Справа № 440/2066/18 Головуючий у 1 інстанції: Шендрікова Г.О.
Провадження № 22-ц/811/3836/21 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
12 вересня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Савуляка Р.В.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,
секретаря: Іванова О.О.,
без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Буського районного суду Львівської області від 28 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 ,яка діє в інтересах ОСОБА_3 до Тур'янської сільської ради Буського району Львівської області, третя особа: відділ у Буському районі ГУ Держгеокадастру у Львівській області про визнання права власності на середню земельну частку (пай) та земельні ділянки (пай) в порядку спадкування за законом,-
У жовтні 2018 року ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 звернулася до Буського районного суду Львівської області з позовною заявою до Тур'янської сільської ради Буського району Львівської області, третя особа відділ у Буському районі ГУ Держгеокадастру у Львівській області про визнання права власності на середню земельну частку (пай) та земельні ділянки (пай) в порядку спадкування за законом.
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилась спадщина на спадкове майно, до якого входить середня земельна частка (пай) із земель НААГ «Зірка» площею 1,47 умовних кадастрових га, що розташована на території Тур'янської сільської ради Буського району Львівської області, право на які належало померлому на підставі Сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЛВ №1062 від 10 квітня 1997 року №288, виданого на підставі розпорядження голови Буської райдержадміністрації від 02 квітня 1997 року №107.
Вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача ОСОБА_5 . Після її смерті відкрилась спадщина на спадкове майно, до якого входять земельні ділянки (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 1,4365 га, які розташовані на території Тур'янської сільської ради Буського району Львівської області, право на які належало померлій на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛВ №073226, виданого 17.03.2000 року за №5864 відповідно до розпорядження Буської райдержадміністрації №111 від 06 березня 2000 року.
Також зазначала, що оригінали Сертифіката та Державного акта були втрачені. Про те, що дійсно батькові та матері належали середня земельна частка (пай) та земельні ділянки (пай) є наявні довідки. Інших осіб, які б претендували на спадкове майно ні за законом, ні за заповітом немає.
Просила суд визнати за позивачем право власності на середню земельну частку (пай) та земельні ділянки (пай) в порядку спадкування за законом після смерті батька та матері.
Оскаржуваним рішенням Буського районного суду Львівської області від 28 грудня 2019 року позов задоволено повністю
Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на середню земельну частку (пай) площею 0,7073 умовних кадастрових га, яка розташована на території Тур'янської сільської ради Буського району Львівської області.
Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площами 1,2456 га. та 0,1909 га, які розташовані на території Тур'янської сільської ради Буського району Львівської області.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі посилається на те, що факт того, що особа за життя не оформила свого права на спадкове майно після смерті матері, не має правового значення для вирішення питання щодо наявності права на це майно у його спадкоєїйців, оскільки відповідно до ч. З ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (постанова КЦС ВС від 31.08.2020 № 350/1850/17 (61-42603св18)).
Вказує, що твердження позивача про відсутність інших спадкоємців не відповідають дійсності, оскільки спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 є ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
На думку скаржника, враховуючи те, що за життя ОСОБА_6 фактично прийняв спадщину після смерті матері, право на таке майно входить в склад спадщини після його смерті, а тому вона - ОСОБА_1 , яка фактично прийняла спадщину після смерті свого батька на підставі ч. 4 ст. 1268 ЦК України, має право на вказане вище спадкове майно - паї.
Крім того зазначає, що її батьком також було прийнято спадщину і після смерті свого батька - ОСОБА_4 шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, що підтверджується довідкою Тур'янської сільської ради Буського району Львівської області від 22 жовтня 2020 року № 692, копією з погосподарської книги Тур'янської сільської ради Буського району Львівської області про те, що станом на 1996, 1997 роки ОСОБА_6 входив в список членів сім'ї господарства з особовим рахунком № НОМЕР_1 головою якого був ОСОБА_4 та проживав разом із ним та матір'ю.
Просить рішення Буського районного суду Львівської області від 28 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.
01 вересня 2022 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням останнього на стаціонарному лікуванні в Львівському обласному госпіталі.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи предмет спору, складність справи, а також необхідність дотримання розумних строків розгляду справи колегія суддів вважає за необхідне відхилити вказане клопотання та проводити розгляд справи без участі представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 .
