ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
19 вересня 2022 року Справа № 902/1301/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Маціщук А.В., суддя Мельник О.В. , суддя Олексюк Г.Є.
секретар судового засідання Шилан О.С.
за участю представників сторін:
позивача - адв. Глазов О.В.
відповідача - адв. Купрій О.М.
третьої особи - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Українсько-американського спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС"
на рішення Господарського суду Вінницької області від 24.05.2022 р.
ухвалене у м. Вінниці, повний текст складено 02.06.2022 р.
у справі № 902/1301/21 (суддя Яремчук Ю.О.)
за позовом Українсько-американського спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крижопільський елеватор"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Приватного підприємства "Лагуна-С"
про стягнення 1648642,95 грн., з яких 1267435,00 грн. збитків, 282477,25 грн. інфляційних втрат та 98730,70 грн. 3% річних
Відповідно до рішення Господарського суду Вінницької області від 24.05.2022 р. у справі № 902/1301/21 відмовлено повністю у позові Українсько-американського спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" про стягнення 1648642,95 грн. з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Крижопільський елеватор" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Приватного підприємства "Лагуна-С".
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач Українсько-американське спільне підприємство товариство з обмеженою відповідальністю "КАІС" звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю.
Позивач вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.
Не погоджується із застосуванням судом строків позовної давності. При цьому суд першої інстанції також зауважив, що позивачем не зазначено будь-яких причин пропуску позовної давності. Разом з тим, суд встановив порушене право позивача та наявність підстав для задоволення позову, і врахував рішення Господарського суду Вінницької області від 16.09.2021 р. у справі № 902/466/21, яким було встановлено певні обставини та факти, які мають преюдиціальне значення для справи за цим позовом в частині підтвердження обґрунтованості позовних вимог.
Вважає, що суд першої інстанції проігнорував обставини справи, які мають значення для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування строку позовної давності. Так, звертає увагу, що 07.02.2020 р. в ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12018020190000179 за ознаками злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 20.01.2020 р. (справа № 127/1212/20) був проведений обшук в приміщеннях ТОВ ''Крижопільський елеватор", під час якого був вилучений оригінал складської квитанції № 9508 на бланку серії АЦ № 715678 від 23.02.2017 р. без відмітки "погашено". Оригінал складської квитанції знаходиться у матеріалах вищевказаного кримінального провадження як речовий доказ.
Доводить, що саме з цього часу у позивача виникла обґрунтована можливість звернутись до суду за захистом порушених прав та майнових інтересів, оскільки раніше у нього не було достатніх доказів та відомостей про наявність (існування) оригіналу відповідної складської квитанції, адже відповідач фактично не визнав факт її існування. Стверджує, що саме наявність складської квитанції є підставою для звернення до відповідача з вимогою про повернення зерна в позасудовому порядку, так і для обґрунтування відповідного позову про його витребування або стягнення його вартості з відповідача.
Звертає увагу, що складську квитанцію відповідач йому не видавав і зерно позивач не одержав.
Пояснює, що суд першої при застосуванні строку позовної давності проігнорував вимоги п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінетом Міністрів України № 211 від 11.03.2020 р. «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавіруеом SARS-CoV-2» на всій території України з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року було установлено карантин.
Дію карантину, встановленого цією Постановою, продовжено на всій території України згідно з Постановами КМУ № 392 від 20.05.2020 р., № 500 від 17.06.2020 р., № 641 від 22.07.2020 р., № 760 від 26.08.2020 р., № 956 від 13.10.2020 р., № 1236 від 09.12.2020 р., № 104 від 17.02.2021 р., № 405 від 21.04.2021 р., № 611 від 16.06.2021 р. Карантин був зупинений лише постановою КМУ № 372 від 26.03.2022 р. на час введення воєнного стану па території України.
Доводить, що твердження суду першої інстанції про пропуск строку позовної давності, оскільки гранична дата звернення з відповідним позовом є 16.05.2020 р., не відповідає п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Окремо зазначає, що заява відповідача про застосування строку позовної давності хоча й надійшла на електронну пошту суду першої інстанції 24.05.2022 р. до початку судового засідання, проте вказана заява не була підписана ЕЦП, оскільки згідно зі штампом на заяві підтвердження накладення на неї ЕЦП відбулось лише 25.05.2022 р., тобто - вже після ухвалення рішення. Скаржник вважає, що судом першої інстанції фактично розглядалась заява, яка не відповідала вимогам ч.2 ст.170 ГПК України.
Просить врахувати викладене і скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 24.05.2022 р. повністю та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Крижопільський елеватор" подав суду відзив на апеляційну скаргу.
Посилається на ч.1 ст.56 ГПК України, ст.26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" п.14 Положення про ордер на надання правової допомоги та доводить, що у адвоката Глазова Олега Володимировича відсутні повноваження на підписання апеляційної скарги від імені Українсько-американського спільного підприємства товариство з обмеженою відповідальністю «КАІС».
