145/1107/22
2-о/145/96/2022
30.09.2022 смт. Тиврів
Суддя Тиврівського районного суду Вінницької області Вальчук В. В., розглянувши та вивчивши матеріали цивільної справи за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , заінтересовані особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про встановлення факту, що має юридичне значення, -
ОСОБА_1 , звернулась до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення та просить встановити факт, що ОСОБА_6 , починаючи з серпня 2021 року і до дня смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 постійно проживав за адресою АДРЕСА_1 .
Свою вимогу обґрунтовує тим, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 і вона разом з ним проживали в м. Вінниці за вищевказаною адресою в квартирі своєї доньки ОСОБА_4 . Після смерті її чоловіка ОСОБА_6 , як зазначає заявниця відкрилась спадщина на майно і спадкоємцями першої черги є вона, а також діти ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 . Встановлення даного факту їй потрібно для чистоти юридичних обставин для прийняття спадщини.
Згідно вимог ст.318 ЦПК України у заяві про встановлення фактів, що мають юридичне значення повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини.
Суддя наголошує, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року. У цих рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Отже, в кожному випадку позивач при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Відтак, дослідивши заяву та додані до неї документи приходжу до висновку, що дана заява подана до суду з порушенням вимог ст.ст.175, 318 ЦПК України.
Так, пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» вказано, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Аналогічна правова позиція висловлена у Постановах Верховного Суду у справах № 336/709/18-ц від 07.11.2018, № 303/1816/17 від 23.12.2019, в яких зокрема зазначено, що якщо проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним.
Отже, передумовою для звернення особи до суду із заявою про встановлення факту проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини є наявність відмови нотаріуса в оформленні спадщини, оскільки постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами.
Разом з тим, заявниця ОСОБА_1 не вказує у своїй заяві із зазначенням доказів такого, про її звернення до нотаріуса за місцем відкриття спадщини із заявою про її прийняття, що відкрилась після смерті ОСОБА_6 , у зв'язку із їх проживанням в АДРЕСА_1 , та що нотаріусом їй було відмовлено в оформленні спадщини. Крім того, заявником не вказується де знаходиться спадкове майно та з чого воно складається, якщо воно є.
Відповідно до ч.3 ст.294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене, оскільки заяву подано без додержання вимог, передбачених цивільним процесуальним законодавством, вважаю за необхідне заяву залишити без руху та надати заявнику строк для усунення вищезазначених недоліків.
На підставі наведеного та керуючись ст. 175, 177, 185, 259, 260, 293, 318 ЦПК України,
Заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , заінтересовані особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про встановлення факту, що має юридичне значення - залишити без руху, надавши заявниці строк, який не може перевищувати семи днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху, для усунення вказаних в описовій частині ухвали недоліків.
Якщо заявниця у встановлений строк усуне зазначені в ухвалі недоліки, заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. У випадку невиконання вимоги ухвали щодо усунення недоліків у вказаний строк, заява вважатиметься неподаною і буде повернута заявниці.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вальчук В. В.