аналіз матеріалів справи підтверджує, що відповідач при винесенні оскаржуваного рішення діяв у порушення приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому суд приходить до переконання про недоведеність відповідачем правомірності прийнятого рішення та наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
У відповідності до приписів статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Як вбачається з позовної заяви, позивач просить стягнути з Міноборони за рахунок бюджетних асигнувань сплачену суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 780,00 грн. сплачених та фактично понесених позивачем.
З цією метою ним надано суду копію договору Т-218 від 21 листопада 2019 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр юридичної допомоги населенню та бізнесу» та ОСОБА_1 , а також, копії квитанцій від 22 листопада 2019 року на суму 4 500,00 грн. та від 06 грудня 2019 на суму 3 180,00 грн.
Відповідно до умов договору Т-218 від 21 листопада 2019 року виконавець зобов'язується за дорученням замовника надати юридичні послуги, зазначені в пункті 1.2 договору, для чого зобов'язується вчинити юридичні та інші пов'язані з ними дії в обсязі, обумовленому в цьому Договорі.
Пунктом 1.2 договору визначено, що замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати замовнику наступні юридичні послуги, зокрема, проект позовної заяви, консультація.
У відповідності до пункту 3.1 договору вартість юридичних послуг, зазначених у пункті 1.2 договору, становить 7 780, 00 грн.
Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частинами третьою, сьомою - дев'ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Витрати на виконання договору Т-218 від 21 листопада 2019 року, що підтверджуються квитанціями від 22 листопада 2019 року на суму 4 500,00 грн. та від 06 грудня 2019 на суму 3 180,00 грн., на загальну суму 7 680, 00 грн. відносяться до витрат на професійну правничу допомогу та в розумінні приписів статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України є судовими витратами позивача.
При цьому, вказані судові витрати, з урахуванням наданих доказів є доведеними та повністю відповідають вимогам приписів статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягають стягненню пропорційно до задоволених вимог у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
У той же час, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, останній не підлягає розподілу між сторонами.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене Витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21 лютого 2020 року №28, про відмову у призначенні і виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності II групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.
3. Зобов'язати Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, адреса: 03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6) призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням інвалідності II групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 та статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, адреса: 03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) понесені ним витрати на правничу допомогу у розмірі 7 680, 00 грн. (сім тисяч шістсот вісімдесят гривень 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.М. Погрібніченко