Справа № 464/6094/21 Головуючий у 1 інстанції: Борачок М.В.
Провадження № 22-ц/811/935/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
27 вересня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - судді Ніткевича А.В.
суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.
розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 29 грудня 2021 року в складі судді Борачка М.В. у справі за позовом Акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановив:
У серпні 2021 року позивач АТ «УкрСиббанк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту у розмірі 97961,59 грн. і судових витрат у вигляді судового збору в сумі 2270 грн.
Вимоги обґрунтовані тим, що 29 травня 2020 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 96399082000, згідно якого відповідач отримав споживчий кредит з можливістю відкриття карткового рахунку на суму 110550 грн., з яких 110550 грн. на погашення суми заборгованості за кредитним договором № 95331356000 строком до 25.05.2024 зі сплатою відсотків у розмірі 0,00001 % річних, та за користування кредитними коштами за кредитом понад встановлений кредитним договором термін, процентна ставка встановлюється у розмірі 7,00001%.
Відповідач не виконує взятих на себе зобов'язань перед позивачем, а саме не здійснює своєчасних платежів у повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість перед позивачем, яка станом на 10.08.2021 становить 97961,59 грн., з яких: 82904,40 грн. - заборгованість за кредитом, 15057,19 грн. заборгованість по комісії, відтак просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитом та понесені судові витрати.
Оскаржуваним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 29 грудня 2021 року позов Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №96399082000 від 29 травня 2020 року, яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 82904 грн. 40 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» 1921 грн. 10 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду в частині відмови у стягненні комісії оскаржив позивач АТ «УкрСиббанк», з рішенням суду у цій частині не погоджується, вважає таке у цій частині незаконним та необґрунтованим.
В апеляційній скарзі зазначає, що будь яких доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідач суду не надав, як і не надав доказів належного виконання ним умов кредитного договору.
Покликається на те, що врахування судом першої інстанції відповідних правових висновків суду касаційної інстанції є недоречним, оскільки у спірних правовідносинах договір споживчого кредиту укладений 29.05.2020, відтак правове регулювання такого здійснюється на підставі ЗУ «Про споживче кредитування», а не ЗУ «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.
Зазначаючи норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини звертає увагу, що у договорі про надання споживчого кредиту № 96399082000 від 29.05.2020 ОСОБА_1 погодився з умовами надання такого, його обслуговування та погашення.
Зокрема, кредитний договір передбачає комісію за управління кредитом, яка включається до суми ануїтентного платежу 4957 грн. та сплачується щомісячно у розмірі 2,4 % від суми кредиту, а відповідач проставленням власноручно свого підпису під договором про надання споживчого кредиту та до додатком до нього погодився із загальною вартістю кредиту, тобто був обізнаний про необхідність сплати відповідних платежів.
З моменту укладення кредитного договору у відповідача виник обов'язок щодо виконання умов договору, заперечень щодо сплати комісії на момент підписання не заявляв, виконував умови договору частково сплачуючи кредит.
Просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 29 грудня 2021 року у частині відмови у стягненні комісії у сумі 15057,19 грн. за кредитним договором №96399082000 та ухвали у цій частині нове рішення про задоволення такої вимоги. Стягнути з відповідача судові витрати.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження.
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України).
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогами щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, сумарний розмір якої не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
При цьому, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України).
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (ст. 264 ЦПК України).
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що між АТ «УкрСиббанк» та відповідачем ОСОБА_1 укладений кредитний договір №96399082000, згідно якого відповідач отримав споживчий кредит, однак не здійснював своєчасного та повного погашення наданого кредиту, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідач суду не надав, як і не надав доказів щодо належного виконання ним умов кредитного договору.
Врахувавши попереднє надіслання банком відповідачу вимоги про усунення допущених порушень, на яку ОСОБА_1 не відреагував та зобов'язань за договором кредиту не виконав, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за наданим тілом кредиту у розмірі 82904,40 грн. підлягає до задоволення.
Що стосується вимог про стягнення комісії за управління кредитом у розмірі 15057,19 грн., суд зазначив, що згідно із ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У цьому контексті суд врахував позицію, викладену у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі №524/5152/15-ц.
