Справа № 309/1100/22
Провадження № 2/309/214/22
29 вересня 2022 року м. Хуст
Хустський районний суд Закарпатської області
в складі: головуючого - судді Піцура Я.Я.,
за участю секретаря Губаль Г.М.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хуст справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, про витребування майна з чужого незаконного володіння, -
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі державного акту на право приватної власності серії РЗ №182191 від 29.12.2002 він є власником земельної ділянки площею 1,47 га. Наразі він замови технічні матеріали для присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру, однак у цьому йому було відмовлено через те, що на його земельну ділянку накладається земельна ділянка з кадастровим номером 2125355300:09:001:0288, яка належить ОСОБА_3 . Підставою для державної реєстрації вказано - наказ, серія та номер: 2433-сг, виданий 10.10.2019, видавник: Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області. У даному випадку земельна ділянка, яка належить позивачу на підставі державного акту на право приватної власності серії РЗ №182191 від 29.12.2002 вибула з володіння без його волі, а тому відповідно до ст. 388 ЦК України він вправі ставити питання про витребування такого майна. Посилаючись на викладене просив суд витребувати від ОСОБА_3 земельну ділянку, що належить ОСОБА_1 на праві власності згідно Державного акту на право приватної власності серії РЗ №182191 від 29.12.2002, шляхом скасування реєстраційної дії та видалення земельної ділянки з кадастровим номером 2125355300:09:001:0288 з кадастрової карти.
У подальшому представником позивача було подано заяву про залучення до участі у справі співвідповідачів.
Окрім того, у зв'язку зі зміною складу сторін представником позивача було подано заяву про зміну позовних вимог (предмету позову).
Зокрема у позовній заяві остаточно просить суд витребувати від ОСОБА_4 земельну ділянку, що належить ОСОБА_1 на праві власності згідно Державного акту на право приватної власності серії РЗ №182191 від 29.12.2002, шляхом скасування наказу від 10.10.2019, серія та номер: 2433-сг, виданого ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, скасування реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 2125355300:09:001:0288 та видалення земельної ділянки з кадастрової карти.
Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 04.07.2022 прийнято заяву представника позивача про зміну позовних вимог. Залучено до участі у справи у якості співвідповідачів ОСОБА_4 та Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області.
У відзиві на позов відповідач ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області просить відмовити у його задоволенні. В обґрунтування посилається на те, що проект відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_3 розроблено у відповідності до чинного законодавства. А отже здійснюючи дії щодо оформлення за ОСОБА_3 права власності відповідач діяв у межах і в спосіб визначений законом. Вказує, що немає такої підстави для припинення права власності як скасування рішення органу виконавчої влади на підставі якого здійснено державну реєстрацію відповідних прав на земельну ділянку. Оскаржуваний наказ ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області є актом одноразового застосування та вичерпує свою дію шляхом виконання. Вважає, що відновлення порушеного права позивача можливе не шляхом скасування наказу, а визнання недійсним права власності на земельну ділянку. Також посилається на рішення КСУ від 16.04.2009 у справі №1-9/2009. Окрім того немає підстав для скасування державної реєстрації земельної ділянки. Також на думку відповідача витребування земельної ділянки від ОСОБА_4 як добросовісного набувача призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до ЄКЗПЛ.
Інші відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відзиву на позов не подавали.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримала позов та просила його задовольнити. Ствердила, що ОСОБА_1 є законним власником земельної ділянки на підставі державного акту, який зареєстровано в Книзі записів державних актів. ГУ Держгеоакадстру незаконно передало у власність ОСОБА_3 спірну земельну ділянку, порушивши право власності позивача. Вважає, що ГУ Держгеоакадстру повинно було перевіряти не лише кадастрову карту, а й книгу записів державних актів, де містилися відомості про державні акти «старих взірців». Наразі для реалізація права позивача на присвоєння його земельній ділянці кадастрового номера слід вилучити спірну земельну ділянку з кадастрової карти.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав свого представника. Ствердив, що він отримав земельну ділянку у дар. Майже 20 років користувався нею, і коли хотів присвоїти їй кадастровий номер, то дізнався, що цю землю видали іншій особі. Просить видалити земельну ділянку з кадастрової карти, бо інакше він не може присвоїти своїй земельній ділянці кадастровий номер.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час і місце судового розгляду повідомлялися належним чином.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню виходячи з наступного .
