ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 вересня 2022 року м. Київ № 640/6235/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Колодяжного В.Є., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , ел. пошта - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код - 42098368, ел. пошта - kiev_gu@kv.pfu.gov.ua) (надалі - відповідач або ГУ ПФУ в м. Києві), у якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в призначенні пенсії позивачу за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з моменту настання пенсійного віку, а саме з 26.11.2020;
- зобов'язати відповідача призначити пенсію позивачу за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з моменту настання пенсійного віку, а саме з 26.11.2020.
Підставами позову є порушення прав та інтересів позивача внаслідок протиправної відмови йому у призначенні пенсії за віком, викладеної в листі відповідача від 02.02.2021 № 2600-0303-8/14678.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2021 (суддя Мамедова Ю.Т.) відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Згідно з розпорядженням щодо призначення повторного автоматичного розподілу судових справ вказану справу передано для розгляду судді Окружного адміністративного суду м. Києва Пащенку К.С.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2022 (суддя Пащенко К.С.) прийнято адміністративну справу № 640/6235/21 до свого провадження, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.
Відповідач у відзиві на позов зазначає, що листом Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 02.02.2020 № 2600-0303-8/14678 позивача повідомлено про відмову в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу у розмірі 27 років.
Позивач у відповіді на відзив вказує, що пенсійним органом не враховано висновки Верховного Суду щодо недоліків заповнення трудової книжки та врахування періодів роботи до трудового стажу. Окрім того, відповідачем проігноровано норму закону, що передбачає зарахування стажу за повний місяць у разі сплати страхового внеску у мінімальному розмірі.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
21.01.2021 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з усіма необхідними документами.
Листом від 02.02.2021 № 2600-0303-8/14678 Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві повідомило, що згідно до наданих документів про стаж, а також даних персоніфікованого обліку, стаж позивача складає 19 років 11 місяців 26 днів.
До страхового стажу не враховано період роботи (згідно трудової книжки № НОМЕР_2 ) з 01.08.1977 по 30.07.1979 - виправлення в даті наказу про звільнення, з 27.10.1982 по 19.05.1985 - запис про звільнення не засвідчений підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою.
Вказано, що у разі надання уточнюючих довідок про підтвердження періодів роботи, загальний стаж складе 24 роки 6 місяців 19 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
Оскільки відсутній необхідний страховий стаж (27 років), у призначенні пенсії за віком згідно заяви від 21.01.2021 № 765 відмовлено.
Не погоджуючись з діями пенсійного органу, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ІІвідповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих. Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Відповідно до статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
За приписами частини 3 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, серед іншого, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.
Частиною 1 статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За приписами частини 2 статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключно цим Законом визначаються, серед іншого, принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, види пенсійних виплат, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Згідно частини 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року (абз.1).
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
Частиною 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Змістом ч. 1 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пунктів 2.11 та 2.12 Інструкції відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або замін імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
У пункті 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні або неточні записи про період роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про період роботи.
З трудової книжки НОМЕР_2 від 04.08.1977 вбачається, що:
у записі № 3 наявні відомості про наказ № 182-к від 01.08.1979 та дату звільнення - 30.07.1979;
у записі № 11 наявний запис про наказ № 391 від 20.05.1985, дату звільнення від 19.05.1985, що завірені печаткою відділу кадрів Дарницького шовкового комбінату.
Суд звертає увагу на те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній орган Пенсійного Фонду має право обчислити трудовий стаж на підставі даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також інших первинних документів (довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів та угод з відмітками про їх виконання, та ін.).
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку № 637 відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. Також, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача з момент призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій врегульовано «Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України »Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування«», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі Порядок № 22-1).
Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 22-1 передбачено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
При цьому суд звертає увагу на те, що витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку запису у трудовій книжці про спірні періоди роботи позивача не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Враховуючи, що записами у трудовій книжці підтверджено спірні періоди роботи позивача, суд дійшов висновку про можливість включення цих періодів у трудовий стаж позивача, оскільки відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
При цьому, суд виходить з того, що лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, зважаючи на що, підлягають відхиленню посилання пенсійного органу на невідповідність, в інших документах, наданих позивачем для підтвердження свого страхового стажу, по-батькові паспортним даним, оскільки наявність у позивача трудового стажу підтверджується трудовою книжкою.
Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
Таким чином, записи у трудовій книжці позивача, за висновком суду, дозволяють встановити періоди трудового стажу позивача та зарахувати їх до страхового стажу для призначення пенсії.
Разом з тим, за приписами частини 3 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою:
ТП = Св : В, де:
ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях;
Св - сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати;
В - мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.
Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до страхового стажу на загальних підставах.
Законом України від 03.10.2017 року №2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», який набрав чинності 11.10.2017 року, розділ ХV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнено п. 3-1.
