29 вересня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/2589/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
Міністерства інфраструктури України - Шевченко О.В., в порядку самопредставництва,
державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» - Шапран Л.І., адвокат (дов. від 25.05.2022),
акціонерного товариства «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.» (Dogus Insaat ve Ticaret A.S.) - Дрегуляс О.Е., адвокат (дов. від 29.12.2021),
Кабінету Міністрів України - Костенко В.М., в порядку самопредставництва,
товариства з обмеженою відповідальністю «БМК Планета-Міст» - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційні скарги Міністерства інфраструктури України та державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2022 (головуючий суддя: Демидова А.М., судді: Владимиренко С.В., Попікова О.В.)
у справі № 910/2589/17
за позовом Міністерства інфраструктури України (далі - Міністерство)
до державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» (далі - ДТГО «Південно-Західна залізниця») та акціонерного товариства «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.» (Dogus Insaat ve Ticaret A.S.; далі - АТ «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.»),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Кабінет Міністрів України (далі - КМУ),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «БМК Планета-Міст» (далі - ТОВ «БМК Планета-Міст»),
про стягнення 110 000 доларів США, зобов'язання вчинити дії,
та за позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - ДТГО «Південно-Західна залізниця»
до АТ «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.»,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: КМУ, Міністерство,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ТОВ «БМК Планета-Міст»,
про стягнення 110 000 доларів США.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Міністерство звернулося до суду з позовом до ДТГО «Південно-Західна залізниця» та АТ «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.» про стягнення з відповідача-2 в дохід Державного бюджету України пені у розмірі 110 000 доларів США (що становить 2 880 108,00 грн.), у зв'язку з невиконанням відповідачем-2 зобов'язання з виконання підрядних робіт за договором від 14.11.2004 № ПЗ/ДН-6-0415 підряду на виконання будівельних робіт; зобов'язання відповідача-1 вжити заходів для виконання відповідачем-2 умов названого договору.
ДТГО «Південно-Західна залізниця», як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, звернулося до суду з позовом у справі до АТ «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.» про стягнення пені у розмірі 110 000 доларів США (що становить 2 880 108,00 грн.), у зв'язку з невиконанням відповідачем-2 зобов'язання з виконання підрядних робіт за договором від 14.11.2004 № ПЗ/ДН-6-0415 підряду на виконання будівельних робіт.
Міністерство звернулося до місцевого господарського суду із заявою про вихід за межі заявлених ним позовних вимог, в якій просило визнати недійсним пункт 13.2 договору від 14.11.2004 № ПЗ/ДН-6-0415 підряду на виконання будівельних робіт, який (пункт договору) стосується третейського застереження; позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заяву про вихід за межі позовних вимог мотивовано невідповідністю вказаного пункту договору вимогам чинного законодавства України, а саме, неправомірністю передання на розгляд третейського суду спорів, які виникають з договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 17.05.2017 зі справи №910/2589/17, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2017, у задоволенні позовів Міністерства та ДТГО «Південно-Західна залізниця» відмовлено; визнано недійсним пункт 13.2 договору від 14.11.2004 № ПЗ/ДН-6-0415 підряду на виконання будівельних робіт.
Судові рішення попередніх інстанцій обґрунтовані з посиланням на те, що пункт 13.2 договору (третейське застереження) суперечить пункту 2 частини другої статті 6 Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж, частині другій статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, в редакції, чинній до 15.12.2017), а тому, з урахуванням приписів статті 83 ГПК України (у наведеній редакції), підлягає визнанню недійсним згідно зі статтями 203, 215, 217 Цивільного кодексу України. Що ж до позовних вимог Міністерства та ДТГО «Південно-Західна залізниця», - суд дійшов висновку про недоведеність прострочення виконання зобов'язання генеральним підрядником (АТ «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.»), у зв'язку з чим відмовив у стягнення штрафних санкцій як на користь замовника (ДТГО «Південно-Західна залізниця»), так і в дохід Державного бюджету України за позовом Міністерства.
Постановою Верховного Суду від 30.10.2018 зі справи постанову суду апеляційної інстанції скасовано в частині визнання недійсним пункту договору від 14.11.2004 № ПЗ/ДН-6-0415 підряду на виконання будівельних робіт з передачею справи у скасованій частині на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду. У решті постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 зі справи рішення місцевого господарського суду скасовано в частині визнання недійсним пункту договору від 14.11.2004 № ПЗ/ДН-6-0415 підряду на виконання будівельних робіт; заяву Міністерства про вихід за межі позовних вимог залишено без розгляду.
