29 вересня 2022 року № 320/10231/21
Київський окружний адміністративний суд у складі гловуючого судді Горобцової Я.В. , розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому позивач просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 13.03.2020 про стягнення виконавчого збору у розмірі 49 043,85 грн, винесену в межах виконавчого провадження №39473555.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.08.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження з повідомленням учасників справи.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
Від представника позивача 22.09.2021 надійшло письмове клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до частини третьої статті 194 КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду документів.
За таких обставин, враховуючи скорочені строки розгляду справ про оскарження рішень органів державної виконавчої служби та приватних виконавців, та керуючись частиною 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін повідомлених належним чином в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, дійшов таких висновків.
На виконанні у Броварському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувало виконавче провадження №39473555 від 22.08.2013 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» в розмірі 490438,50 грн.
13.03.2020 в межах виконавчого провадження №39473555 Головним державним виконавцем Авєріною М. В. прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі письмової заяви стягувачу.
В межах виконавчого провадження боржником не було сплачено коштів на користь стягувача.
Відповідно до вказаної постанови, виділено в окреме провадження постанову про стягнення виконавчого збору від 13.03.2020 у сумі 49043,85 грн.
Вважаючи постанову про стягнення виконавчого збору протиправною, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону N 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закон N 1404-VIII).
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень (пункт перший частини першої статті 3 Закону N 1404-VIII).
Частинами першою, п'ятою, шостою статті 26 Закону N 1404-VIII встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Згідно з частиною першою статті 18 зазначеного Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Як встановлено пунктами 1, 3 частини другої статті 18 Закон N 1404-VIII виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.
Водночас, відповідно до частини третьої наведеної статті виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (частина четверта статті 18 Закон N 1404-VIII).
Частина четверта статті 19 Закону N 1404-VIII зобов'язує сторони невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи. Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій частина восьма статті 19 цього ж Закону).
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначений статтею 63 Закону N 1404-VIII. Так за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно з п. 1, 2, 4, 6 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконай рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
У разі наступних пред'явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.
Згідно зі статтею 40 Закону N 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до Закону N 1404-VIII та з метою приведення нормативно-правових актів у відповідність до вимог чинного законодавства прийнято наказ Міністерства юстиції України "Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень" від 02 квітня 2012 року N 512/5 затверджено Інструкцію N 512/5.
Згідно з пунктом 8 розділу III Інструкції N 512/5 визначено, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону N 1404-VIII.
Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження 3 підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Згідно з частиною четвертою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується у частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі 821/1109/17.
Вказане узгоджується з пунктами 20, 22 розділу III Інструкції N 512/5 відповідно до яких повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону.
У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Позивач вказує, що державний виконавець не вчинив жодних виконавчих дій на виконання судового рішення та не мав підстав для стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
Судом встановлено, що 13.03.2021 державним виконавцем, керуючись ст. 27, 42 ЗУ "Про виконавче провадження" винесені постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
Крім того, аналіз положень статті 27 Закону N 1404-VIII дає підстави для висновку, що за своєю правовою природою виконавчий збір є платою за вчинення дій, пов'язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, які здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.
Стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Умови й підстави, коли виконавчий збір не стягується, чітко визначені приписами статті 27 Закону N 1404-VIII, зокрема, відповідно до частини дев'ятої наведеної статті виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Враховуючи наведене, можна дійти висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення з боржника виконавчого збору одночасно з відкриттям виконавчого провадження є обов'язком державного виконавця.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 квітня 2020 року у справі N 480/3452/19.
У Постанові Верховного Суду від 09.12.2021 у справі N 520/7192/20 викладена аналогічна правова позиція та вказано у п. 58 про відсутність підстав для відступу від правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі N 480/3452/19.
Крім того Верховний Суд у вказаній Постанові від 09.12.2021 у п. 61-62 зазначив, що: "у касаційній скарзі позивач також вказує на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі N 2540/3203/18.
Доводи касаційної скарги у цій частині колегія суддів відхиляє, оскільки у наведеній справі розглядалося питання правомірності постанови державного виконавця від 03 серпня 2018 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні після повернення стягувачу виконавчого документа майнового характеру з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 Закону N 1404-VIII підстави, (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа) та застосування у зв'язку із цим положень статті 27 Закону N 1404-VIII, у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року, - до набрання чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03 липня 2018 року N 475-VIII, яким внесено зміни, з-поміж іншого, у частину другу статті 27 Закону N 1404-VIII стосовно визначення суми, з якої стягується збір.
Після 28 серпня 2018 року під час виконання виконавчого документа майнового характеру розмір виконавчого збору розраховується не від суми, що фактично стягнута, а від суми, яка підлягає стягненню".
За встановлених у даній справі обставин та з урахуванням викладеного висновку Верховного Суду у Постанові від 09.12.2021, суд зазначає, що після 28 серпня 2018 року під час виконання виконавчого документа майнового характеру розмір виконавчого збору розраховується не від суми, що фактично стягнута, а від суми, яка підлягає стягненню, тому відсутні підстави для висновку, що у межах спірних правовідносин існували визначені законом умови та підстави не стягувати виконавчий збір.
Статтею 10 Закону N 1404-VIII передбачені заходи примусового виконання рішень.
Частиною першою статті 13 Закону N 1404-VIII визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону N 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачені цим Законом заходи щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (частина перша статті 48 Закону N 1404-VIII).
Відповідно до частини першої статті 56 Закону N 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що оскільки добровільного виконання рішення до відкриття виконавчого провадження не відбулося, відповідачем у відповідності до вимог закону правомірно винесено оскаржувані постанови, відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Докази суду надають відповідно до ч. 3 ст. 77 КАС України учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Предметом доказування відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно винесено оскаржувані постанови.
При розгляді справи судом встановлено, що відповідач діяв у порядку та спосіб встановлений Законом України Про виконавче провадження, порушень прав позивача не допущено, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
У відповідності до вимог ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні позовної заяви.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.