Справа № 344/7395/22
Провадження № 2/344/2464/22
21 вересня 2022 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої - судді Бабій О.М.
секретаря Кочержук З.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення боргу за договором позики, мотивуючи тим, що 01 квітня 2019 року між сторонами було укладено договір позики, за яким ОСОБА_2 позичив у позивача грошові кошти в розмірі 2 000доларів США та зобов'язався їх повернути в строк до 01 серпня 2019 року, що підтверджується доданою до заяви розпискою позичальника. Однак, у встановлений в розписці строк грошові кошти позивачу повернуті не були. Позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики в розмірі 2174 долари США, з яких: 2000 доларів США основна сума боргу та 174 долари США - 3% річних за ст.625 ЦПК України. Також, просив суд вирішити питання розподілу судових витрат, а саме стягнути на його користь судовий збір в розмірі 992,40 гривень та витрати на професійну правову допомогу в розмірі 5000 гривень.
Представник позивача в судове засідання не прибула, подала суду заяву за змістом якої позовні вимоги підтримала в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечила.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Причину неявки суду не повідомив. Відзиву на позов та клопотань щодо реалізації прав суду не подано.
З урахуванням положень ст. 280 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
Заслухавши представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу порушеного права на належне виконання умов договору позики, внаслідок чого позикодавець позивається про його відновлення шляхом стягнення заборгованості за договором позики з позичальника.
Статтею 1046 Цивільного Кодексу України визначено зміст договору позики. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Позивачем долучено до матеріалів справи оригінал боргової розписки. Так, встановлено, що 01 квітня 2019 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір позики, за якою відповідач 01 квітня 2019 року отримав від позивача 2000 (дві тисячі) доларів США. Відповідно до розписки відповідач зобов'язався повернути позику в строк до 01 серпня 2019 року.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, в даному випадку - договору позики від 01 квітня 2019 року.
Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу дії ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому, у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України
Статтею 625 Цивільного Кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Відповідно до ч. 1 цієї статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно ч. 2 боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В даному випадку, враховуючи що розмір процентів за користування позикою не встановлений договором, позивач просить про стягнення в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних від простроченої суми в розмірі 2000 долари США за період з 02.08.2019 року по 21.06.2022 року, в розмірі 174 долари США.
Загальний розмір заборгованості за договором позики складає 2174 долари США.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначила, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18). Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, аналогічне визначення міститься також в ст. 81 ЦПК України.
В ст. 13 ЦПК України зазначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Будь-яких доказів, які б спростовували наведену позивачем суму заборгованості за вказаним договором позики відповідачем суду не представлено.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики та 3% річних за ст. 625 ЦК України є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позовні вимоги позивачки задоволено повністю, тому судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у повному розмірі.
В п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України вказано, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 137 ЦПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У частині четвертій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В свою чергу, в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновки, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Представником ОСОБА_1 в суді була адвокат Івасишин Зоряна Зорянівна, згідно договору про надання правничої (правової) допомоги від 26.12.2018 року.
Згідно квитанції №б/н ОСОБА_1 сплатив адвокату Івасишин З.З. за послуги згідно договору №24/28 від 26 грудня 2018 року 5000 гривень.
Відповідач не подав клопотань щодо зменшення суми витрат чи їх необґрунтованості, таким чином заяву обґрунтовано належними на те правовими підставами, стягненню підлягають судові витрати, що були сплачені позивачем в розмірі 5000 гривень.
На підставі викладеного, відповідно до ст. ст. 526, 527 ч. 1, 625, 1048, 1049 Цивільного Кодексу України, керуючись ст. ст. 12, 13, 133, 141, 247, 259, 263-265, 268, 273, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , грошові кошти в сумі 2174 (дві тисячі сто сімдесят чотири тисячі) доларів США, 992,40 гривень витрат по оплаті судового збору та 5000 гривень витрат на професійну правову допомогу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 26 вересня 2022 року.
Суддя Бабій О.М.