Справа № 580/1267/21 Суддя (судді) першої інстанції: Рідзель О.А.
28 вересня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Мельничука В.П.
за участю секретаря Островської О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги ОСОБА_1 та Черкаської обласної прокуратури на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року (м. Черкаси, дата складання повного тексту - 04.03.2022) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури про стягнення коштів,-
ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду, в якому просить стягнути з Черкаської обласної прокуратури вихідну допомогу у розмірі 72 618,00 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2020 до часу фактичного розрахунку та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач має право на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку згідно вимог ст.44 Кодексу законів про працю України, проте відповідач протиправно не провів з повного розрахунку при звільненні. При цьому, позивач зазначає, що середній заробіток має бути обрахований з урахуванням заробітної плати прокурора відповідно до ст.81 Закону України «Про прокуратуру» з одночасною виплатою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову, зазначив, що за наслідками звільнення позивача, відповідним наказом Генерального прокурора доручено провести розрахунок, однак у наказі відсутні вказівки здійснити виплату позивачу вихідної допомоги про звільненні. При цьому, позивач не звертався до відповідача із вимогою про виплату такої допомоги, а відповідач не приймав відповідного рішення. Щодо застосування під час обрахунку вихідної допомоги при звільненні ст.81 Закону України «Про прокуратуру», відповідач зазначає, що вказана норма регулює заробітну плату працівників обласних прокуратур. Натомість, позивач не був призначений на посаду заступника керівника Черкаської обласної прокуратури, оскільки за наслідками складення іспиту позивач не набрав достатньої кількості балів та за рішенням кадрової комісії не допущений до подальшого проходження атестації та звільнений із займаної посади заступника прокурора Черкаської області.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Черкаської обласної прокуратури щодо нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням. Зобов'язано Черкаську обласну прокуратуру нарахувати позивачу вихідну допомогу у зв'язку зі звільненням в сумі 42 350,49 грн та виплатити таку допомогу з відрахуванням обов'язкових податків і зборів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовну у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що Закон № 1697-VІІ містить спеціальні норми щодо організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливостей розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов'язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.). Норми цього Закону являються пріоритетними перед нормами КЗпП України і трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовані спірні правовідносини, або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі. Враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, визначених Законом № 1697-VІІ, яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.
Крім того, не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та постановити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що середній заробіток має бути обрахований з урахуванням заробітної плати прокурора відповідно до ст.81 Закону України «Про прокуратуру» з одночасною виплатою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення.
Також відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що з 21.02.2002 до 30.12.2020 позивач перебував на публічній службі в органах прокуратури.
Відповідно до наказу Офісу Генерального прокурора від 21.12.2020 № 493к позивача з 30.12.2020 звільнено з посади заступника прокурора Черкаської області та з органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру».
В оскарженому наказі міститься також посилання на ст. 9, п. 2 ч. 2 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру», а також на пп. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ від 19 вересня 2019 року.
Підставою для прийняття наказу про звільнення зазначено рішення Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №7 від 30.11.2020.
Не погоджуючись із позицією відповідача з приводу невиплати вихідної допомоги при звільненні, позивач вважає тим самим своє право порушеним, а тому звернулась до суду із даним адміністративним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що частиною п'ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Предметом розгляду у цій справі є питання виплати вихідної допомоги (передбаченої нормами статті 44 КЗпП України) при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 123 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України регулює Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, який містить спеціальні норми організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливості розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов'язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.).
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону, прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 08 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.
Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
В той же час приписами Закону № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.
Законом № 113-ІХ статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Законом № 113-ІХ внесені зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев'яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».
Внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Таким чином, частиною п'ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19, від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20, від 21 січня 2021 року у справі № 260/1890/19, від 18 лютого 2021 року у справі № 640/23379/19, від 25 лютого 2021 року у справі № 640/8451/20, від 17 березня 2021 року у справі № 420/4581/20, від 30 березня 2021 року у справі № 640/25354/19, від 31 березня 2021 року у справі № 320/2449/20, від 15 квітня 2021 року у справі № 440/3166/20.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Офісу генерального прокурора від 21.12.2020 №493к, керуючись ст. 9 Закону України «Про прокуратуру», п.2 ч.2 ст.41 Закону України «Про прокуратуру», підп. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора заступника прокурора Черкаської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.12.2020.
На день звільнення відповідачем не виплачено позивачу вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України.
Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).
Колегія суддів вказує, що аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 360/2160/20.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Пунктом 2 Порядку № 100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно із п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних дні за цей період.
Згідно з наявною у матеріалах справи довідкою відповідача від 12.01.2021 №21-6вих-21 позивачу за серпень 2020 року нараховано суму 33 275,41 грн, а вересень 2020 року 15 125,19 грн. Середньомісячна заробітна плата позивача становить 42 350,49 грн.
Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, обраховуються без віднімання сум податків та зборів.
Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.02.2019 у справі №826/6583/14, від 18.04.2019 у справі №812/2/16 та від 08.07.2019 у справі №809/4462/15.
Щодо доводів позивача про необхідність застосування до визначення суми середньомісячного заробітку ст.81 Закону №1697-VII, яка визначала посадовий оклад прокурора станом на час звільнення позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Положення ст.81 Закону №1697-VII поширюється виключно на прокурорів окружної прокуратури, обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора.
Водночас, позивача звільнено з посади заступника прокурора Черкаської області та органів прокуратури на підставі п.9 ч.14 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.12.2020 наказом №493к від 21.12.2020 у зв'язку із неуспішним проходженням атестації.
Таким чином, на дату звільнення позивача з посади в системі органів прокуратури відбувалися зміни, супроводжувані, зокрема, (поетапною) атестацією працюючих прокурорів (усіх рівнів) і переведенням їх на посади відповідно до Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур.
При цьому, виплата заробітної плати згідно з Постановою №1155 і статті 81 Закону №1697-VII пов'язувалася із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в новоутворені/оновлені прокуратури (відповідно до Закону №113-ІХ).
Тобто середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів обласної прокуратури, адже його туди з об'єктивних причин не переводили. Водночас, прирівнювати посадовий оклад позивача до прокурорів обласної прокуратури суперечило б меті і вимогам Закону №113-ІХ.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі №826/17798/14.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача в даній частині позовних вимог є визнання протиправною бездіяльність Черкаської обласної прокуратури щодо нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням та зобов'язання Черкаську обласну прокуратуру нарахувати позивачу вихідну допомогу у зв'язку зі звільненням в сумі 42 350,49 грн та виплатити таку допомогу з відрахуванням обов'язкових податків і зборів.
Щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 30.12.2020 по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.
Виходячи із системного аналізу наведених вище положень ст. 4, ч. 5 ст. 51 Закону №1697 та ч.4 ст.40 Кодексу законів про працю, вбачається, що виключний перелік випадків, коли до відносин служби в органах прокуратури не можуть застосовуватися норми Кодексу законів про працю України не містить обмежень і щодо застосування норм ст.116 та 117 Кодексу законів про працю, які стосуються виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Так, відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
В даному випадку має місце спір про право на належні звільненому працівнику суми, а саме право позивача на отримання вихідної допомоги.
При цьому, ч.2 ст.117 Кодексу законів про працю покладено обов'язок на роботодавця виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку буде рішення у даній справі, яким встановлено право позивача на отримання вихідної допомоги.
Таким чином, заявлені позивачем вимоги в частині позову про стягнення середнього розміру заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у даному випадку є передчасними, оскільки на час розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті позивачу вихідної допомоги за цим рішенням суду не буде виплачений середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому права позивача в цій частині не є порушеними.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, фактично спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату вихідної допомоги при звільненні, а тому вказані вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Черкаської обласної прокуратури - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 29.09.2022.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
В.О. Аліменко
В.П. Мельничук