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 01 вересня 2022 року, є дата складення повного судового рішення - 12 вересня 2022 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення із наступних підстав.
Судом та матеріалами справи встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , вказане підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 20 лютого 1968 року.
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 24 лютого 1997 року Тур'янською сільською радою, Буського району, Львівської області, підтверджено, що батько позивача ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зі свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_4 , виданого 07 серпня 2010 року Тур'янською сільською радою, Буського району, Львівської області, вбачається, що мати позивача ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що наявні підстави для задоволення позову ОСОБА_2 ,яка діє в інтересах ОСОБА_3 .
З таким висновком суду колегія суддів не може погодитись, виходячи із аступних обставин.
У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Подібний за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Як вбачається з витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження № 00027727138 від 10 вересня 2020 року, батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Згідно повідомлення Туринської сільської ради Буського району Львівської області від 28 липня 2020 року № 234 та копі1 погосподарських книг Тур'янської сільської ради Буського району Львівської області ОСОБА_6 постійно проживав та був зареєстрований як з батьком, так і з матір'ю на момент відкриття спадщини.
З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 26 лютого 2011 року вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер.
Згідно свідоцтва про народження Серії НОМЕР_6 ОСОБА_3 є дочкою померлого ОСОБА_6 . З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища вбачається 28 вересня 20212 року внесено актовий запис за № 00081755913 про шлюб, згідно якого після державної реєстрації ОСОБА_1 присвоєно прізвище « ОСОБА_1 ».
Відповідно до ч. 4. 5 ст. 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Разом з тим, факт того, що особа за життя не оформила свого права на спадкове майно після смерті матері, не має правового значення для вирішення питання щодо наявності права на це майно у його спадкоємців, оскільки відповідно до ч. З ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (постанова КЦС ВС від 31.08.2020 № 350/1850/17 (61-42603св18)).
Аналогічна позиція висловлена і в постанові ВС/КЦС від 14 серпня 2019 р. у справі №523/3522/16-ц, а саме, про відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Навіть якщо спадкодавець не оформила документів на спадкове майно і не зареєструвала своє право власності на його частину (частку квартири) у встановленому порядку, права на цю частку переходять за заповітом матері на позивача.
За вказаних обставин, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на момент смерті батька була неповнолітньою, а тому згідно вимог ст. 549 ЦК УРСР (1963 року) вважається такою, що прийняла спадщину, заяви про відмову від прийняття спадщини остання не подавала.
Згідно абз. 3 п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 року застосуванню підлягає чинне на той час законодавство, зокрема ЦК УРСР, якщо строк на її прийняття закінчився до 01 січня 2004 р.
Згідно ст. 525 ЦК УРСР (1963 року) часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР (1963 року), спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Згідно ч. 1 ст. 529 ЦК УРСР (1963 року), при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР (1963 року) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Згідно ст. 549 ЦК УРСР (1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.03.2020 року у справі № 305/235/17 ВС, під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо. Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово- експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.
Згідно із частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Статтею 50 ЦПК України визначено, що позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача (або непред'явлення позову до належного відповідача (співвідповідача)) не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. Вказане може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог по суті заявлених вимог.
Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).
На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув, неповно з'ясував обставини справи, не встановив коло спадкоємців, які мають право на спадщину за законом та дійшов помилкового висновку про відсутність інших спадкоємців крім ОСОБА_3 , які б претендували на спадкове майно.
Судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано, що
заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов'язків ОСОБА_1 і не можуть бути розглянуті судом і вирішені без залучення її співвідповідачем у цій справі, оскільки лише за наявності належних відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення, рішення Буського районного суду Львівської області від 28 грудня 2019 року до скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити
Рішення Буського районного суду Львівської області від 28 грудня 2019 року - скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_2 ,яка діє в інтересах ОСОБА_3 до Тур'янської сільської ради Буського району Львівської області, третя особа: відділ у Буському районі ГУ Держгеокадастру у Львівській області про визнання права власності на середню земельну частку (пай) та земельні ділянки (пай) в порядку спадкування за законом - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 057 грн. 20 копійок сплаченого судового збору.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 12 вересня 2022 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Приколота Т.І.