Іменем України
28.09.2022 Справа №607/10265/22 Провадження № 3/607/5440/2022
м. Тернопіль
Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Марциновська І.В., за участю: особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , захисника Черніцького І.Р., потерпілої ОСОБА_2 , представника потерпілої Сабатюк Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за матеріалами, які надійшли від Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , працюючого логістом у ФОП « ОСОБА_3 »,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
09.08.2022 на розгляд Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області надійшли матеріали про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі за текстом - КУпАП).
Так, у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 234365 від 27.07.2022 зазначено, що 27.07.2022 о 19 год. 30 хв. на проспекті С.Бандери, 90 в м. Тернополі ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно колишньої дружини ОСОБА_2 , а саме: ображав нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою, штовхав та шарпав, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному та фізичному здоров'ю потерпілої.
Дії ОСОБА_1 посадовою особою органу Національної поліції кваліфіковані за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що повністю розуміє зміст роз'яснених йому прав, передбачених ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, винуватим себе у вчиненому адміністративному правопорушенні не визнав. Пояснив, що 27.07.2022 приїхав на зустріч зі своєю колишньою дружиною ОСОБА_2 , щоб надати їй можливість зустрітися з їхньою спільною дочкою ОСОБА_4 і обговорити питання щодо подальшого проживання та виховання дитини. Під час зустрічі дитина повідомила, що не бажає проживати разом із матір'ю та хоче залишитись жити з батьком. Вказані обставини призвели до виникнення між ним та ОСОБА_2 конфлікту, внаслідок якого остання виражалась відносно нього нецензурною лайкою та нанесла йому удар рукою по голові. Також зазначив, що ОСОБА_2 намагалась зламати двері у машині та обзивала його теперішню дружину. Очевидцем всіх цих подій була їхня неповнолітня дитина. При цьому ОСОБА_2 тягнула дитину за руку, після чого донька повідомила, що боїться матір та бажає проживати з батьком. Повідомив, що у суді наявний позов щодо визначення місця проживання дитини, оскільки він та потерпіла не можуть дійти згоди щодо місця проживання спільної доньки. Після приїзду патрульних поліцейських останні здійснили оформлення адміністративних матеріалів відносно нього, хоча він не вчиняв відносно ОСОБА_2 домашнього насильства, зокрема, не виражався нецензурною лайкою та не завдавав потерпілій фізичних ушкоджень. Крім цього, зазначив, що відносно ОСОБА_2 також оформили адміністративні матеріали. Станом на даний час сторони не примирились.
У судовому засіданні захисник Черніцький І.Р. зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства відносно ОСОБА_2 . Зауважив, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути належним доказом вчинення такого правопорушення. Так само і рапорт працівників поліції не підтверджує факту вчинення адміністративного правопорушення.
У судовому засіданні потерпіла ОСОБА_2 показала, що ОСОБА_1 є її колишнім чоловіком, з яким у них є спільна дочка ОСОБА_4 . Після розлучення дитина залишилась проживати з матір'ю. Однак у зв'язку з введеним на території України військовим станом та можливою загрозою для життя дитини, колишнє подружжя домовилось, що дитина виїде за межі України та тимчасово буде проживати у матері ОСОБА_1 в Грецькій Республіці. У подальшому рішення про повернення дитини на територію України ОСОБА_1 прийняв одноособово, без обговорення з потерпілою. 27.07.2022 потерпіла прийшла на зустріч з ОСОБА_1 , щоб побачити дочку, яку не бачила вже 2 місяці, однак ОСОБА_1 одразу повідомив, що тепер донька буде проживати з ним, а потерпіла буде спілкуватись та бачитись з дитиною лише за його згодою. Поведінка ОСОБА_1 була агресивною. Від таких новин ОСОБА_2 перебувала у емоційному стресі та почала плакати. Однак на адресу ОСОБА_1 нецензурною лайкою вона не висловлювалась та ударів йому не завдавала. Не заперечувала, що намагалась відчинити двері автомобіля, оскільки хотіла поговорити з донькою, яка перебувала на задньому сидінні авто. Пояснила, що саме ОСОБА_1 висловлювався відносно неї нецензурною лайкою, погрожував їй та штовхав її. Вказала, що виклик патрульної поліції здійснив чоловік її сестри, оскільки хвилювався за стан дитини, яка плакала у машині. Також вказала, що між нею та ОСОБА_1 наявний спір щодо визначення місця проживання доньки. Не заперечувала, що донька висловлюється про те, що бажає проживати з батьком, однак вважає, що такі обставини спровоковані тим, що батько дозволяє дитині робити усе, що дитина бажає, та не встановлює жодних обмежень. Натомість потерпіла займається вихованням дитини, і, крім прав, встановлює і обов'язки щодо прибирання, навчання тощо. Протягом часу, який дитина проживала з матір'ю ОСОБА_1 , остання та сам ОСОБА_1 налаштовували дитину проти потерпілої. Зокрема, щодо висловлювання потерпілої, що дитина має залишитись поки за кордоном, оскільки в Україні війна та небезпечно, ОСОБА_1 вказував дитині, що матір просто не хоче її бачити.
