Справа № 420/8372/22
30 вересня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області, третя особа - Державна казначейська служба України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області, третя особа - Державна казначейська служба України, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області, яка виразилася у невиданні наказів про виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 30000 грн. за кожен місяць служби;
- зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Одеській області видати накази про виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 30000 грн. за кожен місяць служби та направити такі накази Голові Служби судової охорони;
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області, яка виразилася у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 30000 грн. за кожен місяць служби;
- зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 30000 грн. за кожен місяць його служби;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період часу з 20.05.2022 по дату ухвалення судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 20.08.2020 року по 20.05.2022 року він працював у Територіальному управлінні Служби судової охорони у Одеській області. Наказом №220 о/с від 18.05.2022 року начальника Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області позивача звільнено зі служби за власним бажанням з 20.05.2022 року.
Позивач вказав, що постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” установлено, що на період дії воєнного стану виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 зазначеної постанови виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Однак, вказану додаткову винагороду за жоден місяць служби (березень, квітень, травень) позивачу нараховано та виплачено не було ані під час його перебування на службі, ані після звільнення.
Ухвалою судді від 21.06.2022 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
18.07.2022 року представник ОСОБА_1 подав до суду заяву про уточнення (збільшення) позовних вимог від 18.07.2022 року (вхід. №23961/22 від 26.07.2022 року).
Ухвалою суду від 30.09.2022 року вказану заяву про уточнення (збільшення) позовних вимог залишено без розгляду.
22.07.2022 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. У відзиві відповідач зазначив таке.
Сержант Служби судової охорони ОСОБА_1 в територіальному управлінні Служби судової охорони у Одеській області перебував на службі у період з серпня 2020 по 20.05.2022, та звільнився на підставі наказу від 18.05.2022 № 288 за власним бажанням.
Тобто, ОСОБА_1 , як колишній співробітник територіального управління Служби судової охорони у Одеській області, має право на отримання додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень щомісячно під час дії воєнного стану за період безпосереднього несення служби з 24.02.2022 по 20.05.2022.
Для видання наказу про виплату співробітникам Служби додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі Служби або територіального управління Служби за фондом оплати праці співробітників відповідних коштів на її виплату.
Разом з тим, накази територіальним управлінням Служби судової охорони у Одеській області про виплату співробітникам додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, не видавались і не можуть бути видані. Такі накази можуть видаватись виключно після надходження відповідних бюджетних асигнувань.
Стосовно позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності територіального управління Служби судової охорони у Одеській області, відповідач вказав, що територіальним управлінням Служби судової охорони у Одеській області, в межах своїх повноважень, ведеться відповідна робота щодо отримання з державного бюджету додаткових асигнувань для виплати співробітникам Служби зазначеної додаткової винагороди.
З метою виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” зі змінами та враховуючи вимоги ч.1 ст.51 Бюджетного Кодексу України, в територіальному управлінні Служби судової охорони у Одеській області щомісячно складаються списки співробітників територіального управління Служби судової охорони у Одеській області із зазначенням штатної посади, спеціального звання, ПІБ співробітника та періоду проходження ним служби у відповідному місяці, які надаються до фінансово-економічного відділу територіального управління Служби судової охорони у Одеській області.
У подальшому проводиться розрахунок потреби в коштах для виплати додаткової винагороди співробітникам територіального управління Служби судової охорони у Одеській області згідно наданих списків, який направляється до Центрального органу управління Служби судової охорони з метою виділення асигнувань для виплати додаткової винагороди співробітникам територіального управління Служби судової охорони у Одеській області.
Стосовно позовної вимоги про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з територіального управління Служби судової охорони у Одеській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період часу з 20.05.2022 по дату ухвалення судового рішення, відповідач зазначив, що ОСОБА_1 отримав розрахунок у повному обсязі і в строк, передбачений ст.116 КЗпП України, окрім виплати додаткової винагороди по Постанові КМУ №168.
Третя особа пояснень щодо позову чи відзиву на позов не подала.
Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 20.08.2020 року працював у територіальному управлінні Служби судової охорони у Одеській області.
Наказом начальника територіального управління Служби судової охорони у Одеській області №220 о/с від 18.05.2022 року ОСОБА_1 звільнено зі служби за власним бажанням з 20.05.2022 року (а.с. 18).
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 “Про введення воєнного стану в Україні” та № 69 “Про загальну мобілізацію” Кабінетом Міністрів України прийнято постанову “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” від 28.02.2022 року №168.
13.06.2022 року представник позивача - адвокат Фальковський А.О. звернувся до територіального управління Служби судової охорони у Одеській області із адвокатським запитом щодо виплати позивачу додаткової винагороди, передбачено постановою КМУ №168 від 28.02.2022 року (а.с. 24-26).
На адвокатський запит від 13.06.2022 року територіальне управління Служби судової охорони у Одеській області 27.06.2022 року надало представнику позивача відповідь, зазначивши таке. У ТУ ССО у Одеській області посилений варіант несення служби з 23.02.2022 не запроваджувався. Відповідно до Наказу Служби судової охорони № 84, діяльність Служби судової охорони переведено в умови воєнного стану з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Наказом Служби судової охорони № 122 діяльність Служби судової охорони продовжено в умовах воєнного стану з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Наказом Служби судової охорони № 154 діяльність Служби судової охорони продовжено в умовах воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
22.04.2022 Наказом Служби судової охорони № 153 територіальні управління Служби судової охорони переведено на посилений варіант несення служби з 08 години 23 квітня 2022 до особливого розпорядження.
З метою організації нарахування та виплати додаткової винагороди співробітникам територіального управління Служби судової охорони у Одеській області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” зі змінами та враховуючи вимоги ч.1 ст.51 Бюджетного Кодексу України, в територіальному управлінні Служби судової охорони у Одеській області щомісячно складаються списки співробітників територіального управління Служби судової охорони у Одеській області із зазначенням штатної посади, спеціального звання, ПІБ співробітника та періоду проходження ним служби у відповідному місяці, які надаються до фінансово-економічного відділу територіального управління Служби судової охорони у Одеській області.
У подальшому проводиться розрахунок потреби в коштах для виплати додаткової винагороди співробітникам територіального управління Служби судової охорони у Одеській області згідно наданих списків, який направляється до Центрального органу управління Служби судової охорони з метою виділення асигнувань для виплати додаткової винагороди співробітникам територіального управління Служби судової охорони у Одеській області. Зазначене стосується і тих співробітників, які звільнилися зі служби, однак додаткову винагороду згідно Постанови КМУ №168 не отримали.
З метою отримання з державного бюджету додаткових асигнувань для виплати співробітникам додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 керівництвом Служби судової охорони ведеться відповідна робота.
Зокрема з метою вирішення питання щодо виділення додаткових асигнувань Служба зверталась до Прем'єр-міністра України, Міністерства фінансів України, секретаря Ради національної безпеки і оборони України, Голови Верховного суду, голів комітетів Верховної ради України та Державної судової адміністрації України.
Так, у період з 28 лютого по теперішній час Головою Служби: направлено до головного розпорядника коштів - Державної судової адміністрації України одинадцять листів з відповідними розрахунками потреби в коштах на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби у розрізі територіальних управлінь та з поіменними списками.
Наразі керівництвом Державної судової адміністрації України та Служби судової охорони проводиться необхідна робота щодо отримання з резервного фонду держбюджету асигнувань, необхідних для реалізації Постанови № 168. Після надходження цих асигнувань одразу необхідні накази будуть видані встановленим порядком та додаткова винагорода в найкоротший термін буде нарахована і виплачена співробітникам Служби (а.с. 118-121).
Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 “Про введення воєнного стану в Україні” та № 69 “Про загальну мобілізацію” Кабінетом Міністрів України прийнято постанову “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” від 28.02.2022 року №168 (далі за текстом - Постанова №168).
Відповідно до п.1 Постанови №168 зі змінами, внесеними постановою КМ України № 214 від 07.03.2022 року, передбачено установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Постановою КМ України від 22.03.2022 року № 350 внесено зміну до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану”, доповнивши абзац перший після слів “та поліцейським” словами “, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми “єПідтримка”,”.
Абзацом 2 пункту 1 Постанови№ 168 визначено, що виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Абзаци 1, 2 Постанови № 168 до моменту звільнення позивача (20.05.2022 року) змін не зазнавали.
Отже, вказана редакція Постанови № 168 підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Надалі Постанову №168 доповнено пунктом 2-1 згідно з Постановою КМ № 793 від 07.07.2022, який застосовується з 24 лютого 2022 року. Вказаним пунктом 2-1 установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Згідно пункту 5 Постанови № 168 ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Відповідно до затвердженого наказом голови Служби судової охорони від 30.03.2022 року наказом № 124 Порядку виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану, виплата додаткової винагороди співробітникам здійснюється згідно з вимогами Постанови КМ України від 28.02.2022 року № 168 (п.1.2 Порядку).
