28 вересня 2022 року
м. Київ
справа №440/10210/21
адміністративне провадження № К/990/24595/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Кравчука В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.11.2021 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2022 у справі № 440/10210/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У 2021 році ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо повернення поданої позивачем заяви від 26.04.2021 з додатками, про виплату одноразової грошової допомоги позивачу у зв'язку із тим, що 25.07.2018 позивачу було встановлено з 06.07.2018 другу групу інвалідності, захворювання пов'язане з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (при проходженні служби в органах внутрішніх справ України), відповідно до Закону України "Про міліцію" в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності;
- зобов'язати відповідача повторно прийняти документи, подані позивачем та надіслати у 15 денний строк до МВС України висновок щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності позивачу, відповідно до статті 23 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 № 565-ХІІ, а також Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою КМУ від 21.10.2015 №850 у 200 - кратному розмірі прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.11.2021, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2022 позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії відповідача щодо повернення без розгляду, поданої позивачем заяви (рапорту) від 26.04.2021 з додатками, про виплату одноразової грошової допомоги;
- зобов'язано відповідача розглянути заяву (рапорт) позивача про виплату одноразової грошової допомоги від 26.04.2021 та прийняти рішення за результатами розгляду відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
12.09.2022 на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, в якій скаржник просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.11.2021 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2022 і прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд установив, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, з огляду на таке.
У цій справі суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. За предметом спору дана справа не належить до тих, які повинні розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Оцінивши доводи касаційної скарги та правове значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на положення підпунктів "а" та "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України є необґрунтованими, оскільки аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з встановленими в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанції обставинами та наданою їм правовою оцінкою не дають підстав для висновку про наявність в даному випадку обставин, наведених у підпунктах "а" та "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Інші обґрунтовані посилання на існування обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, у касаційній скарзі відсутні.
Отже касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи, що оскаржувані судові рішення прийнято у справі розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки відсутні, у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Цей висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, якими рекомендовано державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), враховуючи особливий характер функції Верховного Суду як суду касаційної інстанції, Суд може визнати, що процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення від 19.12.1997 у справі "Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії").
Керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.11.2021 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2022 у справі № 440/10210/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Надіслати скаржнику копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя - доповідач: С.М. Чиркін
Судді: А.А. Єзеров
В.М. Кравчук