Постановою Верховного Суду від 24.04.2019 постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 зі справи скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За результатом нового розгляду справи № 910/2589/17 постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2022 рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним пункту 13.2 договору від 14.11.2004 № ПЗ/ДН-6-0415 підряду на виконання будівельних робіт скасовано; у задоволенні заяви Міністерства про вихід за межі позовних вимог відмовлено з мотивів, викладених у постанові. Стягнуто з Міністерства на користь АТ «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.» 96 803,56 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі Міністерство, з посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
ДТГО «Південно-Західна залізниця» у касаційній скарзі, з посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права також просить суд касаційної інстанції скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
В обґрунтування доводів касаційної скарги (з урахуванням усунутих недоліків касаційної скарги) Міністерство посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про застосування судом апеляційної інстанції норм права, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.10.2018 та від 24.04.2019 зі справи № 910/2589/17 стосовно порушення приписів статті 269 ГПК України, оскільки суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги АТ «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.», залишивши заяву Міністерства про вихід за межі позовних вимог без розгляду, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Також Міністерство вказує на неправильне застосування судом приписів статей 81, 83 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017). Поряд з цим Міністерство не погоджується із розподілом судових витрат, визначених оскаржуваним судовим рішенням.
ДТГО «Південно-Західна залізниця» в обґрунтування доводів касаційної скарги (з урахуванням усунутих недоліків касаційної скарги) посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, а саме приписів статті 269 ГПК України у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.06.2022 у справі № 905/1732/20, від 05.12.2018 у справі № 916/1813/16, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 03.04.2019 у справі № 913/317/18, від 22.05.2019 у справі № 5011-15/10488-2012. Також скаржник зазначає, що апеляційний господарський суд не застосував положень пунктів 1, 2 статті 83 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), висновки щодо застосування якої містяться в постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 910/2589/17 та від 23.05.2018 у справі № 915/742/17. Крім того, за доводами скаржника, судом не виконані приписи статей 32-34, 43, 82, 84 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) в частині обов'язковості встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову, висновки щодо застосування яких містяться у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/1069/17, від 28.02.2018 у справі № 922/3639/16 та від 22.02.2018 у справі № 922/4355/14.
Доводи інших учасників справи
Міністерство у відзиві на касаційну скаргу ДТГО «Південно-Західна залізниця» просить Суд касаційну скаргу задовольнити, з посиланням, зокрема, на обґрунтованість доводів касаційної скарги ДТГО «Південно-Західна залізниця».
КМУ у письмових поясненнях на касаційну скаргу Міністерства просить Суд касаційну скаргу останнього задовольнити, з посиланням, зокрема, на обґрунтованість її (скарги) доводів.
АТ «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.» у відзивах на касаційні скарги Міністерства та ДТГО «Південно-Західна залізниця» просило у задоволенні касаційних скарг відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції - залишити без змін, з посиланням, зокрема, на її обґрунтованість.
Від АТ «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.» 22.09.2022 надійшов письмовий коментар (пояснення) до письмових пояснень КМУ, в якому назване Товариство, зокрема, просило у задоволенні касаційних скарг відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції - залишити без змін.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14.11.2004 ДТГО «Південно-Західна залізниця», як замовником та АТ «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.», як генеральним підрядником укладений договір №ПЗ/ДН-6-0415 підряду на виконання будівельних робіт (далі - Договір), за умовами якого генеральний підрядник взяв на себе зобов'язання за завданням замовника виконати на свій ризик власними та залученими силами і засобами у встановлений строк роботи з будівництва залізнично-автомобільного мостового переходу через річку Дніпро в місті Києві (з 13 по 17 прогони включно) відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник - надати генеральному підряднику обсяг робіт, передати затверджену проектно-кошторисну документацію, прийняти та оплатити виконані роботи.
Предметом позову Міністерства та позову третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору - ДТГО «Південно-Західна залізниця» є, зокрема, стягнення з АТ «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.» пені у розмірі 110 000 дол. США, що становить 2 880 108,00 грн. з підстав невиконання АТ «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.» зобов'язання з виконання підрядних робіт за Договором.