Звертає увагу, що в апеляційній скарзі зазначено, що представником позивача є адвокат Глазов Олег Володимирович і на підтвердження своїх повноважень на вчинення дій в інтересах позивача адвокатом наданий ордер № 1141274, виданий адвокатським об'єднанням «Глазов та партнери». В ордері вказано, що правничу допомогу позивачу у справі № 902/1301/21 надає адвокатське об'єднання «Глазов та партнери» на підставі договору про надання правової допомоги від 30.11.2022 р. Пояснює, що оскільки датою договору про надання правової допомоги зазначено « 30.11.2022 р.», тому повноваження адвокатського об'єднання «Глазов та партнери» починають діяти з 30.11.2022 р., тоді як апеляційну скаргу підписано 22.06.2022 р.
Також вказує, що в апеляційній скарзі не зазначено, що представником позивача є адвокатське об'єднання «ГЛАЗОВ ТА ПАРТНЕРИ» в особі адвоката Глазова Олега Володимировича.
Відповідач робить висновок, що у адвоката Глазова О.В. відсутні повноваження на підписання апеляційної скарги від імені УАСП ТОВ «КАІС», тому просить закрити апеляційне провадження у справі № 902/1301/21 на підставі п.2 ч.1 ст.264 ГПК України.
З аналогічних мотивів відповідачем ТОВ "Крижопільський елеватор" заявлено письмове клопотання про закриття апеляційного провадження.
Представником позивача адвокатом Глазовим О.В. на виконання ухвали суду від 06.09.2022 р. надано письмові пояснення, у яких останній пояснив, що в ордері адвоката Глазова О.В. серії ВН № 1141274 була допущена описка щодо посилання на дату договору про надання правової допомоги 30.11.2022 р., тоді як вірною датою договору є 30.11.2021 р. Для підтвердження такої обставини суду наданий оригінал договору про надання правової допомоги, укладений 30.11.2021 р. Українсько-американським спільним підприємством ТОВ "КАІС" і адвокатом Глазовим О.В./а.с. 29-31 у т.2/.
Розглянувши клопотання відповідача ТОВ "Крижопільський елеватор" про закриття апеляційного провадження, колегія суддів встановила наступне.
Так, п.2 ч.1 ст. 264 ГПК України передбачено вичерпний перелік підстав, за яких суд може закрите апеляційне провадження, зокрема після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.
Відповідно до ч.4 ст.60 ГПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Підстави для здійснення адвокатської діяльності передбачені статтею 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», відповідно до ч.ч.1-3 якої адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Ордером є письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.
Ордер, який виданий відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката, разом з тим ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням) лише на підставі вже укладеного договору.
Крім того, адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги (стаття 4001 Кримінального кодексу України).
З матеріалів справи вбачається, що адвокат Глазов О.В. здійснює представництво Українсько-американського спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" в суді апеляційної інстанції на підставі ордера на надання правової допомоги серії ВН № 1141274 від 22.06.2022 р. /а.с.212 у т.1/. У ордері ВН № 1141274 від 22.06.2022 р. зазначено, що він виданий на підставі договору про надання правової допомоги від 30.11.2022 р. Разом з тим, суду наданий оригінал договору про надання правової допомоги, укладений 30.11.2021 р. Українсько-американським спільним підприємством ТОВ "КАІС" і адвокатом Глазовим О.В./а.с. 29-31 у т.2/, і враховуючи зміст цього договору та пояснення адвоката Глазова О.В., апеляційний суд вважає, що має місце очевидна помилка чи описка при написанні дати договору в ордері - 30.11.2022 р., тоді як належний договір, укладений 30.11.2021 р. наданий суду для підтвердження повноважень адвоката на представництво Українсько-американського спільного підприємства ТОВ "КАІС" у даній справі.
Враховано, що ордер ВН № 1141274 від 22.06.2022 р. виданий Адвокатським об'єднанням Глазов і партнери на представництво інтересів УАСП ТОВ "КАІС" адвокатом Глазовим Олегом Володимировичем на підставі договору, тоді як договір укладений безпосередньо УАСП ТОВ "КАІС" та адвокатом Глазовим Олегом Володимировичем. Такий порядок оформлення представництва не суперечить вищенаведеним нормам ст.60 ГПК України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затверджене рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 (зі змінами та доповненнями).
Колегія суддів звертає увагу, що інтереси позивача Українсько-американського спільного підприємства ТОВ "КАІС" у даній справі в суді першої інстанції також представляв адвокат Глазов О.В. на підставі ордеру серія ОД № 554153, який також виданий на підставі договору про надання правової допомоги, укладеного 30.11.2021 р. Українсько-американським спільним підприємством ТОВ "КАІС" і адвокатом Глазовим О.В. /а.с.89 у т.1/. Терміну діі договір не має.
Крім того, відхиляючи клопотання відповідача про закриття апеляційного провадження, колегія суддів звертає увагу на практичні позиції Європейського суду з прав людини про те, що необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо підтвердження наявності повноважень на представництво та підписання апеляційної скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Відповідна правова позиція викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 р. у справі № П/9901/736/18 та враховується колегією суддів згідно з ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.4 ст. 236 ГПК України.
