22.09.2022 Справа №607/8249/22
м. Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі:
головуючого судді Сташків Н.М.,
за участі секретаря судового засідання Облещук О.В.,
у присутності представників сторін:
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Тернопільської міської ради про визнання права власності на майно за набувальною давністю,
Позивач ОСОБА_3 подав до суду позовну заяву до Тернопільської міської ради про визнання за ним права власності на майно за набувальною давністю - на гараж № НОМЕР_1 , який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 48,1 кв.м., який згідно з Технічним паспортом на гараж, який знаходиться по АДРЕСА_1 , виготовленим 27 червня 2022 року ФОП ОСОБА_4 , складається з приміщення І - площею 16,5 кв.м. та приміщення ІІ - площею 31,6 кв.м.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він, на підставі договору дарування від 02 січня 2021 року, є власником квартири АДРЕСА_2 , в якій проживає на даний час. На прибудинковій території даного будинку знаходиться гараж, який пустував, тому позивач з 2005 року почав ним користуватись, зокрема зробив ремонт, зберігає у ньому свій автомобіль та інше майно, що на думку позивача, свідчить про добросовісне, відкрите і безперервне користування зазначеним гаражем, на який жодна інша особа не має права власності. З технічного паспорта на гараж вбачається, що він складається з двох приміщень: І - площею 16,5 кв.м.; ІІ - площею 31,6 кв.м. Беручи до уваги розрахунок потреби площі земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів за адресою: АДРЕСА_1 , виготовлений у 2021 році, та схему генплану, необхідна площа земельної ділянки становить 0,0056 га. З метою оформлення права власності на зазначений гараж позивач звернувся до відповідача з заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0056 га для обслуговування індивідуального гаража за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, відповідач не погодив зазначений проект, оскільки відсутній документ, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна, розміщений на земельній ділянці, що, на думку позивача, свідчить про неможливість позивачем захистити свої права у позасудовому порядку. Водночас, як убачається із рішення Арбітражного суду Тернопільської області від 22 липня 1998 року, за Тернопільською обласною дирекцією Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» оформлено власність на сусідні гаражі, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 . Однак, у відповідь на адвокатський запит, страхова компанія повідомила про відсутність на балансі компанії цього майна та документації, позаяк дана документація не збереглась. Оскільки два сусідні гаражі зблоковані із тим, який є предметом спору у даній справі, позивач звернувся до приватного підприємства «Волкас», з метою їх обстеження та надання висновку про можливість їх будівництва одним забудовником і приналежності одному власнику. Відповідно до звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних меж об'єкта встановлено, що стосовно гаража «І», що складається із 2-ох гаражів і є предметом спору, та гаражів для приватного автотранспорту, що знаходяться у власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , встановлено ряд ознак, за якими можна зробити висновок, що будівництво вказаних зблокованих гаражів виконано одночасно. Посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року (справа №910/17274/17), а також на вищенаведене, позивач просив задовольнити позов.
Ухвалою судді від 05 липня 2022 року позовну заяву залишено без руху, а 15 липня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання 03 серпня 2022 року об 11 год. 30 хв.
03 серпня 2022 року від позивача надійшла заява про зміну (уточнення) предмету позову, у якій, посилаючись на те, що адресний номер гаражному приміщенню не присвоювався, позивач просив визнати за ним право власності на майно за набувальною давністю - на гараж № НОМЕР_1 , який знаходиться в дворі будинку АДРЕСА_1 , площею 48,1 кв.м., який згідно з Технічним паспортом на гараж, який знаходиться по АДРЕСА_3 , складається з приміщення І - площею 16,5 кв.м. та приміщення ІІ - площею 31,6 кв.м.
