Україна
Донецький окружний адміністративний суд
29 вересня 2022 року Справа№200/4206/22
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84100, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3)
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, оформлене листом від 12.08.2022 за № 12398- 11270/К-15/8-0500/22, про перерахунок пенсії з 01.12.2019 року на підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.11.2021 року у справі № 200/13852/21 в частині зменшення розміру грошового забезпечення до 70 % при перерахунку пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснювати перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії за вислугу років ОСОБА_1 із застосуванням основного розміру пенсії 80 % від грошового забезпечення, враховуючи висновки у рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року у справі № 200/6149/19-а за період з 01.12.2019 року та при всіх наступних перерахунках пенсії.
30 серпня 2022 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
21 вересня 2022 року відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Позивач є пенсіонером органів внутрішніх справ та отримувачем пенсії відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09 квітня 1992 року № 2262-XII, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Донецькій області.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 01.07.2009 року позивачу була призначена пенсія згідно зі статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-XII. Позивачу було призначено розмір пенсії відповідно до вимог ст. 13 ЗУ № 2262-XII в редакції станом на 01.07.2009 року з розрахунку 30 років вислуги, що становить 80 процентів від грошового забезпечення.
В 2018 року позивачу було підвищено пенсію, проте при цьому основний розмір пенсії становив 70 % від грошового забезпечення.
Не погодившись з таким рішенням відповідача позивач звернувся до суду та рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року у справі № 200/6149/19-а позовні вимоги до ГУ ПФУ Донецької області було задоволено: визнано протиправним та скасовано розпорядження Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2016 року в частині зменшення розміру грошового забезпечення до 70 % при перерахунку пенсії та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 з 01 січня 2016 року перерахунок та виплату пенсії за вислугу років із розрахунку підвищення до пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» на підставі довідки про розмір грошового забезпечення за відповідною посадою станом на 01 січня 2016 рік, на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та застосувати основний розмір пенсії 80 відсотків грошового забезпечення, який був визначений ОСОБА_1 на час призначення пенсії при звільненні зі служби за вислугою років з МВС України 01.07.2009 року.
В подальшому рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 р. у справі № 200/13852/21 частково було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 28.09.2021 року № 532 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2019 року та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсії на підставі довідки, виданої Державною установою «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області» від 19.08.2021 року № 33/25-2631, починаючи з 01.12.2019 року та виплатити різницю недоотриманої пенсії, з урахуванням фактично виплачених сум.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/13852/21 набуло чинності 06.06.2022 року.
Відповідачем рішення суду у справі № 200/13852/21 виконано частково, з липня 2022 року позивач отримує пенсію на підставі довідки, виданої Державною установою «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області» від 19.08.2021 року № 33/25-2631, проте відповідачем застосовується при обчисленні пенсії 70% від розміру грошового забезпечення.
09 серпня 2022 року позивач звернувся до відповідача з заявою про здійснення перерахунку пенсії при виконанні рішення суду у справі № 200/13852/21 з застосуванням 80 відсотків грошового забезпечення, який був визначений на час призначення пенсії при звільненні зі служби за вислугою років з МВС України 01.07.2009 року, оскільки закон не має зворотної дії у часі, крім того рішенням суду у справі № 200/6149/19-а судом визнано протиправним рішення ГУ ПФУ Донецької області в частині зменшення відсотку при перерахунку пенсії.
Листом від 12.08.2022 за № 12398-11270/К-15/8-0500/22 відповідач повідомив, що основний розмір пенсії до проведення перерахунку на виконання рішення суду у справі № 200/13852/21 було розраховано виходячи з 80 відсотків відповідних сум грошового забезпечення. На виконання рішення суду у справі № 200/13852/21 Головним управлінням, в межах своєї компетенції, здійснено перерахунок пенсії з грудня 2019 року на підставі довідки №33/25-2631, інших зобов'язань на управління не покладено. Пунктом 23 Закону України від 27.03.2014 № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи і створення передумов для економічного зростання в Україні», а також внесено зміни до ч. 2 ст. 13 Закону № 2262, за якими максимальний розмір пенсії за вислугу років не повинен перевищувати 70 відсотків сум грошового забезпечення, передбаченого ст. 43 Закону № 2262.