Отже, суду надані докази (ордер та договір) на підтвердження волевиявлення Українсько-американського спільного підприємства ТОВ "КАІС" на надання повноважень адвокату Глазову О.В., що унеможливлює висновок про те, що апеляційну скаргу підписано особою, яка не має права її підписувати.
Третя особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Приватне підприємство "Лагуна-С" відзиву на апеляційну скаргу не подало.
Приватне підприємство "Лагуна-С" не забезпечили явку представників у судове засідання, тоді як були повідомлені судом про дату, час і місце розгляду справи в установленому порядку /а.с.11 у т.2/.
Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України неявка учасників справи, повідомлених в установленому порядку про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Визначальним з урахуванням наведених норм є можливість розгляду справи в даному судовому засіданні, а не явка в судове засідання представників сторін/учасників.
Зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення третьої особи про час і місце розгляду справи, явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась та додаткові докази судом не витребовувались, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника третьої особи за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено наступне.
27.12.2016 р. Приватним підприємством "Лагуна-С" та Українсько-американським спільним підприємством товариством з обмеженою відповідальністю "КАІС" укладений договір поставки № 2712Ла, на умовах якого ПП "Лагуна-С" поставив позивачеві зерно сої врожаю 2016 року у кількості 65000 кг в порядку ЕХW (франко-елеватор).
Відповідно до умов п.3.1 договору базис поставки ЕХW (франко-елеватор) - Вінницька обл.. смт Крижопіль вул..Савченко,6 ТОВ «Крижопільській елеватор» відповідно до Інкотермс 2010.
Відповідно до п. 3.3. договору поставки товар вважається поставленим з моменту підписання сторонами видаткових накладних.
Згідно з п.5.1 договору поставки сторонами погоджено наступний порядок оплати товару: попередня оплата у розмірі 1000000 грн. у строк до 15.01.2017 р. включно, остаточний розрахунок - протягом 7 банківських днів з моменту поставки товару.
Договір підписаний та скріплений печатками сторін /а.с.66-71 у т.1/.
На виконання п. 5.1. договору поставки позивачем перераховано на користь третьої особи ПП "Лагуна-С" 1000000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1483 від 05.01.2017 р. /а.с.72 у т.1/.
На підставі видаткової накладної № 06/02 від 23.02.2017 р. постачальник Приватне підприємство "Лагуна-С" передав одержувачу Українсько-американському спільному підприємству у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" 65 т сої врожаю 2016 року на загальну суму 681850 грн. /ас.73 у т.1/.
23.02.2017 р. Українсько-американським спільним підприємством товариством з обмеженою відповідальністю "КАІС" як поклажодавцем та ТОВ "Крижопільський елеватор" як зерновим складом укладений договір складського зберігання, приймання, сушки, очистки та відпуску зерна № СЗ-23-02/194 /а.с.51-55 у т.1/.
За умовами цього договору поклажодавець зобов'язується передати на зберігання зерновому складу зерно та в установлений строк забрати його зі зберігання, якість якого відповідає ДСТУ, за заліковою вагою в кількості, яка визначається в залежності від якісних показників по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувачем, у стані, передбаченому цим договором та законодавцем.
Документом підтверджуючим кількість зерна, яке знаходиться на зберіганні на зерновому складі є складські документи (складська квитанція, складське свідоцтво).
Передане на зберігання зерно залишається власністю поклажодавця протягом всього часу знаходження його на зерновому складі (п. 1.1.).
Зерновий склад приймає зерно на зберігання за наявності у поклажодавця наступних документів: товарно-транспортної накладної; свідоцтва про вміст пестицидів, токсичних елементів та мікотоксинів, радіонуклідів на кожну партію зерна; карантинного сертифікату; фітосанітарного сертифікату, свідоцтва про вміст ГМО на кожну партію зерна (п. 2.6. договору).
Пунктом 4.1. договору погоджено тарифи за послуги зернового складу на 2016-2017 маркетинговий рік.
Оплата за договором здійснюється до проведення видачі зерна або його переоформлення, відповідно до актів виконаних робіт та розрахунків, наданих зерновим складом (п. 4.2. договору). Поклажодавець сплачує вартість послуг складу не пізніше 10 календарних днів з моменту виписки рахунка на зерно (п.4.3 договору).
Зерновий склад не має права розпоряджатися зерном (його частиною) поклажодавця (п. 5.1. договору).
Строк зберігання зерна встановлений до 15.05.2017 р. Зберігання зерна понад строк, встановлений договором, можливе тільки за домовленістю сторін шляхом укладення додаткового договору (п. п. 7.1., 7.2. договору).
Договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками.
23.02.2017 р. зерновий склад видав складську квитанцію на зерно № 9508 на бланку серії АЦ № 715678, у відповідності до якої зерновим складом прийнято від УАСП ТОВ "КАІС" зерно сої (клас відсутній), рік збирання врожаю 2016 року, вага фізична і залікова 65000 кг, переоформлене з ПП «Лагуна-С», документ який засвідчує якість зерна - аналізна картка № 358 від 23.02.2017 р. (видана ВТЛ ТОВ "Крижопільський елеватор"). У складській квитанції зазначено, що зерновий склад зобов'язується зберігати зерно у строк "до запитання". Складська квитанція містить підписи керівника і головного бухгалтера та скріплена печаткою ТОВ "Крижопільський елеватор"/а.с.56 у т.1/.
