рішення
ІМЕНЕМ УКрАЇНи
Справа № 495/6786/22
Номер провадження 2/495/2179/2022
13 вересня 2022 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Боярського О.О.,
при секретарі - Саханові О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Білгород-Дністровський в порядку загального позовного провадження в підготовчому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, -
Стислий виклад позиції позивача.
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просить суд:
- розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 01 жовтня 2010 року виконавчим комітетом Бритівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, актовий запис за № 39;
- відібрати без позбавлення батьківських прав у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та передати дитину батькові ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ;
- визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Свою заяву позивач обґрунтовує тим, що 01 жовтня 2010 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , яке видане повторно 23 серпня 2022 року виконавчим комітетом Бритівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, актовий запис за № 39.
Під час проживання у шлюбі у сторін народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що в свою чергу підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , яке видане 10 серпня 2017 року Солом'янським районним у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис за № 3348.
Спільне життя з відповідачем не склалося. Кожен із сторін має протилежні погляди на шлюб, сім'ю. На даний момент ведення між сторонами спільного господарства та сумісне проживання фактично припинено, та за переконанням подальшого позивача сенсу підтримувати сімейні відносини немає.
Фактичне ведення між сторонами спільного господарства та сумісне проживання припинено ще з грудня 2021 року, шлюб носить формальний характер. Подальше спільне сімейне життя, на думку позивача є не можливе і збереження шлюбу суперечило б інтересам кожного з подружжя, та інтересам нашого сина.
Позивач вказує, що на виконання ч. 1 статті 160 СК України, він та відповідач - ОСОБА_2 з грудня 2021 року дійшли взаємної згоди щодо того, що дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , буде проживати разом із батьком за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки ОСОБА_1 має самостійний достатній заробіток, та в нього всі необхідні умови є для проживання сина.
Також вказує, що незважаючи на те, що він з відповідачкою проживає окремо один від одного вже значний час, ОСОБА_1 матеріально допомагає відповідачу - ОСОБА_2 , оскільки вона не має самостійного заробітку, так як ніде не працює.
Житловий будинок, у якому ОСОБА_1 проживає із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 належить матері позивача ОСОБА_5 на праві власності, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №2815698. У ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є його окрема кімната, яка облаштована усім необхідним для нормального розвитку дитини.
Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 вказує, що після того як він повідомив відповідачу ОСОБА_2 , що має намір подавати до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області позовну заяву про розірвання шлюбу, ОСОБА_2 порушила домовленості щодо проживання дитини із ним, та самочинно без згоди батька фактично викрала дитину, та змінила місце проживання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом, залишивши його з собою за адресою: АДРЕСА_3 , де проживають її батьки, разом з нею, та на даний час добровільно не дає змоги приймати участь у вихованні сина.
На підставі наведеного просить задовольнити позов.
Процесуальні дії.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 вересня 2022 року провадження по справі було відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
13.09.2022 року сторони у судове засідання не з'явились.
Позивач в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву, у якій просить справу розглядати у його відсутність та задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася. 13.09.2022 року адвокат Царенко О.О. який діє в інтересах відповідачки ОСОБА_2 на підставі договору про надання правової допомоги, надав до суду заяву про розгляд справи без участі відповідачки та її представника, відповідно до якої вказує, що відповідачка ОСОБА_2 визнає обставини на які посилається позивач у позові та позовні вимоги ОСОБА_1 про визначення місця малолітньої дитини малолітнього сина разом з батьком та повернення дитини шляхом відібрання дитини у матері без позбавлення її батьківських прав та розірвання шлюбу. Вказує також, що наслідки визнання позову їй відомі та зрозумілі.
У відповідності з ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч.3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Фактичні обставини справи.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що заявлені вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.
Судом було встановлено, що 01 жовтня 2010 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , яке видане повторно 23 серпня 2022 року виконавчим комітетом Бритівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, актовий запис за № 39.
Під час проживання у шлюбі у сторін народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що в свою чергу підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , яке видане 10 серпня 2017 року Солом'янським районним у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис за № 3348.
Спільне життя з відповідачем не склалося. Кожен із сторін має протилежні погляди на шлюб, сім'ю. На даний момент ведення між сторонами спільного господарства та сумісне проживання фактично припинено, та за переконанням подальшого позивача сенсу підтримувати сімейні відносини немає.
Фактичне ведення між сторонами спільного господарства та сумісне проживання припинено ще з грудня 2021 року, шлюб носить формальний характер. Подальше спільне сімейне життя, на думку позивача є не можливе і збереження шлюбу суперечило б інтересам кожного з подружжя, та інтересам нашого сина.
Позивач вказує, що на виконання ч. 1 статті 160 СК України, він та відповідач - ОСОБА_2 з грудня 2021 року дійшли взаємної згоди щодо того, що дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , буде проживати разом із батьком за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки ОСОБА_1 має самостійний достатній заробіток, та в нього всі необхідні умови є для проживання сина.
Також вказує, що незважаючи на те, що він з відповідачкою проживає окремо один від одного вже значний час, ОСОБА_1 матеріально допомагає відповідачу - ОСОБА_2 , оскільки вона не має самостійного заробітку, так як ніде не працює.
Житловий будинок, у якому ОСОБА_1 проживає із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 належить матері позивача ОСОБА_5 на праві власності, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №2815698. У ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є його окрема кімната, яка облаштована усім необхідним для нормального розвитку дитини.
Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 вказує, що після того як він повідомив відповідачу ОСОБА_2 , що має намір подавати до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області позовну заяву про розірвання шлюбу, ОСОБА_2 порушила домовленості щодо проживання дитини із ним, та самочинно без згоди батька фактично викрала дитину, та змінила місце проживання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом, залишивши його з собою за адресою: АДРЕСА_3 , де проживають її батьки, разом з нею, та на даний час добровільно не дає змоги приймати участь у вихованні сина.
Під час розгляду справи відповідачка ОСОБА_2 позов ОСОБА_1 визнала у повному обсязі.
Позиція суду та оцінка аргументів сторін.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Відповідно до статей 21, 24 Сімейного кодексу України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Такі положення національного законодавства України відповідають статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Частинами 3, 4 статті 56 Сімейного кодексу України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно ст.105 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Відповідно до ч.3 ст.109 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Згідно ч.1 ст.110 Сімейного кодексу України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до ч.2 ст.112 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше сумісне проживання подружжя та збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їх дітей, які мають істотне значення.
Згідно із частиною 2 статті 115 Сімейного кодексу України, документом який засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами восьмою, дев'ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно із ст.12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Статтею 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Частиною першою статті 162 СК України визначено, що якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
У частинах першій-третій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини насамперед необхідно виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан, тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 61-327цс18 відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини.
Оскільки сторони однією сім'єю не проживають, поновити шлюбно-сімейні стосунки наміру не мають, подальше сумісне проживання сторін і збереження шлюбу є неможливим та суперечить їх інтересам, суд приходить до висновку про необхідність розірвати шлюб між сторонами.
Окрім того, враховуючи вищенаведені обставини, керуючись принципом максимального забезпечення прав та інтересів дитини, зважаючи на те, що відповідачка визнала позовні вимоги у повному обсязі, суд вважає, що у зв'язку з відмовою матері виховувати дитину необхідно визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою постійного проживання батька, шляхом відібрання дитини у відповідачки позбавлення її батьківських прав, що забезпечить якнайкращі інтереси дитини, а тому позов підлягає задоволенню.
Разом з тим, суд вважає за необхідне роз'яснити відповідачу, що матір дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною та участі у її вихованні і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дітей щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування чи за рішенням суду.
Стосовно позовних вимог щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд зазначає, що позивач просить визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_6 разом із батьком за адресою постійного проживання позивача, а відповідачка надає згодну на це, яка зазначена в заяві про визнання позову. У зв'язку із чим суд приходить до висновку, що якщо спір між батьками щодо визначення місця проживання дитини відсутній, тобто батьки дитини дійшли згоди з приводу визначення місця проживання дитини, звертатися до органу опіки та піклування щодо отримання висновку з приводу вказаного питання не є потрібним.
Висновки за результатами розгляду справи
Дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до переконання про те, що оскільки сторони однією сім'єю не проживають, поновити шлюбно-сімейні стосунки наміру не мають, та враховуючи той факт, подальше сумісне проживання сторін і збереження шлюбу є неможливим та суперечить їх інтересам та інтересам дитини, а також той факт, що в ході розгляду справи відповідачка визнала позов у повному обсязі, суд вважає за можливе та доцільне розірвати шлюб між сторонами та у зв'язку з відмовою матері виховувати дитину визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом відібрання дитини у відповідачки ОСОБА_2 без позбавлення її батьківських прав, що забезпечить якнайкращі інтереси дитини, а тому позов підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 90, 258, 259, 263, 265, 268, 293 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини - задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 01 жовтня 2010 року виконавчим комітетом Бритівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, актовий запис за № 39.
Відібрати без позбавлення батьківських прав у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та передати дитину батькові ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи,якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя О.О.Боярський