Справа № 308/287/22
28 вересня 2022 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
захисника - ОСОБА_3 ,
засудженого - ОСОБА_4
прокурора - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду в м.Ужгород клопотання адвоката ОСОБА_3 та засудженого ОСОБА_4 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання,
До Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області звернувся адвокат ОСОБА_3 та засуджений ОСОБА_4 про умовно-дострокове звільнення останнього від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі, призначеного вироком Будапештського міського суду від 02.04.2003 та вироком Будапештського Апеляційного суду від 22.04.2004, які приведені у відповідність до законодавства України постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.07.2014 та ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 23.09.2014 у справі №308/5831/14.
Своє клопотання мотивує тим, що засуджений ОСОБА_4 відбув більше 27 років з призначеного йому покарання у виді довічного позбавлення волі, щиро розкаявся у вчиненому та своєю поведінкою довів своє виправлення. Вважає безпідставним зазначення в характеристиках на ОСОБА_4 з місць відбування покарань про його посередню характеристику, оскільки така нічим не підтверджена. Щодо відсутності заохочень звертає увагу суду на те, що такі особа може отримати за сумлінне ставлення до праці. Однак, з об'єктивних, незалежних від ОСОБА_4 обставин, не зважаючи на його неодноразові звернення до установи виконання покарань, його не залучено до праці. При цьому захисник просив суд врахувати, що ОСОБА_4 є спокійним, врівноваженим, охайним, займається самоосвітою, бере участь у програмах диференційованого впливу, займається вишиванням.
Засуджений ОСОБА_4 просив задовольнити заявлене ним клопотання посилаючись на те, що ним зроблені висновки щодо вчиненого діяння. Він щиро кається у вчиненому. Має намір повернутися до нормального життя на волі, працювати, за можливості захищати свою державу.
Прокурор заперечував проти задоволення клопотання, посилаючись на відсутність правового механізму щодо умовно-достроково звільнення від відбування покарання засуджених до довічного позбавлення волі.
Суд, заслухавши позицію захисника, засудженого, прокурора, приходить на наступного висновку.
ОСОБА_4 засуджений вироками Будапештського міського суду від 02 квітня 2003 року та Будапештського Апеляційного суду від 22 квітня 2004 року за абз. 1 параграфа 166 та пунктами с, d, f параграфу 166 Кримінального кодексу Угорщини до довічного позбавлення волі у тюрмі суворого режиму з можливістю умовного звільнення не раніше ніж через 25 років з остаточною висилкою з території Угорської Республіки.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 липня 2014 року визнано зазначені судові рішення Угорської Республіки. Постановлено вважати ОСОБА_4 засудженим за п.п. 1,4 ч.2 ст.115 КК України та призначено покарання у виді довічного позбавлення волі. У відповідності з судовим рішенням Республіки Угорщини визначена можливість вирішення питання про умовно-дострокового звільнення ОСОБА_4 після відбуття 25 років позбавлення волі.
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 23 вересня 2014 року постанова Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 липня 2014 року змінена: ОСОБА_4 вважається засудженим за ст. 93 п.п.г,е КК України в редакції 1960 року до довічного позбавлення волі. В решті постанова залишена без змін.
Ухвалою Колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2015 року постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 липня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 23 вересня 2014 року щодо ОСОБА_4 залишені без змін.
Ухвалою Колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Хмельницької області від 06 березня 2018 року на підставі ст. 72 ч. 5 КК України ОСОБА_4 зараховано у строк відбування покарання із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі строк тримання під вартою з 05 серпня 2000 року по 22 квітня 2004 року включно.
Згідно з п. 3 ст. 9 Європейської конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року, виконання вироку регулюється законодавством держави виконання вироку, і тільки ця держава має право приймати всі відповідні рішення.
Відповідно до ч.3 ст. 611 КПК України, виконання покарання в Україні стосовно переданої особи, засудженої вироком суду іноземної держави, здійснюється згідно з кримінально-виконавчим законодавством України. До особи, переданої в Україну для подальшого відбування покарання, може бути застосовано умовно-дострокове звільнення, амністію або здійснено помилування у порядку, передбаченому законом.
З матеріалів клопотання та особової справи ОСОБА_4 встановлено, що ОСОБА_4 з 05.04.2012 утримувався в державній установі «Ужгородська установа виконання покарань (№9)». За час перебування вимог встановленого режиму не допускав, не заохочувався, характеризується посередньо.
З 14.01.2015 утримувався в державній установі «Київський слідчий ізолятор». За час перебування вимог встановленого режиму не допускав, не заохочувався, характеризується посередньо.
З 05.05.2015 утримувався в державній установі «Чернівецький слідчий ізолятор». За час перебування вимог встановленого режиму не допускав, не заохочувався, характеризується посередньо.
З 28.07.2015 утримувався в державній установі «Кропивницька установа виконання покарань (№14)». За час перебування вимог встановленого режиму не допускав, не заохочувався, характеризується посередньо.
З 08.12.2017 відбував міру покарання в державній установі «Замкова виправна колонія (№58)». За час перебування вимог встановленого режиму не допускав, не заохочувався, характеризується посередньо.