Поясненнями позивача та іншими матеріалами справи підтверджено, що складську квитанцію позивач отримав 23.02.2017 р. електронною поштою: krelevator@gmail.com на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.64-65 у т.1/.
Сторонами складався акт здачі приймання робіт (надання послуг) № 141 від 28.02.2017 р., в якому відображено послугу зі зберігання зерна сої врожаю 2016 р. на підставі договору зберігання № C3-23-02/194 від 23.02.2017 р. /а.с.58 у т.1/, і платіжними дорученнями підтверджено оплату позивачем відповідачеві 04.04.2017 р. та 30.05.2018 р. за послуги зберігання сої згідно з договором № СЗ-23-02/194 від 23.02.2017 р. по 470,42 грн. /а.с.59-60 у т.1/. При цьому відповідачем/зерновим складом була видана та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних податкова накладна № 86 від 28.02.2017 р. на послуги по зберіганню сої на загальну суму 470,42 грн. /а.с.57 у т.1/.
Отже, первинними обліковими документами у цій справі підтверджено, що позивач за договором поставки набув у власність 65 т зерна сої, яке було розміщене на зберігання ТОВ «Крижопільській елеватор» - Вінницька обл.. смт Крижопіль вул..Савченко,6 відповідно до Інкотермс 2010. Договір зберігання укладений сторонами Українсько-американським спільним підприємством товариством з обмеженою відповідальністю "КАІС" як поклажодавцем та ТОВ "Крижопільський елеватор" як зерновим складом на строк до 15.05.2017 р., і додаткових угод про зберігання зерна понад зазначений строк відповідно до п. 7.1., 7.2. договору сторони не укладали, докази такого відсутні.
Такі ж обставини - щодо виникнення у позивача права власності на 65 т зерна сої і розміщення його для зберігання у ТОВ "Крижопільський елеватор" - встановлені Господарським судом Вінницької області у справі № 902/466/21 за позовом Українсько-американського спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" до відповідача ТОВ "Крижопільський елеватор" за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного підприємства «Лагуна-С» про визнання недійсним договору зберігання як вчиненого під впливом обману та стягнення збитків відповідно до ч.2 ст.230 ЦК України.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 16.09.2021 р. у справі № 902/466/21 у задоволенні позову відмовлено, і рішення набрало законної сили.
Господарський суд Вінницької області відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору складського зберігання, приймання, сушки, очистки та відпуску зерна № СЗ-23-02/194 від 23.02.2017 р., оскільки УАСП ТОВ "КАІС" не доведено існування усіх ознак складу правопорушення для кваліфікації вчинення договору під впливом обману, зокрема умислу зі сторони відповідача станом на моменту укладення договору та змісту істотних умов, відносно яких мав місце обман.
Судом встановлено, що відшкодування збитків є похідною позовною вимогою, задоволення якої залежить від встановлення судом обставин недійсності договору, вчиненого внаслідок обману іншою стороною правочину, тому позовні вимоги про стягнення збитків у сумі 2548000,00 грн. також відхилені, оскільки відмовлено у задоволенні первісної позовної вимоги.
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Підтверджено матеріалами даної справи і встановлено судом у справі № 902/466/21, що позивач 28.09.2017 р. листом вих..№ 930 звернувся до відповідача з проханням погодити графік відвантаження сої у кількості 65 т.
05.12.2017 р. позивач отримав від Державного підприємства «Держреєстри України» витяг № 13706 з реєстру складських документів на зерно, яким засвідчено, що УАСП ТОВ «КАІС» станом на 05.12.2017 р. зберігав на ТОВ «Крижопільський елеватор» зерно згідно з договором складського зберігання від 23.02.2017 р. № СЗ-23- 02/194. На зерно виданий документ складська квитанція № 9508 на бланку серії АЦ № 715678. 12.04.2017 р. складська квитанція погашена /а.с.41 у т.1/.
17.01.2018 р. позивач звернувся до відповідача з претензією вих.№ 39 від з вимогою видати новий бланк складської квитанції на зерно сої, яке знаходиться на зберіганні на зерновому складі згідно з договором складського зберігання від 23.02.2017 р. № C3-23-02/194, яка залишена без задоволення /а.с.42-43 у т.1/.
11.05.2018 р. позивач звернувся до відповідача із запитом вих.№ 211/2 з вимогою провести звірку наявності належного йому зерна шляхом складання і підписання сторонами відповідного акту звірки, який відповідач отримав 14.05.2018 р. за вх. № 4 (відмітка на запиті).
Доказів реагування відповідачем на зазначені вище звернення і претензію суду не надано.
14.05.2018 р. позивач направив відповідачу запит вих.№ 36 з вимогою провести звірку наявності належного йому зерна шляхом складання і підписання сторонами відповідного акту звірки, який відповідач отримав 24.05.2018 р., що підтверджено повідомленням про вручення поштового відправлення /а.с.48, 48 на звороті у т.1/, і 08.06.2018 р. відповідач надав відповідь (вих. № 282) на запит, повідомивши, що акт звірки провести не має змоги, оскільки фактично зерно не передавалось на зберігання, що підтверджується звітом зернового складу "заготовка зерна по підприємству". Одночасно відповідач повідомив, що оригінал складської квитанції № 9508 не видавався і тому ця квитанція була погашена /а.с.49 у т.1/.
