30 вересня 2022 року № 320/11484/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області про стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області, в якому просить суд:
- стягнути з Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області на користь ОСОБА_1 суму нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за відпрацьований період з 01.01.2021 по 11.02.2021 в розмірі 12178,69 грн.;
- стягнути з Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області на користь ОСОБА_1 суму нарахованої, але не виплаченої компенсації за невикористану щорічну відпустку тривалістю 16 календарних днів в розмірі 5349,93 грн.;
- стягнути з Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області на користь ОСОБА_1 суму нарахованої, але не виплаченої вихідної допомоги в розмірі 9773,12 грн.;
- стягнути з Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що після її звільнення та станом на момент звернення з цим позовом до суду відповідач не здійснив виплату належної їй суми заробітної плати за період з 01.01.2021 по 11.02.2021 у розмірі 12178,69 грн., компенсацію за невикористану щорічну відпустку тривалістю 16 календарних днів у розмірі 5349,93 грн. та вихідну допомогу у розмірі 9773,12 грн.
Крім того, позивач стверджує, що у зв'язку з відсутністю можливості реалізувати право на оплату праці, вона зазнала сильних емоційних і душевних страждань, на підставі чого просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив про те, що позивач помилково вважає, що Білоцерківська райдержадміністрація порушила її права та на даний час є правонаступником прав та обов'язків як Сквирської райдержадміністрації так і, зокрема, Сквирського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.
Відповідач звернув увагу суду на те, що Сквирський районний центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді є юридичною особою, комунальним закладом, який фінансувався за кошти місцевого бюджету, та до структури як Сквирської, так і Білоцерківської райдержадміністрації не входить. Крім того вказав, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 14.01.2021 Сквирська районна державна адміністрація (код ЄДРПОУ 24208857) знаходиться в стані припинення. При цьому Комісією з реорганізації Сквирської райдержадміністрації не було здійснено дій з рeopганізації Сквирського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.
Відповідач також повідомив, що Білоцерківська районна державна адміністрація з метою припинення Сквирського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді як юридичної особи увійшла до складу засновників вказаного комунального закладу, а також ініціювала звернення до Білоцерківської районної ради про виділення з місцевого бюджету районної ради коштів на здійснення розрахунку з заробітної плати з працівниками Сквирського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.09.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.05.2022 витребувано від позивача детальний розрахунок заявлених до відшкодування сум з поясненнями щодо порядку їх обчислення; детальний розрахунок моральної шкоди з доказами її понесення, та від відповідача копію особової справи позивача; докази здійснення з позивачем повного розрахунку на момент її звільнення; документальне підтвердження невикористаних позивачем днів відпустки на момент її звільнення та виплати повної компенсації за них.
На виконання вимог ухвали до суду від Білоцерківської районної військової адміністрації Київської області надійшов лист, в якому повідомлено, що ОСОБА_1 не перебувала та не перебуває у трудових відносинах з Білоцерківською райдержадміністрацією, особова справа та відомості з трудової книжки ОСОБА_1 у відділі управління персоналом Білоцерківської райдержадміністрації відсутні.
Водночас, судом було встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 №1321 "Про затвердження Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов'язків районних державних адміністрацій, що припиняються" визначено, що Сквирська районна державна адміністрація припинила свою діяльність шляхом реорганізації та приєднання до Білоцерківської райдержадміністрації.
Внаслідок вищевикладеного, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.06.2022 повторно витребувано від відповідача копію особової справи позивача; докази здійснення з позивачем повного розрахунку на момент її звільнення; документальне підтвердження невикористаних позивачем днів відпустки на момент її звільнення та виплати повної компенсації за них.
На виконання вимог ухвали від 30.06.2022 Білоцерківською районною військовою адміністрацією Київської області була надано аналогічну відповідь, як і на ухвалу суду від 17.05.2022.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.07.2022 суд перейшов до розгляду адміністративної справи №320/11484/21 в судовому засіданні з повідомленням сторін та призначив судове засідання на 04 серпня 2022 року.
В судове засідання прибули позивач та представник, однак у зв'язку із неявкою відповідача заявили клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, а також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Сквирським РО ГУ МВД України в Київській області 13.11.1997.
Відповідно до відомостей з трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач у період з 07.08.2007 по 11.02.2021 працювала у Сквирському районному центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.
