ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 вересня 2022 року м. Київ № 640/625/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) адміністративну справу
за позовом громадянина Йорданського Хашимітського Королівства ОСОБА_1
до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області
про скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
Громадянин Йорданського Хашимітського Королівства ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі також - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дій Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо прийняття рішення №241 від 22.09.2021 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Йорданського Хашимітського Королівства Санжок ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та скасувати вказане рішення;
- визнати протиправними дії Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо прийняття рішення від 22.09.2021 про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 громадянину Йорданського Хашимітського Королівства Санжок ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та скасувати вказане рішення;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області направити інформацію до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію державної прикордонної служби про протиправність і скасування рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 241 від 22.09.2021 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та рішення про скасування посвідки на постійне проживання від 22.09.2021 року громадянину Йорданського Хашимітського Королівства Санжок ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач вказує на те, що станом на момент прийняття рішення про надання йому дозволу на імміграцію уповноваженим державним органом проведено перевірку наданих ним документів та будь-яких порушень законодавства не встановлено, у тому числі не було встановлено i подання недостовірних даних, у зв'язку із чим позивача було документовано посвідкою на постійне проживання. Як стверджує позивач, жодних підстав для скасування наданого йому дозволу на імміграцію, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», не існує. У спірному випадку скасування дозволу на імміграцію, як зазначає позивач, здійснене виключно за формальних обставин без дослідження всіх обставин необхідності прийняття такого рішення, зумовило порушення необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи i цілями, на досягнення яких положення норми статті 12 Закону. У постанові Апеляційного суду м. Києва від 15.01.2015 у справі № 22-ц/796/1803/2015, не встановлено факту свідомого подання позивачем неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, які на момент подання заяви про оформлення дозволу на імміграцію, втратили чинність, не встановлена фіктивність або недійсність документів. Вказане рішення має суто цивільно-правовий характер приватних відносин матері та батька. Таким чином, на момент оформлення дозволу на імміграцію позивачу, подані ним документи були чинними та надані відомості відповідали дійсності.
Позивач вважає, що рішення відповідача фактично призвели до безпідставного позбавлення гарантованого Конституцією України права громадянина іншої держави на постійне проживання в Україні, а тому вимога позивача про визнання протиправним оскаржуваного рішення та його скасування підлягає задоволенню. На переконання позивача, оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та підлягає скасуванню, у зв'язку із чим він звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.04.2022 відкрито провадження в адміністративній справі і вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що позивачу правомірно скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, оскільки в ході розгляду матеріалів імміграційної справи позивача встановлено, що відповідно до рішення Апеляційного суду м. Києва від 15.01.2015 у справі № 22-ц/796/1803/2015 позивача позбавлено батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Крім цього, у зазначеному рішенні вказано, що судом встановлено фіктивний характер визнання іноземцем батьківства щодо ОСОБА_3 та позивач не є його біологічним батьком.
Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином Йорданського Хашимітського Королівства.
Позивач звернувся до сектору ГІРФО Ставищенського РВ ГУМВС України в Київській області з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про міграцію», як особі, яка є батьком громадянина України та надав документи, які засвідчують родинні стосунки (син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 видане 12.04.2011, довідка про реєстрацію особи громадянином України № 588/11 видана 22.04.2011).
В ході вивчення матеріалів справи встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження (далі - Реєстр), дані Реєстру підтверджують наявність підстав у позивача для оформлення дозволу на імміграцію в Україну на дату подачі заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну (20.04.2011), а саме - як батьку громадянина України.
27.05.2011 ВГІРФО ГУМВС України в Київській області прийнято рішення про надання громадянину Йорданського Хашимітського Королівства ОСОБА_1 дозволу на імміграцію на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію».
Відповідно до вказаного рішення, позивача документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 27.05.2011 та у подальшому, в порядку обміну, посвідками: серії НОМЕР_4 від 12.08.2013, серії НОМЕР_5 від 13.04.2016, серії НОМЕР_6 від 31.08.2017 та №900043016 від 01.10.2020.
До відповідача надійшов лист Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України № 8.1/2665-20 від 01.09.2020 щодо проведення перевірки матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію позивачу.
Відповідно до листів Комісії при Президентові України з питань громадянства від 04.07.2012 № 20-143/102, яка згідно з Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента від 27.03.2001 № 215 (пункт 111), перевіряє відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України, та Адміністрації Президента України від 30.10.2014 №03-01/927, з метою недопущення порушень вимог міграційного законодавства особами, які проживають на території України на підставі посвідок на постійне проживання і мають підстави для прийняття до громадянства України, при оформленні справи про прийняття до громадянства України додається також висновок профільного структурного підрозділу територіального органу ДМС щодо законності надання дозволу на імміграцію.