Оскільки щомісячна комісія за управління кредитом згідно спірного договору, що становить 2,4% від суми кредиту, є платою за послуги, що супроводжують кредит, пункти договору, які передбачають її сплату, є нікчемними.
Враховуючи наведене, суд не знайшов правових підстав для задоволення вимог позивача в частині стягнення заборгованості за комісією за управління кредитом у розмірі 15057,19 грн.
Крім цього, суд стягнув судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що рішення суду оскаржується лише позивачем АТ «УкрСиббанк» та виключно у частині відмови у стягненні комісії у сумі 15057,19 грн. за кредитним договором №96399082000, колегія суддів слідуючи принципу диспозитивнсоті та доводам апеляційної скарги, законність оскаржуваного рішення в іншій частині не перевіряє.
Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, колегія суддів враховує таке.
Судом встановлено, що 29.05.2020 між АТ «УкрСиббанк» та відповідачем ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 96399082000, за умовами якого відповідач отримав споживчий кредит з можливістю відкриття карткового рахунку на суму 110550,00 грн., з яких 110550,00 грн. на погашення суми заборгованості за кредитним договором № 95331356000, строком до 25.05.2024 (а.с. 26).
Згідно із п. 3.8 договору за користування кредитними коштами сплачується процентна ставка у розмірі 0,00001% річних.
За користування кредитними коштами за кредитом понад встановлений кредитним договором термін, процентна ставка встановлюється у розмірі 7,00001% річних (п. 3.9 договору).
Як зазначає позивач, свої зобов'язання виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором.
Натомість, відповідач ОСОБА_1 не виконує взятих на себе зобов'язань перед позивачем, а саме не здійснює своєчасних платежів у повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 10.08.2021 становить 97961,59 грн., з яких: 82904,40 грн. - заборгованість за кредитом, 15057,19 грн. - заборгованість по комісії.
Відповідно до вимог статей 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином та у строк відповідно до умов договору.
Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як зазначалося вище, позивач АТ «УкрСиббанк» не погоджується із оскаржуваним рішенням у частині вимог та відмови у стягненні судом заборгованості по комісії.
Колегія суддів погоджується з районним судом стосовно того, що матеріли справи містять достатню кількість доказів на підтвердження укладення кредитного договору, можливості відповідачем розпоряджатися коштами та наявність заборгованості, які зі сторони відповідача не спростовані жодним неналежними доказами.
При цьому, слушними, на переконання колегії суддів, є висновки місцевого суду про те, що спірний кредитний договір містить умови, які за своєю суттю є нікчемними.
Так, у п. 3.11 спірного кредитного договору передбачено, що позичальник сплачує банку комісію відповідно до умов цього договору та додатку №1 до договору, який є його невід'ємною частиною.
Згідно із додатком № 1 до договору № 96399082000 від 29.05.2020 щомісячна комісія за управління кредитом становить 2,4% від суми кредиту та включається до суми ануїтентного платежу (а.с. 27).
Саме така заборгованість, по сплаті комісії за управління кредитом, нарахована відповідачу у розмірі 15057,19 грн. (а.с. 32).
Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
10 червня 2017 року набрав чинності ЗУ «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у ЗУ «Прозахист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить ЗУ «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої ст.1 ЗУ «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Іншими словами, ЗУ «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
При цьому, умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 висловилася щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно. Зокрема, у такому разі має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині скасовує дію попереднього нормативно-правового акта.
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше ніж один раз на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 цього Закону.
Зокрема, оскільки позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд і у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19 (провадження № 61-7416св20).
Таким чином, колегія суддів приходить висновку, що відповідачу ОСОБА_1 встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, а надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено, тому положення пункту 3.11 кредитного договору, укладеного між Банком та відповідачем, а також додатку до кредитного договору, щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за управління кредитом щомісячно у терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Враховуючи наведене, частина заборгованості, яка є предметом спору та нарахована за умовами договору, які є нікчемними, не підлягає стягненню, а саме заборгованість в сумі 15057,19 грн., що відповідає заборгованості за комісією, яка включає у себе плату за управління кредитом, на що правильно звернув увагу суд першої інстанції та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставами для його скасування, тому апеляційну скаргу у відповідності до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "УкрСиббанк" -залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 29 грудня 2021 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 27 вересня 2022 року.
Головуючи А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк