Справа № 640/11501/22 Суддя першої інстанції: Костенко Д.А.
28 вересня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Бужак Н.П., Кобаля М.І.,
при секретарі - Масловській К.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, -
У липні 2022 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області (далі - Відповідач, КДКА Київської області) про визнання протиправним та скасування рішення дисциплінарної палати КДКА Київської області від 29.06.2022 №50/2022.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.08.2022 відкрито провадження у справі.
Крім того, у серпні 2022 року ОСОБА_1 подав до Окружного адміністративного суду міста Києва заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення дисциплінарної палати КДКА Київської області від 29.06.2022 №50/2022 про притягнення адвоката ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю строком на 3 (три) місяці.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.08.2022 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що надання оцінки протиправності оскаржуваного рішення КДКА Київської області у розрізі доводів указаної заяви про забезпечення позову повинно здійснюватися за наслідками розгляду справи по суті. Суд підкреслив, що у поданій заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 не наведено мотивів, які б давали підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову у подальшому може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача, за захистом яких він звернувся. Окремо суд зауважив, що сама по собі неможливість надання ОСОБА_1 правової допомоги клієнтам упродовж серпня-вересня 2022 року не може бути безумовною підставою для зупинення дії спірного рішення.
Не погоджуючись із викладеним в ухвалі рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що судом не було враховано наявність у нього повноважень вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень. Стверджує, що суд залишив поза увагою та не надав оцінки наведеним у заяві аргументам, які безумовно свідчать про очевидну протиправність оскаржуваного індивідуального акту. Наголошує на суперечності приписів Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Конституції України в частині порядку набрання чинності рішенням КДКА. Окремо підкреслює неправильне визначення судом першої інстанції суб'єктного складу учасників справи, оскільки ним не було враховано, що із цим позовом звернувся саме адвокат Незвіський Д.Я., а не просто фізична особи ОСОБА_1 .
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2022 відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2022 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 28.09.2022.
Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта. Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень ч. 2 ст. 151 КАС України є існування та встановлення судом обставин, визначених ч. 2 ст. 150 КАС України.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, Апелянт зазначає, що оскаржуване ним рішення КДКА Київської області містить ознаки очевидної протиправності, а саме воно прийнято з порушенням презумпції невинуватості, недоведеності вини, покладенням тягаря доказування вини на адвоката, а не на скаржника, очевидним порушенням строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, перевищенням повноважень щодо тлумачення умов договору про надання правової допомоги, порушенням строків розгляду дисциплінарної справи та дисциплінарного провадження. Крім того, підкреслює, що дія спірного рішення КДКА Київської області позбавляє ОСОБА_1 можливості брати участь у судових засіданнях та здійснювати будь-яку адвокатську діяльність, а відтак негативно впливає на клієнтів останнього.
Надаючи оцінку відповідним доводам Апелянта, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності рішення є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
У зв'язку з цим суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співрозмірним з позовними вимогами та чи відповідає від меті і завданням правового інституту забезпечення позову.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 804/8343/17.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, наведені Позивачем у заяві мотиви необхідності вжиття заходів забезпечення позову щодо наявності ознак очевидної протиправності оскаржуваного рішення Відповідача, за своєю суттю є підставами позову, а відтак оцінка їх обґрунтованості повинна надаватися під час розгляду справи по суті. В іншому випадку, вжиття заходів забезпечення позову з викладених ОСОБА_1 у заяві підстав свідчило б про надання судом оцінки аргументів Позивача до вирішення справи по суті, що прямо суперечить меті інституту забезпечення позову. Суб'єктивне ж сприйняття Апелянтом оскаржуваного рішення Відповідача як несправедливого, необґрунтованого, незрозумілого та деспотичного, а також безпідставності викладених у такому рішенні висновків і відсутності правових підстав для застосування до адвоката у дисциплінарного стягнення, на переконання суду апеляційної інстанції, не може свідчити про очевидну протиправність такого рішення у розумінні п. 2 ч. 2 ст. 150 КАС України в якості підстави для вжиття заходів забезпечення позову.
У постанові від 13.03.2020 у справі № 1740/2484/18 Верховний Суд підкреслив, що у разі забезпечення позову з підстав, зокрема, передбачених пунктом 2 частини другої статті 150 КАС України необхідно враховувати, що, по-перше: виходячи з конструкції зазначеної правової норми процесуального закону, поряд з наявністю очевидних ознак протиправності рішення, яке оскаржується в судовому порядку, законодавець, як обов'язкову умову, для застосування заходів забезпечення позову, визначив існування, внаслідок цього, порушення прав або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням; а по-друге: значення вжитого законотворцем поняття «очевидні ознаки» необхідно розуміти як оціночну характеристику обставин, які сприймаються однозначно, є беззаперечними, не викликають жодних сумнівів й, не потребуючи оцінки доводів і аргументів позовної заяви, висловлених по суті спору, явно свідчать про протиправний характер адміністративного акту, який оскаржується до суду.
Таке тлумачення зазначеної п. 2 ч. 2 ст. 150 КАС України зроблено у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 640/9167/19.
Окремо колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що Апелянтом не наведено переконливих аргументів, у чому саме полягає очевидна небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам Позивача до ухвалення рішення у справі, позаяк сама лише неможливість надання правової допомоги у період з 29.06.2022 по 29.09.2022 з підстав прийняття оскаржуваного у цій справі рішення Відповідача до таких обставин не належить.
Також матеріали справи не містять доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову в подальшому може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача, за захистом яких він звернувся.
Судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що у справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Як було зазначено вище, відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, передумовою вжиття заходів забезпечення позову є необхідність встановлення судом їх співмірності із заявленими позовними вимогами, а також врахування наслідків вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
У межах визначеної нормативної регламентації спірних правовідносин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що зупинення дії рішення КДКА Київської області від 29.06.2022 №50/2022 за відсутності об'єктивних та достатніх підстав вважати, що останнє має ознаки очевидної протиправності та може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду чи забезпечити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, зумовить виникнення невиправданого судового втручання у діяльність суб'єкта владних повноважень, що, у свою чергу, йде у розріз з метою інституту забезпечення позову.
Посилання Апелянта на те, що суд наділений повноваженнями зупинити дію індивідуального акту до набрання законної сили рішенням суду, колегія суддів вважає обґрунтованим, однак, як вже неодноразово було підкреслено вище, реалізація судом відповідних повноважень залежить від наявність дійсно існуючих підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
З приводу доводів ОСОБА_1 про неправильне визначення судом першої інстанції суб'єктного складу учасників справи в частині неврахування, що із цим позовом останній звернувся саме як адвокат, а не фізична особа, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що наявність чи відсутність в особи-позивача статусу адвоката жодним чином не впливає на її правосуб'єктність в адміністративній справі. На користь такого висновку свідчить й аналіз змісту положень статті 43 КАС України «Адміністративна процесуальна правосуб'єктність», яка не визначає такого окремого суб'єкта серед позивачів як адвоката та не розмежовує його правового статусу.
Щодо аргументів апеляційної скарги стосовно суперечності приписів Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Конституції України в частині порядку набрання чинності рішенням КДКА судова колегія зауважує, що вони перебувають поза межами площини дослідження під час апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про правильність твердження суду першої інстанції щодо необґрунтованості поданої заяви про забезпечення позову у повному обсязі, оскільки, як було встановлено вище, викладеними у ній доводами не підтверджується існування підстав та обставин для вжиття відповідних заходів. У зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 150-151, 242-244, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Н.П. Бужак
М.І. Кобаль
Повний текст постанови складено та підписано 28 вересня 2022 року.