Справа № 199/7138/22
(1-кс/199/1146/22)
29.09.2022 року слідчий суддя Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі скаргу ОСОБА_3 на постанову дізнавача СД Лозівського РВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_4 від 05.09.2022 року про закриття кримінального провадження №12022226110000193 від 11.08.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 296 КК України, -
11 жовтня 2021 року до суду надійшла скарга ОСОБА_3 на постанову дізнавача СД Лозівського РВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_4 від 05.09.2022 року про закриття кримінального провадження №12022226110000193 від 11.08.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 296 КК України.
Скарга обґрунтовується тим, що постановою дізнавача СД Лозівського РВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_4 від 05.09.2022 року закрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022226110000193 від 11.08.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 296 КК України на п.2 ч. 1 ст. 284 КК України у зв'язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Заявник вважає дану постанову незаконною та необґрунтованою, оскільки дізнавачем не вчинені достатні дії щодо встановлення обставин зазначених у заяві ОСОБА_3 від 27.07.2022 року, дізнавачем не було вчинено жодних дій щодо з'ясування особи ОСОБА_5 , щодо місця його мешкання, роботи, побуту, образу життя та спілкування з громадянами ОСББ № 38.
У судове засідання ОСОБА_3 не з'явився, надав заяву про розгляд скарги за його відсутності.
Дізнавач в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином про час та місце розгляду скарги, що не є перешкодою для розгляду скарги згідно ст. 306 КПК України.
Вивчивши додані до скарги письмові докази, матеріали кримінального провадження, вважаю необхідним у задоволенні скарги відмовити виходячи з наступного.
Згідно Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12022226110000193 від 11.08.2022 року за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 296 КК України, відповідно до якого 10.08.2022 року до ЧЧ Лозівського РВП ГУНП в Харківській області надійшла ухвала судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 № 199/5169/22 від 04.08.2022 року, в якій зобов'язано внести відомості в ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення на підставі заяви ОСОБА_3 , а саме 26.07.2022 року близько 17.25 ОСОБА_6 , знаходячись на дитячому майданчику біля будинку АДРЕСА_1 справляв природні потреби та висловлювався нецензурною лайкою в бік інших громадян.
У відповідності з п.п.1 і 2 ч.1 ст.7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться верховенство право та законність.
Згідно ч.2 ст.9 КПК України прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень..
Відповідно до ч.1,2 ст. 401 КПК України, дізнавач при здійсненні дізнання наділяється повноваженнями слідчого. Дізнавач несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення дізнання. Дізнавач уповноважений приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 цього Кодексу.
У відповідності з ч.1 ст.94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
05.09.2022 року дізнавачем СД Лозівського РВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_4 була винесена постанова про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12022226110000193 від 11.08.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 296 КК України, з огляду на наявність постанови суду про притягнення особи до адміністративної відповідальності за тим же фактом,за яким здійснюється досудове розслідування в даному кримінальному провадженні..
Постанова слідчого про закриття кримінального провадження має бути мотивованою, її зміст повинен відповідати фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, зокрема, в ній має бути викладено суть заяви особи, яка звернулась з метою захисту своїх прав та відповіді на всі поставлені нею питання, які виключають провадження у справі і обумовлюють її закриття, що є однією з гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу (ст.110 КПК України). Згідно з п.п.2 ч.5 та ч.6 ст.110 КПК України мотивувальна частина постанови дізнавача повинна містити відомості про зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови, мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу.
Постанова про закриття кримінального провадження повинна містити достатні відомості, які б свідчили про те, що усім обставинам справи, у порядку ст. 94 КПК України, було надано необхідну правову оцінку в сукупності, що свідчить про те, що встановлена, на даний час, органом досудового розслідування сукупність доказів, якою обґрунтовуються зроблені ним висновки, не може вважатися такою, що не залишає місце сумнівам, а наявність останніх (сумнівів) не узгоджується із стандартом доказування поза розумним сумнівом (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі Ірландія проти Сполученого Королівства (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа Коробов проти України № 39598/03 від 21.07.2011 року, (ч. 2 ст. 8, ч. 5 ст. 9 КПК України)
Так, аналіз оскаржуваної постанови свідчить про те, що дізнавачем ОСОБА_4 повністю дотримані вищевказані вимоги КПК України, постанова дізнавача прийнята з дотриманням вимог ст.ст. 94, 110, 284 КПК України, в ній наведені, окрім іншого, мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення закону.
