Справа № 463/4527/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Грицко Р.Р.
Провадження № 22-ц/811/3052/21 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
20 вересня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.
при секретарі Колич Х.Б.
за участю: ОСОБА_1 та її представника -
ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 13 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи Львівська міська рада, Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м.Львові про визнання права власності на частину будинку,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на ј частину житлового будинку АДРЕСА_1 , яку складають приміщення будинку «2-1», площею 3,2 кв.м., «2-2», площею 8,8 кв.м., «2-3», площею 16,5 кв.м.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що вона є співвласником будинку АДРЕСА_1 . На підставі свідоцтва про право на спадщину від 07.05.1994 їй належить ј частини незавершеного будівництва, побудованого на 98%. Іншим співвласником будинку є відповідач, якій належить ѕ частин цього будинку. Загальна площа будинку становить 83,4 кв.м., а вона займає приміщення, позначені індексами 2-1 площею 3,2 кв.м., 2-2 площею 8,8 кв.м., 2-3 площею 16,5 кв.м. Відповідач займає приміщення, позначені індексами 1-1 площею 9,9 кв.м., 1-2 площею 13,0 кв.м., 1-3 площею 11,9 кв.м., 1-4 площею 20,6 кв.м. При цьому, вона позбавлена можливості зареєструвати право власності на належну їй частину будинку, оскільки для цього необхідна згода відповідача, яка відмовляється її надати. Тому, просить в судовому порядку визнати за нею право власності на належну їй частку будинку, яку складають займані неї приміщення.
Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 13 липня 2021 рокуу позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи Львівська міська рада, Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м.Львові про визнання права власності на частину будинку - відмовлено.
Рішення суду в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що набула право власності на частину спірного будинку в порядку спадкування після смерті її матері, подавши заяву в нотаріальну контору та отримавши свідоцтво про право на спадщину. Не відповідає дійсності твердження суду про те, що нею та її представником було зазначено, що приміщення 2-1 та 2-2 є самочинним будівництвом. На момент подання позову, були чинні норми, за якими добудова до будинку не визнається самочинним будівництвом. Зазначає, про те, що не може подати копії правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності на частину будинку, оскільки не має зареєстрованого права власності і не може це зробити в позасудовому порядку. Вказує, що у ст. 392 ЦК України зазначено, що визнання права власності не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підстава. Суд дійшов помилкового висновку, що підставою звернення до суду є відсутність згоди відповідача на оформлення права власності на частину будинку. Наявність чи відсутність згоди відповідача, жодним чином не впливає на оформлення позивачем права власності на об'єкт спору. Також, судом не було взято до уваги додаткові пояснення та заяву про долучення доказів, залишено відкритим питання про право власності на ј частину будинку, що призвело до формального вирішення справи та неповного з'ясування обставин справи. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник - ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 заперечив проти задоволення скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.
Судом встановлено, що сторони є співвласниками будинку АДРЕСА_1 .
Позивачці ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07.06.1994 належить ј частини незакінченого будівництвом житлового будинку. Згідно вказаного свідоцтва будинок побудований на 98%. Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 03.12.2018 у справі № 463/1335/17, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про скасування вказаного свідоцтва про право на спадщину за заповітом відмовлено.
Вказаний будинок був реально розділений на підставі рішення Народного суду Шевченківського району м.Львова від 30.03.1965 (т.1 а.с.84; а.с.77 інвентаризаційної справи). Одному співвласнику виділено приміщення під літ. 1-2, 1-3, 1-5, 1-6, веранду, підвал, 3/4 частини горища та частину сараю довжиною 3,3 м. Іншому співвласнику виділено кімнату під літ. 1-4 площею 16,5 кв.м. ј частину горища будинку та частину сараю довжиною 2,10 кв.м.
Встановлено, що позивачка ОСОБА_1 фактично користується приміщеннями, які позначені в технічному паспорті під індексами 2-1 площею 3,2 кв.м., 2-2 площею 8,8 кв.м., 2-3 площею 16,5 кв.м. (т.1 а.с.5). Відповідач ОСОБА_3 фактично займає приміщення, позначені в технічному паспорті під індексами 1-1 площею 9,9 кв.м., 1-2 площею 13,0 кв.м., 1-3 площею 11,9 кв.м., 1-4 площею 20,6 кв.м.
Право власності відповідачки ОСОБА_3 на належну їй частку в будинку зареєстроване у встановленому законом порядку, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с.7).
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання права власності на ј частину житлового будинку АДРЕСА_1 , яку складають приміщення будинку «2-1», площею 3,2 кв.м., «2-2», площею 8,8 кв.м., «2-3», площею 16,5 кв.м.,районний суд виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає характеру порушеного права.
Колегія суддів погоджується із даним висновком суду першої інстанції, виходячи з таких підстав.
За правилом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивачка ОСОБА_1 зазначила, що не може зареєструвати право власності на належну їй частку, оскільки відповідачка ОСОБА_3 відмовилась надати свою згоду на це, чим порушила її права.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено підстави для державної реєстрації прав, зорема, згідно п.3 ч.1 статті державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката.
Підстави для відмови в державній реєстрації прав визначені у статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Як вбачається зі змісту цієї норми, відсутність згоди іншого співвласника не може бути підставою для відмови в державній реєстрації прав.
Станом на дату звернення до суду вказані положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в чинній на той час редакції також не передбачали необхідності отримання згоди іншого співвласника для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Суд першої інстанції, розглядаючи справу в межах заявлених позивачкою вимог, прийшов до обґрунтованого висновку, що відсутність згоди відповідача, яку позивачка визначила підставою позову, не може бути підставою для задоволення позову, а обраний позивачем спосіб захисту не відповідає характеру порушеного права, тому у задоволенні позову слід відмовити.
Крім цього районний суд правильно встановив, що додаткові пояснення позивачки від 16.04.2019 (т.1 а.с.169-171) та заява про долучення доказів від 29.05.2019 (т.1 а.с.197-198) не подавались суду в якості збільшення чи зменшення позовних вимог чи як заява про зміну підстав позову, були подані по спливу майже трьох років з моменту подання позову, що виключає можливість розгляду справи на основі викладених в них аргументів.
Однак, це не позбавляє позивачку можливості пред'явити новий позов з підстав, викладених в додаткових поясненнях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 13 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено: 30.09.2022
Головуючий
Судді