29 вересня 2022 року Справа № 280/3233/22 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Сацький Р.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
Представник позивача: МЕЛАМЕД ВАДИМ (адреса просп. Соборний, 160, оф. 10.23, м. Запоріжжя, Україна, 69005, ІПН 2414120251)
до - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
19 травня 2022 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі по тексту - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати дії та рішення Відповідача, повідомлено в листах від 06.01.2022 вих. № 0800-0202-8/1028 та від 26.01.2022 вих. № 0800-0202/8-7461, стосовно відмові у призначенні пенсії Позивачу, та бездіяльність Відповідача, щодо не призначення пенсії Позивача - протиправними, скасувати їх та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 29.12.2021 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) та здійснювати виплату пенсії на вказаний ним банківський рахунок, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- стягнути з Відповідача коштів в сумі 100 000 (сто тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких Відповідач відмовив у призначенні пенсії Позивачу.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є громадянином України. Позивач 09.12.1996 виїхав з України до Ізраілю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.
29.12.2021 представник заявника адвокат Вадим Меламед, який діє на підставі ордеру та виданої йому довіреності, скориставшись електронним кабінетом веб- порталу електронних послуг Пенсійного фонду України звернувся безпосередньо до Відповідача з особистою відповідною заявою Позивача про призначення пенсії, засвідченою нотаріально в Державі Ізраїль та легалізованою печаткою апостиль у відповідності до Гаазької Конвенції, що підтверджено доказами направлення .
Проте, Відповідач в своїх рішеннях від 06.01.2022 вих. № 0800-0202-8/1028 та від 26.01.2022 вих. № 0800-0202-8/7461, на думку представника позивача, протиправно відмовив у призначенні пенсії Позивачу.
Позивач вважає дії відповідача такими, що порушують його конституційні права, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інші норми чинного законодавства. Доводи відповідача щодо відсутності двостороннього договору про соціальне забезпечення між Україною та Ізраїлем, яка перешкоджає призначенню пенсії, вважає незаконним та дискримінаційним. Просив суд визнати такі дії протиправними та зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком з 29.12.2021 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) та здійснювати виплату пенсії на вказаний ним банківський рахунок, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
24 травня 2022 року ухвалою суду позовну заяву залишено без руху.
27 липня 2022 року ухвалою суду відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
27 липня 2022 року ухвалою суду витребувано від Міністерства закордонних справ України інформацію та документи щодо ОСОБА_1 .
На виконання ухвали суду 23 серпня 2022 року від Міністерства закордонних справ України надійшов лист, в якому, зокрема, зазначено, що за результатами перевірки реєстрів консульського відділу Посольства України в Державі Ізраїль інформації щодо документування вказаної особи паспортом громадянина України для виїзду за кордон не виявлено.
28 липня 2022 року ухвалою суду витребувано від управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області відомості щодо громадянства ОСОБА_1 , а саме чи є він громадянином України, відомості щодо паспорта громадянина України для виїзду за кордон, виданий на ім'я ОСОБА_1 , та інші відомості.
На виконання ухвали суду 16 серпня 2022 року від управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області надійшов лист (вх. №31590), в якому, зокрема, зазначено, що згідно обліків Управління ДМС у Запорізькій області, запитувана інформація у відношенні громадянина ОСОБА_1 відсутня.
30 серпня 2022 р. від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить суд відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі. Зокрема у відзиві представник зазначає, що відповідно до ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг мають: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та порядку, передбачених законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Тобто, однією з умов, які передбачають наявність у особи права на отримання пенсії є її належність до громадянства України.
Пунктом 2.9 Порядку №22-1 передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації).
Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (ч.1 ст. 29 ЦК України).
Пунктом 2.22 Порядку №22-1 встановлено, що за документ, який засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у томі числі органів місцевого самоврядування.
Згідно з п. 1 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України є паспорт громадянина України.
Відповідно до п. 2 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 №719-У паспорт громадянина України для виїзду за кордон - це документ, що посвідчує особу громадянина України під час перетину ним державного кордону України та перебування за кордоном.
Представником позивача при поданні заяви про призначення пенсії не були надані документи, що підтверджують особу Позивача та його належність до громадянства України.
Представником до позовної заяви теж не додано копію паспорту громадянина України Позивача або паспорту громадянина України для виїзду за кордон Позивача або іншого документу, що посвідчує особу Позивача, передбаченого Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".
Підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку.
