Дата документу 21.09.2022 Справа № 334/10099/21
Єдиний унікальний № 334/10099/21 Головуючий у 1 інстанції: Бредіхін Ю.Ю.
Провадження № 22-ц/807/1815/22 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.
21 вересня 2022 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Маловічко С.В.
суддів: Гончар М.С.
Подліянової Г.С.
за участі секретаря: Камалової В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) у особі представника Шишлакової Олени Валеріївни на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 червня 2022 року у справі за первісним позовом Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) до ОСОБА_1 про стягнення шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання недійсним договору,
У грудні 2021 року Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником.
В обґрунтування позову Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зазначило, що відповідач працював у позивача на посаді водія. Між сторонами у справі укладено договір про повну матеріальну відповідальність від 28.12.2019р. № 9, за умовами якого відповідач прийняв на себе зобов'язання із збереження автомобілю марки «Мегсеdes-Веnz 190Е», державний номер НОМЕР_1 . В ході здійснення інвентаризації майна виявлено в наявності лише частину кузова автомобіля чорного кольору з інв. №1015000031, на якому відсутній заводський номер та державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ,у зв'язку із чим автомобіль неможливо ідентифікувати.
07 жовтня 2021р року на замовлення позивача здійснено незалежну оцінку вартості матеріальною збитку, нанесеного власникові колісного транспортного засобу. Відповідно до звіту оцінки сума збитку складає 50 560 грн., яку позивач просив стягнути з ОСОБА_1 .
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання недійсним договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність № 9 від 28.12.2019р. з тих підстав, що посада водія транспортного засобу не входить до переліку посад і робіт, які обіймаються або виконуються робітниками, з якими роботодавцем можуть укладатись письмові договори про повну матеріальну відповідальність. Тому вказаний договір № 9 від 28.12.2019р. не має жодної юридичної сили.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 червня 2022 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) у особі представника Шишлакової О.В. подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В апеляційній скарзі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зазначається, що суд безпідставно визнав, що дії або бездіяльність водія ОСОБА_1 , якими спричинено шкоду позивачу, не відносяться до випадків повної матеріальної відповідальності, передбачених статтею 134 КЗпП України. Так, шкода спричинена нестачею, оскільки переданий ОСОБА_1 на зберігання транспортний засіб, належний позивачу, не виявлено під час інвентаризації майна, а тому такий випадок передбачено вимогами вказаної норми. Шкода спричинена бездіяльністю відповідача з належного зберігання транспортного засобу, а тому має бути відшкодована за вимогами статті 134 КЗпП України у повному обсязі. До того ж, позивач вважав, що при вирішенні спору договір про повну матеріальну відповідальність № 9 від 28.12.2019 р. з відповідачем має бути враховано як чинний. Позивач вважає, що його позовні вимоги підтверджені матеріалами справи, а тому просить скасувати рішення суду та задовольнити його первісний позов, стягнувши з відповідача пряму дійсну шкоду, спричинену нестачею автомобілю, у розмірі 50 560 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Говіна Л.В. заперечила проти доводів апелянта. Зазначено, що обов'язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві в силу вимог ст. 138 КЗпП України. Позивач у справі не надав жодного належного та допустимого доказу неправомірності дій щодо заподіяння ОСОБА_1 матеріальної шко-
ди та наявності його вини у її заподіянні. А договір про повну матеріальну відповідальність не має жодної юридичної сили та не може бути підставою для покладення на ОСОБА_1 матеріальної відповідальності. На підставі зазначеного, просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року № 186/1743/15-ц, також зазначено, що у разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Рішення суду першої інстанції оскаржено в частині відмовлених позовних вимог про
стягнення шкоди.
В іншій частині - частині відмови у зустрічному позові ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції не оскаржено, тому апеляційним судом не переглядається.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились до апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до наказу в.о. начальника Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 26.12.2019 № 1206-и з 28.12.2019р. прийнято на посаду водія автотранспортних засобів Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника (а.с. 17).
28.12.2019р. між відповідачем та позивачем укладено договір № 9 про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, у змісті якого зазначено, що він укладається з метою забезпечення збереження матеріальних цінностей, що належать Південно-Східному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції (М. Дніпро), а саме: автомобілів марки «Мерседес-Бенц» С220, д.н. НОМЕР_2 , та марки «Мерседес-Бенц» 190Е, д.н. НОМЕР_1 (а.с. 23-25). Жодних інших зовнішніх та внутрішніх ознак автомобілів, їй стан, їх номерів двигуна чи кузова, кольору, року випуску не зазначено.
