Справа № 953/5780/21 Номер провадження 22-ц/814/2691/22Головуючий у 1-й інстанції Лях М.Ю. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.
27 вересня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах в складі:
головуючого судді Хіль Л.М.,
суддів: Пилипчук Л.І., Лобова О.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтава провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 03 вересня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.
Апеляційний суд заслухавши доповідь судді-доповідача,-
У березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду в вказаним позовом в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики в сумі 12 633,40 доларів США та стягнути з останнього витрати на правову допомогу у розмірі 17 000,00 грн та витрати на судовий збір у розмірі 3707,35 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 12.12.2017 року між ним та ОСОБА_1 у простій письмовій формі шляхом видачі розписки було укладено договір позики, відповідно до якого позикодавець передав, а позичальник прийняв грошові кошти у розмірі 10 000,00 доларів США.
Відповідно до розписки, ОСОБА_1 зобов'язався повернути позику не пізніше 01.04.2018 року з винагородою 5% за кожен місяць користування позикою.
Станом на момент пред'явлення позову, відповідач свої зобов'язання за договором позики не виконав та кошти, одержані за договором позики не повернув, у зв'язку із чим позивач вважає, що кошти підлягають стягненню у урахуванням процентів за користування коштами, а також 3% річних у примусовому порядку на загальну суму 12 633,40 доларів США, яка складається з 10 000,00 доларів США основного боргу, 5% від суми в розмірі 1850,00 доларів США, 3% річних в розмірі 783,40 доларів США.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 03 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики, відповідно до боргової розписки від 12.12.2017 року в розмірі 10 000 доларів США, 5% від суми позики в розмірі 1 850,00 доларів США та 3% річних в розмірі 783,40 доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 3 707, 35 грн.(гривень 35 коп..
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 просив рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким справу направити на новий розгляд.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що оскільки позивачем не надано оригіналу боргової розписки позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Учасники судового процесу були повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи шляхом надсилання судових повісток на їх електронні адреси.
Вказане узгоджується з правовою позицією від 13 липня 2022 року справі № 761/14537/15-ц.
Від представника відповідача адвоката Шеїн К.О. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з відрядженням.
Апеляційний суд приходить до висновку, шо підстави заявлені в клопотанні є неповажними.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Апеляційний суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Вказаного висновку дійшов і Верховний суд у справі №361/8331/18 в постанові від 01 жовтня 2020 року.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про розгляд апеляційної скарги без участі учасників справи, оскільки у справі достатньо доказів для правильного вирішення спору.
Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Місцевим судом вірно встановлено та підтверджується оригіналом розписки, що 12.12.2017 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 10 000,00 доларів США в якості позики, які зобов'язався повернути в строк не пізніше 01.04.2018 року.
Враховуючи, що строк виконання зобов'язання в розписці про отримання позики визначений не пізніше 01.04.2018 року, у зв'язку з чим починаючи з 02.04.2018 року у позивача виникло право вимагати від відповідача виконання умов укладеного між сторонами договору в повному обсязі.
Судом також встановлено, що розписка від 12.12.2017 року складена ОСОБА_1 про отримання від ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 10 000,00 доларів США в якості позики за своєю суттю є договором позики, оскільки відповідач не виконав прийняті на себе зобов'язання за цим договором, суму позики не повернув, тому на момент звернення позивача до суду у відповідача перед позивачем існує боргове зобов'язання по поверненню позики.
Згідно умов договору позики від 12.12.2017 року передбачено, що суму позики ОСОБА_1 отримав в якості процентної позики з щомісячною сплатою ним процентів за користування грошовими коштами в розмірі 5 % від суми позики кожного місяця за весь період дії договору.
Згідно наданого представником позивача розрахунку станом на 01.04.2018 року, розмір заборгованості за відсотками за користування відповідачем грошовими коштами, належними позивачу, за період з 12.12.2017 року по 01.04.2018 року складає 1 850,00 доларів США при цьому, представник позивача виходив з урахуванням основної суми боргу, визначеної у відповідній валюті помноженої на кількість днів строку дії договору помноженого на 5, поділеного на 30 (середня кількість днів у місяці).
Задовольняючи частково позов місцевий суд виходив з того, що оскільки відповідач належним чином зобов'язання щодо повернення позики не виконав наявні правовові підстави для стягнення з нього основної суми позики у розмір 10000 доларів США, процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 1 850,00 доларів США та 3% річних від простроченої суми у розмірі 783,40 доларів США.
Відмовляючи в задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 17000 грн. місцевий суд виходив з недоведеності вказаних витрат, оскільки адвокатом Березовським Є.В. не надано до суду договору про надання правової допомоги.
Апеляційний суд вважає такий висновок місцевого суду вірним з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України (за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно до ч.1, 2. ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір позики за своєю юридичною природою є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей, відповідно до ч.2 статті 1047 ЦК України. Таким чином, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16 Ц (провадження № 14 465цс18) вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 629 ЦПК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства
Частиною 1 статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зазначає, що передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.
Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Із матеріалів справи вбачається та підтверджується оригіналом розписки, що 12.12.2017 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 10 000,00 доларів США в якості позики, які зобов'язався повернути в строк не пізніше 01.04.2018 року.
Окрім того в розписці зазначено, що суму позики ОСОБА_1 отримав в якості процентної позики з щомісячною сплатою ним процентів за користування грошовими коштами в розмірі 5 % від суми позики кожного місяця за весь період дії договору
Враховуючи вищевикладене, місцевий суд дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором позики в розмірі 10 000,00 доларів США.
Згідно наданого представником позивача розрахунку станом на 01.04.2018 року, розмір заборгованості за відсотками за користування відповідачем грошовими коштами, належними позивачу, за період з 12.12.2017 року по 01.04.2018 року складає 1 850,00 доларів США при цьому, представник позивача виходив з урахуванням основної суми боргу, визначеної у відповідній валюті помноженої на кількість днів строку дії договору помноженого на 5, поділеного на 30 (середня кількість днів у місяці).
Враховуючи, що відповідач належним чином зобов'язання щодо повернення позики не виконував, місцевий суд дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 1 850,00 доларів США та 3% річних від простроченої суми у розмірі 783,40 доларів США.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів які б спростували факт власноручного написання ним розписки, отримання спірної суми коштів, повернення суми позики позивачу в строк визначений в розписці про їх отримання.
За таких обставин місцевий суд дійшов вірного висновку про задоволення вимог щодо стягнення заборгованості за договором позики.
Відмовляючи в частині стягнення витрат на правничу допомогу місцевий суд дійшов вірного висновку про недоведеність вказаних вимог, оскільки адвокатом не надано до суду договору про надання правової допомоги.
За таких обставин рішення місцевого суду є законним і обгрунтованим, підстав для його зміни чи скасування судом апеляційної інстанції не вбачається.
Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відстуній оригінал розписки, що є підставою для відмови у позові не заслуговують на увагу, оскільки оригінал розписки наявний в матеріалах справи ( а.с. 30) є належним та допустимим доказом у справі.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v.Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04).
Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374,375, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 03 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Л.М. Хіль
Судді О.А. Лобов
Л.І. Пилипчук
Повний текст постанови складено 30.09.2022 року