Станом на теперішній час основний розмір пенсії обчислено з розрахунку 70 відсотків грошового забезпечення.
Позивач вважає, що рішення відповідача про проведення перерахунку пенсії на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 р. у справі № 200/13852/21 в частині визначення відсотку грошового забезпечення для обчислення основного розміру пенсії, є протиправним.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 13486010, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3, організаційно-правова форма - орган державної влади.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI, який набув чинності 01 жовтня 2011 року, було внесено зміни до низки актів, в тому числі статті 13 Закону № 2262 про розмір пенсії за вислугу років у відсотках. Враховуючи зміни до статті 13 Закону № 2262, внесені Законом України «Щодо внесення змін в деякі закони України по питання пенсійного забезпечення і соціального захисту військовослужбовців» № 3591-IV, максимальний розмір пенсії , що призначаються за вислугу років, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80% відповідних сум грошового забезпечення.
Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII внесено зміни до статті 13 Закону № 2262, згідно яких максимальний розмір пенсії за вислугу років, не повинен перевищувати 70 % сум грошового забезпечення за будь-якою із підстав зазначеною в статті 63 Закону № 2262.
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року по справі №200/13852/21 Головним управлінням проведено перерахунок пенсії Позивачу з 01 грудня 2019 року на підставі довідки № 33/25-2631від 19 серпня 2021 року.
Відповідач зазначає, що резолютивна частина означеного рішення не містить зобов'язання Головного управління під час розрахунку пенсійних виплат встановлення певного відсоткового розміру пенсії від грошового забезпечення, таким чином, позивачу здійснено розрахунок пенсії з урахуванням вимог чинного законодавства та рішення суду, виходячи з 70% грошового забезпечення з 01 грудня 2019 року.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, обставини щодо зниження відсотку грошового забезпечення для обчислення основного розміру пенсії підтверджуються відповідачем, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до преамбули Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII), цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно ч. 3 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ, пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону №2262-XII, в редакції, що діяла на час призначення пенсії, передбачено, що пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції Закону що діяла на час призначення позивачу пенсії), максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 % відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1 - 100 процентів, до категорії 2- 95 процентів.
Отже, максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 % відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43).
Пунктом 8 розділу II Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VI), який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року, та пунктом 23 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі - Закон №1166-VII), який набрав чинності з 1 травня 2014 року, до частини 2 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» було внесено зміни та цифри «90» замінено цифрами «80», а цифри «80» замінено цифрами «70» відповідно.
Тобто, зміна встановленого Законом максимального розміру пенсії відбулася вже після призначення позивачу пенсії.
Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
З аналізу викладених норм слідує, що при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватися норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії. Внесені Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» зміни до частини другої статті 13 Закону щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 70 % від сум грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, оскільки процедура призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення.
Слід зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.99 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 24.04.2018 у справі №686/12623/17 (К/9901/849/17).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, внесені Законами №3668-VI та №1166-VII зміни до частини 2 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 80% та 70% грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, а мають застосовуватися лише виключно при призначенні нових пенсій.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставне зменшення відповідачем відсотку грошового забезпечення відповідача з 80 %, як було встановлено при призначенні пенсії, до 70 % при здійсненні перерахунку пенсії на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 р. у справі № 200/13852/21.
Щодо позовних вимог відносно зобов'язання відповідача застосувати при всіх наступних перерахунках пенсії основного розміру пенсії 80 % від грошового забезпечення, суд зазначає, ця позовна вимога стосується правовідносин, які наразі не виникли, тому позовні вимоги в цій частини заявлені на майбутнє.