Позовні вимоги Міністерства та третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - ДТГО «Південно-Західна залізниця» розглянуті з ухваленням рішення по суті спору у справі № 910/2589/17 про відмову в задоволенні позовних вимог, яке (рішення) набрало законної сили.
Водночас місцевий господарський суд в порядку приписів статті 83 ГПК України визнав недійсним пункт 13.2 Договору, з посиланням на те, що останній суперечить пункту 2 частини другої статті 6 Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж, частині другій статті 12 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), а тому, з урахуванням приписів пунктів 1, 2 частини першої статті 83 ГПК України (у наведеній редакції), підлягає визнанню недійсним згідно зі статтями 203, 215, 217 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до пункту 13.2 Договору спори, не вирішені шляхом переговорів, підлягають вирішенню в Міжнародному арбітражному суді м. Цюріх, Швеція у відповідності з його Регламентом.
Під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції встановлено, що:
- Договір не є таким, що укладений за державним замовленням, що дозволяє і надає право сторонам звертатись до іноземного арбітражного суду та не вказує на вирішення спору виключно судами України (що встановлено в судових рішеннях по справі № 761/22804/15-ц, які набрали законної сили);
- Міністерство не є стороною Договору та не наділене законодавством повноваженнями щодо звернення до суду в інтересах держави з позовом до господарюючих суб'єктів у разі порушення ними умов укладеного між ними договору (про що зауважив Верховний Суд у постанові від 30.10.2018 у даній справі № 910/2589/17, направляючи у скасованій частині справу на новий розгляд);
- пункт 13.2 Договору не створює для Міністерства жодних прав та обов'язків, як і не порушує його законних інтересів (про що встановлено в постанові Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2021 у справі № 910/8797/16);
- на момент порушення провадження у справі № 910/2589/17 (20.02.2017) та її розгляду в суді першої інстанції (оскаржуване рішення ухвалене 17.05.2017) у провадженні господарського суду міста Києва, порушеному 16.05.2016, перебувала справа №910/8797/16, позивачем в якій є Міністерство, а предметом позову - визнання недійсними пунктів 13.1 та 13.2 статті 13 Договору, до набрання законної сили судовим рішенням в якій ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2020 було зупинено провадження у справі № 910/2589/17;
- за результатами розгляду справи № 910/8797/16 рішенням господарського суду міста Києва від 17.03.2021 у позові Міністерства відмовлено. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2021 рішення суду першої інстанції залишено без змін. У зазначеній постанові апеляційним господарським судом встановлено, що пункт 13.2 Договору не створює для Міністерства жодних прав та обов'язків, та не порушує його законних інтересів.
З урахуванням встановленого, апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним пункту 13.2 Договору скасував; у задоволенні заяви Міністерства про вихід за межі позовних вимог відмовив. Суд стягнув з Міністерства на користь АТ «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.» 96 803,56 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним пункту 13.2 Договору та відмовлено в задоволенні заяви Міністерства про вихід за межі позовних вимог, Міністерство та ДТГО «Південно-Західна залізниця» звернулися з касаційними скаргами до Верховного Суду.
Позовні вимоги Міністерства та третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - ДТГО «Південно-Західна залізниця» розглянуті з ухваленням рішення по суті спору у справі № 910/2589/17 про відмову в задоволенні позовних вимог, яке (рішення) набрало законної сили та вже було предметом касаційного перегляду.
В обґрунтування доводів касаційної скарги Міністерство посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про застосування судом апеляційної інстанції норм права, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.10.2018 та від 24.04.2019 зі справи № 910/2589/17 стосовно порушення приписів статті 269 ГПК України, оскільки суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги АТ «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.», що призвело до ухвалення незаконного рішення. Також Міністерство вказує на неправильне застосування судом приписів статей 81, 83 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017). Поряд з цим Міністерство не погоджується із розподілом судових витрат, визначених оскаржуваним судовим рішенням.
Так, за доводами Міністерства, апеляційна скарга АТ «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.» не містила доводів та вимог про залишення заяви Міністерства про вихід за межі позовних вимог без розгляду, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги, чим допустив порушення приписів статті 269 ГПК України, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.