Практика Європейського Суду з прав людини щодо проведення ефективного офіційного розслідування кримінальних справ є сталою та вказує на те, що згідно з мінімальними критеріями ефективності, які Суд визначив у своїй практиці, таке розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а компетентні органи повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю. Розслідування має бути ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати, що трапилось, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень. Вони повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи, зокрема, показання свідків та висновки судових експертиз тощо. Будь-який недолік розслідування, який підриває його здатність встановлення причини … або винних осіб, створюватиме небезпеку недотримання цього стандарту (див. рішення у справі ОСОБА_3 Ніконенко проти України , Мута проти України , Карабет та інші проти України ).
В рішенні ЄСПЛ у справі Бучинська проти України , суд констатував факт того, що не може дійти висновку, що органи влади зробили усе від них залежне для забезпечення оперативного та всебічного вжиття заходів для збору доказів, встановлення місцезнаходження та притягнення до відповідальності винних (див. рішення у справі Бучинська проти України заява № 35493/10 від 30.04.2015, п. 49), бо за потреби зростаючих високих стандартів у сфері захисту прав людини та основоположних свобод, неминуче вимагається більша рішучість при оцінці порушень основоположних цінностей демократичного суспільства (див. рішення у справі Сельмуні проти Франції, заява № 235803/94, параграф 95, Нечипорук і Йонкало проти України , заява № 42310/04, параграфи 148, 149), оскільки тягар доведення можна покласти на органи влади, адже саме вони мають надати задовільні та переконливі пояснення (див. рішення у справі Салман проти Туреччини, заява № 21986/93, п. 100, Нечипорук і Йонкало проти України , заява № 42310/04, параграф 150).
Слідчим суддею встановлено, що орган досудового розслідування на виконання вимог кримінально-процесуального закону належним чином провів досудове розслідування кримінального провадження № 12022226110000193, в якості свідків допитано ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .
При вирішенні даної скарги ОСОБА_3 , суд бере до уваги висновки, викладені у постанові від 29.06.2021 по справі № 1-464/2008 Великої Палати Верховного Суду , де зазначено наступне.
Стаття 4 Протоколу N 7 до Конвенції передбачає право не бути притягненим до суду або покараним двічі.
Пункт 1 ст. 4 Протоколу N 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) визначає, що нікого не може бути вдруге притягнуто до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.
Положення пункту 1 не перешкоджають відновленню провадження у справі згідно із законом та кримінальною процедурою відповідної держави за наявності нових або нововиявлених фактів чи в разі виявлення суттєвих недоліків у попередньому судовому розгляді, які могли вплинути на результати розгляду справи (п. 2 ст. 4 Протоколу N 7).
Відповідно до усталеної прецедентної практики ЄСПЛ поняття "те саме правопорушення" - елемент idem принципу non bis in idem, у ст. 4 Протоколу N 7 до Конвенції, належить розуміти як заборону кримінального переслідування або судового розгляду у справі щодо другого "правопорушення", якщо вони витікають з ідентичних, або, по суті, одних і тих самих фактів.
У свою чергу поняття "кримінальна процедура", що містяться у тексті ст. 4 Протоколу N 7, повинна тлумачитися у світлі загальних принципів, які стосуються відповідних понять "кримінальне обвинувачення" і "покарання" у статтях 6 і 7 Конвенції ("Хаарвіг проти Норвегії", 2007 р.; "Резенквіст проти Швеції", 2004 р.; "Манассон проти Швеції", 2003 р.; "Гектан проти Франції", 2002 р.; "Маліж проти Франції", 1998 р.; "Нільссон проти Швеції", 2005 р. та ін.).
