ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
30 вересня 2022 року справа №640/26657/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
доГоловного управління ДПС у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві)
третя особаСолом'янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України
провизнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу від 14 травня 2019 року №Ф-277732-17
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи про протиправність оскаржуваної вимоги, у зв'язку з тим, що з 2009 року ОСОБА_1 , як фізичною особою-підприємцем, не здійснювалась господарська діяльність; позивач був офіційно працевлаштований та здійснював трудову діяльність як найманий працівник; про наявність оскаржуваної вимоги позивач дізнався після списання з рахунку коштів в рамках виконавчого провадження №65995215.
Ухвалою від 24 вересня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва залишив позовну заяву без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків.
Ухвалою від 24 вересня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва відмовив позивачу у задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову.
Ухвалою від 13 жовтня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/26657/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач відзиву на позовну заяву та відповідних доказів до суду не надав, що відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
Відповідно до вимоги ГУ ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 14 травня 2019 року №Ф-277732-17 на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» станом на 27 травня 2021 року від заборгованість ОСОБА_1 становить 21 030,00 грн відповідно до даних інформаційної системи податкових органів та вимагається сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 21 030,90 грн.
ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 05 грудня 2003 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи серія В00 №058084.
Як зазначає позивач, з 2009 року нею не здійснювалася господарська діяльність як фізичною особою-підприємцем.
За визначенням підпункту 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Як визначає пункт 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності фізичної особи-підприємця, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Інше тлумачення законодавства щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи - підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 березня 2020 року по справі №140/2214/19 та від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19.
Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Відповідно частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як свідчать обставини справи, оскаржувана вимога сформована з метою погашення позивачем заборгованості з єдиного внеску в сумі 21 030,90 грн.
При цьому, з матеріалів справи неможливо встановити період, протягом якого утворилась недоїмка внаслідок несплати позивачем єдиного внеску.
Водночас, суд встановив, що відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 , ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із такими роботодавцями: у період з 01 лютого 2007 року по 26 червня 2009 року з ФОП ОСОБА_2 , з 13 липня 2009 року по 01 грудня 2009 року з ТОВ «Гермес Логістик», з 26 червня 2013 року по 16 листопада 2016 року з ТОВ «Фоззі Фуд», з 17 листопада 2016 року по дату подання позовної зави ОСОБА_1 з ТОВ «Сільпо Фуд». Зазначені обставини відповідач не заперечує.
Оскільки метою збору єдиного внеску є забезпечення захисту права особи на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Проте, суд звертає увагу, що відповідач, не надав суду доказів, які б свідчили про отримання доходів позивачем від підприємницької діяльності, а також інших доказів на підтвердження правомірності стягнення з позивача єдиного соціального внеску.
Враховуючи викладене, вимога ГУ ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 14 травня 2019 року №Ф-277732-17 є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач не є суб'єктом владних повноважень та за подання позовної заяви сплатив 908,00 грн. судового збору, зазначена сума підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
В частині питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд виходить із таких міркувань.
Пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та від 22 грудня 2018 року у справі №826/856/18.
Отже, на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Разом із тим, матеріали справи містять лише копію договору про надання юридичних послуг від 21 липня 2021 року №К-465 та копії фіскальних чеків від 21 липня 2021 року про сплату 5 300,00 грн ТОВ Юридична служба «Консул» та від 21 липня 2021 року про сплату 6 000,00 грн, що, на думку суду, не є достатнім документальним підтвердженням витрат на правову допомогу, оскільки з наданих доказів неможливо встановити склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, з урахуванням чого у суду відсутні підстави для відшкодування на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві від 14 травня 2019 року №Ф-277732-17.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 );
Головне управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/16; код ЄДРПОУ 43141267);
Солом'янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (03036, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 76-а; код ЄДРПОУ 35008087).
Суддя В.А. Кузьменко