Постанова
Іменем України
21 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 341/1658/15-ц
провадження № 61-4151св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.
суддів: Антоненко Н. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 30 серпня 2016 року у складі судді Гаполяка Т. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 січня 2020 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Девляшевського В. А.,
Фединяка В. Д.,
Зміст вимог позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк»
У вересні 2015 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»; банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Банк обґрунтовував вимоги тим, що 04 червня 2007 року між ним та
ОСОБА_1 укладено кредитний договір № IFU0G100000357, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 21 600,00 доларів США зі сплатою
1,00 % щомісяця за користування кредитними коштами, а також винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 0,20 % щомісяця від суми наданого кредиту, строком до 04 червня 2027 року.
Повернення кредиту забезпечено договором поруки від 14 червня 2007 року, укладеним між банком і ОСОБА_2 , відповідно до умов якого остання виступила поручителем перед банком за виконання зобов'язання ОСОБА_1 .
У зв'язку із невиконанням умов кредитного договору станом на 31 липня 2015 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 21 610,68 доларів США, з яких:
- заборгованість за кредитом - 19 025,00 доларів США,
- заборгованість за відсотками - 1 421,60 доларів США,
- комісія - 86,62 доларів США,
- пеня - 37,36 доларів США,
- штраф (фіксована частина) - 11,57 доларів США,
- штраф (відсоткова складова) - 1 208,53 доларів США,
яку відповідачі в добровільному порядку відмовляються погасити.
У зв'язку з наведеним банк просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 і
ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 04 червня 2007 року
№ IFU0G100000357 у розмірі 21 610,28 доларів США, що еквівалентно
467 006,75 грн згідно з курсом Національного банку України 21,61 грн за 1 долар США.
Короткий зміст зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 .
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсними договорів.
Зустрічний позов мотивований тим, що 04 червня 2007 року одночасно з укладенням кредитного договору № IFU0G100000357 між сторонами було укладено також кредитний договір № IFU0G200000357, за умовами якого позичальнику надано кредитні кошти у вигляді строкового кредиту у розмірі 5 400,00 доларів США на купівлю квартири зі сплатою: за користування кредитом 1,00 відсотка на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом; винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 відсотків від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати; відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу відповідно до пункту 6.2. договору; строком до 04 червня 2027 року включно.
У порушення частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та пунктів 3.2, 3.4 розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 1683 банк при укладенні кредитних договорів від 04 червня 2007 року № IFU0G100000357 та № IFU0G200000357 не надав йому як споживачу повну інформацію про умови кредитування, у тому числі про орієнтовну сукупну вартість кредиту, а також детального розпису загальної вартості кредиту для споживача, що свідчить про те, що умови оспорюваних кредитних договорів є несправедливими та суперечать принципу добросовісності.
Ураховуючи, що недійсність основного зобов'язання має наслідком недійсність правочину, укладеного на його забезпечення, визнання недійсними кредитних договорів № IFU0G100000357 та № IFU0G200000357 від 04 червня 2007 року, є підставою для визнання недійсними договору поруки № IFU0GK100000357/1 від 04 червня 2007 року та договору іпотеки від 05 червня 2007 року.
Посилаючись на наведене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив визнати недійсними:
- кредитний договір від 04 червня 2007 року № IFU0G100000357,
- кредитний договір від 04 червня 2007 року № IFU0G200000357,
- договір поруки від 04 червня 2007 року № IFU0GK100000357/1,
- договір іпотеки від 05 червня 2007 року.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 30 серпня 2016 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 04 червня 2007 року
№ IFU0G100000357 у розмірі 20 133,22 доларів США, що еквівалентно
435 078,88 грн, з яких:
- 19 025,00 доларів США - заборгованість за кредитом;
- 1 108,22 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом;
- 22 906,80 грн - неустойка: 794,27 грн - пеня; 245,98 грн - штраф (фіксована частина); 21 866,54 грн - штраф (процентна складова).