До ДУ «Закарпатська УВП (№9)» прибув 02.12.2021. По прибуттю в установу не був працевлаштований у зв'язку з неможливістю забезпечити роботою засуджених до довічного позбавлення волі. За час перебування вимог встановленого режиму не допускав, не заохочувався, характеризується посередньо.
З характеристики засудженого ОСОБА_4 наданою ДУ «Закарпатська УВП (№9)» від 11.01.2022 та 22.07.2022 ОСОБА_4 у взаємовідносинах з іншими засудженими не конфліктний. У відношенні до представників адміністрації установи ввічливий. Має охайний вигляд. Дотримується санітарно-гігієнічних правил. Виконує роботу із самообслуговування.
Відповідно до статті 123 Кримінально-виконавчого кодексу України бере участь у реалізації програм диференційованого впливу «Творчість», «Духовне відродження», бере участь в онлайн-екскурсіях видатними музеями України та світу. Проявляє бажання до підвищення наявного загальноосвітнього рівня. Підтримує зв'язки з рідними, близькими шляхом телефонних дзвінків, отримує посилки.
Згідно довідки начальника відділу контролю за виконанням судових рішень ДУ «Закарпатська установа виконання покарань (№9) Надії Бітлян відбута частина покарання ОСОБА_4 за вироком Будапештського міського суду від 02.04.2003 та вироком Будапештського Апеляційного суду від 22.04.2004 станом на 22.07.2022 становить 28 років.
Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Кримінальний Закон визначає два види покарання у виді позбавлення волі: позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 64 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.
Таким чином довічне позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його до кримінально-виконавчої установи закритого типу без зазначення строку покарання.
Відповідно до ст. 81 та 82 КК України передбачена можливість умовно-дострокового звільнення від відбування покарання засуджених або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким.
Порядок застосування зазначених норм права було роз'яснено у Постанові Пленуму Верховного суду України від 26 квітня 2002 року № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким». Так, згідно п.п.3,4 вказаної постанови, в ідповідно до ч. 1 ст. 81 КК України умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може застосовуватись до осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, обмеження або позбавлення волі на певний строк, а також до військовослужбовців, які засуджені до службових обмежень чи тримання в дисциплінарному батальйоні. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким на підставі ч. 1 ст. 82 КК України може застосовуватися до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі на певний строк.
Таким чином, для застосування положень статей 81 та 82 КК України необхідно, щоб засуджена особа відбула відповідно не менше трьох чвертей та двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин. Тобто положення даних правових норм вимагають наявності строкового характеру призначеного особі покарання, від тривалості якого й здійснюється розрахунок строку фактично відбутого покарання, що і надає засудженій особі право на звернення з клопотанням про їх застосування.
Виходячи із вищезазначених положень, умовно-дострокове звільнення чи заміна призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі, національним законодавством не передбачено.
Відповідно до ст. 51 КК України до осіб, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом можуть бути застосовані такі види покарань, як, зокрема, позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі.
Кримінальний закон розкриває зміст цих покарань у різних його статтях (ст.ст. 63 і 64 КК України) і виокремлює правила щодо їх призначення, що і вказує на те, що довічне позбавлення волі не є законодавчо визнаним різновидом такого виду покарання як позбавлення волі, а, навпаки, є окремим видом покарання, який має свій спеціальний порядок та умови його відбування.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-(ІІ)/2021 від 16 вересня 2021 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), частину першу статті 81, частину першу статті 82 Кримінального кодексу України в тім, що вони унеможливлюють їх застосування до осіб, яких засуджено до відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
Таким чином, на національному рівні Конституційний Суд України визнав, що норми закону України про кримінальну відповідальність не містять положень, які надають суду повноваження для застосування до осіб, яких засуджено до покарання у виді довічного позбавлення волі, умовно-дострокового звільнення від відбування призначеного покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким.
При цьому, зобов'язано Верховну Раду України невідкладно привести нормативне регулювання, установлене статтями 81, 82 Кримінального кодексу України, у відповідність до Конституції України та цього Рішення.
У своєму рішенні від 12 березня 2019 року у справі Пєтухов проти України (Petukhov v. Ukraine, заява № 41216/13) Європейський Суд з прав людини зазначив, що сам факт того, що зрештою покарання у виді довічного позбавлення волі може бути відбутим у повному обсязі, не суперечить ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Отже, перегляд покарання у виді довічного позбавлення волі необов'язково має призвести до звільнення відповідного засудженого. Характер встановленого за ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод порушення свідчить, що для належного виконання цього рішення від держави-відповідача вимагатиметься впровадження реформи системи перегляду покарань у виді довічного позбавлення волі. Механізм такого перегляду повинен гарантувати перевірку у кожному конкретному випадку, чи обґрунтовано триваюче тримання під вартою законними підставами, та має надавати засудженим до довічного позбавлення волі можливість передбачити з певним ступенем точності, що їм треба зробити, аби було розглянуто питання щодо їх звільнення, та за яких умов це можливо, відповідно до стандартів, розроблених практикою Суду.