Згідно з довідкою районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Сквирської районної державної адміністрації від 11.02.2021 № 30 станом на 11.02.2021 за січень 2021 року позивачу було нараховано заробітну плату у розмірі 8399,30 грн. (у т.ч., посадовий оклад - 6461,00 грн., надбавка за вислугу років (30%) - 1938,30 грн.); за лютий 2021 року позивачу було нараховано 18902,74 грн. (у т.ч., посадовий оклад - 2907,45 грн. (за 9 відпрацьованих днів), надбавка за вислугу років (30%) - 872,24 грн., компенсація за невикористану відпустку - 5349,93 грн. (16 календарних днів), вихідна допомога - 9773,12 грн.
Водночас із вказаної довідки вбачається, що кошти по заробітній платі за січень, лютий (9 відпрацьованих днів) та компенсаційні виплати на момент звільнення позивачу не виплачувались.
Зазначаючи про невиконання відповідачем обов'язку щодо виплати заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану щорічну відпустку та вихідної допомоги при звільненні, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно зі статтею 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) закріплено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
У правовому висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі № 6-2912цс16, зазначено, що всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Судом встановлено, що у період з 07.08.2007 по 11.02.2021 позивач працювала у Сквирському районному центрі соціальних служб сім'ї дітей та молоді на різних посадах, що підтверджується копією трудової книжки позивача, долученої до матеріалів справи.
Разом з тим, на виконання вимог ухвали суду від 17.05.2022 та від 30.06.2022 відповідач повідомив про те, що ОСОБА_1 не перебувала та не перебуває у трудових відносинах з Білоцерківською райдержадміністрацією, особова справа та відомості з трудової книжки ОСОБА_1 у відділі управління персоналом Білоцерківської райдержадміністрації відсутні.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до Положення про Сквирський районний центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді від 14.08.2017 № 484 Сквирський районний центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді утворюється, реорганізується та ліквідується Сквирською районною державною адміністрацією та належить до сфери її управління (пункт 2).
Статтею 71 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" визначено, що утворення та реорганізація районних державних адміністрацій здійснюються Кабінетом Міністрів України після прийняття Верховною Радою України рішення про утворення та ліквідацію районів з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких Законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій" від 17.11.2020 № 1009-ІХ, постанови Верховної Ради України "Про утворення та ліквідацію районів" від 17.07.2020 № 807-ІХ, розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1635-р "Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій", Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов'язків районних державних адміністрацій, що припиняються, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1321 (далі - Порядок № 1321) здійснюється реорганізація районних державних адміністрацій ліквідованих районів, в т.ч. їх структурних підрозділів із статусом юридичної особи публічного права, шляхом приєднання до районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах утворених районів.
Згідно з Додатком № 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1635-р "Перелік районних державних адміністрацій, що реорганізуються шляхом приєднання до районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах районів, утворених Постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-IX" Сквирська райдержадміністрація реорганізується шляхом приєднання до Білоцерківської райдержадміністрації.
При цьому відповідно до пункту 7 Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов'язків районних державних адміністрацій, що припиняються, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1321, перехід повноважень, прав та обов'язків (публічно-владне правонаступництво) райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється з моменту утворення комісії з реорганізації райдержадміністрації, що припиняється (далі - комісія з реорганізації).
Перехід майна, майнових прав та обов'язків райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється з дня затвердження передавального акта комісії з реорганізації (пункт 8 Порядку).
Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 14.01.2021 до ЄДР внесено запис № 1003461270019000538 про державну реєстрацію припинення юридичної особи - Сквирської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 24208857) в результаті її реорганізації.
Розпорядженням Київської обласної державної адміністрації "Про затвердження передавального акта Сквирської районної державної адміністрації Київської області" від 29.03.2021 № 173 відповідно до Закону України "Про місцеві державні адміністрації", розпорядження Кабінету Міністрів України "Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій" від 16.12.2020 № 1635-р, Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов'язків районних державних адміністрацій, що припиняються, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1321, враховуючи лист голови комісії з реорганізації Сквирської районної державної адміністрації Київської області від 16.03.2021 № 06-43/170, затверджено передавальний акт Сквирської районної державної адміністрації Київської області.
Розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації "Про вхід Білоцерківської районної державної адміністрації до складу засновників Сквирського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді" від 14.09.2021 № 211 відповідно до статей 6, 23, 41 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", статей 15, 17 Закону України "Про державну адміністрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 89 Бюджетного кодексу України, статті 89 Цивільного кодексу України, розпорядження голови комісії з реорганізації Сквирської райдержадміністрації від 08.09.2021 № 12 "Про вихід Сквирської районної державної адміністрації Київської області зі складу засновників комунальної установи "Сквирського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді", з метою упорядкування та завершення процесу реорганізації Сквирської райдержадміністрації, недопущення порушення прав, пов'язаних з оплатою праці та зобов'язань, пов'язаних із виконанням повноважень по їх забезпеченню відповідно до розмежування між бюджетами, вирішено увійти до складу засновників комунальної установи "Сквирського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді".