Відповідно до приписів ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії РЗ №182191 ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 1,47 га в ур. «Вагов» на території Вишківської селищної ради для ведення особистого селянського господарства. Даний державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №21479 (а.с.10).
ОСОБА_1 звернувся до Відділу у Хустському районі ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області із заявою щодо внесення відомостей про вказану земельну ділянку до Державного земельно кадастру. Однак рішенням державного кадастрового реєстратора №РВ-2100485582020 від 13.10.2020 ОСОБА_1 відмовлено у внесенні таких відомостей з тих підстав, що на його земельну ділянку накладається земельна ділянка з кадастровим номером 2125355300:09:001:0288, площа накладання становить 80,76% (а.с.12).
Як вбачається? земельна ділянка з кадастровим номером 2125355300:09:001:0288 була зареєстрована за гр. ОСОБА_3 18.10.2019 року на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 10.1.02019 №2433-сг (а.с.13, 112).
Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.03.2021 року ОСОБА_3 відчужив земельну ділянку за кадастровим номером 2125355300:09:001:0288 гр. ОСОБА_4 (а.с.57, 58), який у подальшому зареєстрував за собою право власності на таку земельну ділянку - номер запису про право власності 40937068 від 11.03.2021 (а.с.44).
Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до приписів ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже для наявності підстав для задоволення віндикаційного позову позивач повинен довести, що він є власником відповідного майна і таке майно вибуло з його володіння поза його волею.
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/1684/14-ц).
Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)).
З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об'єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб'єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).
Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.
З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.
Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.
Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95-98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.
Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). І такі вимоги позивачем пред'явлені.
Повертаючись до обставин даної справи суд констатує, що позивач ОСОБА_1 набув права власності на земельну ділянку у встановленому законодавством порядку і таке право підтверджується належним правовстановлюючим документом - Державним актом на право приватної власності серії РЗ №182191 від 29.12.2002 (ч.1 ст. 126 ЗК України у редакції станом на 29.12.2002). Після набуття ОСОБА_1 права на таку земельну ділянку відповідне право у встановленому земельним законодавством України порядку не припинялося. Сама по собі відсутність у такої земельної ділянки присвоєного кадастрового номеру, відсутність ділянки на кадастровій карті та непереоформлення позивачем правовстановлюючих документів на «державний акт нового взірця» не припиняє жодних майнових прав позивача на земельну ділянку.
Суд констатує, що внаслідок видання відповідачем ГУ Держгеокадстру у Закарпатській області оскаржуваного наказу та реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2125355300:09:001:0288 за ОСОБА_3 позивач фактично був позбавлений права власності на належне йому майно ( у межах накладення земельних ділянок), що свідчить про те, що належна йому земельна ділянка ( у межах накладення) вибула з його володіння поза його волею, а в подальшому була ще й відчужена іншому відповідачу ОСОБА_4 .
А отже ОСОБА_1 правомірно ставить вимогу про витребування такої земельної ділянки в особи яка нею володіє - ОСОБА_4 .
Водночас суд також враховує певну специфіку даної справи пов'язану з тим, що відповідні земельні ділянки лише накладаються і площа співпадіння становить 80,76%.
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки у межах визначених Державним актом на право приватної власності серії РЗ №182191 від 29.12.2002, і на думку суду ним правомірно у позовній заяві ставиться питання при витребування саме земельної ділянки належної йому на підставі такого державного акту, а не всієї земельної ділянки з кадастровим номером 2125355300:09:001:0288, відтак така вимога підлягає задоволенню.