У судовому засіданні представник потерпілої ОСОБА_5 зазначила, що докази, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення, в повній мірі доводять факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а тому вважає, що останнього слід притягнути до адміністративної відповідальності.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила, що є теперішньою дружиною ОСОБА_1 . Свідок показала, що 27.07.2022 дочка ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовилась з потерпілою про зустріч, щоб повідомити, що бажає проживати з батьком. ОСОБА_2 це не сподобалась та остання почала обзивати ОСОБА_1 нецензурними словами, вдарила рукою у вухо. При цьому ОСОБА_1 на адресу колишньої дружини нецензурно не висловлювався та фізичного насильства до неї не вчиняв. Свідок та дитина перебували у машині, бо дитина злякалась.
Заслухавши пояснення учасників справи, показання свідка, дослідивши зміст протоколу про адміністративне правопорушення та додані до нього матеріали, суд дійшов такого висновку.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У контексті рішення Європейського суду з прав людини «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції основоположних прав і свобод людини, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно з вимогами ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення в першу чергу зобов'язаний з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, а також чи винна дана особа в його вчиненні і чи підлягає вона адміністративній відповідальності, і лише після цього вирішувати питання про можливість накладення адміністративного стягнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, полягає у вчиненні домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто в умисному вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису.
Суб'єктивна сторона вказаного адміністративного правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Пунктом 14 ч. 1 ст. 1 вказаного закону визначено, що психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Пунктом 17 ч. 1 ст. 1 вказаного закону визначено, що фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Таким чином самі по собі, зокрема, нецензурні висловлювання, словесні образи, погрози тощо не формують домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення лише у тому випадку, коли такі дії спрямовані на обмеження волевиявлення особи і за умови, що такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали чи могли завдати шкоди психічному здоров'ю особи. Так само і фізичне насильство має проявлятися з боку насильника по відношенню до потерпілої з метою пригнічення волі останньої, для демонстрації сили та зверхності кривдника над потерпілою.
Крім того, системний аналіз існуючого національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.
Так, зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 234365, від 27.07.2022 вбачається, що ОСОБА_1 інкримінується те, що він 27.07.2022 о 19 год. 30 хв. на АДРЕСА_2 вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно колишньої дружини ОСОБА_2 , а саме: ображав її нецензурною лайкою, погрожував їй фізичною розправою, штовхав та шарпав її, внаслідок чого могла бути завдана шкоди психічному та фізичному здоров'ю потерпілої.
Разом з тим суд встановив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наявний конфлікт щодо визначення місця проживання їхньої спільної дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Такі обставини визнавались та не заперечувались учасниками судового процесу.
Більше того з відеозаписів з нагрудних камер працівників поліції (назва відеофайлів «00000_00000020220727195254_0018B», «00000_00000020220727200755_0019B», «00000_00000020220727202255_0020B», «00000_00000020220727203756_0021B», «00000_00000020220727205256_0022B», «00000_00000020220727210756_0023B», «00000_00000020220727212256_0024B», «00000_00000020220727213756_0025B»), на яких зафіксовані події, що відбувались після приїзду патрульних поліцейських, вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не здійснювали жодних дій, які б свідчили про вчинення ними відносно один одного будь-якого виду домашнього насильства, зокрема, фізичного та психологічного.
При цьому з вказаних відеозаписів також вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 намагались урегулювати питання щодо визначення місця проживання їхньої дочки. Наявність будь-яких нецензурних висловлювань, словесних образ, погроз тощо як зі сторони ОСОБА_1 , так і зі сторони ОСОБА_2 вказані відеозаписи не містять.
Разом з тим суд не приймає пояснення ОСОБА_1 з приводу того, що потерпіла тягнула дитину за руку, оскільки таке поняття є суб'єктивним, а ті обставини, що мати хоче бачити дитину та спілкуватися з нею, не можуть розцінюватися як прояв насилля. Обмеження будь-якого спілкування дитини і матері явно не відповідає інтересам дитини.
При цьому поведінка сторін цілком відповідала обстановці, враховуючи наявний між ними конфлікт щодо визначення місця проживання спільної дитини, а з поведінки потерпілої ОСОБА_1 вбачається, що остання дійсно перебувала у емоційно вразливому стані, враховуючи те, що тривалий час була позбавлена можливості бачитись зі своєю дитиною.
Крім цього, зміст письмових пояснень ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від 27.07.2022 так само підтверджує наявність у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 конфлікту щодо визначення місця проживання спільної дитини.
Відтак доказів того, що 27.07.2022 о 19 год. 30 хв. ОСОБА_1 вчиняв домашнє насильство по відношенню до ОСОБА_2 , під час розгляду цієї справи судом не встановлено.
При цьому сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується зі стандартом доказування «поза розумним сумнівом».
Таким чином посадовою особою, що склала протокол про адміністративне правопорушення, до матеріалів справи не долучено належних, допустимих та достатніх доказів, які дозволяють зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
За змістом ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Так само Європейський суд з прав людини неодноразово, зокрема, у справах «Кобець проти України» (рішення від 14.02.2008), «Берктай проти Туреччини» (рішення від 08.02.2001), «Леванте проти Латвії» (рішення від 07.11.2002) вказував, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
При цьому судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, яка притягується до відповідальності, і лише в межах зазначеного у протоколі про адміністративне правопорушення обвинувачення, на підставі зібраних посадовою особою, уповноваженою на складання протоколу про адміністративне правопорушення, доказів. Суд не має збирати з власної ініціативи докази, позаяк в протилежному випадку суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не може бути визнаний безстороннім.
З урахуванням викладеного судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які в їх сукупності та взаємозв'язку доводили б винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та наявність у його діях складу цього адміністративного правопорушення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю в зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
За таких підстав суд доходить висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, не доведена поза розумним сумнівом матеріалами справи, у зв'язку із чим провадження у даній справі підлягає закриттю за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
При цьому суд враховує, що п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та ст. 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір стягується лише у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому, виходячи зі змісту норм ч. 2 ст. 284, ст. 247 КУпАП, не вбачає підстав для стягнення з ОСОБА_1 судового збору за розгляд цієї справи.
Разом з тим суд вважає за необхідне зазначити про підстави, що призвели до складення протоколів про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
При цьому питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (ч. 1, 3 ст. 157 СК України).
Поряд з цим згідно з ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
На жаль, у разі наявності спору батьків щодо місця проживання дитини досить часто один із батьків не враховує, що інший має рівнозначні права щодо виховання та спілкування з дитиною та перешкоджання здійсненню таких прав є протиправним.
При цьому однією з поширених форм маніпуляції в таких спорах є зловживання заходами запобігання та протидії домашньому насильству шляхом неодноразової провокації конфлікту та подальшого виклику поліції. Метою такої маніпуляції є отримання термінового заборонного припису та/або складення протоколу про правопорушення за ст. 173-2 КУпАП, оскільки один з батьків вважає, що факт учинення іншим з батьків домашнього насильства автоматично дискредитує батька (матір) у спорі про визначення місця проживання дитини.
Більше того сьогодні дедалі більшої актуальності набуває таке негативне соціальне явище як синдром відчуження одного з батьків (PAS - parental alienation syndrome). Вперше цей синдром описав у 1985 році доктор медицини ОСОБА_10 , який виявив, що відчуження одного з батьків у дитини виникає у процесі або після вирішення спору про встановлення місця проживання дитини, про участь одного з батьків у вихованні дитини тощо як результат прямих або опосередкованих маніпуляцій одного з батьків щодо другого з батьків.
Так, відчуження одного з батьків: 1) це дія одного з них, яка змушує дитину без будь-якої правомірної причини відмовитися від контактів із другим з батьків, якого/-у вона до цього любила; 2) може бути навмисним, виникати внаслідок розладу особистості та/або психічного розладу і/або гострого болісного реагування на розрив між батьками; 3) може виникати в результаті неспроможності встановити кордони дитячої реакції на розрив між батьками; 4) відчуження слід відрізняти від адекватної реакції дитини на насилля або відсутність батьківської турботи відчужених батька чи матері.
При цьому відчуження одного з батьків є формою психологічного насилля над дитиною. Воно може полягати в необґрунтованих звинуваченнях, що стосовно дитини раніше здійснювалося насилля другим із батьків або в жорстокій та насильницькій поведінці щодо одного з батьків, вселенні дитині відчуття провини, нібито контакт з одним із батьків засмучує другого, нав'язуванні дитині відчуття, що вона перебуває в небезпеці під час відвідування одного з батьків, наданні дитині інформації про позов, необґрунтованих звинуваченнях на адресу матері (батька), у переїзді без попереднього обговорення.
Внаслідок цього дитина може страждати від порушення самоідентифікації та мати психологічні вади і проблеми з розвитком, хибної оцінки реальності, нелогічності когнітивних дій, занадто спрощеної та негнучкої обробки інформації, неточного та викривленого міжособистісного сприйняття, порушення та відмови від міжособистісних стосунків, почуття ненависті до себе, низької або завищеної самооцінки чи манії величі тощо. При цьому психологічні травми, отримані через таке насилля, можуть зберігатися в дорослому житті.
Відтак суд звертає увагу про неприпустимість з боку обох батьків щодо вчинення маніпуляцій з метою використання їх результатів при вирішенні спору щодо визначення місця проживання дитини, оскільки такі маніпуляції можуть призвести до розриву емоційного контакту, наявного між дитиною та батьками, та завдати невиправної шкоди психологічному здоров'ю самої дитини.
Керуючись ст. 7, 9, 40-1, 172-3, 245, 247, 251-252, 283-285, 287, 294 КУпАП, суддя
Закрити відносно ОСОБА_1 провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.
CуддяІ. В. Марциновська
Повний текст постанови складений 30.09.2022.