П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
28 вересня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/749/22
Головуючий в 1 інстанції: Бжассо Н.В.
рішення суду першої інстанції прийнято
у м. Одеса, 14 квітня 2022 року
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Танасогло Т.М.,
суддів: Градовського Ю.М., Шеметенко Л.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року у справі за позовом Головного управління Національної поліції в Одеській області до ОСОБА_1 , про стягнення матеріальної шкоди у сумі 113050,00 грн.,-
У січні 2022 року Головне управління Національної поліції в Одеській області (надалі - позивач, ГУ НП в Одеській області) звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення з ОСОБА_1 на користь ГУНП в Одеській області матеріальну шкоду у розмірі 113050,00 грн. та стягнення з ОСОБА_1 на користь ГУНП в Одеській області судового збору у розмірі 2270,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , своїми діями, які виразились у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП (порушення п.12.1 Правил дорожнього руху) за участю службового автомобіля, в результаті чого службовий автомобіль зазнав механічних ушкоджень, - завдав ГУНП в Одеській області матеріальну шкоду розмір якої, відповідно до оціночного акту від 15.11.2018 року, складає 113 050,00 грн. Відповідачу було направлено вимогу від 23.09.2020 року № 20/1706 та запропоновано у добровільному порядку здійснити відшкодування завданої матеріальної шкоди, одна жодної відповіді на вимогу про відшкодування завданої матеріальної шкоди від ОСОБА_1 не надходило та відшкодування не здійснювалося. Таким чином, позивач вважає, що ОСОБА_1 відмовився у добровільному порядку відшкодовувати завдану матеріальну шкоди, що й зумовило звернення до суду з даним позовом.
Відповідач проти позову заперечував, мотивуючи тим, що відповідачем на момент ДТП не було укладено договір про повну матеріальну відповідальність з позивачем, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача матеріальної шкоди у заявленому розмірі. Також, відповідач посилається на те, що позивач пропустив строк звернення до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року, відмовлено в задоволенні адміністративного позову ГУНП в Одеській області.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ГУ НП в Одеській області подано на вказане рішення апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апелянт просять скасувати рішення суду першої інстанції у даній справі та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування своєї скарги, апелянт, виклавши більшою мірою обставини та обґрунтування, аналогічні тим, що були викладені у позові вказує, що суд першої інстанції невірно застосував до спірних правовідносин норми ЗУ «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», оскільки мали бути застосовані положення ст. 133 КЗпП України. Також, скаржник наголошує на необґрунтованості висновку суду першої інстанції в частині проведення службового розслідування та притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності, оскільки з огляду на приписи ч.4 ст. 8 ЗУ «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» розслідування може не призначатись, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом. Крім того вказаний закон набрав сили 03.10.2019р., а спірні правовідносини виникли 14.09.2017р.
12.07.2022р. (вхід.№11587/22) від позивача у справі надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вказуючи на хибності доводів апелянта, просить відмовити у задоволенні скарги та залишити судове рішення без змін, мотивуючи тим, що в даному випадку відсутні підстави для покладення на нього повної матеріальної відповідальності з огляду на недоведеність наявних підстав, визначених ст. 134 КЗпП України.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За правилами ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 14.09.2017 року о 07 годині 20 хвилин, ОСОБА_1 , на автодорозі Р-75, Балта Криве Озеро, між селами Немирівське та Бендзари Балтського району керуючи автомобілем Рено Дастер, р/н НОМЕР_1 , не вибрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку не впорався із керуванням та здійснив виїзд за межі проїзної ч. з подальшим його перекиданням, чим порушив п 12.1 Правил дорожнього руху.
Внаслідок ДТП автомобіль отримав ряд механічних пошкоджень.
Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу, автомобіль Рено Дастер, р/н НОМЕР_1 , належить на праві власності ГУ МВС України в Одеській області.
Відповідно до акту оцінки від 15.11.2018 року вартість матеріального збитку, внаслідок вказаної вище дорожньо-транспортної пригоди, складає 113050,00 грн.
25.03.2020 року постановою Любашівського районного суду Одеської області по справі № 507/329/20 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто в сумі 340 грн.
23.09.2020 року Головним управлінням Національної поліції в Одеській області прийнято вимогу № 20/1706 про відшкодування матеріальних збитків, якою відповідачу запропоновано надати письмовий власноручно написаний рапорт/заяву для добровільного утримання з його грошового забезпечення 20 % щомісячно до погашення суми боргу.
Відповідач ознайомлений з вказаною вимогою 25.09.2020 року (зв.б. а.с.10).
28.09.2020 року наказом ГУНП в Одеській області № 1307 о/с від 28.09.2020 року ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за власним бажанням.
Докази сплати ОСОБА_1 суми боргу за вимогою № 20/1706 від 23.09.2020 року у матеріалах справи відсутні та сторонами не надані.