Водночас, на думку суду самої лише такої вимоги про витребування майна не є достатньо для ефективного поновлення порушеного права позивача, оскільки це не призведе до можливості присвоєння земельній ділянці позивача кадастрового номеру та її реєстрації, позаяк відомості про реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2125355300:09:001:0288 за ОСОБА_4 та відображення такої ділянки на кадастровій карті залишаться (задоволення вимоги позивача про витребування земельної ділянки не призведе до автоматичного припинення права власності відповідача ОСОБА_4 , оскільки ОСОБА_1 не ставить питання про витребування всієї земельної ділянки з кадастровим номером 2125355300:09:001:0288, а лише належної йому ділянки згідно Державного акту), така ділянка продовжуватиме відображатися на кадастровій карті, що буде перешкодою для вчинення державним кадастровим реєстратором відповідних реєстраційних дій.
З огляду на викладене, суд вважає, що для належного та ефективного захисту порушених прав позивача є необхідним задоволення всіх інших його позовних вимог про скасування наказу від 10.10.2019, серія та номер: 2433-сг, виданого ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, скасування реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 2125355300:09:001:0288 та видалення земельної ділянки з кадастрової карти, позаяк це дозволить відновити його порушені права. Зокрема у такому випадку позивач ОСОБА_1 уже не матиме перешкод для реалізації свого права щодо присвоєння належній йому ділянці кадастрового номера та її подальшої реєстрації.
При цьому даючи оцінку усім доводам відзиву відповідача ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області суд зазначає наступне.
Так, суд відхиляє доводи відзиву щодо відсутності підстав для скасування оскаржуваного наказу, державної реєстрації та вилучення земельної ділянки за кадастрової картки, оскільки це все порушує права власника земельної ділянки ОСОБА_1 , і яку уже було вище сказано для відновлення такого права є необхідним задоволення указаних вимог.
При цьому недоречним є посилання відповідача у відзиві, що наказ не може бути скасований, бо є актом одноразового застосування та вичерпує свою дію шляхом виконання. Зокрема можливість скасування такого наказу прямо передбачена ст. 21, 393 ЦК України, як такого, що порушує права власника земельної ділянки (ст. 321 ЦК України).
Безпідставним є посилання на рішення КСУ від 16.04.2009 у справі №1-9/2009, оскільки у такому лише сказано про неможливість самостійного скасування органом місцевого самоврядування (а не органом виконавчої влади) своїх же актів індивідуальної дії на підставі яких виникли якісь права. Водночас указане рішення КСУ жодним чином не є перешкодою для скасування таких актів у судовому порядку.
З приводу доводів відзиву щодо можливого порушення статті 1 Першого протоколу до ЄКЗПЛ, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пунткти 166 - 168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19, пункти 40 - 43)).
Можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка незаконно або свавільно заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві. Зокрема, пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а статтею 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними.
Віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконно або свавільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.
Щодо дотримання справедливого балансу між інтересами суспільства, пов'язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності, то суд зазначає що права належного власника на володіння майном переважають права добросовісного набувача, який набув таке майно поза волею власника.
Витребування такого майн спрямована спрямоване передусім на забезпечення права на мире володіння майном належного (первісного власника), і таке витребування не буде суперечити стаття 1 Першого протоколу до Конвенції.
Узагальнюючи наведене, суд відхиляє усі доводи відзиву ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області.
З урахуванням вищенаведеного позов ОСОБА_1 слід задовольнити повністю.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 258-259, 264-265 ЦПК України, ст.ст. 377, 378 ЦК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, про витребування майна з чужого незаконного володіння - задовольнити.
Витребувати від добросовісного набувача ОСОБА_4 (місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) земельну ділянку, що належить йому на праві власності згідно Державного акту на право приватної власності серії РЗ №182191 від 29.12.2002, шляхом: скасування наказу від 10.10.2019 за № 2433-сг, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області; скасування реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2125355300:09:001:0288, номер запису про право власності 40937068 від 11.03.2021; видалення земельної ділянки з кадастровим номером 2125355300:09:001:0288 з кадастрової карти.
Рішення може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 30 вересня 2022 року.
Суддя Хустського
районного суду: Піцур Я.Я.