01.10.2020р. було здійснено інвентаризацію необоротних активів, зокрема, транспортних засобів.
Відповідно до розписки від 01.10.2020р. ОСОБА_1 , що міститься в інвентаризаційному описі від 01.10.2020р., він обліковується матеріально відповідальною особою за два автомобілі «Мерседес-Бенц» (а.с. 26). При цьому, у вказаній розписці не зазначено ані державного реєстраційного номеру автомобілів, ані номерів двигуна чи кузова, ані будь-яких їх ознак та опису зовнішнього стану, зокрема, кольору. Рік випуску автомобілю з інвентарним номером 1015000031 зазначено 2007, рік випуску автомобілю з інвентарним номером НОМЕР_3 зазначено 2001.
Відповідно до наказу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 29.06.2021 №553/8 «Про затвердження комісії зі списання автомобіля MERCEDES-BENZ 190 E,VIN- НОМЕР_4 » (зі змінами, внесеними згідно з наказом від 08.07.2021 № 592/8) комісією зі списання автомобіля проведено 14 липня 2021 року інвентаризацію транспортного засобу, який обліковується за Комунарським відділом державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Згідно з протоколом інвентаризаційної комісії від 14.07.2021, інвентаризаційною комісією було встановлено в наявності лише частину автомобіля чорного кольору, а не червоного, як зазначено у техпаспорті на цей автомобіль, закріплено інв. № 1015000031, на якому відсутній заводський номер та державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . У даному протоколі зазначено комісією про неможливість ідентифікувати наявну частину автомобіля з об'єктом, що інвентаризується, та прийнято рішення щодо необхідності проведення технічної експертизи.
Так, Південно-Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Дніпро) залучено експерта для проведення незалежної експертної оцінки завданого розміру збитків від нестачі автомобіля MERCEDES-BENZ 190 E, державний номер НОМЕР_1 . Відповідно до звіту № 95/2 від 07 жовтня 2021 року, сума збитку складає 50 560,00 грн.
Відмовляючи в задоволенні первісного позову Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не належить до категорії працівників, з якими згідно статті 135-1 КЗпП України може бути укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Разом з тим, суд зазначив, що не відносяться також дії чи бездіяльність ОСОБА_1 до випадків, за наявності яких статтею 134 КЗпП України встановлюється повна матеріальна відповідальність працівника.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про повну матеріальну відповідальність було відмовлено у зв'язку з тим, що такий договір з водієм є нікчемним в силу закону.
Судова колегія погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції та вважає їх такими, які узгоджуються із матеріалами справи, та відповідають приписам норм матеріального права, які правильно визначені і застосовані судом першої інстанції до спірних правовідносин.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні первісного позову, суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 в силу його посади водія не належить до працівників, з якими може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність, а також, що у даному випадку не можна застосовувати й відповідальність, передбачену статтею 134 КЗпП України.
Положеннями ч. 1 ст. 134 КЗпП України встановлено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, зокрема, у випадках коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Статтею 135-1 КЗпП України визначено, що письмові договори про повну матері-
альну відповідальність можуть бути укладені підприємством, установою, організацією з працівниками, які займають посади або виконують роботи, які пов'язані із зберіганням, обробкою, продажем ( відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Переліку посад і робіт, які заміщуються або забезпечуються робіт-
никами, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для зберігання, обробки, продажу, перевезення або застосування у виробництві, затвердженого постановою Державного комітету СРСР з питань праці та соціальних питань та ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24, посада водія не належить до категорії працівників, з якими відповідно до статті 135-1 КЗпП України може бути укладений такий договір.
Аналогічна правова позиція зазначена в пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, завданням підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», де передбачено, що розглядають справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілісності майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт 1 статті 134 КЗпП ), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими відповідно до статті 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена обмежена матеріальна відповідальність, якщо відповідно до чинного законодавства працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності в повному розмірі шкоди.
З огляду на наведене, доводи апелянта щодо необхідності вирішувати спір з урахуванням наявності договору про повну матеріальну відповідальність є безпідставними, зокрема, у зв'язку із тим, що рішення в частині відмови у зустрічному позові апелянтом не оскаржується.
Між тим, спричинення шкоди працівником у виді нестачі, на що посилається як на підставу своїх вимог позивач, відноситься до випадків покладення на працівника повної матеріальної відповідальності згідно з положенням статті 134 КЗпП України.
Насамперед, для вирішення спору слід визначитись із тим, яким чином автомобіль, який визнано позивачем як втрачений внаслідок нестачі, був переданий відповідачу.