У висновку перевірки матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Йорданського Хашимітського Королівства ОСОБА_1 , затвердженого начальником ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 22.09.2021 (далі по тексту - Висновок від 22.09.2021) міститься посилання на мотивувальну частину рішення Апеляційного суду м. Києва від 15.01.2015 у справі №22-ц/796/1803/2015, яким позивача позбавлено батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Крім наведеного, Висновок від 22.09.2021 містить посилання на те, що 08.11.2016 реєстратором Солом'янського районного суду у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві до актового запису про народження від 19.06.2004 №1372 в графі «Відомості про батька»: батьківські права внесено запис - «позбавлений» на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва від 15.01.2015 у справі №22-ц/796/1803/2015.
На підставі наведених даних відповідач дійшов висновку, що «підстава для отримання дозволу на імміграцію (а саме батьківство ОСОБА_1 щодо громадянина України) судом визнана фіктивною ( ОСОБА_4 не є біологічним батьком дитини), а тому дозвіл на імміграцію наданий ОСОБА_1 підлягає скасуванню як такий, що виданий на підставі свідомо неправдивих відомостей.
22.09.2021 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення №241 про скасування дозволу на імміграцію позивачу на підставі пунктів 1 та 5 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».
Також 22.09.2021 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення за №80112500029813/241/1 про скасування посвідки на постійне проживання.
Незгода позивача із вказаними рішеннями зумовила звернення позивача до суду із цим позовом, при вирішенні якого суд виходить з таких мотивів.
Конституція України встановлює, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (стаття 26).
Аналогічна норма передбачена частиною першою статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України від 07.06.2001 №2491-III «Про імміграцію» (далі - Закон №2491-III), Законом України від 22.09.2011 №3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773-VI), Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі - Порядок №1983), Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 (далі - Порядок №321).
Статтею 1 Закону №2491-III визначено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Підстави для скасування дозволу на імміграцію визначені статтею 12 Закону №2491-III.
Так, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо, зокрема, з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність (пункти 1 частини першої статті 12 Закону №2491-III, який вказаний в оскаржуваному рішенні).
Пунктом 21 Порядку №1983 визначено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу (пункт 22 Порядку № 1983).
Згідно наявного в матеріалах справи Висновку від 22.09.2021, проведеною перевіркою матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію встановлено, що позивач звернувся до сектору ГІРФО Ставищенського РВ ГУМВС України в Київській області з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 Закону, як особі, яка є батьком громадянина України.
В ході вивчення матеріалів справи встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження (далі - Реєстр), дані Реєстру підтверджують наявність підстав у позивача для оформлення дозволу на імміграцію в Україну на дату подачі заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну (20.04.2011), а саме - як батьку громадянина України.
27.05.2011 ВГІРФО ГУМВС України в Київській області прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію».
Відповідно до вказаного рішення, позивача документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 27.05.2011 та у подальшому, в порядку обміну, посвідками: серії НОМЕР_4 від 12.08.2013, серії НОМЕР_5 від 13.04.2016, серії НОМЕР_6 від 31.08.2017, №900043016 від 01.10.2020.
До відповідача надійшов лист Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України №8.1/2665-20 від 01.09.2020 щодо проведення перевірки матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію позивачу.
Відповідно до листів Комісії при Президентові України з питань громадянства від 04.07.2012 № 20-143/102, яка згідно з Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента від 27.03.2001 № 215 (пункт 111), перевіряє відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України, та Адміністрації Президента України від 30.10.2014 № 03-01/927, з метою недопущення порушень вимог міграційного законодавства особами, які проживають на території України на підставі посвідок на постійне проживання і мають підстави для прийняття до громадянства України, при оформленні справи про прийняття до громадянства України додається також висновок профільного структурного підрозділу територіального органу ДМС щодо законності надання дозволу на імміграцію.
Згідно інформації з Реєстру, позивач був позбавлений батьківських прав, про що свідчить інформація щодо зміни актового запису про народження дитини, внесена до Реєстру 08.11.2016.
Разом з тим судом встановлено, що Департаментом у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України двічі проводилась перевірка матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Так довідкою, складеною відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, датованою 06.05.2020, зафіксовано, що за результатами перевірки справи підстав для скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання не встановлено. Аналогічні висновки містить і довідка, складена головним спеціалістом відділу з питань тимчасового та постійного проживання іноземців і осіб без громадянства Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України і погоджена заступником начальника цього ж Відділу від 15.06.2020.