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Задовольняючи частково позов ПАТ КБ «ПриватБанк» та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні оспорюваних кредитних договорів сторони досягли згоди з усіх істотних їх умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало внутрішній волі. ОСОБА_1 не заявляв про незрозумілість йому умов спірних кредитних договорів та у подальшому виконував їх, а тому відсутні підстави для визнання недійсними кредитних договорів, а також договорів поруки та іпотеки, укладених на їх забезпечення. Починаючи з 15 лютого 2016 року ОСОБА_1 допустив прострочення повернення чергової частини позики, а тому з 16 березня 2016 року відповідно до умов кредитного договору від 04 червня 2007 року № ІFU0G100000357 у позивача виникло право вимоги дострокового повернення суми кредиту. Зважаючи на невиконання відповідачами зазначеної вимоги, а також часткове погашення позичальником заборгованості за договором (400,00 доларів США) у ході розгляду справи, суд першої інстанції вважав обґрунтованими вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором зі зменшенням комісії за користування кредитом та відсотків за користування кредитом на суму сплати, що здійснена позичальником у ході розгляду справи та не врахована у розрахунку заборгованості за кредитним договором № ІFU0G100000357.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.
Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 30 серпня 2016 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено частково.
Ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківського області від 22 серпня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції зазначив, що:
- відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсними кредитних договорів № IFU0G100000357 та № IFU0G200000357 від 04 червня 2007 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, не звернув увагу, що умовами цих договорів передбачено сплату позичальником винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 відсотків від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати, а також винагороди за проведення додаткового моніторингу в розмірі визначеному пунктами 6.2 цих договорів, відсотків за дострокове погашення кредиту. Суди першої та апеляційної інстанцій наведеного не врахували, залишивши невирішеним питання про відповідність статтям 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» окремих положень оспорюваних кредитних договорів;
- посилання заявника на те, що при укладенні оспорюваних кредитних договорів банком не було дотримано також пунктів 3.2, 3.4 розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, є неспроможними, оскільки зазначені Правила набрали чинності 05 червня 2007 року, тобто після укладення кредитних договорів від 04 червня 2007 року № IFU0G100000357 та № IFU0G200000357;
- у ході розгляду справи судом першої інстанції ПАТ КБ «ПриватБанк» було заявлено про застосування позовної давності до заявлених ОСОБА_1 вимог за зустрічним позовом, однак суди попередніх інстанцій не перевірили та не зробили висновку про наявність чи відсутність підстав для її застосування;
- за невстановлених судами фактичних обставин щодо наявності підстав для визнання недійсними пунктів 6.2 кредитних договорів щодо сплати винагороди за здійснення банком додаткового моніторингу погашення кредиту по рахунку та пунктів 7.1 кредитних договорів у частині винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 відсотків від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати, висновки судів попередніх інстанцій про обґрунтованість розміру заборгованості позичальника за кредитним договором від 04 червня 2007 року № ІFU0G100000357, є передчасними;
- суди не надали належної оцінки доводам заявника про безпідставне включення до суми погашення за кредитним договором від 04 червня 2007 року № IFU0G100000357, комісії передбаченої пунктом 7.1 кредитного договору, на яку нараховувалися відсотки;
- крім того, суди, стягуючи на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» на погашення заборгованості за кредитним договором від 04 червня 2007 року № IFU0G100000357 неустойку у загальному розмірі 22 906,80 грн, складовими якої є пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань у розмірі 794,27 грн, штраф (фіксована частина) у розмірі 245,98 грн, штраф (процентна складова) у розмірі 21 866,54 грн, не перевірили, за які порушення нараховано зазначені суми неустойки, та чи не є це подвійною відповідальністю за порушення одного і того самого зобов'язання.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 30 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 30 серпня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк».