Аналогічного змісту повідомлення надане відповідачем позивачеві листом вих. № 460 від 25.09.2018 р. /а.с. 50 у т.1/.
03.07.2018 р. листом за вих.№ 312 ТОВ «Крижопільський елеватор» надав позивачу копію звіту "Заготовка зерна по підприємству" в період з 01 лютого по 01 березня 2017 року на підтвердження того, що зерно сої на зберігання в цей період до нього не поступало.
22.05.2018 р. Крижопільським відділенням поліції Бершадського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницької області за заявою УАСП ТОВ «КАІС» внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про порушення кримінального провадження № 12018020190000179 за ст..191 ч.5 КК України. У витязі зазначено, що фабулою у кримінальному провадженні є те, що УАСП ТОВ «КАІС» і ТОВ «Крижопільський елеватор» був укладений договір складського зберігання сої; в подальшому посадовими особами ТОВ «Крижопільський елеватор» без видачі зерна складську квитанцію було погашено та на вимогу ТОВ «КАІС» видати зерно в кількості 65 т зерно власнику не видається, чим завдано шкоди підприємству на суму 568208,33 грн. /а.с.75 у т.1/.
07.02.2020 р. в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 20.01.2020 р. (справа № 127/1212/20) був проведений обшук в приміщеннях ТОВ "Крижопільський елеватор", під час якого був вилучений оригінал складської квитанції № 9508 на бланку серії АЦ № 715678 від 23.02.2017 р. - без відмітки "погашено" /а.с. 76-84 у т.1/.
29.12.2021 р. Українсько-американське спільне підприємство ТОВ "КАІС" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення 1267435,00 грн. збитків та 282477,25 грн. інфляційних втрат і 98730,70 грн. 3% річних, обрахованих за період з 16.05.2017 р. (закінчення дії договору зберігання) до 08.12.2021 р.
Сума збитків 1267435,00 грн. визначена позивачем у позові як вартість зерна сої у кількості 65 т станом на дату проведення товарознавчої експертизи 02.08.2021 р., яка була призначена і виконана у справі № 902/466/21.
Господарський суд Вінницької області відповідно до оскаржуваного рішення у даній справі відмовив у задоволенні позову. При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач довів виникнення в Українсько-американського спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" права власності на зерно сої врожаю 2016 року, вагою 65 т та розміщення його для зберігання у ТОВ "Крижопільський елеватор". У позові відмовлено із урахуванням заяви відповідача про пропуск строку позовної давності. Суд першої інстанції встановив, що позивачем при зверненні до суду з позовом пропущений 3-річний строк позовної давності, тоді як ТОВ «КАІС» не був позбавлений права звернутись до суду за захистом порушеного права починаючи з 16.05.2017 р. (дати, наступної за датою закінчення договору зберігання) по 16.05.2020 р., і позивач не зазначив будь-яких причин пропуску позовної давності.
Колегія суддів вважає помилковим такий висновок суду першої інстанції щодо пропуску позовної давності і, переглядаючи рішення Господарського суду Вінницької області враховує, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, правовідносини, що випливають зі зберігання товарів за договором складського зберігання, врегульовані нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, а також - Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні".
Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до норм ст.. 957 ЦК України та ст..294 ГК України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання, який укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.
Відповідно до ч. 4 ст.294 ГК України до регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
За нормами ч.1,2 ст.949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
На підставі ч. 1 ст. 957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.
За нормами статті 27 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна. Поклажодавець зерна зобов'язаний забрати зерно у зернового складу після закінчення строку зберігання зерна. Зерновий склад зобов'язаний письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця зерна про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін витребування зерна (ч.ч. 1,2 ст. 31 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні").
Згідно зі ст. 32 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 961 ЦК України товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів, зокрема, складську квитанцію. Відповідно до ст. 37 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію.
Складський документ на зерно виписується після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня.
Згідно ст. 43 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.
Форма бланків складських документів на зерно, порядок їх випуску, передачі, продажу зерновим складам встановлюються Кабінетом Міністрів України. Крім того, порядок оформлення складських документів, а також їх внесення до Реєстру складських документів на зерно визначено Порядком випуску бланків складських документів на зерно, їх передачі та продажу зерновим складам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2003 р. № 510.
Отже, складською квитанцією підтверджується факт прийняття зерновим складом відповідної кількості зерна на зберігання.
Як зазначено вище, ТОВ "Крижопільський елеватор" видав складську квитанцію на зерно № 9508 від 23.02.2017 р. /а.с.56 у т.1/ на підтвердження прийняття від УАСП ТОВ "КАІС" 65 т зерна сої врожаю 2016 року, переоформленого з ПП "Лагуна-С", на підставі договору складського зберігання № СЗ-23-02/194 від 23.02.2017 р.
