Справа № 753/20153/20 Суддя першої інстанції: Колесник О.М.
28 вересня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Бужак Н.П., Кобаля М.І.,
при секретарі - Масловській К.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на проголошене о 09 годині 58 хвилин рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року повний текст якого складено 06 вересня 2021 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі батальйону патрульної поліції у м. Борисполі Управління патрульної поліції у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови, -
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до Департаменту патрульної поліції в особі батальйону патрульної поліції у м. Борисполі Управління патрульної поліції у Київській області (далі - Відповідач, Батальйон патрульної поліції) про визнання протиправною та скасування постанови інспектора Гордієнка В.М., капрала поліції 1 батальйону 3 роти Батальйону патрульної поліції у м. Борисполі Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції, серії ЕАМ №3459847 від 21.11.2020, а також закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 06.09.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується факт вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, позаяк перевагу в русі необхідно надавати транспортному засобу з увімкненим спеціальним світловим сигналом. Крім того, суд зауважив, що реалізація права на отримання правової допомоги може бути забезпечена безпосередньо під час оскарження постанови в суді, а складання протоколу про адміністративне правопорушення у цій категорії справ положення чинного законодавства не передбачають.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом безпідставно вказано на те, що факт ненадання Позивачем переваги в русі автомобілю швидкої допомоги останнім не заперечується. Наголошує, що на автомобілі не було ввімкнено спеціальний звуковий сигнал, що свідчить про відсутність порушень Позивачем п. 3.2 ПДР України та абз. 5 ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух». Окремо зауважує, що судом не було надано оцінку доводам ОСОБА_1 про те, що останній не створював перешкод у русі автомобіля швидкої допомоги взагалі. Крім того, підкреслює, що інспектором поліції було допущено численні порушення порядку розгляду справи.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.08.2022 відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу Батальйон патрульної поліції просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом правильно вказано на те, що факт ненадання переваги в русі спеціальному транспортному засобу не заперечується Позивачем. Підкреслює, що відсутність увімкненого спеціального звукового сигналу на транспортному засобі не нівелює обов'язок водія надати йому перевагу в русі за умови увімкненого спеціального світлового сигналу. Зауважує, що факт дотримання інспектором поліції порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення підтверджується відеозаписом. Окремо вказує на те, що положеннями законодавства не передбачено складання протоколу про адміністративне правопорушення у відповідній категорії справ.
Після надходження матеріалів справи на запит суду 20.09.2022 ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2022 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 28.09.2022.
Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, капралом поліції Батальйону патрульної поліції Гордієнком В.М. (далі - Капрал поліції) було складено постанову від 21.10.2020 серії ЕАМ №3459847 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (а.с. 5; далі - оскаржувана постанова), якою до ОСОБА_1 за порушення п. 3.2 Правил дорожнього руху України застосовано передбачене ч. 3 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн.
При цьому судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваної постанови стало те, що 21.11.2020 о 11:54 автомобіль Infiniti QX60, реєстраційний номер « НОМЕР_1 », яким керував Позивач, рухався 77 кілометром автодороги М-03 Київ-Харків та не надав перевагу в русі автомобілю швидкої допомоги, який рухався з увімкненими проблисковими маячками синього кольору, чим порушив п. 3.2 Правил дорожнього руху.
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 8, 9, 122, 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП України), ст. ст. 23, 40 Закону України «Про Національну поліцію», ст. 14 Закону України «Про дорожніх рух», а також Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР України), та Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженого наказом МВС України від 07.11.2015 №1395 (далі - Інструкція №1395), суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на підтвердження належними і допустимими доказами факту порушення Позивачем ПДР України.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
У статті 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Відповідно до ч. 3 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Відповідно до ст. 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; не створювати перешкод для проїзду спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, який рухається з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 затверджено Правила дорожнього руху (далі - ПДР України).
Відповідно до п. 1.1 ПДР України останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Згідно п. 3.2 ПДР України у разі наближення транспортного засобу з увімкненим синім проблисковим маячком та (або) спеціальним звуковим сигналом водії інших транспортних засобів, які можуть створювати йому перешкоду для руху, зобов'язані дати йому дорогу і забезпечити безперешкодний проїзд зазначеного транспортного засобу (і супроводжуваних ним транспортних засобів).
Отже, до складу правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 122 КпАП України, належить ненадання переваги в русі, зокрема, автомобілю швидкої медичної допомоги, що рухається як лише з увімкненими спеціальними світловими сигнальними пристроями, так і з увімкненими спеціальними світловими та звуковими сигнальними пристроями.
