Справа № 560/5182/22
Головуючий у 1-й інстанції: Козачок І.С.
Суддя-доповідач: Граб Л.С.
29 вересня 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Смілянця Е. С. Сторчака В. Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії,
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі ГУ ПФУ в Хмельницькій області, відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі ГУ ПФУ в Одеській області, відповідач 2), в якому просила:
-визнати протиправною відмову ГУ ПФУ в Одеській області в здійсненні переведення ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу";
-зобов'язати ГУ ПФУ в Хмельницькій області зарахувати Одеській області до стажу державної служби період роботи в податковій службі з 08.09.1995 по 18.02.2009;
-зобов'язати ГУ ПФУ в Хмельницькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 23.02.2022 пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ в розмірі 60% від заробітку зазначеного у довідці "Про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) №255 від 15.02.2022 та довідці про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця № 0-142 від 15.02.2022.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2022 року позов задоволено частково:
-визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 28.03.2022 № 968170193944;
-зобов'язано ГУ ПФУ в Хмельницькій області розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.02.2022 про переведення на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 № 3723-XII "Про державну службу" із урахуванням її права на зарахування періоду роботи в органах Державної податкової служби з 08.09.1995 по 18.02.2009 до стажу державної служби, та вирішити її відповідно до вимог закону, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
У задоволенні решти позовних вимог, відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням, позивач та відповідач- ГУ ПФУ в Хмельницькій області, подали апеляційні скарги.
В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що останні підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Хмельницькій області як одержувач пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" по 2 групі інвалідності.
23 лютого 2022 року позивач звернулась до відповідача 1 з заявою щодо переведення її з пенсії по інвалідності, призначеної за Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на пенсію державного службовця відповідно до вимог п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII та ст.37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XII, яка за принципом екстериторіальності передана на розгляд
Рішенням ГУ ПФУ в Одеській області № 968170193944 від 28.03.2022 ОСОБА_1 відмовлено у переведенні з одного виду пенсії на інший.
Так, у вказаному рішенні зокрема зазначено, що пенсії по інвалідності та в разі втрати годувальника, а також за віком особам, які не мають права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723, призначаються за нормами Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, як передбачено статтею 90 Закону № 889. Тому, права на перехід на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України “Про державну службу” немає, оскільки пенсія по інвалідності за нормами Закону № 889 не передбачена.
Не погоджуючись з вказаною відмовою, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Ст.6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі-Конвенція) регламентовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Рішенням Європейського суду з прав людини (далі-ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі “Краска проти Швейцарії” встановлено: “Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути “почуті”, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами”.
Згідно положень ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 46 Конституції України закріплено, що право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об'єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.
П.6 ч.1 ст. 92 Конституції України регламентовано, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У ч.1 ст.37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 "Про державну службу", чинного до 01.06.2016 (далі Закон №3723) зазначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз.1 ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року-страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
З 01.05.2016 набрав чинності Закон України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 (далі-Закон № 889-VIII), в Прикінцевих та Перехідних положеннях якого закріплено, що Закон № 3723-ХІІ (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII втратив чинність.
Так, пунктом 10 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 889-VIII визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Крім того, пунктом 12 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 889-VIII передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною 1 ст. 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року-страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями,-у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Водночас, за приписами ч. 9 ст. 37 Закону № 3723-XII пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених ч.1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.
Між тим, Управління в апеляційній скарзі посилається на те, що до стажу державної служби для визначення права на пенсію відповідно до Закону №889 позивачу не зараховуються період роботи з 08.09.1995 по 18.02.2009 в органах державної податкової служби, які на думку, відповідача не відносяться до категорій посад, визначених статтею 37 Закону України "Про державну службу".
Колегія суддів не приймає такі доводи відповідача, з огляду на наступне.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 у період з 08.09.1995 по 18.02.2009 працювала на різних посадах в органах Державної податкової ( фіскальної) служби України. При цьому, з 06.03.1996 року позивачем прийнято присягу державного службовця.
Спеціальним законом, що визначав статус Державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності був Закон України від 04.12.1990 року №509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (надалі - Закон України №509-XII).
Цим законом визначено, що посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.
Колегія суддів звертає увагу, що як Законом №889-VIII від 10.12.2015, так і нормами діючих до нього Закону №3723-XII і Закону №509-ХІІ та Порядку №283 передбачалось зарахування до стажу державної служби роботи (служби) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах державної податкової служби та її територіальних органів.
Згідно із п.9 Порядку присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 року №839 (надалі - Порядок №839) посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 року №306 "Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями" (далі - Постанова №306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в даному випадку податкового органу, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.
Таким чином, в органах державної податкової служби присвоюються спеціальні звання, які прирівнюються до відповідного рангу державного службовця.
Верховний Суд України сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 08 жовтня 2013 року у справі № 21-275а13 вказано, що аналіз положень ст. 37 Закону № 3723, Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 року № 509-ХІІ (чинного на час роботи позивача в податковому органі) дає підстави вважати, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723.
Аналогічний підхід застосування означених норм права висловлений і Верховним Судом у постанові від 03.07.2018 (справа № 586/965/16-а).
Отже, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723.
