29 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 160/6146/21
адміністративне провадження № К/990/24731/22
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кіблицький Артем Олегович, на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2022 року у справі № 160/6146/21 за позовом ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся в суду з позовом Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив:
- скасувати наказ №1101-к від 25 березня 2021 року про накладання дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади начальника Заводського відділу державної виконавчої служби в м. Кам'янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за перевищення службових повноважень;
- поновити на посаді начальника Заводського відділу державної виконавчої служби в м. Кам'янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу;
- стягнути моральну шкоду в розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №1101-к від 25 березня 2021 року про накладання дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Заводського відділу державної виконавчої служби в м. Кам'янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за перевищення службових повноважень. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Заводського відділу державної виконавчої служби в м. Кам'янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 березня 2021 року по 01 липня 2021 року в сумі 34021 грн. 40 коп.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2022 року скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року та прийнято нову постанову. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
На зазначену постанову суду апеляційної інстанції представником позивача подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 12 вересня 2022 року.
У касаційній скарзі представником позивача зазначено, що вона подана на підставі пунктів 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження заявник касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18 при застосуванні приписів статті 2 КАС України. Також заявник касаційної скарги вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30 червня 2021 року у справі №200/10988/19-а, від 10 листопада 2021 року у справі №540/4057/20, від 22 грудня 2021 року у справі №140/16342/20 при застосуванні пункту 7 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу».
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення у ній норми права, щодо правильного застосування якої є висновок Верховного Суду, оскільки відкриття касаційного провадження на підставі вказаного пункту можливе за умови зазначення у касаційній скарзі також і подібності правовідносин та обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, з урахуванням предмета спору у справі за конкретних обставин, установлених судами у цій справі.
Проте, посилаючись на вказані постанови Верховного Суду представник позивача не наводить обґрунтувань з приводу того, що правовідносини у цій справі та у справах № 826/17123/18, №200/10988/19-а, №540/4057/20, №140/16342/20 є подібними з урахуванням предмета правового регулювання, а також умов та періодів застосування правових норм в установлених обставин кожної справи.
Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
Суд вважає недоведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також в касаційній скарзі представником позивача зазначено, що вона подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 8 Закону України "Про виконавче провадження", пункти 1, 2, 11, 12, 14-18 розділу ІІІ Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 2432/5 від 05 серпня 2016 року, у взаємозв'язку з абзацами 1-7 пункту 5 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02 квітня 2012 року, враховуючи відсутність у Автоматизованій системі виконавчих проваджень можливості внести до Системи дані про звільнення працівника.
Також заявник касаційної скарги вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 7 частини другої статті 65 «Про державну службу» в розрізі статей 44, 45, 57 Закону України «Про виконавче провадження», статті 7 Бюджетного кодексу України щодо наявності права керівника регіонального відділу, державного виконавця укладати договори для проведення виконавчих дій, зокрема, договори на проведення оцінки.
Суд зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. При цьому, зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Проте, подаючи касаційну скаргу на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник касаційної скарги вказавши, яку саме норму права (пункт, частину, статтю) закону або іншого нормативно-правового акта суд апеляційної інстанції неправильно застосував, щодо питання застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, та не обґрунтував у чому саме полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права, та, як на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Таким чином, у касаційній скарзі обов'язкових умов у їх взаємозв'язку, передбачених для оскарження судових рішень в касаційному порядку на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС скаржник не навів.
Разом з тим, Судом установлено, що позивач уже подавав касаційну скаргу з визначенням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 328 КАС України, яка ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2022 року (К/990/17871/22), повернута особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України та надано вичерпні роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстави, передбаченою пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зокрема, Верховний Суд наголосив, що зазначені скаржником норми права законодавчих актів Закону України "Про виконавче провадження" та норм Бюджетного кодексу України є загальними нормами, та не були застосовані судами попередніх інстанцій при вирішенні спірних правовідносин у вказаній справі, а відтак посилання скаржника не необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм є необґрунтованими.
У касаційній скарзі відповідач фактично викладає обставини справи та цитує норми КАС України, Закону України «Про виконавче провадження», Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 2432/5 від 05 серпня 2016 року, Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02 квітня 2012 року, та Бюджетного кодексу України. В цілому, доводи касаційної скарги зводяться до опису встановлених судами у цій справі обставин та доводів про надання їм неправильної, на думку скаржника, правової оцінки, що суперечить правовому змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зазначене дає підстави для висновку, що у касаційній скарзі формально зазначено про відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування норм права, а доводи скарги, наведені безвідносно до предмета спору та висновків апеляційного суду.
Подаючи касаційну скаргу повторно, скаржником так і не викладено підстави для касаційного оскарження судових рішень, визначених пунктами 3 частини другої статті 328 КАС України, а подана касаційна скарга відповідача містить цитування нормативно-правових актів, виклад обставини справи, посилання на постанови Верховного Суду, незгоду з рішеннями суду апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Також у касаційній скарзі представником позивача зазначено, що вона подана на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Заявник касаційної скарги у касаційній скарзі лише обмежився цитуванням пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, однак ним не викладено підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної приписами вказаної норми КАС України, тобто не зазначено підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, визначених частинами другою і третьою статті 353 КАС України.
Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи приписи пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України та не викладення з належним обґрунтуванням відповідачем у касаційній скарзі підстав для касаційного оскарження судових рішень у цій справі, визначених пунктами 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кіблицький Артем Олегович, на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2022 року у справі № 160/6146/21 за позовом ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н. В. Шевцова