01 серпня 2022 року представник відповідача подала відзив на позовну заяву, в якому зазначено про безпідставність заявлених позивачем позовних вимог. Зокрема вказано, що у матеріалах справи відсутні докази про законність будівництва даного гаража, відтак позивач просить визнати право власності в порядку набувальної давності на самочинно збудований об'єкт, що суперечить чинному законодавству та обставинам, визначеним ч. 1 ст. 344 ЦК України. Якщо нерухоме майно не прийняте до експлуатації чи не зареєстровано у встановленому законом порядку, то на таке майно набути право власності за давністю володіння не можливо, оскільки воно має ознаки самочинного будівництва. Подані позивачем до матеріалів позову документи, на думку відповідача, підтверджують, що спірний гараж збудований без дозвільних документів на будівництво, на земельній ділянці, яка не була виділена для цього, до того ж, гаражу навіть не присвоєно адресний номер, а наданий позивачем звіт не містить доказів законності будівництва гаража та не має посилань на відповідні дозвільні документи. Крім цього, позивач уже звертався до суду з аналогічною позовною вимогою, у справі №607/23842/21, яку хвалою суду від 21 червня 2022 року було залишено без розгляду, і саме в матеріалах цієї справи є відповідь ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» від 24 листопада 2021 року, якою підтверджено, що право власності на вищевказаний гараж не зареєстроване.
03 серпня 2022 року, за клопотанням представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Козак Н.В. для надання їй терміну для подачі відповіді на відзив підготовче судове засідання відкладено на 22 вересня 2022 року.
12 серпня 2022 року представник позивача подала відповідь на відзив, у якій вказала, що про добросовісне, відкрите і безперервне користування спірним гаражем свідчить володіння та користування ним позивачем ще з 2005 року та довідка ДП «Авторитет плюс» ПП «Східний масив»; рішенням Арбітражного суду Тернопільської області від 22 липня 1998 року, суд визнав право власності за обласною дирекцією Національної страхової компанії «Оранта», встановивши при цьому, що страхова компанія у дворі будинку АДРЕСА_4 , за кошти компанії збудувала гаражі, однак кошторисної документації про їх будівництво та акти прийняття їх в експлуатацію з 1948 не збереглися, як і немає архівних даних про надання земельної ділянки під будівництво гаражів; приміщення двох сусідніх гаражів, зблокованих з тими, які є предметом цього позову, є зареєстрованими, що підтверджуються договорами купівлі продажу від 2001 та 2002 років; звітом, долученим до матеріалів справи, зроблено висновок, що будівництво вказаних зблокованих гаражів виконано одночасно. Наведене свідчить про те, що забудовником цих гаражів є Тернопільська обласна дирекція Національної страхової компанії «Оранта», яка у 1948 році побудувала ці гаражі і відповідно саме вона була їх власником, що підтверджується судовим рішенням, що в свою чергу спростовує твердження представника відповідача про самочинне будівництво гаражів.
22 вересня 2022 року проведено підготовче судове засідання, закінчено підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду та розпочато судовий розгляд.
У судовому засіданні представник позивача позов, з урахуванням уточнень, підтримала, зіславшись на обставини, які викладені в позовній заяві, та відповіді на відзив. Зазначила, що до певного часу у спірних гаражах тримали машини водії управління статистики, про що позивачу відомо зі слів сусідів. Сукупністю зібраних у справі підтверджено, що позивач добросовісно, безперервно і відкрито володіє спірними гаражами з 2005 року. Гаражі є об'єктами нерухомості та прийняті в експлуатацію, що підтверджено рішенням арбітражного суду Тернопільської області від 22.07.1998р. та звітом про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об'єкта будівлі гаражних приміщень на 4 гаражі по АДРЕСА_5 . За таких обставин представник вважає, що стороною позивача доведено наявність обставин, сукупність яких є підставою набуття права власності за набувальною давністю.
У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечила, підтримавши позицію, викладену у відзиві на позов.
Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, встановив такі обставини:
Як убачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №290722431 від 16 грудня 2021 року, квартира АДРЕСА_2 , із визначенням розміру частки ѕ належить на праві приватної власності ОСОБА_3 .