Вважаючи наявними підстави для стягнення з відповідача на користь ГУ НП в Одеській області матеріальної шкоди у розмірі 113050,00 грн., позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ГУ НП в Одеській області не було дотримано вимоги ЗУ «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», в частині проведення службового розслідування та притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності на підставі наказу начальника ГУ НП в Одеській області.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та обґрунтованості висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, тобто він є спеціальним нормативним актом, який регулює проходження служби в поліції визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, надалі Закон №580-VIII).
Як визначено п.4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
У відповідності до ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію», у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.
Як вірно вказав суд першої інстанції, за загальним правилом, під час вирішення справ такої категорії пріоритетними є норми спеціальних законів.
Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
З приводу посилання скаржника на приписи Цивільного кодексу, апеляційний суд наголошує, що застосування до спірних правовідносин ст.ст.1166, 1192, 386 ЦК України є неможливим, оскільки відповідач виконував трудові (службові) обов'язки, а саме: службу по охороні громадського порядку, під час якої було пошкоджено службовий транспортний засіб.
Цивільне право слід застосовувати у випадках, коли працівник заподіяв би матеріальну шкоду, внаслідок самовільного використання автомобіля в особистих цілях.
Колегія суддів звертає увагу, що станом на 14.09.2017 року (дата дорожньо-транспортної пригоди за участі ОСОБА_1 ), у Законі України «Про Національну поліцію» відсутня норма щодо матеріальної відповідальності поліцейських, відшкодування матеріальної шкоди заподіяної поліцейським, а тому станом на 14.09.2017 року на поліцейського, як на працівника, при стягненні матеріальної шкоди, поширювалися норми Кодексу законів про працю України.
Згідно ст.138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст. 130 цього Кодексу.
Згідно частин 1, 2, 4 ст. 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві (ст. 132 КЗпП України).
Статтею 134 КЗпП України передбачено випадки повної матеріальної відповідальності. Відповідно до законодавства, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:
1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;
2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;
3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;
4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;
5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;
7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків;
8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;
9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.
Відповідно до ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено лише із працівниками, які обіймають посади (виконують роботи) із зазначеного переліку. І лише за наявності такого договору працівник нестиме повну матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду. Тобто повна матеріальна відповідальність виникає лише за умови виконання обох описаних вище вимог.
Підстави для повної матеріальної відповідальності ОСОБА_1 відповідно до вимог, передбачених ст.134 КЗпП України, відсутні, оскільки під час розгляду справи позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження завдання відповідачем шкоди у вигляді пошкодження транспортного засобу внаслідок умисних протиправних дій.
До того ж, в матеріалах справи відсутній договір про повну матеріальну відповідальність між сторонами, та позивач не доводить факту, що такий договір укладався ГУ НП в Одеській області з ОСОБА_1 .
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що 31.10.2019 року набрав чинності Закон України №160-ІХ від 03.10.2019 «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (надалі - Закон №160-ІХ).
У відповідності до ст.ст. 2, 3, 4, 8 Закону №160-ІХ, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов'язків військової служби, військовозобов'язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань, співробітників Служби судової охорони (далі - особи).
Підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.
Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.
Посадові (службові) особи зобов'язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.
У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.
Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.
Порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державним бюро розслідувань.
За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності.
Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню.
Наказ доводиться до винної особи під підпис.
У разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.
Статтею 10 Закону №160-ІХ визначено, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.
Відшкодування шкоди, визначеної ч.2 ст.6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування.
Згідно зі ст. 12 Закону №160-ІХ, у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Судовою колегією з матеріалів справи встановлено, що постановою Любашівського районного суду Одеської області у справі №507/329/20, яка набрала законної сили 06.04.2020 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП (порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів), що в свою чергу призвело до нанесення матеріальної шкоди ГУ НП в Одеській області внаслідок пошкоджень транспортного засобу.
Отже, оскільки станом на 06.04.2020р., коли вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за участю службового транспортного засобу, за пошкодження якого позивач бажає відшкодувати завдану йому матеріальну шкоду, було підтверджено, вже набрав чинності Закон №160-ІХ, відповідач мав дотриматись приписів зазначеного Закону, що спростовує відповідні доводи скаржника.
Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовується апелянтом, ГУ НП в Одеській області не було дотримано вимоги ЗУ «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» в частині проведення службового розслідування та притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності на підставі наказу начальника ГУ НП в Одеській області.
Інші доводи апеляційної скарги є несуттєвими, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.
Колегія суддів в контексті надання оцінки доводам апеляційних скарг враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням усього наведеного вище, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову ГУ НП в Одеській області.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року у справі №420/749/22 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя Танасогло Т.М.
Судді Градовський Ю.М. Шеметенко Л.П.