Апеляційним судом встановлено, що прийняття зерна і його фактичне зберігання також підтверджується актом здачі-приймання робіт/послуг зберігання і виданою зерновим складом та зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних податковою накладною № 86 від 28.02.2017 р. на послуги по зберіганню сої на загальну суму 470,42 грн. /а.с.57-58 у т.1/. Згідно платіжного доручення № 656 від 04.04.2017 р. позивачем вказана сума була оплачена на рахунок відповідача /а.с.59 у т.1/.
Та обставина, що складська квитанція не була погашена (всупереч твердженням відповідача у переписці з позивачем після закінчення строку договору зберігання) підтверджено доказами у даній справі та встановлено у справі № 902/466/21 з посиланням на реквізити оригіналу квитанції, яка була вилучена 07.02.2020 р. під час обшуку в приміщеннях ТОВ "Крижопільський елеватор" у ході досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12018020190000179, - без відмітки "погашено".
За наведених обставин доводи відповідача у даній справі про те, що зерно сої в кількості 65 т реально не передавалось на зберігання, колегія суддів оцінює як безпідставні, направлені на ухилення від передачі зерна позивачу як власнику і поклажодавцю після закінчення діі договору зберігання та на його вимогу.
Апеляційним судом враховується, що постанова про закриття кримінального провадження № 120180201900000179, на яку у відзиві на позов та в своїх поясненнях суду апеляційної інстанції посилається відповідач, не є преюдиційним фактом, який не доводиться у спорі. Так, відповідно до ч.6 ст. 75 ГПК України тільки обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже, посилання відповідача на постанову про закриття кримінального провадження № 12018020190000179 не має значення з урахуванням норм ч.6 ст. 75 ГПК України та вищенаведених обставин спору, встановлених судом у даній справі та у справі № 902/466/21.
Як зазначено вище, умовами п. п. 7.1., 7.2. договору зберігання визначено, що строк зберігання зерна сторонами встановлений до 15.05.2017 р. Зберігання зерна понад строк, встановлений договором, можливе тільки за домовленістю сторін шляхом укладення додаткового договору. Додатковий договір сторонами не укладався.
Обов'язок відповідача/зернового складу повернути позивачеві/поклажодавцю зерно, який кореспондується із обов'язком поклажодався забрати своє зерно, визначений нормами ст.294 ГК Украіни, ст.ст.949, 957 ЦК України та ст. 32 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні". Крім того, нормами ч.ч. 1,2 ст. 31 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" передбачено обов'язок зернового складу письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця зерна про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін витребування зерна.
Відповідачем такі, визначені нормами законодавства та умовами договору, необхідні діі для повернення зерна не вчинені за сім днів до закінчення строку зберігання зерна, після закінчення строку зберігання зерна та на вимогу позивача. Натомість відповідач в процесі переписки сторін протягом 2017-2018 р.р. на вимоги і претензії позивача або не реагував або повідомляв, що зерно не передавалося на зберігання та на складі відсутнє; позиція відповідача в процесі вирішення спору у даній справі та у справі № 902/466/21 свідчить про порушення такого зобов'язання повернути зерно на час звернення позивачем із позовом до суду і на час вирішення спору судом. З урахуванням такого колегія суддів дійшла висновку, що позивачем правильно обрано спосіб захисту порушеного права поклажодавця шляхом стягнення збитків.
Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 225 ГК України та ч.3 ст.623 ЦК України при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.
Відповідно до норм частин першої-третьої статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Норми ст.951 ЦК України передбачають, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.
Відповідно до статті 33 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" за втрату, нестачу чи пошкодження зерна, прийнятого на зберігання, зерновий склад несе відповідальність на підставах, передбачених законодавством. Відповідно до статті 34 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" збитки, завдані поклажодавцеві втратою, нестачею чи пошкодженням зерна, відшкодовуються зерновим складом: за втрату та нестачу зерна - у розмірі вартості втраченого або такого, що його не вистачає, зерна; за пошкодження зерна - у розмірі суми, на яку знизилася його вартість.
Відповідно до п. 6.7 договору складського зберігання № СЗ-23-02/194 від 23.02.2017 р. зерновий склад зобов'язаний відшкодувати поклажодавцеві втрату чи невиправдану нестачу зерна , а також погіршення його якості, якщо таке з'явилося наслідком порушення установлених правил зберігання, коштами за біржовими цінами або однорідною продукцією належної якості.
На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків та їх розмір.
Обґрунтовуючи розмір збитків, позивач у позовній заяві посилався на норми ч.ч. 3,4 ст. 225 ГК України і визначив збитки в сумі 1267435,00 грн. як вартість зерна сої у кількості 65 т станом на дату проведення товарознавчої експертизи 02.08.2021 р.
Судова товарознавча експертиза (висновок експерта № 04/12.1/2021) була виконана 02.08.2021 р. /а.с.33-39 у т.1/ у справі № 902/466/21 на замовлення позивача. У своєму висновку експерт встановив ринкову вартість зерна сої у кількості 65 т з урахуванням його якісних показників станом на дату укладення договору складського зберігання, приймання, сушки, очистки зерна ТОВ «Крижопільський елеватор» на 2016-2017 маркетинговий рік № СЗ-23-02/194 - 720590 грн., в тому числі ПДВ, та станом на дату проведення товарознавчої експертизи 02.08.2021 р. - 1267435 грн., в тому числі ПДВ.