Тобто вказаним рішенням зобов'язано державу впровадити реформу системи перегляду покарань у виді довічного позбавлення волі, але не встановлено будь-яких обов'язків держави щодо заміни покарання засудженим до довічного позбавлення волі. При цьому, суд враховує, що національним законодавством України на теперішній час не передбачено будь-якого іншого способу вирішення порушеного засудженим питання, крім заміни засудженому призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше 25 років актом про помилування (ст. 87 КК України).
Аналогічні порушення Конвенції, зазначені у вказаному рішенні ЄСПЛ, встановлено і щодо засудженого ОСОБА_4 у рішенні від 10.02.2022 у справі «Селеш та інші проти України».
Велика Палата Верховного Суду 08 липня 2020 року розглянула в судовому засіданні кримінальну справу (справа № 1-42/2004, провадження № 13-87зво19) за заявою засудженого про перегляд судових рішень, постановлених щодо нього, з підстав встановлення рішенням Європейського суду з прав людини від 12 березня 2019 року (заява № 41216/13) у справі «Петухов проти України (№ 2)» порушення Україною вимог ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через відсутність належної медичної допомоги, доступної заявнику під час тримання його під вартою, а також у зв'язку з тим, що покарання заявника у виді довічного позбавлення волі є таким, яке неможливо скоротити.
Враховуючи національне законодавство та практику Європейського Суду з прав людини, Велика Палата дійшла таких висновків: а) довічне позбавлення волі як пропорційний та справедливий вид покарання за скоєння найтяжчих злочинів не суперечить ідеї людської гідності, яка лежить в основі Конвенції, та не являє собою порушення ст. 3 цієї Конвенції; б) лише нескорочуване довічне позбавлення волі є порушенням ст. 3 Конвенції; в) відсутнє порушення ст. 3 Конвенції в тому випадку, коли існує нормативно визначений на національному рівні та практично ефективний механізм перегляду покарання у виді довічного позбавлення волі; г) механізм перегляду покарання у виді довічного позбавлення волі повинен надавати національним органам можливість оцінити зміни поведінки довічно ув'язненого і констатувати прогрес, який не виправдовує триваючого утримання в ізоляції. Велика Палата зауважила, що в національному законодавстві України існує суттєва законодавча прогалина, що стосується врегулювання можливості звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Однак, заповнення прогалин у нормативно-правових актах, прийняття законів, внесення до них змін і доповнень, узгодження їх положень між собою є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Адже варто розрізняти повноваження щодо правотворення, які належать законодавчому органу, та повноваження щодо правозастосування, що реалізуються судовими органами в процесі здійснення правосуддя.
Таким чином, Європейський Суд з прав людини, Конституційний Суду України і Велика Палата Верховного Суду констатували de facto певну законодавчу прогалину в питаннях неможливості в Україні здійснювати оцінку змін поведінки довічно ув'язненого і констатувати прогрес, який не виправдовує триваючого утримання в ізоляції, але вказаного роду прогалини мають усуватися виключно законодавцем, а не судом, оскільки при вирішенні конкретного клопотання засудженого у кримінальному провадженні правозастосовувач, яким у даному випадку є суд, повинен діяти відповідно до точного змісту норми права, яку він застосував, у межах своєї компетенції, суворо дотримуватися процедури розгляду порушених особою питань, тобто користуватися принципом законності, згідно якого дозволено робити лише те, що передбачено в законі (ст. 19 Конституції України, Рішення КСУ № 7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року).
У справі Стіл та інші проти Сполученого Королівства (Steel and Оthers v. the United Kingdom), рішення від 23 вересня 1998 року (п. 54), Європейський Суд з прав людини наголосив, що Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба з належною порадою, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити певна дія. Вислови законний та згідно з процедурою, встановленою законом, зумовлюють повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права. При цьому, відповідно ст. 3 КК України законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права; кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом; застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено; закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України; зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу.
Отже, наразі в Україні відсутній порядок та дієвий механізм судового перегляду покарання щодо осіб, які засуджені до довічного позбавлення волі, а процедура розгляду клопотань про застосування звільнення від відбування покарання відносно осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, або пом'якшення їм покарання діючим кримінальним процесуальним законодавством України не передбачена.
Таким чином, хоча вироком Будапештського міського суду від 02 квітня 2003 року та Будапештського Апеляційного суду від 22 квітня 2004 року і передбачена можливість умовно-дострокового звільнення ОСОБА_4 після відбуття 25 років позбавлення волі, однак, у зв'язку з відсутністю законодавчого механізму перегляду покарання щодо осіб, які засуджені до довічного позбавлення волі, процедури розгляду клопотань про застосування звільнення від відбування покарання відносно осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, клопотання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про умовно-дострокове звільнення останнього від відбування покарання до задоволення не підлягає.
Керуючись ст.ст. 372, 537, 539 КПК України, суд -
У задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_3 та засудженого ОСОБА_4 , про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, - відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом 7 діб з дня оголошення.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду
Закарпатської області ОСОБА_1