Направляючи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції справу № 910/2589/17, Верховний Суд у постанові від 24.04.2019 зазначив, зокрема, про те, що апеляційний суд не врахував підстав, які стали передумовою передачі справи на новий апеляційний розгляд в частині визнання недійсним пункту Договору, викладених у постанові Верховного Суду від 30.10.2018, не надав оцінки судовим рішенням у справах № 761/22804/15-ц, № 910/26393/15, № 910/8797/16 в контексті встановлених в рішеннях обставин, які свідчили б про наявність чи відсутність правових підстав для визнання недійсним пункту 13.2 Договору у даній справі, обмежившись лише посиланням на наявність відповідних справ, не дослідивши змісту судових рішень та встановлених обставин.
Верховний Суд вказав, що господарський суд може визнати правочин недійсним не лише в силу того, що з таким позовом звернулася одна з його сторін або інша заінтересована особа, а також з власної ініціативи в силу пункту 1 статті 83 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017). Реалізація господарським судом права, закріпленого в пункті 1 статті 83 ГПК України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення) здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони. Отже, пункт 1 статті 83 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) закріплює право господарського суду визнати недійсним пов'язаний із предметом спору договір, який, зокрема суперечить чинному на момент його укладення законодавству.
У свою чергу, відповідно до пункту 2 статті 83 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) при прийнятті рішення господарський суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав та законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Тобто, підстави для визнання недійсним пов'язаного із предметом спору договору та виходу за межі позовних вимог за клопотанням заінтересованої сторони не є тотожними.
Проте, як зазначено у постанові Верховного Суду від 24.04.2019, суд апеляційної інстанції не дослідив, на підставі якої саме норми процесуального права (пункту 1 чи пункту 2 статті 83 ГПК України) господарським судом попередньої інстанції визнано недійсним пункт 13.2 Договору.
Також суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про застосування у даному випадку пункту 2 частини першої статті 81 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), який зобов'язує суд залишити позов без розгляду за умови, якщо у провадженні господарського суду є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, та залишив без розгляду заяву Міністерства інфраструктури України про вихід за межі позовних вимог, оскільки не дослідив змісту названої заяви та не надав їй оцінки з точки зору поширення на таку заяву дії пункту 2 частини першої статті 81 ГПК України в названій редакції.
Враховуючи наведене, передчасним є також застосування положень пункту 3 частини першої статті 226 ГПК України та залишення заяви Міністерства про вихід за межі позовних вимог без розгляду.
З огляду на викладене, Верховний Суд у постанові від 24.04.2019 зазначив, що апеляційний господарський суд при повторному апеляційному перегляді справи не здійснив оцінку усіх обставин справи, доказів та доводів у ній, не виконав всіх вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 30.10.2018, чим допустив порушення норм процесуального права, зокрема, пунктів 1 та 2 статті 83 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), не дослідив наявність чи відсутність правових підстав для визнання недійсним пункту 13.2 Договору.
Відповідно до частини першої статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції, керуючись нормами статті 269 ГПК України, у новому апеляційному перегляді справи згідно з частиною першою статті 316 ГПК України виконав вказівки, що містилися як у постанові Верховного Суду від 30.10.2018, так і у постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у цій справі, надавши оцінку судовим рішенням у справах № 761/22804/15-ц, № 910/26393/15, № 910/8797/16 в контексті встановлених у цих рішеннях обставин; дослідив, на підставі якої саме норми процесуального права (пункту 1 чи пункту 2 статті 83 ГПК України) господарським судом попередньої інстанції визнано недійсним пункт 13.2 Договору (зазначивши, зокрема про відсутність у суду першої інстанції як правових підстав для визнання недійсним відповідно до пункту 1 статті 83 ГПК України пункту 13.2 Договору як такого, що пов'язаний з предметом спору та суперечить законодавству, так і правових підстав для виходу за межі позовних вимог відповідно до пункту 2 статті 83 ГПК України), та дійшов заснованого на законі висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним пункту 13.2 Договору. При цьому, суд апеляційної інстанції у новому розгляді справи не застосовував до спірних правовідносин, як приписи пункту 2 частини першої статті 81 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), так і приписи пункту 3 частини першої статті 226 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), оскільки не залишав заяву Міністерства про вихід за межі позовних вимог без розгляду, а відмовив у її задоволенні.
Довід скаржника про те, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги АТ «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.», залишивши заяву Міністерства без розгляду, так і те, що при цьому суд посилався на наявність у провадженні суду справи № 910/8797/16, спростовується безпосередньої змістом постанови від 21.06.2022, згідно з якою апеляційний господарський суд не ухвалював рішення про залишення заяви Міністерства без розгляду.