Необхідно звернути увагу, що особа, яка проживає за кордоном, має право на призначення пенсії, проте реалізація такого права повинна здійснюватися у встановленому національним законодавством порядку, визначеному, зокрема, у Законі № 1058-IV і затвердженому на виконання його положень Порядку №22-1.
Варто зауважити, що Позивачем не дотримано встановленого порядку звернення за призначенням пенсії, оскільки заява подана без дотримання вимог статті 44 Закону № 1058 Порядку №22-1 щодо необхідного пакету документів.
Поданий представником Позивача паспорт громадянина Ізраїлю не підтверджує громадянство України у розумінні Закону України "Про громадянство України" та Закону України "Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".
Окрім того, в порушення вимог пп. 2.1, 2.9, 2.22 Порядку № 22-1 Позивачем не надано обов'язкового документу про своє місце проживання або реєстрації на території України.
Отже, Позивачем порушено встановлений чинним законодавством України порядок подання документів для призначення пенсії.
Стосовно позовних вимог щодо компенсації втрати частини доходів представником Відповідача було зазначено, що обчислення суми компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати чітко визначено у Законі України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050. Зокрема, ст. 3 цього Закону наголошує, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Постановою Кабінету міністрів України від 21.02.2001 № 159 встановлено, що громадянам компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані, тобто відповідно до чинного законодавства компенсація можлива лише в тому разі, коли пенсія нарахована, але не виплачена.
Таким чином, оскільки Позивачу ні призначалась, ні поновлювалась, ні нараховувалась пенсія, то правових підстав на компенсацію втрати частини грошових доходів у нього немає.
Стосовно позовних вимог щодо проведення індексації представник Відповідача зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону України № 1058 пенсії, призначені за цим законом, індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення.
У відповідності до п. 3 Порядку № 1078 до об'єктів індексації, визначених у п.2, не відносяться соціальні виплати, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму (пенсії, обчислені з урахуванням абз.1 ч.1 ст.28 Закону № 1058).
Згідно п.5 Порядку № 1078 до об'єктів індексації у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не проводиться.
Тобто до об'єктів індексації не відноситься соціальні виплати, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму (пенсії, обчислені з урахуванням абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (пенсії, призначені відповідно до зазначеного закону та у складі пенсії є доплата із кодом 135).
Як вбачається з матеріалів позову, Позивач постійно мешкає в державі Ізраїль, на території України не проживає, а відповідно за таких обставин відсутні законні підстави щодо виплати проіндексованої пенсії.
Стосовно позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди представник Відповідача зазначив, що Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди; (далі - Постанова) від 31.03.1995 № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв"язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв"язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в цьому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Позивачем не доведено, чим підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі Позивач оцінює заподіяну їй шкоду та з чого вона при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином, як зазначає відповідач у відзиві, - обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин покладається на Позивача, але Позивач до позовної заяви не надає жодних доказів приниження його честі та гідності з боку Відповідача. Прохання про відшкодування моральної шкоди є необгрунтованим та жодним чином не вмотивованим.
В зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення особи НОМЕР_1 , видане відділенням МВС в Державі Ізраїль, 20.03.2020.
На даний час Позивач не працює. Згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 , трудовий стаж зазначеної особи орієнтовно складає 19 років, що підтверджено трудовою книжкою.
09.12.1996 Позивач виїхав з України на постійне місце проживання до Ізраїлю, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.
Після переїзду на місце постійного проживання в Ізраїль, Позивачу офіційними органами Ізраїлю був наданий документ - Паспорт Ізраїлю № НОМЕР_1 , виданий відділенням МВС Держави Ізраїль, 20.03.2020.
Саме на підставі цього документу ізраїльським нотаріусом була верифікована особа Позивача для нотаріального засвідчення його підпису на Довіреності та на його особистій Заяві про призначення пенсії, нотаріальне засвідчення котрих, в свою чергу, були засвідчені печаткою Апостиль, у відповідності до Гаазької конвенції.
29.12.2021 представник заявника адвокат Вадим Меламед, який діє на підставі ордеру та виданої йому довіреності звернувся безпосередньо до Відповідача через електронний кабінет веб-порталу Пенсійного фонду України з особистою відповідною заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 , засвідченою нотаріально в Державі Ізраїль та легалізованою печаткою Апостиль у відповідності до Гаазької Конвенції.