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 04 червня 2007 року
№ IFU0G100000357 у розмірі 18 775,23 доларів США, що еквівалентно
404 967,73 грн, та 6 024,38 грн судового збору.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено за спливом позовної давності.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
- умови кредитних договорів від 04 червня 2007 року № IFU0G100000357 та № IFU0G200000357, якими передбачено сплату позичальником винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 відсотків від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати, а також винагороди за проведення додаткового моніторингу в розмірі визначеному пунктами 6.2 цих договорів, та відсотків за дострокове погашення кредиту, суперечать положенням статті 11, частинам п'ять, шість статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору. Враховуючи наведене, не підлягають стягненню 86,62 доларів США - комісія і 1,96 доларів США - пеня на прострочення комісії, так як вони враховані у розмір заборгованості за умовами пунктів 6.2, 7.1 кредитного договору, які є нікчемними;
- нікчемність з моменту укладення кредитного договору його умов щодо сплати позичальником комісії (за надання фінансового інструменту, за надання кредитних ресурсів, за обслуговування кредитної заборгованості), має наслідком здійснення перерахунку усіх складових заборгованості, які стягує банк. Перерахунок та визначення фактичної заборгованості за тілом кредиту призведе до перерахунку та визначення фактичного розміру інших складових заборгованості, таких як, зокрема, проценти (відсотки) за користування кредитом та можливі штрафи і пені. Аналогічну позицію висловив Верховний Суд в постанові від 15 січня 2020 року за результатом розгляду справи № 363/940/16-ц. Так як банком не надано розрахунок залишку заборгованості за відсотками щодо кредитної заборгованості у розмірі 18 739,83 доларів США, то не підлягає задоволенню вимога про стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 1 421,60 доларів США;
- стягуючи на користь АТ КБ «ПриватБанк» на погашення заборгованості за кредитним договором від 04 червня 2007 року № IFU0G100000357 неустойки у загальному розмірі 22 906,80 грн, складовими якої є пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань у розмірі 794,27 грн, штраф (фіксована частина) у розмірі 245,98 грн, штраф (відсоткова складова) у розмірі 21 866,54 грн, суд першої інстанції не врахував, що це є подвійною відповідальністю за порушення одного і того самого зобов'язання, що є неприпустимим;
- рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову банку і стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку заборгованості за кредитним договором IFU0G100000357 від 04 червня 2007 року в розмірі 18 775,23 доларів США, що за курсом НБ України 21,61 грн/1 долар США становить 404 967,73 грн заборгованості по сумі виданого кредиту. У іншій частині позову належить відмовити;
- щодо зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів та визнання недійсними договорів необхідно зазначити, що про наявність підстав для визнання недійсними пунктів 6.2 кредитних договорів щодо сплати винагороди за здійснення банком додаткового моніторингу погашення кредиту по рахунку та пунктів 7.1 кредитних договорів у частині винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 відсотків від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати, висновки судів про обґрунтованість розміру заборгованості позичальника за кредитним договором від 04 червня 2007 року № ІFU0G100000357 та порушення права ОСОБА_1 було відомо в день укладення кредитних договорів, які ним виконувались. Разом з тим, за захистом порушеного права ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ КБ «ПриватБанк» у жовтні 2015 року, тобто зі спливом позовної давності, про наслідки застосування якої заявив банк, а тому наявні підстави для застосування положень частини четвертої статті 267 ЦК України до вимог, заявлених ОСОБА_1 .
Аргументи учасників
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У березні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У касаційній скарзі та її уточненій редакції ОСОБА_1 зазначає, що:
- апеляційний суд у порушення норм процесуального права розглянув справу без його участі, необґрунтовано не врахував його заяву про відкладення судового засідання з метою отримання належної правової допомоги, а також у зв'язку з перебуванням у відрядженні в іншій області;
- апеляційний суд встановив факт ненадання позивачем розрахунку залишку заборгованості за відсотками щодо розміру заборгованості за тілом кредиту, а також факт невідповідності наданого банком розрахунку заборгованості заявленому розміру заборгованості. Проте цю обставину апеляційний суд не взяв до уваги при задоволенні позовних вимог банку у частині стягнення заборгованості за відсотками в розмірі 1 421,60 доларів США. При цьому, не перевіривши та не дослідивши обставини нарахування банком пені за несвоєчасне виконання зобов'язань в розмірі 794,2 7грн, за які саме порушення основної чи простроченої заборгованості та з якого періоду була нарахована така пеня та штрафні санкції, апеляційний суд безпідставно задовольнив її;
- із розрахунку заборгованості та змісту позовної заяви банку неможливо встановити, з якого періоду почалося прострочення заборгованості за договором кредиту, за який період нараховувалась пеня та прострочені відсотки, тощо;
- позовні вимоги банка стосувалися кредитної заборгованості тільки за першим кредитним договором. Розрахунок заборгованості наданий банком до позову також стосується тільки умов першого кредитного договору і тільки в частині стягнення основного тіла кредиту 21 600,00 доларів США без стягнення суми страхового платежу (4 860,00 доларів США). Водночас договір поруки від 04 червня 2007 року укладений на виконання поручителем зобов'язань за обома кредитними договорами на загальну суму 31 860,00 доларів США. За умовами кредитного договору, що є предметом позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», він як позичальник зобов'язаний був щомісяця сплачувати 283,55 доларів США, в яку входили тіло кредиту, відсотки та винагорода. За умовами кредитного договору, що не був предметом позовних вимог, як позичальник він повинен був сплачувати 70,89 доларів США щомісяця, до яких також входили тіло кредиту, відсотки та винагорода банку. При цьому, судами обох інстанцій не взято до відома факт відсутності у цих договорах графіку погашення заборгованості, у якому мало б зазначатись розподіл сплачених ним коштів на погашення кредитів у пропорційному відношенні до розміру тіла кредиту, відсотків та винагороди банку;
- з урахуванням пунктів 7.1 першого кредитного договору та другого кредитного договору про склад щомісячних платежів та за відсутності графіка погашення заборгованості банком не надано доказів, а судами попередніх інстанцій не встановлено, куди саме, за який період, з якого часу та у якому співвідношенні до тіла кредиту, відсотків та винагороди зараховувались сплачені ним кошти;
- суди не надали правової оцінки долученим ним квитанціям про погашення обох кредитів. Практично у кожному щомісячному платежі зазначена сума 354,44 доларів США як на погашення обох кредитів в їх сукупності, де у призначенні платежів левова частка сплачених коштів зараховувалась на погашення боргу за першим кредитним договором, що є предметом заявлених вимог. Таким чином, наявні підстави для перерахунку боргу, який повністю погашений;
- у матеріалах справи відсутня будь-яка інформація з приводу того, чи були включені щомісячно внесені ним платежі у страховий платіж та у якому розмірі.