Колегія суддів вважає, що визначення розміру збитків у сумі 1267435 грн. як вартість 65 т зерна сої станом на дату проведення товарознавчої експертизи 02.08.2021 р. є безпідставним і не відповідає вищенаведеним нормам чинного законодавства, оскільки дата виконання експертизи не відповідає даті звернення до суду з позовом у даній справі та не пояснюється іншим чином відповідно до вимог законодавства.
Враховано при цьому, що позивач зазнав збитків внаслідок порушення відповідачем обов'язку за договором зберігання зерна - зберігати та повернути поклажодавцеві. Тому, керуючись принципом jura novit curia («суд знає закони») колегія суддів застосовує спеціальні норми ст..951 ЦК України, ст.. 33-34 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" та умови п. 6.7 договору складського зберігання № СЗ-23-02/194 від 23.02.2017 р. стосовно відшкодування збитків, завданих поклажодавцеві втратою зерна, у розмірі вартості втраченого, що відповідає наведеним нормам.
Матеріалами справи підтверджена вартість переданого на зберігання і втраченого зерна в сумі 681850 грн. Так, відповідно до видаткової накладної № 06/02 від 23.02.2017 р. вартість отриманого позивачем від ПП «Лагуна-С» зерна сої врожаю 2016 року в кількості 65 т визначена у сумі 681850 грн. /а.с.73 у т.1/, і була оплачена позивачем згідно з платіжним дорученням № 1483 від 05.01.2017 р. на загальну суму 1000000 грн. /а.с.72 у т.1/.
Таким чином, позивач придбав за договором поставки і передав на зберігання зерно на суму 681850 грн. Така вартість зерна оплачена ним, тому після відмови відповідачем повернути зерно така сума є втратою позивача, яка підлягає відшкодуванню зерновим складом з урахуванням вищенаведених норм та умов договору.
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Колегія суддів враховує, що суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони»), з'ясувавши при розгляді справи, що позивач на обґрунтування своїх вимог послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Таке самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19), яка враховується колегією суддів відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.4 ст. 236 ГПК України.
Отже, позовна вимога про стягнення збитків є обґрунтованою і підлягає задоволенню в сумі 681850 грн. В решті 585585,00 грн. ця вимога задоволенню не підлягає як необґрунтована.
Також безпідставно заявлені позивачем вимоги про стягнення 282477,25 грн. інфляційних втрат та 98730,70 грн. 3 % річних на підставі ст..625 ЦК України. Обґрунтовуючи період прострочення грошового зобов'язання у сумі 720590,00 грн. (як вартість зерна за висновком експерта станом на дату договору складського зберігання, тобто на 23.02.2017 р.) з 16.05.2017 р. по 31.12.2021 р., позивач зазначає, що обов'язок повернення зерна сої у позивача виник з 16.05.2017 р. тобто з дати закінчення строку зберігання зерна згідно з п. 7.1. договору зберігання.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів відзначає, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадку відшкодування збитків та шкоди, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав. Тому позовні вимоги про стягнення 282477,25 грн. інфляційних втрат та 98730,70 грн. 3 % річних заявлені безпідставно і не підлягають задоволенню.
Разом з тим, суд першої інстанції застосував позовну давність за заявою відповідача і відмовив у задоволенні позову саме з цієї підстави. Колегія суддів погоджується із доводами позивача/скаржника, викладеними в апеляційній скарзі, щодо застосування позовної давності всупереч вимогам чинного законодавства.
Позивач в апеляційній скарзі доводить, що заява відповідача про застосування строку позовної давності хоча й надійшла на електронну пошту суду першої інстанції 24.05.2022 р. до початку судового засідання, проте вказана заява не була підписана ЕЦП, оскільки згідно штампу на заяві підтвердження накладення на неї ЕЦП відбулось лише 25.05.2022 р., тобто вже після ухвалення рішення. Скаржник вважає, що судом першої інстанції фактично розглядалась заява, яка не відповідала вимогам ч.2 ст.170 ГПК України.
Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи зазначає, що заява відповідача про застосування строку позовної давності /а.с.189 у т.1/ була подана до суду засобами електронної пошти 24.05.2022 р., і штамп підтвердження накладення ЕЦП на заяві було поставлено 25.05.2022 р., після ухвалення судом оскаржуваного рішення.
Разом з тим, за загальним правилом заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції. Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відповідно до частини першої ст. 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 629/2957/15-ц, Верховний Суд у своїй практиці не відступав від такої позиції, що враховується колегією суддів відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.4 ст. 236 ГПК України.