Враховуючий вищезазначений стаж на посадах, що прирівнюються до посад державного службовця, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що зарахуванню до стажу державної служби ОСОБА_1 підлягає стаж роботи в період з 08.09.1995 по 18.02.2009.
Поряд з цим, як вірно зауважено судом першої інстанції, відсутність необхідного стажу для призначення позивачу пенсії державного службовця, не було підставою для відмови останній в переведенні на пенсію державного службовця, на дану обставину посилається лише ГУ ПФУ в Хмельницькій області в апеляційній скарзі по даній справі.
В свою чергу, рішення ГУ ПФУ в Одеській області № 968170193944 від 28.03.2022 про переведення ОСОБА_1 у переведенні з одного виду пенсії на інший мотивоване тим, що право на перехід з пенсії по інвалідності відповідно да Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхвання", на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу", не передбачене нормами Закону № 889.
В той же час, як було зазначено вище, пенсія по інвалідності у розмірах, визначених ч.1 статті 37 Закону №3723-ХІІ призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.
В рамках розгляду даної справи з'ясовано, що ОСОБА_1 отримала ІІ групу інвалідності 23.05.2018 під час перебування на посаді державного службовця та мала на час встановлення групи інвалідності стаж державної служби понад 10 років, а відтак має право на призначення пенсії державного службовця по інвалідності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 (провадження № 11-1206апп19) вказала, що невиконання державою покладених на неї обов'язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб'єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.
Відповідно до положень ст.55 Конституції України держава кожному гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної власності, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно зі ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі “Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40).
Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації-не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 15 серпня 2019 року у справі №800/396/17 ).
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому, відповідач 1 заперечуючи проти задоволення позову не навів аргументів, які б свідчили, що для прийняття такого рішення на користь позивача, останнім не виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Обираючи спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 у спірних правовідносинах, колегія суддів виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, а практичне застосування ефективного механізму захисту для адміністративного суду є обов'язковим, оскільки протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Водночас, суд не підміняє пенсійний орган, оскільки не приймає рішення про поновлення пенсії за віком, а зобов'язує відповідача прийняти таке рішення за наявності достатніх підстав.
Таким чином, колегія суддів вважає, що з метою належного та ефективного відновлення порушеного права позивача, необхідно зобов'язати ГУ ПФУ в Хмельницькій області призначити позивачу пенсію державного службовця.
В той же час, колегія суддів вказує на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622 "Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб" затверджено Порядок призначення пенсій згідно з Законом №889-VIII, яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до статті 37 Закону №3723-XII (далі Порядок).
Пунктом 4 вказаного Порядку передбачено, що пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями,-заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому: посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби); розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 року. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні; у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку, станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 року, середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 року на кількість таких місяців. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як п377.2021
За бажанням осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і які на момент виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір зазначених в абзацах третьому-п'ятому цього пункту виплат визначається в середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії, але не раніше травня 2016 року, за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі.
Пунктами 5 та 6 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб №622 передбачено, що форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики. У разі ліквідації державного органу довідку видає орган, який є правонаступником, а в разі його відсутності чи перейменування (відсутності) посад, у тому числі відсутності відповідних посад державної служби, довідка видається у порядку, встановленому Мінсоцполітики за погодженням із Нацдержслужбою.
Так, вимоги до форми довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям встановлені постановою правління Пенсійного фонду України від 17.01.2017 №1-3 "Про форми довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.02.2017 за № 180/30048.
Як слідує зі змісту довідки № 255 від 15.02.2022 "Про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років), остання видана за посадою спеціалістаУСЗН Кам'янець-Подільської РДА станом на 15.02.2022.
При цьому, у довідці зазначено, що на всі види оплати праці, включені в довідки, нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Між тим, колегія суддів зауважує, що позивач у даній справі звільнена з посади державного службовця ще 31.05.2019, а відтак застосування при розрахунку пенсії державного службовця зі складових заробітної плати, з яких остання не сплачувала страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, суперечитиме нормам ч.1 ст. 37 Закону № 3723-XII.
Поряд з цим, у довідці про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією) від 15.02.2022 № 0-142 міститься інформація лише за 36 місяців, замість 60.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 має право на призначення пенсії відповідно до Закону № 3723-XII, однак без врахування вищезазначених довідок про складові заробітної плати.
Колегія суддів звертає увагу, що позивач не позбавлена права подати до органу пенсійного фонду інші, належно оформлені довідки про заробітну плату, для врахування їхх при розрахунку пенсії державного службовця.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційних скарг частково спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстав для часткового скасування оскаржуваного судового рішення.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно частково скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти в цій частині нову постанову про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області задовольнити частково.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2022 року скасувати в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.02.2022 про переведення на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 № 3723-XII "Про державну службу" із урахуванням її права на зарахування періоду роботи в органах Державної податкової служби з 08.09.1995 по 18.02.2009 до стажу державної служби, та вирішити її відповідно до вимог закону, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 з 23 лютого 2022 року пенсію державного службовця по інвалідності, відповідно до ст.37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII "Про державну службу".
В решті позову в цій частині відмовити.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Смілянець Е. С. Сторчак В. Ю.