За загальним правилом, оскільки з водієм не укладається договір про повну матеріальну відповідальність, то транспортний засіб знаходиться у зоні відповідальності безпосереднього керівника установи, підприємства або його певного підрозділу. Для закріплення за водієм службового автомобілю керівником видається наказ по підприємству (установі), яким призначається особа, відповідальна за експлуатацію автомобілю, що слідує з положень статті 12 Закону України «Про дорожній рух».
Змістовна частина такого документа повинна містити конкретну вказівку на водія, який виступає в якості особи, відповідальної за експлуатацію автомобіля, і характеристики машини, що дозволяють однозначно ідентифікувати її, включаючи, зокрема, марку і модель транспорту, а також його державний номер. У разі якщо на підприємстві є не один автомобіль, то слід вказати додаткові характеристики транспортного засобу, наприклад, такі як номер кузова або інші. Всі характеристики автомобіля, зафіксовані в наказі, повинні чітко відповідати інформації, зазначеній в паспорті транспортного засобу (ПТЗ).
Крім того, в наказі слід зафіксувати перелік обов'язків співробітника, що випливають з факту підписання наказу про закріплення автомобіля. Відповідні обов'язки можуть бути пов'язані як із забезпеченням технічної справності і належного стану автомобіля, так і з забезпеченням належного режиму його експлуатації, включаючи здійснення перевезень вантажів або людей.
Після оформлення наказу та внесення його в книгу обліку документації підприємства завершальним етапом передачі автотранспортного засобу співробітнику для подальшої експлуатації буде формування акту передачі даного майна працівникові. Таким чином, закріплення автомобіля за конкретним співробітником підприємства або декількома його працівниками здатне забезпечити більш ефективний контроль за безпекою його використання, підтриманням справного технічного стану та належного зовнішнього вигляду.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За зібраними матеріалами справи встановлено, що Південно-Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (М. Дніпро) або керівником Комунарського відділу виконавчої служби не видавалось наказу про закріплення автомобілів за водієм ОСОБА_1 , акту їх приймання-передачі на складалось.
З передавального акту за 28 грудня 2019 року слідує, що у ньому зазначено два автомобіля MERCEDES, один з яких мав ідентифікаційні ознаки, а другий - лише його вартість, знос та остаточну балансову вартість у розмірі 960 грн. (а.с. 19). Тобто, на момент складення зазначеного акту не було належним чином описано ідентифікуючі ознаки при передачі матеріальних цінностей від ГТУЮ у Запорізькій області до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Не міститься ідентифікуючих ознак автомобілю й у договорі про повну індивідуальну матеріальну відповідальність № 9 від 28.12.2019р. та опису його стану на час укладення цього договору (а.с. 23).
В інвентаризаційному описі необоротних активів від 01 жовтня 2020 р. також не зазначено жодних ідентифікуючих даних автомобілів (а.с. 26).
Колегія зауважує, що наказом Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 29.06.2021 № 553/8 було сформовано не інвентаризаційну комісію, а комісію зі списання автомобіля MERCEDES-BENZ 190 E, інвентарний номер НОМЕР_5 (а.с.13-14). Зазначений наказ та, відповідно, склад комісії було сформовано на виконання вимог постанови КМУ від 08.11.2007 № 1314 «Про затвердження порядку списання об'єктів державної власності».
Згідно з Інвентаризаційним описом необоротних активів від 14.07.2021 р., комісії надано до огляду частину кузова автомобіля чорного кольору, на якому закріплено інвентарний номер НОМЕР_5 та відсутній заводський номер та державні реєстраційні номери (а.с.27). Наведене дозволяє дійти до висновку, що оглянутий автомобіль був такого вигляду, що його не можна було ідентифікувати з тим, який було передано відповідачу. Тобто, комісією виявлено лише залишки іншого, на думку позивача, автомобілю .
Згідно з протоколом Інвентаризаційної комісії від 14 липня 2021 року, остання не мала можливості ідентифікувати наявну частину автомобілю з об'єктом, що інвентаризується, на підставі чого прийнято рішення щодо необхідності звернутись за проведення технічної експертизи (а.с. 29-30).
Проте, замість технічної експертизи, про яку зазначила інвентаризаційна комісія у
протоколі, позивач здійснив оцінку того автомобілю, який, на його думку, передав відповідачу під відповідальність, та якого на теперішній час, за його твердженнями, немає в наявності. Звіт складено лише на підставі технічного паспорту на автомобіль, за тими ознаками, які указані в ньому, з урахування року його випуску - 1986р. ( а.с. 38).