Поряд з цим, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що порушення права позивача на отримання пенсії в належному розмірі шляхом зниження відсотку грошового забезпечення для обчислення основного розміру пенсії набуває систематичного характеру.
Вказане свідчить про нехтування посадовими особами Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області висновками судових рішень, а доводи щодо відсутності відповідного зобов'язання в інших рішеннях суду щодо проведення наступних перерахунків пенсії позивача з боку суб'єкта владних повноважень, уповноваженого на виконання завдань та функцій держави в сфері соціального забезпечення, є цинічними, а тому неприйнятними.
Відповідно до приписів ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Суд наголошує, що за невиконання рішення суду встановлено юридичну відповідальність.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahalv. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту та відновлення своїх прав.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що позивачем при зверненні до суду з позовною заявою сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн згідно квитанції про сплату судового збору №38562614 від 18 вересня 2022 року.
Згідно ч.ч. 3, 8 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи викладене, суд стягує судовий збір у розмірі 992,40 грн з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Також в адміністративному позові позивачем заявлено вимоги щодо відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 6000 грн, з розрахунку вартості години роботи адвоката 1200 грн. На момент звернення до суду адвокатські послуги надано на суму 4200 грн.
На обґрунтування заявленої суми відшкодування позивачем надано до суду договір про надання професійної правової допомоги від 24 червня 2022 року, додатку №1 до договору від 24 червня 2022 року, акт виконаних робіт від 25 серпня 2022 року за договором від 24 червня 2022 року та квитанцію №1 від 25 серпня 2022 року на суму 4200 грн.
Згідно договору про надання правової допомоги від 24 червня 2022 року вартість гонорару адвоката за годину роботи становить 1200 грн.
Згідно додатку №1 до договору від 24 червня 2022 року адвокатом надано наступний перелік послуг: надання консультацій, складання заяв до ПФУ - 1200 грн; складання позовної заяви та інших процесуальних документів - 2400 грн; надання допомоги у зборі документів, сканування документів, направлення до суду - 600 грн; складання відзиву - 1200 грн; представництво інтересів клієнта в суді - 600 грн.
Згідно акту виконаних робіт від 25 серпня 2022 року за договором від 24 червня 2022 року адвокатом надано послуги з надання консультацій, складання заяв до ПФУ, складання позовної заяви та інших процесуальних документів, надання допомоги у зборі документів, сканування документів, направлення до суду (згідно додатку №1 до договору від 24 червня 2022 року: 1200 грн + 2400 грн + 600 грн = 4200 грн).
Згідно акту наданих послуг вартість послуги зі складання позовної заяви становить 1000 грн на годину, на складання адміністративного позову витрачено 4 години, відтак, вартість послуги зі складання позовної заяви в даній справі становить 4000 грн.
Згідно квитанції №1 від 25 серпня 2022 року позивачем сплачено за надані послуги суму 4200 грн.
Оскільки розгляд справи здійснено в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, судові засідання під час розгляду справи не проводились, відповідь на відзив представником позивача не надавалась.
Відповідно до ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем жодних клопотань щодо неспівмірності витрат на правничу допомогу не заявлено.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові №280/1765/19 від 04 лютого 2020 року дійшов висновку, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.
Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.
У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Поряд з цим, відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
При визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Враховуючи викладене, оцінивши обсяг наданих послуг, а також зміст та складність позовної заяви, суд вирішив відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4200,00 грн.
Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84116, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати в частині зменшення розміру грошового забезпечення до 70 % рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, оформлене листом від 12.08.2022 за № 12398-11270/К-15/8-0500/22, про перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2019 року на підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.11.2021 року у справі № 200/13852/21.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії за вислугу років ОСОБА_1 із застосуванням основного розміру пенсії 80 % від грошового забезпечення за період з 01.12.2019 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 992 (Дев'ятсот дев'яносто дві) грн 40 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4200 (Чотири тисячі двісті) грн 00 копійок.
Повний текст рішення складено та підписано 29 вересня 2022 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко