Справа №:755/3915/22
Провадження №: 1-кп/755/926/22
"28" вересня 2022 р. Дніпровський районний суд м. Києва (далі - Суд) в складі головуючої судді ОСОБА_1 одноособово, за участю: секретаря судових засідань ОСОБА_2 , сторін судового провадження: прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , та його учасників представника потерпілої ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві угоду про примирення у кримінальному провадженні внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань 24.11.2020 за № 12020105040002121 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України, установив:
під час судового провадження, на підставі положень ст. 468 КПК України, 25.08.2022 між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було укладено угоду про примирення у рамках кримінального провадження внесеного в ЄРДР 24.11.2020 за № 12020105040002121, у зв'язку з чим Суд у судовому засіданні , на виконання вимог ч. 3 ст. 474 КПК, невідкладно зупинив проведення процесуальних дій і перейшов до розгляду угоди та заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали провадження приходить до такого.
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України (ст. 1 КПК України).
У кримінальному провадженні можуть бути укладені такі види угод: 1) угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим; 2) угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості (ст. 468 КПК України).
Згідно ст. 469 КПК України, угода про примирення може бути укладена за ініціативою потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого.
При цьому, для України нормою міжнародного договору, яка є частиною національного законодавства, є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), де у пункті 1 статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що «Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою, і без укладання спеціальної угоди, юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції».
У статті 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року підтверджено обов'язковість виконання Україною рішення Європейського Суду з прав людини (далі - Суд) щодо України (стаття 46), а статтями 13 і 17 передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права» та змінюють практику застосування національного закону відповідно до Рішення цього Суду.
Конвенція містить положення про те, що «Високі Договірні Сторони (якою є і Україна) гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції».
Крім того, статтею 8 КПК передбачено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Положення статті 9 КПК додатково конкретизують зміст статті 8 КПК положенням, що під час кримінального провадження суд, прокурор зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Обидві норми статей 8 і 9 КПК передбачають застосування норм КПК у кримінальному провадженні з урахуванням практики Суду.
У справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року Суд заявив, що «У демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливе відправлення правосуддя займає таке значне місце, що обмежувальне тлумачення пункту 1 статті 6 не відповідало б меті даного положення».
Угоди про визначення обсягу доказів, які підлягають дослідженню (стаття 349 КПК) є формами скороченого кримінального правосуддя, які були розроблені, відповідно до рекомендації Комітету Міністрів державам-членам Ради Європи.
Щодо гарантій права на справедливий суд у такій категорії справ, Суд у справі «Бортник проти України» від 27 січня 2011 року зазначив, що «стаття 6 Конвенції не перешкоджає особі добровільно відмовитись - відкрито чи опосередковано - від свого права на деякі гарантії справедливого суду (рішення щодо прийнятності у справі "Квятковська проти Італії" (Kwiatkowska v. Italy), N 52868/99 від 30 листопада 2000 року та рішення у справі "Піщальніков проти Росії" (Pishchalnikov v. Russia), N 7025/04, пункт 77 від 24 вересня 2009 року).
Проте, для того, щоб відмова від права була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути встановлена у недвозначній формі і супроводжуватись мінімальними гарантіями, співмірними з її важливістю (рішення у справі "Пуатрімоль проти Франції" (Poitrimol v. France), від 23 листопада 1993 року, пункт 31, Series A N 277-A).
Статтею 53 цієї Конвенції також заборонено тлумачення її положень у такий спосіб, який обмежував би будь-які права людини, які визнані на підставі законів держави чи будь-якою іншою угодою, стороною якої вона є.
Основні критерії законності вироків на підставі угод і роль національних судів по контрою за їх дотриманням, які в однаковій мірі відносяться до процедур, передбачених статтею 349 КПК, як і у справах, які стосуються угод регламентованих ст. 468 КПК, оскільки вирішуються за скороченою судовою процедурою,
Суд дав у справі «Natsvlishvili тa Togonidze проти Грузії» (Заява № 9043/05) від 29 квітня 2014 року зазначає, що угоди, що призводять до засудження, «без винятку є предметом перегляду компетентним судом і у цьому сенсі суди зобов'язані перевіряти, чи були досягнуті угоди відповідно до чинних процесуальних і матеріальних норм, чи уклав підсудний угоду добровільно і свідомо, чи існують докази, які підтверджують визнання підсудним вини в угоді, і чи є умови угоди відповідними» (п. 66).
У даній справі, було укладено угоду про примирення. При цьому, перед ухваленням рішення про затвердження угоди суд під час судового засідання повинен з'ясувати в обвинуваченого, чи цілком він розуміє , що він має право на справедливий судовий розгляд, під час якого сторона обвинувачення зобов'язана довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а він має такі права: мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення (п. 1 ч. 5 ст. 474 КПК України), а у даному випадку, ОСОБА_4 виразив бажання скористатися цим правом.
Згідно ч. 7 ст. 474 КПК України суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо: 3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін; 6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.
У цьому випадку встановлено, що обвинувачений має бажання скористатися правом на судовий розгляд, під час якого прокурор буде зобов'язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, як наслідок у є наявними обставини визначені п.п. 3, 6 ч. 7 ст. 474 КПК України за яких суд зобов'язаний відмовити в затвердженні такої угоди, так як стаття 6 Конвенції не перешкоджає особі добровільно відмовитись - відкрито чи опосередковано - від свого права на деякі гарантії справедливого суду, так і не перешкоджає їй навпаки скористатися цим правом.
Повторне звернення з угодою в цьому кримінальному провадженні не допускається в силу норм ч. 8 ст. 474 КПК України.
Також в силу абз. 2 ч. 7 ст. 474 КПК, в цій ситуації, відмова в затвердженні угоди тягне за собою продовження судового провадження у загальному порядку, так як саму угоду було укладено на етапі його (судового розгляду) проведення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 369-372, 376, 468-469, 471, 473-475 КПК України, Суд постановив:
відмовити у затвердженні угоди про примирення укладеної 25.08.2022 між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 у рамках кримінального провадження внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань 24.11.2020 за № 12020105040002121.
Повторне звернення з угодою, у даному кримінальному провадженні, не допускається.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає та є обов'язковою до виконання на всій території України.
Визначити час проголошення повного тексту - 09:00 год. 30.09.2022.
С у д д я Оксана БІРСА