У листі Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України №8.1/3384-20 від 05.11.2020 зазначено: «Станом на день надання дозволу на імміграцію громадянин Йорданського Хашимітського Королівства Санжок ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був батьком громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Подальше позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відповідно до рішення Солом'янського районного суду від 15.01.2016 № 760/9335/1803 не впливає на вказаний вище факт та відповідно до Закону України «Про імміграцію» не може бути підставою для скасування зазначеному іноземцеві дозволу на імміграцію. Таким чином, довідка від 15.06.2020, складена Департаментом у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України, залишається без змін».
Разом з цим, 22.09.2021 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію позивачу на підставі пунктів 1 та 5 частини першої статті 12 ЗУ «Про імміграцію».
Відповідач послався на диспозицію пункту 1 частини першої статті 12 Закону №2491-III в обґрунтування свого рішення, згідно якої дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність та на диспозицію пункту 5 частини 1 статті 12 Закону № 2491-III з якої, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Так, за висновком відповідача наявність рішення Апеляційного суду м. Києва від 15.01.2015 у справі №22-ц/796/1803/2015, що набрало законної сили та яким позивача позбавлено батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є достатньою підставою для скасування дозволу на імміграцію позивачу. Крім цього, як стверджує відповідач, у зазначеному рішенні вказано, що судом встановлено фіктивний характер визнання іноземцем батьківства щодо ОСОБА_3 та позивач не є його біологічним батьком.
Суд критично оцінює наведену позицію відповідача з огляду на таке.
Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж обов'язки, що й громадяни України.
Згідно статті 4 Закону 3773-VI перебування іноземця на території України на законних підставах є найголовнішим фактором для визначення його правового статусу.
Відповідно до чинного законодавства України надання іноземному громадянинові дозволу на імміграцію та отримання ним посвідки на проживання є підтвердженням законності перебування на території України.
Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком № 1983.
Згідно пункту 12 Порядку № 1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: - формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; - надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів).
Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; - здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
Отже, за змістом наведених норм прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.
Відповідно до статті 12 Закону №2491-III дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону №2491-III, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Як встановлено судом, позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі пункту 1 частини третьою статті 4 Закону, як особі, яка є батьком громадянина України
Однак, відповідачем при перевірці матеріалів імміграційної справи зроблено висновок, що позбавлення батьківських прав позивача є достатньою підставою для скасування дозволу на імміграцію позивачу на підставі пунктів 1, 5 частини першої статті 12 Закону №2491-III.
Оскільки судом надається правова оцінка законності оскаржуваного рішення, проте таке рішення прийнято на підставі Висновку від 22.09.2021, яке є передумовою прийняття оскаржуваного рішення, суд вважає за необхідне надати правову оцінку обом підставам.
У Висновку від 22.09.2021 про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу зазначено, що на підставі заяви позивача 27.05.2011 керівництвом ВГІРФО ГУМВС України в Київській області прийнято рішення про надання йому дозволу на імміграцію на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 Закону № 2491-III.
Отже, відповідач, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та видачі посвідки на постійне місце проживання в Україні, проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу, визначених в у цьому Законі, не виявив, у зв'язку з чим видав посвідку на постійне місце проживання в Україні, що підтверджується дозволом на імміграцію в Україну позивача.
Посилаючись на пункт 1 частини першої статті 12 Закону №2491-III, як у Висновку від 22.09.2021 так і у відзиві, відповідач зазначає, що дозвіл на імміграцію позивача підлягає скасуванню, оскільки, на думку відповідача, судовим рішенням встановлено факт фіктивного характеру визнання позивачем батьківства щодо ОСОБА_3 та факт, що позивач не є його біологічним батьком.
Таким чином, на думку відповідача, документ, який слугував підставою для прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію позивачу є неправомірним, оскільки суперечить вимогам імміграційного законодавства України.
Суд не погоджується з такими доводами, оскільки подавши документи для отримання дозволу на імміграцію в Україну, позивач не повинен бути обтяженим покладенням на нього відповідачем додаткових обов'язків, дозвіл на імміграцію позивач отримав у зв'язку з наявними для цього підставами та відповідно до чинного законодавства, на підставі правдивих відомостей і дійсних документів, поданих у належній формі і передбаченому законом порядку, що підтверджується також й тим, що на час прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію стосовно документів позивача заперечень у компетентних органів не було, в тому числі і відповідача. Поряд з цим факту підробки документів чи надання неправдивих відомостей рішенням компетентного суду, яке набрало законної сили, не встановлено. У рішенні Апеляційного суду м. Києва подібних обставин не встановлено.
Як свідчить зміст рішення Апеляційного суду м. Києва від 15.01.2015 у справі №22-ц/796/1803/2015, останнє не містить посилань на проведення в рамках вказаної справи молекулярно-генетичної експертизи для встановлення факту батьківства позивача відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішення не містить посилань на відповідний висновок експерта.
До того ж, суд акцентує увагу на тому, що у рішенні Апеляційного суду м. Києва від 15.01.2015 щодо батьківства позивача (біологічного, а не юридичного) зазначається таким чином: « ОСОБА_5 пояснила, що він (прим.: мається на увазі ОСОБА_1 ) на теперішній час проживає за кордоном та участі в утриманні та вихованні дитини ОСОБА_3 жодним чином не приймає. Крім того зазначила, що ОСОБА_1 не є біологічним батьком малолітнього ОСОБА_3 ».
Тобто, виходячи із тексту судового рішення, останнє не містить висновку суду щодо того, що ОСОБА_1 не є біологічним батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а лише містить твердження ОСОБА_5 (матері дитини) щодо спірної обставини.
При цьому, згідно із визначенням, наведеним у статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
У спірних правовідносинах, за відсутності висновку молекулярно-генетичної експертизи твердження відповідача у Висновку від 22.09.2021 про те, що « ОСОБА_4 не є біологічним батьком дитини» є безпідставним, а посилання на те, що така обставина як «підстава для отримання дозволу на імміграцію (а саме батьківство ОСОБА_1 щодо громадянина України) судом визнана фіктивною» не відповідає змісту судового рішення Апеляційного суду м. Києва від 15.01.2015 у справі №22-ц/796/1803/2015.
Крім того судом у цій адміністративній справі встановлено, що відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію позивачу на підставі не чинних документів, а також доказів порушення позивачем норм чинного законодавства при подачі заяви для надання дозволу на імміграцію, оскільки важливим є дослідження питання щодо чинності поданих документів саме на момент подачі заяви у 2011 році, а не на момент прийняття висновків відповідачем.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеною в постанові від 16.05.2018 у справі №802/864/16-а провадження № К/9901/11374/18.
Стосовно визначеної у спірному рішенні №241 від 22.09.2021 підстави для скасування позивачу дозволу на імміграцію - пункт 5 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», суд враховує, що на обґрунтування можливості застосування до спірних правовідносин такої підстави у Висновку від 22.09.2021 відповідач посилається на факт позбавлення позивача батьківських прав судовим рішенням, що, на думку відповідача, свідчить про порушення позивачем вимог статті 150 і статті 180 Сімейного кодексу України в частині неналежного виконання позивачем батьківських прав.
Також у Висновку від 22.09.2021 у зв'язку з наведеним міститься посилання на положення частини третьої статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», яка визначає, що Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
При цьому, пунктом 5 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» закріплено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Однак, Висновок від 22.09.2021 не містить на будь-які обставини, які б вказували саме на факт порушення позивачем законодавства України. Відсутні у Висновку і посилання на судові рішення або рішення уповноважених органів, що фіксували б порушення позивачем вимог законодавства і до нього застосовувались відповідні заходи за такі порушення.
Висновок відповідача містить лише посилання на рішення суду, що зафіксував «ухилення батьків від виконання своїх обов'язків» і «свідомого нехтування ними своїми обов'язками». При цьому, зважаючи на предмет розгляду у справі №22-ц/796/1803/2015, Апеляційним судом м. Києва у рішенні від 15.01.2015 не встановлювався факт саме порушення позивачем вимог законодавства України.
Вимогами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 73 Кодексу адміністративного судочинства).
Суд наголошує, що висновки суб'єкта владних повноважень, на підставі яких приймається рішення, яке впливає на права і обов'язки особи не може ґрунтуватись на припущеннях або на вільному трактуванні положень законодавства або змісту судових рішень.
З огляду на викладене суд приходить до висновку що відповідачем всупереч покладеного на нього обов'язку, не підтверджено належними та достовірними доказами наявності підстав для анулювання дозволу на імміграцію, визначених пунктом 1 частини першої статті 12 Закону № 2491-III, а саме в чому полягають свідомо неправдиві відомості, підроблені документи чи які документи, на підставі яких видано дозвіл, втратили чинність; доказів надання позивачем при отриманні дозволу на імміграцію неповного пакету документів, передбачених законом, приховування даних щодо сімейного стану; доказів на підтвердження того, що за час перебування позивача на території України з'явилися обставини, які б слугували підставою для скасування дозволу на імміграцію, передбачені статтею 12 Закону України «Про імміграцію».
Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Враховуючи викладену практику ЄСПЛ, необхідно звернути увагу, що навіть якщо дозвіл на імміграцію позивачу оформлено через помилку або зловживання посадових осіб суб'єкта владних повноважень, перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на особу (позивача у справі) є неприпустимим.
У спірних правовідносинах підлягає врахуванню правова позиція, висловлена в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Згідно з положеннями статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року, постановленої у адміністративній справі № 820/5953/16.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №241 від 22.09.2021 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Йорданського Хашимітського Королівства Санжок ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також визнання протиправним та скасувати рішення відповідача №80112500029813/241/1 від 22.09.2021 про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 громадянину Йорданського Хашимітського Королівства Санжок ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що було прийнято у зв'язку із прийняттям рішення №241 від 22.09.2021, а відтак - є похідною вимогою.
Стосовно вимоги зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області направити інформацію до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію Державної прикордонної служби інформацію про протиправність і скасування рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №241 від 22.09.2021 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну та рішення про скасування посвідки на постійне проживання від 22.09.2021 року громадянину Йорданського Хашимітського Королівства Санжок ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - суд зазначає таке.
Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 2.5 Порядку організації доступу до інформаційних ресурсів під час інформаційної взаємодії між Міністерством внутрішніх справ України, Державною міграційною службою України та Державною прикордонною службою України, затвердженого наказом МВС України від 26.09.2013 №920, МВС України, ДМС України та Держприкордонслужба України здійснюють обмін інформацією відповідно до законів України з урахуванням обмежень щодо використання інформації з обмеженим доступом.
Відповідно до пункту 24 Порядку №1983 рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію». Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.
При цьому відповідно до пунктів 5, 7, 8, 15 Положення про інформаційно-телекомунікаційну систему прикордонного контролю «Гарт-1», затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України, від 30.09.2008 №810, для участі в боротьбі з організованою злочинністю та протидії незаконній міграції з метою своєчасного та достовірного інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності підрозділів та органів Державної прикордонної служби України для здійснення ними заходів із запобігання і недопущення в'їзду в Україну або виїзду з України осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в'їзд в Україну, створюється і використовується Система «Гарт-1». Користувачами системи «“Гарт-1» є посадові та службові особи підрозділів і органів Державної прикордонної служби України, яким в установленому законодавством порядку надано право доступу до обробки інформації в цій системі. Центральна підсистема системи «Гарт-1» - це сукупність програмних і технічних засобів, призначених для обробки інформації, які забезпечують: обробку (приймання, передавання, зберігання та знищення) інформації про виявлення під час прикордонного контролю та пропуску через державний кордон у пунктах пропуску осіб та паспортних документів за базами даних про осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів, осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства та суду, ухиляються від відбуття кримінальних покарань, недійсних, викрадених і втрачених документів на право виїзду за кордон та іншими базами даних, що створюються та використовуються відповідно до законодавства.
Враховуючи вищевикладене, для відновлення порушеного права позивача відповідач зобов'язаний вчинити всі необхідні та достатні дії, які б повернули позивача у стан, що існував до складення оскаржуваного висновку, зокрема направити інформацію до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію Державної прикордонної служби інформацію про протиправність і скасування рішень Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №241 від 22.09.2021 та №80112500029813/241/1 від 22.09.2021.
З огляду на викладене в сукупності суд визнає позов таким що підлягає задоволенню з урахуванням обраного судом способу відновлення порушених прав позивача.
Беручи до уваги положення частини першої статті 139 КАС України, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов громадянина Йорданського Хашимітського Королівства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №241 від 22.09.2021 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Йорданського Хашимітського Королівства Санжок ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №80112500029813/241/1 від 22.09.2021 про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 громадянину Йорданського Хашимітського Королівства Санжок ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
3. Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598; адреса: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А)направити інформацію до територіальних органів Державної міграційної служби України та в Адміністрацію державної прикордонної служби про визнання протиправними та скасування рішень Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №241 від 22.09.2021 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та №80112500029813/241/1 від 22.09.2021 про скасування посвідки на постійне проживання громадянину Йорданського Хашимітського Королівства Санжок ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код: відсутній; адреса: АДРЕСА_1 ).
4. Стягнути на користь громадянина Йорданського Хашимітського Королівства ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: відсутній; адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1984,90 грн (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят чотири 90 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598; адреса: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А).
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів з моменту складення повного тексту
Суддя: Н.А. Добрівська