15 вересня 2022 року
м. Київ
Справа № 206/4841/20
Провадження № 14-55цс22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Сімоненко В. М.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор'євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.,
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестстандарт», приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Рички Юлії Олександрівни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Немм Олени Володимирівни, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Гугель Світлана Юріївна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання недійсним та скасування договору відступлення прав вимоги за іпотечним договором, визнання недійсним та скасування договору відступлення прав вимоги за кредитним договором, визнання незаконним та скасування рішення нотаріуса щодо реєстрації права власності за договором іпотеки, визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна із чужого незаконного володіння
за касаційною скаргою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_6 , на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року,
1. 26 жовтня 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися з позовом до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»
(далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестстандарт» (далі - ТОВ «ФК «Інвестстандарт»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Немм О. В., ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Гугель С. Ю., Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання недійсним та скасування договору відступлення прав вимоги за договором кредиту
від 27 вересня 2007 року № 014/137407/3182/82, укладеного між АТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_1 та договору іпотеки від 27 вересня 2007 року №014/137407/3182/82/1, укладеного між АТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шрамко О. Ю., за умовами якого в іпотеку передана квартира
АДРЕСА_1 на час укладення договору).
2. Зазначали, що 26 лютого 2018 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило право вимоги за зазначеними договорами Публічному акціонерному товариству «Комерційний Індустріальний Банк» (далі - ПАТ «КІБ»). У той же день ПАТ «КІБ» відступило право вимоги за тими самими договорами ТОВ «ФК «Інвестстандарт», а ТОВ «ФК «Інвестстандарт», у свою чергу, того ж дня відступило право вимоги за цими договорами ОСОБА_4 .
3. 01 червня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю. О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав на іпотечне майно та зареєстровано право власності на нього за відповідачем ОСОБА_4 як іпотекодержателем.
4. 23 жовтня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу цього майна.
5. Позивачі на обґрунтування позовних вимог указували, що зазначені договори укладено з порушенням норм цивільного законодавства, усупереч вимогам статей 512 - 518, 1054, 1077, 1079 Цивільного кодексу України
(далі - ЦК України), частини п'ятої статті 5 Закону України
«Про банки і банківську діяльність» та пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки за своєю суттю договори про відступлення права вимоги є договорами факторингу. Крім того, зазначали, що на порушення пунктів 8.6 та 8.7 договору іпотеки їх не було письмово повідомлено про відступлення прав за цим договором іншій особі, що суперечить статті 24 Закону України «Про іпотеку».
6. У зв'язку з недійсністю договорів та відсутністю у нотаріуса права на посвідчення договору відступлення прав за іпотечним договором фізичній особі просили визнати незаконним та скасувати рішення нотаріуса про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 . При цьому вказували, що нотаріусом порушено пункт 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року та який діяв на час подання документів для реєстрації прав на квартиру.
7. Мотивуючи позовну вимогу про недійсність договору купівлі-продажу спірної квартири між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позивачі також вказували, що зазначений договір як такий, що укладено за наслідками звернення стягнення на іпотечне майно, порушує права неповнолітньої дитини сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований у спірному житлі на момент вчинення цього правочину. У зв'язку з викладеним вважали спірні договори такими, що суперечать закону, а тому й такими,що підлягають визнанню недійсними відповідно до положень статей 203, 215 ЦК України.
8. Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю та стягнуто з позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 12 447,0 грн.по 4 149,00 грн. з кожного. Додатковим рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 12 600,0 грн., по 4 200,0 грн.з кожного.
9. Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, вважав, що при укладенні спірних договорів не було порушено зазначених позивачами норм матеріального права, оскільки ОСОБА_4 ,будучи фізичною особою, не здійснює фінансових операцій, а укладені з ним договори за своєю правовою природою є договорами цесії.
10. Стосовно доводів про неотримання повідомлення про відступлення прав за кредитними правовідносинами суд дійшов висновку,що 30 березня 2018 року кожен із позивачів, вчасно і особисто отримав відповідне повідомлення, а тому підстав для висновку про недійсність договорів відступлення прав вимоги в зв'язку з порушенням умов кредитного та іпотечного договорів немає. Оскільки набувач спірного майна за договором купівлі-продажу є добросовісним набувачем, то й підстав для витребування майна з його володіння також немає.
11. Стосовно доводів позивачів про порушення прав неповнолітньої дитини при укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири суд першої інстанції дійшов висновку, що її права не порушено, оскільки на момент укладення цього договору зазначена дитина у квартирі не проживала та не була зареєстрована. Крім того, cудами встановлено, що 22 травня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_9 уклали договір оренди цієї квартири строком до 01 січня 2019 року,
а ОСОБА_8 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за вказаною адресою зняті з реєстрації 14 червня 2018 року.
12. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року апеляційну скаргу, подану представником ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 - адвокатом Виприком С. О.,залишено без задоволення.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2021 року залишено без змін.
13. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду попередньої інстанції, зазначивши також, що позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі?продажу від 23 жовтня 2018 року, укладеного між
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , є похідними від позовних вимог про визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, а тому в їх задоволенні судом першої інстанції відмовлено обґрунтовано.
14. 23 жовтня 2021 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Виприк С. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову, стягнути з відповідачів судові витрати.
15. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень
за пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник посилається на те, що суди не застосували правових висновків щодо критеріїв розмежування правовідносин з факторингу та цесії та щодо суб'єктного складу правовідносин з факторингу, викладених у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження №14-222цс18). Зокрема, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт - фактор, яким може бути лише фінансова установа.
16. Крім того, у касаційній скарзі зазначається, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18
(провадження № 12-1гс21), у якій зроблено уточнення вищезазначеного висновку у цій справі, не підлягає застосуванню. Оскільки банк, який був кредитором за договором кредиту, не перебуває у стадії ліквідації, то й права вимоги за цими кредитними правовідносинами не могли бути передані фізичній особі.
17. У відзиві на касаційну скаргу АТ «Райффайзен Банк Аваль» просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
18. ОСОБА_5 також подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну
скаргу - без задоволення, оскільки вказаний договір відступлення права вимоги допускає право фізичної особи бути його стороною та не суперечить нормам цивільного законодавства України.
19. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2021 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 22 червня 2022 року, у справі відкрито касаційне провадження з підстав пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки заявник посилається на те, що в оскаржуваних судових рішеннях застосована частина третя статті 512та стаття 1054 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018року у справі № 465/646/11, від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18.
20. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23червня 2022 року було продовжено ОСОБА_5 строк для подання відзиву на касаційну скаргу; у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про продовження строку для подачі відзиву на касаційну скаргу відмовлено; відзив ОСОБА_4 залишено без розгляду; справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
21. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2022 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною четвертою статті 403 ЦПК України, для відступу (шляхом конкретизації) від висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) та
від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21).
22. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд
Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що за умови дотримання критеріїв розмежування правовідносин факторингу та цесії, які застосовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження №14?222цс18), набувачем права вимоги у кредитних відносинах на підставі договору цесії може бути й фізична особа.
23. Аналогічна позиція також раніше висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) у якій зазначено: «якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина третя статті 656 ЦК України)».
24. У постанові від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18
(провадження № 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду відступила від означеного загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), конкретизувавши його лише винятком про те, що відступлення права вимоги (цесія) за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.
25. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що в справі, що переглядається, внаслідок відступлення права вимоги, яке виникло на підставі кредитного договору, не відбувається жодного порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу боржника.
26. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказує на необхідність відступу від загальних висновків, викладених у наведених постановах, оскільки конкретизація висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є формою відступлення від нього, про що вже вказувалося у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження №12-1гс21) та від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20).
27. Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що з огляду на обставини цієї справи є підстави для відступу (шляхом конкретизації) від висновків
Великої Палати Верховного Суду,викладених у її постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) про те, що «відступленняправа вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, кредитор-банк або інша фінансова установа» та що «відступлення права вимоги за кредитними і забезпечувальними договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації».
28. Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 липня 2022 року, такими, що містять обґрунтування необхідності детального розмежування правочинів факторингу, цесії та купівлі-продажу прав у кредитних правовідносинах і тлумачення зазначених норм матеріального права, а саме положень частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, а тому вважає за необхідне прийняти справу до розгляду.
29. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
30. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
31. Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
32. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
33. Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини четвертої статті 263 ЦПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду і, зокрема, Великої Палати Верховного Суду враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, тож у суддів немає підстав не застосовувати такі висновки.
34. Наявність глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме на державу покладається обов'язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що нададуть можливість подолати можливі розбіжності в судовій практиці (рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2011 року у справі «Брезовець проти Хорватії» (Brezovec v. Croatia), заява № 13488/07).
35. У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
36. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
37. Виходячи з викладеного справу необхідно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у порядку письмового провадження).
38. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частиною четвертою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
1. Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестстандарт», приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Рички Юлії Олександрівни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Немм Олени Володимирівни, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Гугель Світлана Юріївна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання недійсним та скасування договору відступлення прав вимоги за іпотечним договором, визнання недійсним та скасування договору відступлення прав вимоги за кредитним договором, визнання незаконним та скасування рішення нотаріуса щодо реєстрації права власності за договором іпотеки, визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна із чужого незаконного володіння.
2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 09 листопада 2022 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: місто Київ, вулиця Пилипа Орлика, 8.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: В. М. Сімоненко
Судді В. В. Британчук Г. Р. Крет
Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко
І. В. Григор'єва К. М. Пільков
М. І. Гриців О. Б. Прокопенко
Д. А. Гудима Л. І. Рогач
Ж. М. Єленіна І. В. Ткач
І. В. Желєзний О. С. Ткачук
О. С. Золотніков С. П. Штелик
В. С. Князєв