Верховний Суд зазначає, що доводи касаційних скарг як Міністерства, так і ДТГО «Південно-Західна залізниця» у цих частинах стосуються встановлення обставин справи та переоцінки доказів у справі, проте суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
В частині доводів Міністерства про неправильний розподіл судом апеляційної інстанції судових витрат у справі, Суд зазначає таке.
Рішення місцевого господарського суду оскаржено АТ «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.» в апеляційному порядку.
Верховий Суд зазначає, що в ухвалі Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 зі справи про повернення апеляційної скарги АТ «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.» без розгляду наведений розрахунок судового збору, який підлягав сплаті названим товариством з апеляційної скарги (проте не був сплачений): 49 281,78 грн. - 110% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви Міністерством та 47 521,78 грн. - 110% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви третьою особою; всього 96 803,56 грн. З урахуванням пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.11.2015 № 01-06/2093/15 апеляційний господарський суд в ухвалі зазначив про те, що Законом України «Про судовий збір» (в редакції, чинній станом на час постановлення ухвали) передбачено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, незалежно від того, чи оскаржується все рішення суду в цілому чи його частина.
Після усунення недоліків, апеляційну скаргу АТ «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.» прийнято до розгляду.
У новому розгляді справи згідно з постановою від 21.06.2022 апеляційну скаргу АТ «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.» задоволено; рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним пункту 13.2 Договору скасовано; у задоволенні заяви Міністерства про вихід за межі позовних вимог відмовлено з мотивів, викладених у постанові.
З огляду на викладене, в силу приписів статті 129 ГПК України судові витрати з апеляційної скарги зі справи у розмірі 96 803,56 грн. покладені на Міністерство, як на позивача у справі (у тому числі, з огляду на мотиви задоволення апеляційної скарги та об'єкт апеляційного перегляду).
Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права у застосуванні статті 129 ГПК України судом касаційної інстанції не встановлено.
Що ж до касаційної скарги ДТГО «Південно-Західна залізниця», Верховний Суд зазначає таке.
В обґрунтування доводів касаційної скарги ДТГО «Південно-Західна залізниця» посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, а саме приписів статті 269 ГПК України у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.06.2022 у справі № 905/1732/20, від 05.12.2018 у справі № 916/1813/16, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 03.04.2019 у справі № 913/317/18, від 22.05.2019 у справі № 5011-15/10488-2012. Також скаржник зазначає, що апеляційний господарський суд не застосував положень пунктів 1, 2 статті 83 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), висновки щодо застосування якої містяться в постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 910/2589/17 та від 23.05.2018 у справі № 915/742/17. Крім того, за доводами скаржника, судом не виконані приписи статей 32-34, 43, 82, 84 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) в частині обов'язковості встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову, висновки щодо застосування яких містяться у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/1069/17, від 28.02.2018 у справі № 922/3639/16 та від 22.02.2018 у справі № 922/4355/14.
Так, скаржник, з посиланням на постанови Верховного Суду від 02.06.2022 у справі № 905/1732/20, від 05.12.2018 у справі № 916/1813/16, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 03.04.2019 у справі № 913/317/18, від 22.05.2019 у справі № 5011-15/10488-2012 зазначає, що в силу приписів статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. За доводами скаржника, станом на час розгляду справи судом першої інстанції судових рішень у справах № 761/22804/15-ц та № 910/8797/16 не існувало, а також діяло інше законодавство, на підставі якого суд першої інстанції ухвалив рішення від 17.05.2017 у справі.
Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає, що метою апеляційного суду є перевірка правильності й законності рішення суду першої інстанції, а способом досягнення цієї мети - розгляд справи по суті повторно, в межах вимог та з підстав, що були предметом розгляду у суді першої інстанції.
Користуючись правами суду першої інстанції, в межах повноважень, наданих апеляційному господарському суду процесуальним законом, суд апеляційної інстанції, з метою здійснення апеляційного перегляду та дотримання принципів справедливості та балансу інтересів, зобов'язаний повно і всебічно з'ясувати обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п'ята статті 236 ГПК України).