З технічного паспорту на гараж, який знаходиться на бульварі Шевченка в м. Тернополі від 27 червня 2022 року, виданого ФОП ОСОБА_4 , виготовленого на замовлення ОСОБА_3 , вбачається, що на гараж, який знаходиться по АДРЕСА_3 , складається з приміщення І - площею 16,5 кв.м. та приміщення ІІ - площею 31,6 кв.м.
Відповідно до інформаційної довідки про вартість нерухомого майна, виданої ФОП ОСОБА_4 , інвентаризаційна вартість гаража І, який знаходиться по АДРЕСА_3 , становить 35 432 гривні.
У довідці №17-02-21-2 від 17 лютого 2021 року, виданій Дочірнім підприємством «Авторитет плюс» приватного підприємства «Східний масив», зазначено, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_2 і в його користуванні перебуває два гаражі на прибудинковій території.
Як зазначено у розрахунку потреби площі земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів, за адресою: АДРЕСА_3 , необхідна площа земельної ділянки під фактично збудований гараж становить 0,0056 га.
Із копії відповіді Тернопільської міської ради (дата і номер відповіді не прочитується) вбачається, що за наслідками звернення ОСОБА_3 стосовно надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 0,0056 га для будівництва індивідуального гаража за адресою АДРЕСА_1 , підготовлено проект рішення міської ради «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_3 гр. ОСОБА_3 » та подано відповідні погодження та розгляд сесії міської ради у встановленому законодавством порядку. В результаті опрацювання долучених до проекту графічних матеріалів і документів управлінням містобудування, архітектури та кадастру згаданий проект рішення не погоджено, оскільки відсутній документ, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна, розміщений на земельній ділянці. Підсумовуючи, вказано, що станом на даний час немає правових підстав для надання адміністративної послуги, зазначеної у клопотанні.
Рішенням Арбітражного суду Тернопільської області від 22 липня 1998 року (справа №1783/5) позов Тернопільської обласної дирекції Національної акціонерної страхової компанії «Оранта», м. Тернопіль, до Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації, м. Тернопіль, - задоволено. Визнано право власності на два гаражі, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 за обласною дирекцією Національної акціонерної страхової компанії «Оранта».
Відповіддю Тернопільської обласної дирекції ГО ПАТ НАСК «Оранта» №112 від 18 травня 2022 року, наданої на адвокатський запит адвоката Козак Н.В., повідомлено про відсутність на балансі компанії нерухомого майна за вказаною у адвокатському запиті адресою. Будь-які документи щодо цього майна у компанії не збереглися. Оскільки копії цього адвокатського запиту не надано, встановити щодо якого саме нерухомого майна надавалась ця відповідь, зі змісту самої відповіді не можливо.
Як убачається із договору купівлі-продажу гаража від 10 вересня 2021 року, Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» продала ОСОБА_7 гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , який належав покупцю на підставі рішення Арбітражного суду Тернопільської області від 22 липня 1998 року (справа №1783/5) та зареєстрований Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації 05 серпня 1998 року, за реєстром №562.
Також, відповідно до договору купівлі-продажу гаража від 14 вересня 2022 року, ОСОБА_7 продав ОСОБА_5 належний йому цегляний гараж, площею 15,1 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_3 .
У звіті про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об'єкта будівлі гаражних приміщень на 4 гаражі по АДРЕСА_5 , виготовленим Приватним підприємством «ВолКас», зазначено, що за сукупністю ознак, з достатнім ступенем імовірності, можливо зробити висновок, що будівництво вказаних зблокованих гаражів, а саме гаража, що складається із 2-х гаражів і є предметом спору, та гаражів для приватного автотранспорту, що знаходяться у власності ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , виконано одночасно.
Відповідно до висновку ТОВ «Захід-Експерт» про вартість майна станом на 06 липня 2022 року гараж за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 48,1 кв.м., становить 350 000 гривень.