Листом від 26.01.2022 № 0800-0202-8/7461 Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відмовило у призначенні пенсії Позивачу, обгрунтовуючи своє рішення тим, що Позивачем не були дотримані вимоги Порядку 22-1 стосовно подачі заяви про призначення пенсії, а саме, не надано паспорту на підтвердження до громадянства України, відсутня реєстрація на території України за місцезнаходженням Відповідача, Позивач зобов'язаний надати відповідачу саме паспорт громадянина України, та що Позивачем не надано оригіналів документів.
Не погодившись з наданою відповіддю представник позивача звернувся до суду з позовною заявою.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України).
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Визначене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі-Закон №1058), яким встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України №1058 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі по тексту - Закон №1058) - загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно з ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058) передбачено, що право на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг мають громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 44 Закону №1058 призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої чи неповнолітньої особи.
Згідно п. 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №221-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління пенсійного фонду України у районі, місті, а також у місті та районі, що призначає пенсію за місцем проживання (реєстрації).
Відповідно до пунктів 1.6 та 1.7 Порядку звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-якій час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. За приписами пункту 4.1 Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Пунктом 2.23 Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій передбачено, що документи необхідні для призначення пенсії, можуть бути поданими як в оригіналах, та і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
Згідно пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Судом встановлено, що 29.12.2021 представником позивача була подана до відповідача особиста заява позивача про призначення пенсії за віком, яка була нотаріально посвідчена та містила апостиль.
Відповідно до пунктів 2.1 та 2.9 Порядку до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, документи про місце проживання (реєстрації) особи; особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії) повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Згідно пункту 2.22 Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства надають також копію посвідки на постійне проживання.
Пунктом 4.2. Порядку встановлено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
При зверненні до відповідача з заявою, позивачем не додано визначених законодавством документів, що підтверджують його право на отримання пенсії за віком в Україні.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 №5492 документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Конституційний Суд України в рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) положення п.2 ч.1 ст. 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закон втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
У пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, вказав, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (п.51 рішення).
У пункті 54 цього рішення Європейський суд з прав людини вказав, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III, якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III, документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
До набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» № 1474-VIII від 14.07.2016, в Законі України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» у пункті 4 зазначалось: паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється на період до десяти років з можливістю продовження на такий же термін. Після набрання чинності вказаного Закону виключено п.5 та внесено зміни в п. 4, а саме: процедуру продовження терміну дії паспортів "громадяни України для виїзду за кордон скасовано".
Відповідно до п. 12 Положення «Про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року № 719-У, строк дії паспорта становить десять років.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів № 152 від 07.05.2014 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон», установлено, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон, оформлений та/або виданий на підставі документів, поданих до 1 січня 2015 року, є чинним протягом строку, на який його було видано.
Суд звертає увагу, що посвідчення особи, яке видано Державою Ізраїль, не підтверджує громадянство України.
Щодо посилання у позовній заяві на те, що на підтвердження громадянства України, позивачем було надано паспорт СРСР серії НОМЕР_2 , виданий МВС України 02.01.1995, та в якому міститься запис «громадянин України» та довідку № 4/5 159 від 23.03.2017, видану Головним управлінням ДМС України в Одеській області, згідно якої гр. ОСОБА_ 1 є громадянином України, суд зазначає наступне.
По-перше: згідно додатків до позовної заяви, а саме додатку №2, які надані суду позивачем, паспорт НОМЕР_3 , виданий МВС України 02.01.1995, та в якому міститься запис «громадянин України», ані ксерокопію цього паспорту та довідку № 4/5 159 від 23.03.2017, видану Головним управлінням ДМС України в Одеській області до заяви про призначення пенсії позивачем не надавалося.
При подачі позовної заяви до суду ці документи теж не долучені.
По-друге, паспорт НОМЕР_3 , виданий МВС України 02.01.1995, та в якому міститься запис «громадянин України» на день подачі позивачем заяви про призначення пенсії є недійсним та не підтверджує належність у позивача громадянства України.
Суд зазначає, що відповідач, при прийнятті оскаржуваного рішення, вірно встановив та зазначив у рішенні таку підставу для відмови у призначення пенсії, як непідтвердження належності до громадянства України позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Статтею 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наслідками розгляду справи суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатні та допустимі докази на спростування викладених у позові обставин, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі. У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог розгляд щодо стягнення моральної шкоди, індексації пенсії, компенсації втрати частини доходів теж не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (адреса для листування: « АДРЕСА_1 , адреса проживання Позивача: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158 - Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписане суддею 29 вересня 2022 року.
Суддя Р.В. Сацький