На підставі наведеного суд дійшов висновку, що до Білоцерківської районної державної адміністрації перейшли, зокрема, обов'язки Сквирського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді у спірних відносинах.
Таким чином, суд вважає безпідставним твердження відповідача про не перебування позивача у трудових відносинах з Білоцерківською райдержадміністрацією.
Як убачається з довідки районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Сквирської районної державної адміністрації від 11.02.2021 № 30 заборгованість Районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Сквирської районної державної адміністрації по виплаті заробітної плати перед позивачем складає 12178,69 грн., по виплаті компенсації за невикористану щорічну відпустку тривалістю 16 календарних днів - 5349,93 грн., по виплаті вихідної допомоги - 9773,12 грн.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа "Суханов та Ільченко проти України" заяви № 68385/10 та 71378/10, справа "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини", заява № 9 42527/98 тощо) "майно" може являти собою "існуюче майно" або засоби, включаючи "право вимоги" відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання"/"правомірне очікування" (legitimateexpectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
В рішенні у справі "Кечко проти України" від 08.11.2005 Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (п. 22).
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Враховуючи, що позивач до 11.02.2021 знаходилась з районним центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Сквирської районної державної адміністрації у трудових відносинах, виконувала свої трудові функції, майнові вимоги позивача щодо оплати їй заробітної плати за період січень-лютий 2021 року, компенсації за невикористану щорічну відпустку тривалістю 16 календарних днів та невиплаченої вихідної допомоги відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського суду з прав людини.
Суд зазначає, що на момент розгляду та прийняття рішення у даній справи, відповідачем вищевказана сума заборгованості є невиплаченою, доказів зворотного відповідачем суду не надано.
Таким чином, оскільки у строки, встановлені частиною першою статті 116 КЗпП України, ОСОБА_1 при звільненні не виплачено заробітну плату, компенсацію за невикористану щорічну відпустку та вихідну допомогу, а також враховуючи те, що на час розгляду справи в суді відповідач не виплатив позивачу зазначену заборгованість, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача в частині стягнення з Білоцерківської районної державної адміністрації заборгованості з виплати заробітної плати у розмірі 12178,69 грн., компенсації за невикористану щорічну відпустку тривалістю 16 календарних днів у розмірі 5349,93 грн. та вихідної допомоги у розмірі 9773,12 грн.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивачем під час розгляду справи надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені нею доводи не були спростовані відповідачем.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Пунктами 2 та 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, рішення в частині стягнення заробітної плати на користь ОСОБА_1 в межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
Щодо вимоги позивача про стягнення на її користь з Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області 10000,00 грн. завданої моральної шкоди, суд зазначає таке.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З викладеного випливає, що сам факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
Тобто моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування, а тому обов'язок доказування моральної шкоди покладається саме на ту сторону, яка просить про її стягнення.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 16.07.2020 у справі № 822/3180/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 90425178) та від 04.03.2020 у справі № 815/2215/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 88027776).
При цьому Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 у справі № 815/2215/15 зазначив, що доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Обґрунтовуючи вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, позивач стверджує, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача їй було завдано моральних та психічних страждань, які виникли у зв'язку з втратою роботи та не здійсненні у подальшому розрахунку при звільненні, внаслідок чого позивач постійно переживає за свій матеріальний стан.
По-перше, суд звертає увагу на те, що надання оцінки правомірності звільнення позивача з роботи не входить у предмет доказування у цій справі, а тому посилання останньої на заподіяння їй моральних страждань саме фактом втрати роботи не можуть бути підставою для стягнення моральної шкоди у цій справі.
Крім того, суд зауважує, що позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували виникнення у неї розладів здоров'я, стресового стану тощо після її звільнення та не проведення повного розрахунку, зокрема, доказів звернення до медичних установ та довідок з них з відповідними діагнозами, виписки з історії хвороби тощо.
Фактично, доводи позивача зводяться виключно до тверджень про заподіяння їй відповідачем моральних страждань, однак жодного доказу в обґрунтування цих тверджень позивач не надає.