За правилами пункту 3-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26цього Закону включаються періоди:
1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Частиною 4 статті 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення.
Відповідно до п.4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (в редакції на момент звернення із заявою про призначення пенсії) періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Судом досліджено надані позивачем квитанції про сплату єдиного податку з фізичних осіб, довідку форми ОК-5 з відомостями про застраховану особу.
Позивач переконаний, що у нього є право на зарахування стажу за повні місяці роботи по періодам:
з 01.09.2004 по 31.12.2004 (оскільки суми страхового внеску сплачено у мінімальному розмірі);
з 01.04.2005 по 31.12.2005 (оскільки суми страхового внеску сплачувались, проте не зараховані періоди роботи до страхового стажу);
з 01.01.2006 по 31.12.2009 (оскільки суми страхового внеску сплачено у мінімальному розмірі);
з 01.01.2010 по 30.06.2010 (оскільки суми страхового внеску сплачувались, проте не зараховані періоди роботи до страхового стажу).
Суд відмічає, що відповідно до Постанови Правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1 «Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України» (далі Інструкція 21-1), а саме пункт 4.7 встановлює, що розмір мінімального страхового внеску визначається шляхом множення мінімального розміру заробітної плати, установленої законом на той час, за який здійснюється розрахунок сум страхових внесків, для застрахованих осіб, визначених підпунктами 2.2.3-2.2.5 пункту 2.2 цієї Інструкції, - на 32 відсотки за 2004-2005 роки.
Таким чином, згідно з пункту 5.3.3. Інструкції № 21-1 в редакції від 26 лютого 2005 року, розмір місячного страхового внеску повинен бути не меншим за мінімальний розмір страхового внеску за кожен місяць, розрахованого шляхом множення розміру мінімальної заробітної плати за відповідний місяць, у якому платник мав чистий дохід, на 32 відсотки.
Пунктом 2.2.3 зазначеного порядку визначено фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок).
Отже, в період з вересня 2004 року по грудень 2004 року для зарахування до стажу роботи як повного місяця, позивач повинен був сплатити 32 відсотки від мінімальної заробітної плати у 237 грн, проте позивачем було нараховано заробітної плати лише 157,50 грн, а відтак внесок сплачено у меншій сумі ніж слід було сплатити для зарахування кожного місяця як повного.
Відповідно до статті 82 Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік» установлено з 1 січня 2006 року розмір мінімальної заробітної плати 350 гривень на місяць, з 1 липня 2006 року - 375 гривень, з 1 грудня 2006 року - 400 гривень.
Відповідно до пункту 4.7 Інструкції 21-1 розмір мінімального страхового внеску визначається шляхом множення мінімального розміру заробітної плати, установленої законом на той час, за який здійснюється розрахунок сум страхових внесків, для застрахованих осіб, визначених підпунктами 2.2.3-2.2.5 пункту 2.2 цієї Інструкції, - на 31,8 відсотка за 2006 рік.
В період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2006 року для зарахування до стажу роботи як повного місяця, позивачу необхідно було сплатити 31,8 відсотки від мінімальної заробітної плати, проте позивачем було нараховано заробітну плату у 158,49 грн, а відтак внесок сплачено у меншій сумі ніж слід було сплатити для зарахування кожного місяця як повного.
Відповідно до статті 76 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» Установити 1 січня 2007 року розмір мінімальної заробітної плати 400 гривень на місяць, з 1 квітня 2007 року - 420 гривень, з 1 липня 2007 року - 440 гривень та з 1 жовтня 2007 року - 460 гривень.
Відповідно до пункту 4.7 Інструкції 21-1 розмір мінімального страхового внеску визначається шляхом множення мінімального розміру заробітної плати, установленої законом на той час, за який здійснюється розрахунок сум страхових внесків, для застрахованих осіб, визначених підпунктами 2.2.3-2.2.5 пункту 2.2 цієї Інструкції, - на 33,2 відсотка з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2010 року включно.
В період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року для зарахування до стажу роботи як повного місяця, позивачу необхідно було сплатити 33,2 відсотки від мінімальної заробітної плати, проте позивачем було нараховано заробітну плату у 189,76 грн, а відтак внесок сплачено у меншій сумі ніж слід було сплатити для зарахування кожного місяця як повного.
Відповідно до статті 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» установлено з 1 січня 2008 року розмір мінімальної заробітної плати 515 гривень, з 1 квітня 2008 року - 525 гривень, з 1 жовтня 2008 року - 545 гривень та з 1 грудня 2008 року - 605 гривень на місяць.
В період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року для зарахування до стажу роботи як повного місяця, позивачу необхідно було сплатити 33,2 відсотки від мінімальної заробітної плати, проте позивачем було нараховано заробітну плату у 189,76 грн, а відтак внесок сплачено у меншій сумі ніж слід було сплатити для зарахування кожного місяця як повного.
Відповідно до статті 55 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» установлено з 1 січня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати 605 гривень, з 1 квітня 2009 року - 625 гривень, з 1 липня 2009 року - 630 гривень, з 1 жовтня 2009 року - 650 гривень, з 1 листопада 2009 року - 744 гривні на місяць.
В період з 01 квітня 2009 року по 31 грудня 2009 року для зарахування до стажу роботи як повного місяця, позивачу необхідно було сплатити 33,2 відсотки від мінімальної заробітної плати, проте позивачем було нараховано заробітну плату у 189,76 грн, а відтак внесок сплачено у меншій сумі ніж слід було сплатити для зарахування кожного місяця як повного.
Відповідно до статті 53 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» установлено з 1 січня - 869 гривень, з 1 квітня - 884 гривні, з 1 липня - 888 гривень, з 1 жовтня - 907 гривень, з 1 грудня - 922 гривні на місяць.
В період з 01 січня 2010 року по 30 червня 2010 року для зарахування до стажу роботи як повного місяця, позивачу необхідно було сплатити 33,2 відсотки від мінімальної заробітної плати, проте позивачем було нараховано заробітну плату у 253,01 грн, а відтак внесок сплачено у меншій сумі ніж слід було сплатити для зарахування кожного місяця як повного.
При цьому, з липня 2010 року заробіток позивача склав 888,00 грн, з жовтня 2010 року 907,00 грн та з грудня 2010 року 1428,00 грн, що перевищувало розміри мінімальної заробітної плати у відповідні періоди, а тому трудовий стаж за період липень - грудень 2010 року зараховано у повному обсязі (30-31 день).
Суд враховує, що позивачем надано квитанції про сплату єдиного податку з фізичних осіб за 2004, 2005 та 2010 роки, які пенсійним органом не досліджувались та яким правова оцінка на предмет підтвердження сплати внесків за відповідні місяці як підстава для врахування періодів роботи до страхового стажу відповідачем не надавалась.
Водночас, згідно з Указом Президента України Про спрощену вив тему оподаткування, обліку та звітності суб'єкта малого підприємництва, в редакції Указу Президента №746/99 від 28.06.1999, суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до місцевого бюджету - 43 відсотки; до Пенсійного фонду України - 42 відсотки; на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.
Отже, умовою зарахування періоду здійснення підприємницької діяльності до трудового і страхового стажу з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно є перебування такого суб'єкта господарювання на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується саме спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків незалежно від сплаченого розміру.
Як вже зазначалось вище, за приписами статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до Постанови Правління Пенсійного фонду України від 10 червня 2004 року № 7-6, облік застрахованих осіб та персоніфікований облік надходження страхових внесків по звітах за періоди до 1 січня 2004 року ведеться з урахуванням правил, які діяли до набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Органи Пенсійного фонду ведуть облік застрахованих осіб та персоніфікований облік відомостей про суми заробітної плати (доходу) та облік сплати страхових внесків, створюють і забезпечують функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб, що пов'язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розміру за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Період зайняття підприємницькою діяльністю до страхового стажу включається за умови сплати страхових внесків та наявності інформації про період, за який їх було сплачено, у Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд звертає увагу, що відповідачем не заперечується сплата страхових внесків за вказані спірні періоди, проте сплата здійснювалась у розмірі меншому, ніж встановлено законодавством, тому позивачу враховано зазначені періоди у неповному розмірі та за правилами, що передбачені ч. 1-3 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом з тим, пенсійним органом під час надання відповіді у листі від 02.02.2021 № 2600-0303-8/14678 за результатом розгляду заяви позивача не враховано положення пункту 3-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, яким законодавець передбачив зарахування як до трудового так і до страхового стажу фізичних осіб - підприємців періоди провадження ними господарської діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, незалежно від сум сплачених ними страхових внесків (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Отже, враховуючи обставини даної справи та відповідно до вищенаведених законодавчих положень, суд вважає, що позивач має право на зарахування повних місяців страхового стажу ведення ним підприємницької діяльності за періоди, у яких сплачено страхові внески незалежно від їх розміру.
Разом з тим, щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити пенсію, суд зазначає наступне.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
У силу положень ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.01.2021 № 765 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При розгляді цієї справи суд бере до уваги наступні позиції Європейського суду з прав людини.
Так, рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо відмови в призначенні пенсії позивачу за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368, ел. пошта - kiev_gu@kv.pfu.gov.ua) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , ел. пошта - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) від 21.01.2021 № 765 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368, ел. пошта - kiev_gu@kv.pfu.gov.ua) шляхом їх безспірного списання на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , ел. пошта - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень нуль копійок).
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя К.С. Пащенко