30 вересня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/25527/21
Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Димерлія О.О.
суддів: Крусяна А.В. , Танасогло Т.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.05.2022 року у справі № 420/25527/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 17.11.2021р. №Ф-19342-50
14.12.20021 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якій, з урахуванням уточнень, проси суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 17.11.2021 року №Ф-19342-50.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що підприємницької діяльності не здійснює. Також, ОСОБА_1 акцентував увагу на тому, що у межах спірного періоду він був найманим працівником, а тому єдиний соціальний внесок за нього сплачено роботодавцем.
Відповідач із позовними вимогами не погоджувався з підстав викладених у письмовому відзиві на позовну заяву зазначаючи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в податковому органі та є платником єдиного внеску. Згідно даних інтегрованої картки платника по ОСОБА_1 починаючи з 2017р., з урахуванням переплати, рахується заборгованість в загальному розмірі 36809,15грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.05.2022 року у справі № 420/25527/21 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу від 17.11.2021 року №Ф-19342-50 про сплату єдиного внеску у розмірі 36809,15грн.
Задовольняючи позовні вимоги окружний адміністративний суд виходив із того, що в межах спірних правовідносин ОСОБА_1 не має обов'язку сплачувати єдиний соціальний внесок, оскільки підприємницьку діяльність він здійснює, доходів не отримує, є найманим працівником, а тому єдиний внесок за нього сплачує роботодавець.
Не погодившись із рішенням окружного адміністративного суду відповідачем подано апеляційну скаргу в якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, викладено прохання скасувати оскаржуване рішення та ухвали нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги ГУ ДПС в Одеській області зазначено про правомірність нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску. Також, скаржник вказує, що з урахуванням положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» роботодавці та особи, які є фізичними особам-підприємцями, - це окремі платники єдиного соціального внеску. На думку податкового органу, особи, які провадять господарську діяльність та одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного соціального внеску. Решта доводів апеляційної скарги дублює зміст відзиву на позовну заяву (а.с.24-31, а.с.81-84).
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку з положеннями чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, з урахуванням такого.
Зокрема, колегією суддів установлено, що 07.12.2010 року проведено державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 , про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис.
З урахуванням того, що станом на 31.01.2021р. за ОСОБА_1 рахувалася заборгованість зі сплати єдиного внеску, Головним управлінням ДПС в Одеській області відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на підставі даних інформаційної системи податкових органів, винесено вимогу від 17.11.2021р. №Ф-19342-50 про сплату боргу (недоїмки) у загальному розмірі 36809,15грн.
Не погодившись з означеним рішенням суб'єкта владних повноважень позивач за захистом прав, свобод та охоронюваних законом інтересів звернувся до суду з даною позовною заявою.
Здійснюючи перегляд даної справи в апеляційному порядку колегія суддів виходить із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовано нормами Податкового кодексу України в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI .
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із статтею 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» надано визначення наступним поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно із абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб, шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Відтак, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Оскільки метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то вирішальне значення у цій справі мають обставини наявності підстав вважати позивача застрахованою особою, за яку вже сплачено єдиний внесок роботодавцем у розмірі не нижче мінімального. Від встановлення таких обставин залежить вирішення питання наявності або відсутності у позивача обов'язку сплачувати ЄСВ як фізичною особою-підприємцем.
Як установлено судом апеляційної інстанції та зазначено вище, ОСОБА_1 був зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності 07.12.2010р.
При цьому, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач стверджує, що підприємницької діяльності він не здійснює, а тому доходу від провадження такої діяльності не отримував.
Жодних доказів, які б спростовували вищевказане твердження позивача суб'єктом владних повноважень, на виконання вимог ч.2 ст.77 КАС України, до матеріалів справи не додано.
Також, колегією суддів з'ясовано, що ОСОБА_1 з 01.02.1996р. безперервно за основним місцем роботи працює в Одеському регіональному структурному підрозділі Украероруху, що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою від 10.12.2021р. №21.2-538.
Згідно із довідкою Одеського регіонального структурного підрозділу Украероруху від 14.12.2021р. №21.8-23/124, у період з січня 2017р. по листопад 2021р. ОСОБА_1 отримував заробітну плату, з якої роботодавцем сплачувався єдиний внесок.
Отже, в межах спірних правовідносин ОСОБА_1 є застрахованою особою єдиний внесок за якого сплачено роботодавцем, у зв'язку з чим мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягнуто.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку ОСОБА_1 не є платником єдиного внеску.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, суд апеляційної інстанції уважає правильним висновок окружного адміністративного суду щодо протиправності вимоги Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 17.11.2021р. №Ф-19342-50 та необхідності її скасування.
Установлені у межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені в апеляційній скарзі доводи відповідача.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і твердження відповідача, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.05.2022р. у справі №420/25527/21 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач Димерлій О.О.
Судді Крусян А.В. Танасогло Т.М.