У відповідності до частини четвертої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Справа № 910/2589/17 двічі направлялася Верховним Судом на новий розгляд до суду апеляційної інстанції із вказівками, які мають обов'язковий характер та які необхідно виконати суду при новому розгляді справи. Зокрема, Верховний Суд зазначав про необхідність надання оцінки судовим рішенням у справах № 761/22804/15-ц, № 910/26393/15, № 910/8797/16 в контексті встановлених в цих рішеннях обставин, які свідчили б про наявність чи відсутність правових підстав для визнання недійсним пункту 13.2 Договору у даній справі. Зазначені вказівки виконані судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові у повному обсязі.
Касаційний суд зазначає, що завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Крім того, у визначення справедливого судового розгляду справи сторін не можна не враховувати загальні фактичні та юридичні обставини справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Станкевич проти Польщі»).
Що ж стосується доводу скаржника про те, що судові рішення у справах № 761/22804/15-ц та № 910/8797/16 не існували на момент розгляду справи судом першої інстанції, то Верховний Суд зазначає таке.
Судові рішення у справі № 761/22804/15-ц за клопотанням АТ «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.» про надання дозволу на примусове виконання в Україні остаточного арбітражного рішення Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати від 06.09.2013 про стягнення заборгованості з ДТГО «Південно-Західна залізниця» постановлені до ухвалення рішення судом першої інстанції у справі № 910/2589/17, чим спростовується довід ДТГО «Південно-Західна залізниця» про їх відсутність станом на час розгляду справи судом першої інстанції.
Стосовно судових рішень у справі № 910/8797/16 за позовом Міністерства до ДТГО «Південно-Західна залізниця» та АТ «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.» про визнання недійсними пунктів 13.1 та 13.2 договору від 14.11.2004 № ПЗ/ДН-6-0415 підряду на виконання будівельних робіт, то про необхідність надання оцінки, зокрема, й судовим рішенням у справі № 910/8797/16 (провадження в якій було порушено станом на час розгляду справи № 910/2589/17 місцевим господарським судом) в контексті встановлених у них обставин, зазначалося у постанові Верховного Суду зі справи, згідно з якою (постановою) справу № 910/2589/17 було направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з обов'язковими до виконання вказівками.
Довід скаржника про те, що апеляційний господарський суд не застосував положень пунктів 1, 2 статті 83 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), висновки щодо застосування якої містяться в постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 910/2589/17 та від 23.05.2018 у справі № 915/742/17, Суд відхиляє, з огляду на те, що апеляційний господарський суд, виконавши у новому розгляді справи вказівки Верховного Суду, дослідив питання застосування судом першої інстанції приписів статті 83 ГПК України до спірних правовідносин та встановив, що правові підстави як для визнання недійсним відповідно до пункту 1 статті 83 ГПК України пункту 13.2 Договору як такого, що пов'язаний з предметом спору та суперечить законодавству, так і правові підстави для виходу за межі позовних вимог відповідно до пункту 2 статті 83 ГПК України, відсутні.
ДТГО «Південно-Західна залізниця» також посилається на те, що судом не виконані приписи статей 32-34, 43, 82, 84 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) в частині обов'язковості встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову, висновки щодо застосування яких містяться у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/1069/17, від 28.02.2018 у справі № 922/3639/16 та від 22.02.2018 у справі № 922/4355/14.
Що ж до наведеного, Верховний Суд зазначає таке.
Оскаржувану постанову у справі судом апеляційної інстанції ухвалено 21.06.2022.
Відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд у новому розгляді справи керувався приписами процесуального закону, чинного станом на час апеляційного розгляду й вирішення справи названим судом, тобто ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 (з внесеними змінами та доповненнями).
У зв'язку з викладеним, посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції у розгляді апеляційної скарги зі справи приписів статей 32-34, 43, 82, 84 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) є безпідставним та таким, що не враховує приписів частини третьої статті 3 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) й здійсненого судом правозастосування.
Водночас порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального закону, чинного станом на час апеляційного розгляду й вирішення справи названим судом, Верховним Судом не встановлено, а скаржником не доведено.
Таким чином, скаржниками не доведено наявності визначених ГПК України підстав для зміни або скасування судового рішення попередньої інстанції.
Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржниками не зазначено й не обґрунтовано.
Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Верховний Суд з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують вказаного висновку.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційних скаргах не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні.
Судові витрати
Понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржників, оскільки касаційні скарги Міністерства та ДТГО «Південно-Західна залізниця» залишаються без задоволення.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційні скарги Міністерства інфраструктури України та державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2022 зі справи № 910/2589/17 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Малашенкова