Справа № 420/5232/22
30 вересня 2022 року Одеський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Левчук О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся з даним позовом до суду та просить суд визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 2016 року по 15.04.2019 року; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати належного грошового забезпечення (індексацію грошового забезпечення), за період проходження служби, з моменту звільнення і по теперішній час; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 2016 року по 15.04.2019 року; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати належного грошового забезпечення (індексацію грошового забезпечення) за період проходження відповідної служби з моменту звільнення з військової служби і по теперішній час.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в період з 2016 року по 15.04.2019 року проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 та у період проходження військової служби йому не нараховувалось грошового забезпечення в повному обсязі, а саме не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення, яка є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв'язку зі зростанням споживчих цін, є обов'язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. При цьому, оскільки індексація грошових доходів є складовою частиною заробітною платою, яка з моменту звільнення та до цього часу є невиплаченою, слід стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення.
Від представника відповідача Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову та вказує, що у зв'язку з прийняттям постанови КМУ № 1013 від 09.12.2015 істотно змінився порядок індексації зарплати та інших доходів. Постановою не лише істотно змінився порядок проведення індексації, але й визначено так званий «базовий місяць» з якого в подальшому необхідно відштовхуватися для проведення індексації. При цьому, визначення базового місяця для виплати індексації є компетенцією відповідача, а суд не можу його встановити. Крім того, вимога пр. виплату середнього заробітку є безпідставною, оскільки дія КЗпП України не розповсюджується на проходження військової служби.
Ухвалою суду від 16 травня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 14 липня 2022 року витребувано від Військової частини НОМЕР_1 належним чином завірені копії наказів про прийняття та звільнення зі служби ОСОБА_1 , довідку нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 2016 року по 15.04.2019 року включно (з урахуванням всіх надбавок, додаткових виплат, тощо), інформацію та належним чином завірені копії документів на підтвердження виплати чи причин невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 2016 року по 15.04.2019 року включно, та зупинено провадження по справі.
Ухвалою суду від 30 вересня 2022 року поновлено провадження по справі.
Ухвалою суду від 30 вересня 2022 року відмовлено в задоволенні заяви представника відповідача про зупинення провадження по справі.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 та нказом № 73 від 15.04.2019 року був виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с. 9).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно ч. 3 ст. 9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 18 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Законом України № 76-VIII від 28.12.2014 року статтю 5 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» доповнено частиною шостою, якою визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно до ч. 6 ст.5 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» в редакції Закону України № 2148-VIII від 03.10.2017 року (чинній з 11.10.2017 року) проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно ст. 6 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Відповідно до ст. 4 Закону №1282-ХІІ (в редакції від 01.01.2003 року) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” №911-VIII від 24.12.2015 року, який набув чинності 01.01.2016 року, було внесено зміни у частині першій статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та цифри "101" замінено цифрами "103".
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Відповідно до п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 р. № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення).
Пунктом 5 вказаного Порядку визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Відповідно до п. 5 Порядку № 1078 (в редакції Постанови КМ № 141 від 28.02.2018 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у п. 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
За таких підстав, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Крім того на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі “Кечко проти України” (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 825/874/17.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення в період з грудня 2018 року по квітень 2019 року (а.с. 63-64).
Проте, в період проходження ОСОБА_1 служби у Військовій частині НОМЕР_1 з травня 2016 року по жовтень 2018 року індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась.
При цьому, пунктом 5 Порядку № 1078 встановлено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Таким чином місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Статтею 4 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що індексація грошових доходів населення проводиться лише в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 %.
Отже, у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу у місяці підвищення береться за 1 або 100 %, тобто місяць підвищення вважається базовим і індексація в цьому місяці не проводиться, якщо сума підвищення заробітної плати (у базовому місяці враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру) перевищить суму індексації. Починаючи з наступного за базовим місяця наростаючим підсумком розраховується індекс для проведення подальшої індексації.
Згідно офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України індекс споживчих цін (індекс інфляції) в квітні 2018 року становив 100,8%, в травні 2018 року 100,0%, в червні 2018 року 100,0%, в липні 2018 року 99,3%, в серпні 2018 року 100,0%, в вересні 2018 року 101,9%, в жовтні 2018 року 101,7%.
Отже, лише у жовтні 2018 року поріг індексації 103% (100,8% * 100,0% * 100,0% * 99,3% * 100,0% * 101,9% * 101,7% * 100) перевищено.
При цьому оскільки індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, то індексацію необхідно проводити з грудня 2018 року (п.1-1 Порядку № 1078).
За таких підстав, відповідачем правомірно не нараховувалась та не виплачувалась ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення в період з березня 2018 року по листопад 2018 року.
Разом з тим, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності невиплати ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення в період з травня 2016 року по лютий 2018 року включно, відповідачем суду не надано.
В той же час, розрахунок індексації грошового забезпечення, у тому числі встановлення місяця обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації його грошового забезпечення (базового місяця), у відповідності до положень Порядку № 1078 та Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", є компетенцією (дискреційною функцією) відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і отримував грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в постанові від 15 жовтня 2020 року по справі № 240/11882/19 (провадження № К/9901/12396/20).
Разом з тим, індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
За таких підстав, суд дійшов висновку, що Військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з травня 2016 року по лютий 2018 року включно, а тому слід зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з травня 2016 року по лютий 2018 року включно.
В той же час, суд зазначає, що для забезпечення належного захисту прав позивача при здійсненні відповідачем розрахунку індексації грошового забезпечення позивача за вказаний період відповідачу слід встановити останнє підвищення посадового окладу перед спірним періодом для прийняття індексу споживчих цін за 1 або 100 (фактично визначення базового місяця) для нарахування індексації, та коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Крім того, позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати належного грошового забезпечення (індексацію грошового забезпечення), за період проходження служби, з моменту звільнення і по теперішній час; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати належного грошового забезпечення (індексацію грошового забезпечення) за період проходження відповідної служби з моменту звільнення з військової служби і по теперішній час.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно ст. 3 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Разом з тим, ні ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу», ні іншими нормативно-правовими актами не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця зі служби.
При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З вищевикладеного слідує, що передбачений частиною першою ст. 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір. В той же час, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Таким чином, оскільки права позивача в частині виплати йому індексації грошового забезпечення після вирішення спору на користь позивача не порушені, так як виплата в повній мірі не проведена, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі вищевикладеного, розглянувши справу на підставі наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з травня 2016 року по лютий 2018 року включно; зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з травня 2016 року по лютий 2018 року включно. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з травня 2016 року по лютий 2018 року включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з травня 2016 року по лютий 2018 року включно.
В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Рішення може бути оскаржено в порядку та в строки встановлені ст. ст. 295, 297 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 255 КАС України.
Суддя О.А. Левчук