Згідно з письмовими пояснення ОСОБА_1 від 26.08.2021р. на ім'я керівництва позивача, вказаний автомобіль наявний у тому стані, у якому його оглянуто комісією, на час передачі йому цього автомобілю у 2019 році він знаходився в такому ж самому стані. При цьому, з моменту призначення його водієм до дати цієї інвентаризації відділом виконавчої служби в службових цілях використовувався інший автомобіль, водієм якого він є (а.с.31).
З письмових пояснень начальника Комунарського відділу ДВС Шабали І. слідує, що спірний транспортний засіб вже з часу його призначення на цю посаду 03.06.2019р. не використовувався, перебував не на ходу та у неналежному стані (а.с.32).
Відповідно до звіту № 95/2 від 07.10.2021р., огляд транспортного засобу не проводився через його фізичну відсутність, а ідентифікація проводилась за даними свідоцтва про реєстрацію (а.с. 38). Розмір матеріального збитку визначено у вигляді середньої ринкової вартості КТЗ у розмірі 50 560 грн. (а.с. 39).
Між тим, за наданими відповідачем документами вбачається, що цей автомобіль згідно з актом технічного огляду транспортного засобу УДАЇ УМВС України в Запорізькій області від 13.10.2011р. визнаний технічно зношеним та не підлягаючим відновленню, внаслідок чого начальник Комунарського ВДВС звертався до Головного управління юстиції в Запорізькій області з питання його списання, долучивши відповідні документи, згідно з якими автомобіль має 90 % зносу, його ремонт недоцільний, подальше його використання автотехнічною інспекцією УДАЇ МВС України в Запорізькій області заборонено, представляє цінність як чорний метал(а.с. 49-61).
Тобто, вартість автомобіля визначалася без врахування його фактичного стану на час складання звіту, з урахуванням чого оцінювач виходив із середньої ринкової вартості аналогічного цілого ТЗ, з урахуванням зносу автомобіля за параметрами його року випуску та строку експлуатації (з 1986 року).
Зважаючи на всі вище досліджені і проаналізовані документи, колегія вважає, що позивачем не доведено, що за ОСОБА_1 був належним чином закріплений та переданий йому спірний автомобіль, зокрема, у такому стані, що він може оцінюватись як такий, що експлуатується, та тому мати середню ринкову вартість 50 560 грн. Вказане суперечить балансовій відомості про його остаточну вартість в сумі 960 грн. та складеним у 2011 році документам про його зношеність на 90 % та заборону його експлуатації. Відомостей про те, що цей автомобіль на час передачі на баланс позивача був відремонтований та експлуатувався, не мається, навпаки, ці обставини спростовуються передаточним актом із зазначенням його балансової вартості у сумі 960 грн.
Із наведеного слідує, що автомобіль у такому стані, про який зазначає позивач, не міг передаватись на відповідальне зберігання водію ОСОБА_1 як такий, за яким вже було прийнято рішення про його списання ще у 2011 році, а тому він не міг бути у викори-
станні цього водія.
Отже, суд першої інстанції правильно встановив обставини у справі, вказавши, що ОСОБА_1 не може відповідати за нестачу. Колегія погоджується повністю з цим висновком, оскільки, як встановлено в ході апеляційного розгляду, у жодному документі,
які підписував ОСОБА_1 , не визначено ідентифікуючих ознак автомобілю, нестачу якого вмінено відповідачу.
Колегія наголошує, що й сам факт нестачі є недоведеним позивачем, оскільки в протоколі інвентаризаційної комісії зазначено, що ідентифікувати наявні залишки автомобілю із самим автомобілем не виявилось можливим, але слід провести технічне експертне дослідження, яке проведено не було.
З урахуванням зібраних матеріалів справи судова колегія не вбачає доведеності вимог позивача, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному винесенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (Брумареску проти Румунії, №28342/95, п. 61, рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року).
Принцип правової визначеності також встановлює, що жодна сторона не вправі вимагати перегляду остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду і постановлення нового рішення по суті. Повноваження суду апеляційної інстанції щодо перегляду рішення суду першої інстанції має використовуватися для виправлення судових помилок. Процедура перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами сама по собі не суперечить принципу правової визначеності, доки використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя у справі (Желтяков проти України, № 4994/04, п. 42-44, рішення ЄСПЛ від 09.06.2001 р.)
З огляду на наведене вбачається, що судом першої інстанції у відповідності до вимог ст.ст. 89, 263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлено характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375,3 81, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) у особі представника Шишлакової Олени Валеріївни залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 червня 2022 року у цій справі в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 30 вересня 2022 року.
Головуючий: С.В. Маловічко
Судді: М.С. Гончар
Г.С. Подліянова