На переконання суду не є достатнім лише твердження позивача про завдання їй моральної шкоди для задоволення відповідної вимоги. Позивач обов'язково має надати суду докази наявності заподіяної їй відповідачем моральної шкоди, а також обґрунтувати її розмір, оскільки у протилежному випадку існує загроза зловживань процесуальними правами у вигляді заявлення позивачами безпідставних та необґрунтованих вимог про стягнення моральної шкоди лише з посиланням на допущення відповідачем протиправної бездіяльності, та без надання доказів завдання такою бездіяльністю втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань.
Наведене, у свою чергу, суперечитиме положенням частини першої статті 77 КАС України, якою визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому суд зауважує, що згідно з частиною другою цієї ж статті на відповідача лише покладено обов'язок по доведенню правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, а тому саме позивач має довести суду факт заподіяння йому моральної шкоди поведінкою відповідача.
Суд також звертає увагу позивачки на положення частини першої статті 9 КАС України, якою визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Засади змагальності покладають на позивача обов'язок довести суду правомірність вимог, викладених у позовній заяві, зокрема, у даному випадку, щодо заподіяння моральної шкоди.
Зважаючи на те, що позивачем не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння їй сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди відсутні.
Щодо клопотання позивача про стягнення з відповідача на її користь витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4000,00 грн., суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача перед адвокатом зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі № 903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною шостою статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).
При цьому з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява № 34884/97, п. 30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч.1 ст. 1 Закону № 5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).
Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що 09.07.2021 між ОСОБА_1 (далі - Клієнт) та ОСОБА_3 (далі - Адвокат) було укладено договір про надання правової допомоги № 6/2021, за умовами якого Адвокат прийняв на себе зобов'язання за дорученням і за плату Клієнта особисто надати останньому на умовах і в порядку, що визначені цим договором, правову допомогу, а Клієнт зобов'язався оплатити правову допомогу Адвоката (сплатити Адвокату гонорар) і усі фактичні витрати, які необхідні для виконання договору (доручення Клієнта) та/або пов'язані із наданням правової допомоги Клієнту за цим договором.
Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до виконання його умов сторонами (пункт 20 договору).
На підтвердження повноважень адвоката до позовної заяви додано ордер серії АІ № 1145085 від 25.08.2021 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 7341/10 від 01.03.2019.
Між сторонами були підписані акти про виконання умов договору 09.07.2021 № 6/2021:
- від 12.07.2021, згідно з яким Адвокатом було надано Клієнту правову допомогу у вигляді складання двох адвокатських запитів тривалістю 1 год., вартістю 1000 грн.,
- від 20.08.2021, згідно з яким Адвокатом було надано Клієнту правову допомогу у вигляді складання позовної заяви тривалістю 5 год., вартістю 3000 грн.
Позивачем на підтвердження часткової оплати витрат на правничу допомогу додано до матеріалів справи меморіальний ордер від 20.08.2021 №@2PL435804 на суму 3000,00 грн.
Надаючи оцінку обставинам пов'язаності заявлених до відшкодування витрат з розглядом судом справи, суд зазначає, що не відповідає ознакам "неминучості" така складова заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу як "складання двох адвокатських запитів" тривалістю 1 год., вартістю 1000 грн.
Суд зазначає, що вказана послуга безпосередньо не пов'язана з судовим розглядом справи, оскільки передувала виникненню спірних правовідносин та складанню позовної заяви, а тому не підлягає компенсації через невідповідність цієї послуги ознаці "неминучості".
Відповідач не скористався своїм правом на подання заперечень щодо неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу.
За таких обставин, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачувала, оскільки на підставі пункту першого частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" є звільненою від сплати судового збору. Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивачки відшкодуванню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 77-78, 134, 242-246, 250 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області на користь ОСОБА_1 суму нарахованої, але не виплаченої: заробітної плати за відпрацьований період з 01.01.2021 по 11.02.2021 у розмірі 12178,69 грн. (дванадцять тисяч сто сімдесят вісім грн. 69 коп.); компенсації за невикористану щорічну відпустку тривалістю 16 календарних днів у розмірі 5349,93 грн. (п'ять тисяч триста сорок дев'ять грн. 93 коп.); вихідної допомоги у розмірі 9773,12 грн. (дев'ять тисяч сімсот сімдесят три грн. 12 коп.).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. (три тисячі грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області (код ЄДРПОУ 19425498).
Рішення підлягає негайному виконанню в частині присудження на користь ОСОБА_1 виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.