Відповідно до абзаців 3, 4 пункту 3.1 Порядку виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем постійного проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.
Абзацами 9-11 пункту 3.1 Порядку визначено, що видання наказу здійснюється щомісяця не пізніше 25 числа місяця (до завершення воєнного стану).
Розрахунковий період для виплати додаткової винагороди визначається в календарному обчисленні з 24 лютого по 28 лютого, а в подальшому щомісяця пропорційно часу дії воєнного стану.
Виплата додаткової винагороди співробітникам за поточний місяць здійснюється за наявності асигнувань, додатково виділених встановленим порядком на виплату винагороди, щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця.
Як вбачається з матеріалів справи, вказану додаткову винагороду за жоден місяць служби, починаючи з 24.03.2022 року до дня звільнення 20.05.2022 року, позивачу нараховано та виплачено не було ані під час його перебування на службі, ані після звільнення зі служби.
З викладених вище норм вбачається, що підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі 30000 грн. є накази командирів (начальників).
Разом з тим, відповідач не видавав відповідних наказів на виконання Постанови №168, та нарахування і виплату додаткової винагороди не здійснював.
При цьому, суд не застосовує до спірних правовідносин наведений вище абзац 11 пункту 3.1 Порядку щодо виплати додаткової винагороди лише за наявності асигнувань, оскільки така вимога Постановою № 168 не встановлена, і абзац 11 пункту 3.1 Порядку суперечить Постанові № 168, звужуючи умови виплати додаткової винагороди, а тому відповідно до приписів ч.3 ст.7 КАС України суд застосовує до спірних правовідносин положення Постанови № 168, як нормативного акту вищої юридичної сили.
Суд бере до уваги доводи позивача, що викладена вище бездіяльність відповідача призвела до порушення прав позивача на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168.
З огляду на вищевикладене, вимоги про визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області, яка виразилася у невиданні наказів про виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 30000 грн. за кожен місяць служби; зобов'язання Територіальне управління Служби судової охорони у Одеській області видати накази про виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 30000 грн. за кожен місяць служби та направлення таких наказів Голові Служби судової охорони; визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області, яка виразилася у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 30000 грн. за кожен місяць служби; зобов'язання Територіальне управління Служби судової охорони у Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 30000 грн. за кожен місяць його служби - є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Разом з тим, у задоволенні вимоги про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період часу з 20.05.2022 по дату ухвалення судового рішення, слід відмовити, з огляду на таке.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За змістом ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
В цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
3. ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Тому, Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
Зміст ст.117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, а саме про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Так, з заявлених позивачем вимог вбачається спір про наявність права у позивача на отримання відповідних сум додаткової винагороди, незалежно від наявності бюджетних асигнувань.
Оскільки позивачу не було здійснено виплату додаткової винагороди при звільненні, і в даному провадженні суд встановив наявність обов'язку у відповідача нарахувати та виплатити зазначену винагороду, з огляду на відсутність факту сплати такої суми на момент розгляду даної справи, суд вважає передчасними вимоги про нарахування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, оскільки такий розрахунок ще не проведено.
Крім того, лише після повного розрахунку позивача буде можливим для суду встановити, який відсоток від повного розрахунку становитиме недоплачена позивачу сума, з метою визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19.
За таких обставин, суд дійшов висновку про передчасність вимог позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.05.2022 по дату ухвалення судового рішення, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити частково.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
До позовної заяви позивач надає орієнтовний розрахунок витрат, які позивач планує понести під час розгляду справи, а саме: витрати на правову допомогу - 20000 грн.
Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно ч.ч. 2-5 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Разом з тим, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем не надано договору на надання правової допомоги, укладеного з адвокатом Фальковським А.О., детального опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, витрати позивача на правничу допомогу в розмірі 20000 грн. не підтверджуються жодним доказом.
Від сплати судового збору позивач звільнений.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72-74, 77, 90, 132, 134, 139, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області (адреса: вул. Бабеля, 2, м. Одеса, 65005, код ЄДРПОУ 43163579), за участю третьої особи - Державної казначейської служби України (адреса: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646) - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області, що полягає у невиданні наказів про виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 30000 грн. за кожен місяць служби.
Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Одеській області видати накази про виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 30000 грн. за кожен місяць служби та направити такі накази Голові Служби судової охорони.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 30000 грн. за кожен місяць служби.
Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 30000 грн. за кожен місяць його служби.
У задоволенні решти позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Андрухів