Таким чином, заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання письмового чи усного, і з протоколу судового засідання 24.05.2022 р. /а.с.190-191/ вбачається, що відповідачем в судовому засіданні підтримано заявлене клопотання про застосування позовної давності.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про застосування строку позовної давності, оскільки відповідно до положень п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до ст.257, 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За умовами п. 7.1., 7.2. договору складського зберігання, приймання, сушки, очистки зерна № C3-23-02/194, укладеного сторонами 23.07.2017 р., строк зберігання зерна визначений до 15.05.2017 р. Зберігання зерна понад строк, встановлений цим договором, можливе тільки за взаємного домовленістю сторін шляхом укладення додаткового договору. Як зазначено вище, не встановлено, що сторони погоджували інший строк зберігання шляхом укладення додаткового договору.
За таких умов про обставини втрати зерна позивач об'єктивно міг дізнатись вже 16.05.2017 р. після закінчення дії договору зберігання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2019 р. у справі № 487/10132/14-ц зазначила, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов'язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.
Посилання позивача, що у УАСП ТОВ «КАІС» лише з 07.02.2020 р. виникла обґрунтована можливість звернутись до суду за захистом порушених прав та майнових інтерес, оскільки в ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12018020190000179 за ознаками злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, був проведений обшук в приміщеннях ТОВ «Крижопільський елеватор», під час якого був вилучений оригінал складської квитанції № 9508 на бланку серії АЦ № 715678 від 23.02.2017 р. без відмітки "погашено".
Позивач доводить, що раніше у нього не було достатніх доказів та відомостей про наявність (існування) оригіналу відповідної складської квитанції, оскільки відповідач заперечував факт її існування.
Колегія суддів вважає, що такі доводи не спростовують того, що починаючи з 16.05.2017 р. позивач зобов'язаний був дізнатись про порушення його прав поклажодавця і не був позбавлений можливості звернутися до суду протягом трьох років, тоді як збирання доказів на підтвердження позовних вимог залежало виключно від волевиявлення позивача.
Позивач звернувся з даним позовом до Господарського суду Вінницької області 21.12.2021 р., тоді як закінчення 3-річного строку позовної давності припало на 16.05.2020 р.
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 р. «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавіруеом SARS-CoV-2» на всій території України з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року було установлено карантин. Дію карантину, встановленого згідно з цією постановою, продовжено на всій території України на підставі постанов Кабінету Міністрів України № 392 від 20.05.2020 р., № 500 від 17.06.2020 р., № 641 від 22.07.2020 р., № 760 від 26.08.2020 р., № 956 від 13.10.2020 р., № 1236 від 09.12.2020 р., № 104 від 17.02.2021 р., № 405 від 21.04.2021 р., № 611 від 16.06.2021 р.
Враховуючи, що закінчення строку позовної давності припало на визначений урядом період карантину, колегія суддів вважає, що строк позовної давності у даній справі не сплинув на час звернення позивачем з позовом до суду. Отже, підстав для застосування позовної давності у даній справі не було.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів встановила, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову внаслідок незастосування норм матеріального права, які підлягали застосуванню, тоді як колегія суддів встановила підстави для часткового задоволення позовних вимог, тому рішення Господарського суду Вінницької області від 24.05.2022 р. у справі № 902/1301/21 на підставі ч.2 ст.277 ГПК України підлягає скасуванню, позовні вимоги підлягають задоволенню частково та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Крижопільський елеватор" на користь УАСП ТОВ "КАІС" 681850 грн. збитків і відмовити в решті позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із значним обсягом досліджуваних обставин і обумовленою цим складністю справи складання повного постанови суду відкладено на триваліший строк на підставі ч.6 ст.233 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 277, 281 - 282 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Українсько-американського спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" задоволити частково. Рішення Господарського суду Вінницької області від 24.05.2022 р. у справі № 902/1301/21 скасувати.
Прийняти нове рішення.
Позов задоволити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Крижопільський елеватор" (24600, Вінницька обл., Крижопільський р-н, смт. Крижопіль, вул. О.Савченка, буд.6 код ЄДРПОУ 32859526) на користь Українсько-американського спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" (61058, Харківська обл., місто Харків, вул. Іванівська, буд.1, каб.501, код ЄДРПОУ 20023279) 681850 грн. збитків.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Крижопільський елеватор" (24600, Вінницька обл., Крижопільський р-н, смт. Крижопіль, вул. О.Савченка, буд.6 код ЄДРПОУ 32859526) на користь Українсько-американського спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" (61058, Харківська обл., місто Харків, вул. Іванівська, буд.1, каб.501, код ЄДРПОУ 20023279) 10227,75 грн. витрат на оплату судового збору за подання позовної заяви.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Крижопільський елеватор" (24600, Вінницька обл., Крижопільський р-н, смт. Крижопіль, вул. О.Савченка, буд.6 код ЄДРПОУ 32859526) на користь Українсько-американського спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" (61058, Харківська обл., місто Харків, вул. Іванівська, буд.1, каб.501, код ЄДРПОУ 20023279) 15341,63 грн. витрат на оплату судового збору за подання апеляційної скарги.
Господарському суду Вінницької області видати накази на виконання цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
Матеріали справи № 902/1301/21 повернути Господарському суду Вінницької області.
Повний текст постанови складений 30.09.2022 р.
Головуючий суддя Маціщук А.В.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Олексюк Г.Є.