У зв'язку з чим посилання Апелянта на те, що автомобіль швидкої допомоги рухався лише з увімкненими спеціальними світловими сигнальними пристроями, а відтак ненадання останньому переваги в русі не утворює склад правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КпАП України, є помилковим.
При цьому, аналіз змісту відеозапису №20201121192934000298 (а.с. 27) свідчить, що на ньому у проміжку часу з 11:54:20 по 11:54:40 та з 11:55:43 по 11:55:55 зафіксовано, що ОСОБА_1 визнає той факт, що він не надав перевазі у русі автомобілю швидкої медичної допомоги. Разом з тим Позивач заперечував лише те, що такі його дії є правопорушенням, позаяк в автомобілі швидкої допомоги не були увімкнені спеціальні звукові сигнали.
Викладене з урахуванням наведених у позовній заяві та апеляційній скарзі доводів ОСОБА_1 дає підстави погодитися з висновками суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджується факт вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачене ч. 3 ст. 122 КпАП України.
Приписи ст. 251 КпАП України визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 222 КпАП України органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, правил дорожнього руху (ч. ч. 1, 2, 3 ст. 122).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Із змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді та ч. 3 ст. 2 КАС України, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень адміністративний суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України.
Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 21.11.2020 о 11:54 автомобіль Infiniti QX60, реєстраційний номер « НОМЕР_1 », яким керував Позивач, рухався 77 кілометром автодороги М-03 Київ-Харків та не надав перевагу в русі автомобілю швидкої допомоги, який рухався з увімкненими проблисковими маячками синього кольору, чим порушив п. 3.2 Правил дорожнього руху, що належним чином відображено в оскаржуваній постанові.
Посилання Апелянта на порушення Відповідачем права Позивача на правову допомогу, а також порядок розгляду справи, судовою колегією оцінюється критично з огляду на таке.
Із змісту наявного у матеріалах справи відеозапису №20201121192934000298 з нагрудної камери поліцейського №Бкаі-00079 вбачається, що Капралом поліції роз'яснено права та обов'язки ОСОБА_1 . У свою чергу будь-яких клопотань чи пояснень Позивачем під час розгляду справи про адміністративне правопорушення не подавалося.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.05.2015 №5-рп/2015 вказав, що скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.
Положеннями КпАП України, що стосуються розгляду справи про адміністративне правопорушення, у даному випадку передбачено спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення. Тобто, провадження у справі про адміністративне правопорушення у порядку та за правилами, встановленими розділом ІV КпАП України, не здійснювалося. Оскаржувана постанова складена на місці вчинення правопорушення, відповідно до положень ч. 4 ст. 258 КпАП України.
Європейський суд з прав людини в пункті 32 справи «Максименко проти України» обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов'язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи.
Санкція ст. 122 КпАП України не передбачає застосування адміністративного арешту. Таким чином відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки Позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, відтак подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб'єкта владних повноважень.
За таких обставин судова колегія вважає, що докази порушення Відповідачем процедури винесення постанови про накладання адміністративного стягнення відсутні, а тому висновки суду першої інстанції щодо дотримання Капралом поліції вимог КпАП України при розгляді справи про адміністративне правопорушення є обґрунтованими, що, з огляду на встановлені вище фактичні обставини, свідчить про те, що оскаржувана постанова є правомірною, прийнятою у межах повноважень та у спосіб, встановлений законом, а тому не підлягає скасуванню.
Колегія суддів також погоджується з позицією суду першої інстанції та відзиву на апеляційну скаргу про те, що протокол про адміністративне правопорушення у спірному випадку не повинен був складатися з огляду на таке.
Згідно ч. 2 ст. 258 КпАП України протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).
У частинах 4, 5 статті 258 КпАП України закріплено, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу або залишається повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів у разі їх фіксації у режимі фотозйомки (відеозапису), крім випадків фіксації в автоматичному режимі правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Згідно п. 4 розд. І Інструкції №1395 у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема, частинами першою, другою, третьою і п'ятою статті 122.
Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.05.2015 року №5-рп/2015, скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.
Відтак твердження ОСОБА_1 про необхідність складання протоколу про адміністративне правопорушення у випадку притягнення особи до відповідальності за ч. 3 ст. 122 КпАП України є безпідставним та не узгоджується з приписами ст. 258 КпАП України та п. 4 розд. 1 Інструкції №1395.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів із висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Н.П. Бужак
М.І. Кобаль
Повний текст постанови складено та підписано 28 вересня 2022 року.