Доводи та вимоги касаційної скарги вказують на те, що оскаржувані рішення оскаржуються в частині задоволення первісного позову про стягнення кредитної заборгованості за тілом кредиту в розмірі 18 775,23 доларів США, що еквівалентно 404 967,73 грн, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України рішення та постанова в іншій частині касаційному перегляду не підлягає.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі № 341/1658/15-ц до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі № 341/1658/15-ц.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права передбаченого пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15, від 02 жовтня 2019 року у справі № 545/2248/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 341/1658/15-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 363/940/16-ц, що оскаржене судове рішення ухвалене з порушенням пункту 4 частини першої, пунктів 1, 3, 4 частини третьої, частини п'ятої статті 411 ЦПК України.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 04 червня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № IFU0G100000357, відповідно до якого позичальнику надано кредитні кошти у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 21 600,00 доларів США на купівлю квартири, а також 4 860,00 доларів США - на сплату страхових платежів зі сплатою за користування кредитом 1,00 відсотка щомісяця на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 відсотків від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця у період сплати у розмірі 0,20 відсотків від суми виданого кредиту; відсотків за дострокове погашенням кредиту згідно пункту 3.11. вказаного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2. вказаного договору, на строк до 04 червня 2027 року включно. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується у момент надання кредиту) здійснюється в такому порядку: щомісяця у період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 283,55 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди.
Того ж дня, 04 червня 2007 року, між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено ще один кредитний договір № IFU0G200000357, відповідно до якого позичальнику надано кредитні кошти у вигляді строкового кредиту у розмірі 5 400,00 доларів США на купівлю квартири зі сплатою за користування кредитом 1,00 відсотка щомісяця на суму залишку заборгованості за кредитом; винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 відсотків від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати; відсотків за дострокове погашення кредиту згідно пункту 3.11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно пункту 6.2. договору, на строк до 04 червня 2027 року включно. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується у момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця у період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 70,89 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди.
У пунктах 6.2 вказаних кредитних договорів передбачено, що при невиконанні позичальником умов, передбачених пунктом 2.2.11 договору банк зобов'язаний здійснити додатковий моніторинг погашення кредиту по рахунку. При цьому позичальник сплачує банку винагороду, що дорівнює сумі залишку коштів між сплаченими позичальником на день здійснення моніторингу коштами і нарахованими банком на останній термін сплати. Сплата винагороди здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, винагорода сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами від 04 червня 2007 року № IFU0G100000357 та № IFU0G200000357 на загальну суму 31 860,00 доларів США 04 червня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 укладено договір поруки № IFU0GK100000357/1, а 05 червня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір.
Відповідно до наданого АТ КБ «ПриватБанк» розрахунку заборгованості за кредитним договором від 04 червня 2007 року № IFU0G100000357 у зв'язку з порушенням умов кредитного договору станом на 31 липня 2015 року у ОСОБА_1 утворилася заборгованість у розмірі 21 610,68 доларів США, з яких: 19 025,00 доларів США - заборгованість за кредитом; 1 421,60 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 86,62 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 37,36 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором; штрафи: 11,57 доларів США - штраф (фіксована частина), 1 028,53 грн - штраф (процентна складова).