До правовідносин, які виникли між сторонами, суд застосовує такі норми права:
Згідно зі ст. 13 цього Кодексу суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Велика Палата Верховного Суду в Постанові у справі № 910/17274/17 від 14 травня 2019 року зазначила, що правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
ВП ВС наголосила, що відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Також ВП ВС зазначила, що давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Аналогічна правова позиція щодо застосування вимог ст. 344 ЦК України підтримана й у подальшій практиці Верховного Суду, зокрема в постанові у справі № 607/21758/19 від 22 лютого 2021 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, суд вважає, що позов до задоволення не підлягає.
Так, позивачем не доведено, що він володіє спірним гаражем протягом 10 років. Зокрема, в позовній заяві позивач вказує, що володіє гаражем з 2005 року, проте, жодних доказів на підтвердження зазначеного ні він, ні його представник не надали.
У довідці, виданій директором ДП «Авторитет плюс» зазначено, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_2 і в його користуванні перебуває два гаражі на прибудинковий території.
Однак, по-перше, ця довідка не містить даних про те, протягом якого періоду ОСОБА_3 користується цими гаражами, по-друге, вказано саме про користування гаражами. При цьому не зазначено про підстави виникнення такого користування. Як зазначено Верховним Судом у вищевказаній Постанові, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, не може бути підставою добросовісного заволодіння майном.
Позивачем не доведено факту добросовісності саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Зокрема, позовна заява навіть не містить викладу обставин, за яких позивач заволодів спірними гаражами. У судовому засіданні його представник вказувала, що до певного часу у цих гаражах тримали машини водії управління статистики, про що позивачу відомо зі слів сусідів. Однак, у який спосіб відбулося заволодіння позивача цими гаражами, ні не викладено в позовній заяві, ні чітко не зазначено представником позивача в судовому засіданні. Позивачем та його представником не доведено, що ОСОБА_3 як володілець майна був упевнений у тому, що на це майно не претендували інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Також суд не погоджується із доводами представника позивача про те, що спірні гаражі мають такий правовий режим, що можуть стати предметом набуття за набувальною давністю. Так, позивачем не доведено що спірні гаражі прийняті в експлуатацію. Доводи представника позивача про те, що ця обставина підтверджена рішенням арбітражного суду Тернопільської області від 22.07.1998р. та звітом про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об'єкта будівлі гаражних приміщень на 4 гаражі по АДРЕСА_5 , суд вважає необгрунтованими. Так, предметом спору у справі, за наслідками якого ухвалено рішення арбітражного суду, були 2 гаражі за адресою АДРЕСА_3 . Саме щодо них у цьому рішенні зазначено, що не збереглися акти прийняття їх у експлуатацію, проте на підставі сукупності інших доказів суд визнав право власності на них за обласною дирекцією Національної страхової компанії «Оранта», які вона в подальшому відчужила ОСОБА_7 , а той, у свою чергу, - ОСОБА_5 . У звіті про проведення технічного обстеження зазначено лише про достатній ступінь імовірності одночасного будівництва зблокованих гаражів, які є предметом спору, з гаражем для приватного автотранспорту, що знаходиться у власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Наведені обставини не доводять факту прийняття спірних гаражів у експлуатацію. Рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.
Аналізуючи зібрані у справі докази, суд вважає, що позивачем не доведено наявності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, сукупність яких є підставою набуття права власності за набувальною давністю.
З цих підстав у задоволенні позову слід відмовити.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати не відшкодовуються.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 10, 12, 263 - 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_3 до Тернопільської міської ради про визнання за ОСОБА_3 права власності за набувальною давністю на гараж № НОМЕР_1 за адресою Бульвар Шевченка в місті Тернополі (у дворі будинку за адресою: АДРЕСА_1 ) площею 48,1 кв.м., який складається з приміщення І площею 16,5 кв.м. та приміщення ІІ площею 31,6 кв.м. - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ;
Відповідач: Тернопільська міська рада, місцезнаходження: м. Тернопіль, вул. Листопадова, 5, код у ЄДРПОУ 34334305.
Повне рішення суду складено 29 вересня 2022 року.
СуддяН. М. Сташків