29 вересня 2022 року Справа № 280/3212/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши за правилами спрощеного, в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 )
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,
18.05.2022 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів»;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів»;
стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме витрати на правову допомогу у розмірі 3500,00 грн.;
стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у період проходження ОСОБА_1 військової служби нарахування індексації грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі. Позивач вважає, що має право на отримання індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, виходячи із базового місяця січень 2008 року, з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Також вказує, що має право на відшкодування моральної шкоди, яку оцінює у розмірі 10 000 грн. Посилаючись на норми Закону України «Про індексацію грошових доходів», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, Цивільного кодексу України просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 23.05.2022 відкрито провадження у справі №280/3212/22; справу ухвалено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
20.06.2022 від представника позивача надійшли додаткові пояснення (вх. №22586).
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву (вх. від 24.06.2022 №23497), в якому вказує, що ОСОБА_1 вже звертався до суду із вимогами про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 12.09.2018. Зауважує, що наказом від 12.09.2015 №251 позивача зараховано до списків особового складу частини, а наказом від 12.09.2018 №247 - виключено зі списків особового складу частини. Звертає увагу, що у період, вказаний у позовній заяві (січень 2008 року), позивач не проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , а за період з 12.09.2015 по 12.09.2018 згідно рішення суду індексація грошового забезпечення йому нарахована та виплачена. Також, посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013, відповідно до якої з 01.12.2015 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, у тому числі військовослужбовець. Вказує, що виходячи із положень ст. 58 Конституції України, якщо починаючи з 01.12.2015 відбулася одна з подій, пов'язаних із застосуванням нових правил індексації (підвищення окладу, прийняття на роботу, вихід з декрету, переведення на іншу посаду), то для таких випадків грошове забезпечення з грудня 2015 року слід індексувати по-новому, якщо не відбулася - тоді застосовуються умови індексації, що діяли раніше. Таким чином, Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», слід використовувати лише до подій та обставин, що настали з 01.12.2015. Крім того, відповідач заперечує проти стягнення з військової частини витрат на правничу допомогу та відшкодування моральної шкоди. Також вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Стосовно доводів відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду слід зазначити про таке.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду), яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
Разом із цим, частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Слід зазначити, що індексація є складовою заробітної плати (додатковою заробітною платою) і у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком, як це передбачено частиною другою статті 233 КЗпП України. При цьому, на військовослужбовців поширюється дія КЗпП України, в тому числі вказаної статті, у тих випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовані особливості щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення належного військовослужбовцю суми грошового забезпечення.
Така правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом при вирішенні подібних правовідносин, а саме у постанові від 24.09.2020 (справа №806/2883/17), від 13.01.2020 (справа №814/1007/16), від 29.09.2021 (справа № 160/8332/20).
Отже, покликання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду є необґрунтованими та судом не приймаються.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.
Наказом командира військової частини пп НОМЕР_2 (правонаступником якої є відповідач) від 12.09.2015 №251 (по стройовій частині) ОСОБА_1 з 12.09.2015 зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.09.2018 №247 (по стройовій частині) позивача з 12.09.2018 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 04.12.2020 у справі №280/6324/20, яке набрало законної сили, серед іншого, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 12.09.2018.
На виконання зазначеного рішення суду відповідачем здійснено нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 12.09.2015 по 12.09.2018 у загальній сумі 4 503,21 грн. При цьому, як вбачається з відповідної довідки-розрахунку, використано базовий місяць січень 2016 року.
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 18.09.2021, в якій просив здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення із застосуванням базового місяця січень 2008 року, однак отримав відмову, оформлену листом від 02.12.2021 №7106.
Наведені обставини зумовили звернення ОСОБА_1 до суду з даною позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
В силу статей 1 та 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно пункту першого статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до пунктів другого, третього статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України в «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 1282-ХІІ).
Приписами статті 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст. 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до положень статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції, чинній станом на грудень 2015 року) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Частина перша статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом від 24.12.2015 № 911-VIII, які набрали чинності з 01.01.2016, передбачає поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
В силу статті 6 Закону № 1282-ХІІ, у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Відповідно до положень частини 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структуру заробітної плати визначено статтею 2 Закону України "Про оплату праці".
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Статтею 33 Закону України "Про оплату праці" визначено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
За змістом частини 2 статті 2 Закону України "Про оплату праці" до структури заробітної плати входить додаткова заробітна плата, яка включає, в тому числі, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством.
З метою реалізації Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 06 лютого 2003 року № 491-IV Кабінетом Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, відповідно до пункту 2 якого індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби (Порядок №1078; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За змістом пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 11 цього Порядку. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Із системного аналізу наведених правових норм слідує, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
При цьому, проведення індексації у зв'язку із зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер.
Правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема, Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року № 1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців.
Отже, індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті
При цьому, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадового окладу військовослужбовця; зміна розміру доплат, надбавок та премій не випливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.
На момент виникнення спірних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07 листопада 2007 року №1294, якою затверджено нові схеми посадових окладів військовослужбовців.
Відповідно до п. 13 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07 листопада 2007 року №1294 вона набрала чинності з 01 січня 2008 року, тобто датою, з якою позивач пов'язує встановлення базового місяця індексації за період з 29.04.2016 по 28.02.2018.
Вищевказаний підзаконний нормативно-правовий акт діяв до дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України Кабміну України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою з 01 березня 2018 року встановлено нові розміри посадових окладів військовослужбовців.
Таким чином, в період дії Постанови №1294, з 01 січня 2008 року по 01 березня 2018 року, тобто протягом періоду, який охоплює спірні правовідносини, розмір посадових окладів військовослужбовців був незмінним, а зміна розміру доплат, надбавок та премій не випливала на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.
Означене свідчить про можливість встановлення січня 2008 року базовим місяцем для перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення позивача у період з 01.12.2015 по 28.02.2018.
Разом із тим, за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 індексація проводилася з урахуванням базового місяця - січень 2016 року, що не узгоджується із вищенаведеними законодавчими приписами.
Звідси, визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням вже виплачених сум забезпечить ефективне поновлення прав позивача.
Стосовно стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн. слід зазначити наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.05.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму №4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Однак, позивачем не доведено, що відповідачем заподіяно йому моральну шкоду, а саме не надано належних пояснень, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я тощо), наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.
Водночас, з врахуванням наведеного вище, суд зазначає, що сам по собі факт допущення відповідачем протиправних дій не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.
За таких обставин і правового врегулювання суд доходить висновку, що в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача моральної шкоди слід відмовити.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Щодо стягнення з відповідача судових витрат, а саме витрат на правову допомогу суд зазначає про таке.
Частиною 1 ст. 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частинами 1 та 2 ст. 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Позивачем до матеріалів справи надано копії:
Договору від 15.02.2022 №112 про надання правової допомоги;
акту прийому-передачі виконаних робіт від 06.04.2022 №1 (складання адміністративного позову - 3 500,00 грн.);
розрахунку витрат на правову допомогу на загальну суму 3 500,00 грн.;
квитанції від 06.04.2022 №1 на суму 3 500,00 грн.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Звідси, враховуючи, що дана справа є справою незначної складності, присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1 000,00 грн., які є співмірним із складністю даної справи.
Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» як учасника бойових дій, а тому розподіл судових витрат в частині сплати судового збору судом не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
5. Судові витрати зі сплати витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката у розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень 00 копійок присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
У стягненні на користь ОСОБА_1 з військової частини НОМЕР_1 судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката у розмірі 2 500,00 грн. - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення виготовлено та підписано 29.09.2022.
Суддя Ю.П. Бойченко