Згідно повідомлення від 12 серпня 2015 року № 30.1.0.0/2-420 прострочена заборгованість за кредитним договором від 04 червня 2007 року № IFU0G100000357 складає: 1 807, 35 доларів США, у тому числі: 285,17 доларів США - заборгованість за кредитом, 1 276,48 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 86,62 доларів США - заборгованість по комісії; 61,87 доларів США - пеня. У повідомленні також зазначено, що у разі несплати простроченої заборгованості у порядку статті 1050 ЦК України, умов кредитного договору від 04 червня 2007 року № IFU0G100000357, договору поруки від 04 червня 2007 року № IFU0G200000357 вимагаємо повернути суму кредиту в повному обсязі, а також нараховані проценти та штрафні санкції.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов'язання та початок перебігу позовної давності.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 0308/2429/2012 (провадження № 61-1179св21) зазначено, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
- 04 червня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № IFU0G100000357, згідно з умовами якого позичальник отримав кредит на купівлю квартири у розмірі 21 600,00 доларів США, а також кредит на сплату страхових платежів у розмірі 4 860,00 доларів США;
- згідно з повідомленням від 12 серпня 2015 року № 30.1.0.0/2-420 прострочена заборгованість за кредитним договором від 04 червня 2007 року № IFU0G100000357 складає: 1 807,35 доларів США. У повідомленні також зазначено, що у разі несплати простроченої заборгованості у порядку статті 1050 ЦК України, умов кредитного договору від 04 червня 2007 року № IFU0G100000357, договору поруки від 04 червня 2007 року № IFU0G200000357 банк вимагав повернути суму кредиту в повному обсязі, а також нараховані відсотки та штрафні санкції;
- звертаючись до суду з цим позовом, АТ КБ «ПриватБанк» посилалося на неналежне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, забезпеченим договором поруки, та наявність у зв'язку з цим заборгованості, зокрема, боргу за тілом кредиту;
- розрахунок заборгованості, приєднаний до позовної заяви, здійснений банком щодо кредиту у розмірі 21 600,00 доларів на купівлю квартири (т. 1, а. с. 3-7).
Установивши, що позичальник не виконує взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, має прострочену заборгованість, суд апеляційної інстанції, з урахуванням доказів, наданих сторонами, встановив розмір заборгованості та зробив обґрунтований висновок про стягнення з відповідачів 18 775,23 доларів США на користь банку. Оскільки підстав для стягнення суми заборгованості за тілом кредиту у меншому розмірі, ніж визначив апеляційний суд, чи для відмови у стягненні цієї заборгованості не встановлено, колегія суддів з урахуванням меж касаційного оскарження приходить до висновку про залишення без змін постанови суду апеляційної інстанції в оскарженій частині (стягнення кредитної заборгованості у розмірі 18 775,23 доларів США).
Доводи касаційної скарги про неправильність наданого позивачем розрахунку заборгованості за тілом кредиту суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки апеляційний суд з урахуванням доказів, наданих сторонами, встановив розмір заборгованості у сумі 18 775,23 доларів США і ОСОБА_1 не спростував вказаний розмір заборгованості.
Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що банком неправильно розподілялися внесені позичальником кошти на погашення двох кредитів за договорами № IFU0G100000357 та № IFU0G200000357, оскільки таке посилання не підтверджено будь-якими доказами.
Довід касаційної скарги про недійсність договору страхування, погашення страхових платежів за яким здійснювалася за рахунок кредитних платежів, не можуть слугувати підставою для зменшення суми заборгованості за кредитним договором або ж висновку про її відсутність, оскільки ця обставина (недійсність договору страхування) може бути встановлена за рішенням суду за відповідним позовом про визнання зазначеного правочину недійсним, який ОСОБА_1 не пред'являвся.
Посилання на те, що у порушення норм процесуального права апеляційний суд розглянув справу без участі ОСОБА_1 і не врахував його клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з відрядженням у іншій області та з метою отримання належної правової допомоги, є необґрунтованими. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, однак у судове засідання 30 січня 2020 року, в якому було ухвалено оскаржену постанову суду апеляційної інстанції повторно не з'явився. Апеляційний суд відхилив клопотання
ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи для надання строку реалізувати право на правову допомогу, оскільки вважав доводи, викладені у клопотанні, неповажними причинами і такими, що можуть привести до порушення розумних строків розгляду справи, оскільки 23 січня 2020 року йому надавався строк для реалізації права на правову допомогу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, постанову апеляційного суду у частині стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором у розмірі 18 775,23 доларів США - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 січня 2020 року у частині вимог Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 18 775,23 доларів США залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
М. Ю. Тітов