Крім цього, закріплена у ст. 4 Протоколу N 7 Конвенції заборона подвійного притягнення особи до відповідальності за одне й те саме правопорушення, поширюється на випадки, коли така відповідальність більш як один раз реалізується судом у межах проваджень, які за своєю суттю є кримінальними.
10 грудня 2020 року ЄСПЛ одноголосно постановив рішення у справі "Чернов проти України", яким констатував порушення ст. 4 Протоколу N 7 до Конвенції.
Констатуючи порушення ст. 4 Протоколу N 7 до Конвенції Суд встановив, що:
- адміністративне правопорушення "дрібне хуліганство", передбачене ст. 173 КУпАП, підпадало під визначення "кримінальної процедури" у розумінні ст. 4 Протоколу N 7 ("Ігор Тарасов проти України" від 16 червня 2016 року);
- факти, які двічі призвели до притягнення заявника до відповідальності, були нерозривно пов'язані між собою, а оцінка національних судів у кримінальному провадженні, по суті, стосувалася тих самих фактів (адміністративне і кримінальне провадження стосувалося поведінки заявника в одну й ту ж дату, в один і той же проміжок часу, в одному і тому ж місці, і в обох провадженнях його поведінка описувалась як порушення громадського порядку та спокою), які були розглянуті у справі про адміністративне правопорушення.
Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ч. 1 ст. 61 Конституції України).
Постановою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_12 у справі №199/5709/22 від 17.08.2022 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3 (трьох) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 (п'ятдесят одну) гривню. Постанова набрала законної сили. Відповідно до змісту даної постанови 26 липня 2022 року близько 17 год. 45 хв. ОСОБА_5 біля будинку АДРЕСА_1 , в альтанці вчинив конфлікт з ОСОБА_3 , в ході якого висловлювався на адресу останнього нецензурною лайкою, чим порушив громадський порядок та спокій громадян. А отже ОСОБА_5 притягнуто до покарання за ті ж самі дії, оцінка яким давалась в рамках кримінального провадження. За висновком ЄСПЛ, адміністративне правопорушення «дрібне хуліганство», передбачене ст. 173 КпАП, підпадає під визначення «кримінальної процедури» у розумінні ст. 4 Протоколу № 7 Конвенції. Отже, застосування адміністративного стягнення за вчинення цього правопорушення є покаранням (засудженням) у порядку кримінального провадження.
Згідно до ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо, існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню.
Виходячи з наведеного вище, слідчий суддя приходить до висновку, що рішення дізнавача про закриття кримінального провадження прийнято законно та обґрунтовано, органом досудового розслідування вжито всіх необхідних заходів, направлених на повне та всебічне дослідження всіх обставин кримінального провадження, зміст постанови відповідає фактичним обставинам, встановленим як в ході досудового розгляду кримінального провадження, так і під час судового розгляду скарги.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 307 КПК України, за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізвнавача чи прокурора постановляється ухвала згідно з правилами цього Кодексу. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого, дізнавача чи прокурора; 1-1) скасування повідомлення про підозру; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
На підставі вищевикладеного, враховуючи, що постанова дізнавача про закриття кримінального провадження є законною та обґрунтованою, доводи заявника свого підтвердження не знайшли, тому слідчий суддя приходить до висновку, що в задоволенні скарги необхідно відмовити.
Керуючись ст.28, ч.4 ст.107, ч.2 ст.110, ст.306, п.4 ч.2 ст.307, ч.2 ст.309, ч.2 ст.369, 371, 372 КПК України суд, -
У задоволенні скарги ОСОБА_3 на постанову дізнавача СД Лозівського РВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_4 від 05.09.2022 року про закриття кримінального провадження №12022226110000193 від 11.08.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 296 КК України, - відмовити.
На ухвалу може бути подана апеляція безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1