29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
м. Хмельницький
"20" вересня 2022 р. Справа № 924/940/21
Господарський суд Хмельницької області у складі
судді Крамара С.І., при секретарі судового засідання Тлусті У.О., розглянувши матеріали
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до Комунального підприємства по експлуатації теплового господарства "Тепловик" Старокостянтинівської міської ради, м. Старокостянтинів Хмельницької області
про стягнення 56 152,22грн
Представники сторін:
від позивача: Єгоров В.С. - згідно з довіреністю №14-14 від 15.01.2021 (в режимі відеоконференції (поза межами суду));
від відповідача: Григорук С.В. - згідно з ордером серії ВХ №1008588 від 27.09.2021.
В судовому засіданні, відповідно до ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Процесуальні дії по справі, стислий виклад позицій сторін.
17.09.2021 року на адресу Господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до Комунального підприємства по експлуатації теплового господарства "Тепловик" Старокостянтинівської міської ради, м. Старокостянтинів Хмельницької області про стягнення 56 152,22грн.
Ухвалою суду від 21.09.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №924/940/21 в порядку розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
Ухвалою суду від 02.11.2021 судом постановлено розгляд справи №924/940/21 здійснювати за правилами загального позовного провадження, замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням та призначити підготовче засідання.
Ухвалою суду від 10.05.22 за клопотанням позивача судом зупинено провадження у даній справі до завершення розгляду Верховним судом у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду справи №904/6994/20.
Ухвалою суду від 04.08.2022 провадження у справі поновлено.
Ухвалою від 30.08.22 судом призначено судове засідання з розгляду справи по суті.
Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог. Посилаючись на неналежне виконання Комунальним підприємством по експлуатації теплового господарства "Тепловик" Старокостянтинівської міської ради, м.Старокостянтинів умов пункту 2.1 Договору від 05.10.2018, просить стягнути з останнього 56 152,22 грн (в т.ч. квітень 2019 - 6 029,77 грн; липень квітень 2019 - 25 934,22 грн; серпень 2019 - 24 188,23 грн) збитків, розрахованих на підставі пунктів 3.13 та 5.7 Договору і пункту 1 Розділу VI Правил постачання природного газу.
Відповідач проти позовних вимог заперечує. Посилається на те, що позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження факту збитків (реальних чи упущеної вигоди), спричинених порушенням відповідачем неналежним виконанням зобов'язань за договором, а погодження сторонами в договорі порядку визначення розміру збитків не звільняє від обов'язку кредитора довести повний склад цивільного правопорушення як підстави для застосування такої форми майнової відповідності, як відшкодування збитків. Враховуючи відсутність належних доказів на підтвердження реальності вчинення AT "HAK "Нафтогаз України" витрат та недоведення зменшення майна AT "HAK "Нафтогаз України" у результаті врегулювання небалансу, а також зважаючи не те що додаткові угоди були укладені без дотримання норм чинного законодавства, КП "Тепловик" наполягає на відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.
Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.
05.10.2018 між позивачем - НАК "Нафтогаз України" (постачальник) і відповідачем - КП "Тепловик" (споживач) укладений договір №1430/18-ТЕ-34 постачання природного газу, відповідно до пункту 1.1. якого позивач зобов'язався поставити відповідачу природний газ, а відповідач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору.
Додатковими угодами №№1-16 до Договору сторонами протягом його дії внесені відповідні зміни, зокрема додатковою угодою №4 від 03.12.2018 розділи 1-12 Договору викладені в новій редакції.
Пунктом 2.1. Договору (в редакції додаткової угоди №4 від 03.12.2018) сторони визначили період і замовлений споживачем загальний обсяг поставки природного газу, а також погодили щомісячні обсяги поставок природного газу.
Відповідно до пункту 2.1. Договору (в редакції додаткової угоди №6 від 20.03.2019) постачальник повинен був передати природний газ споживачу (відповідачу) протягом квітня 2019 року в обсязі 300,0 тис. куб. м; протягом липня 2019 (в редакції додаткової угоди №9 від 22.05.2019) - 150,0 тис. куб. м.
Згідно з умовами пункту 2.2. Договору відповідач підтвердив, що замовлені ним обсяги природного газу, які визначені пунктом 2.1. цього Договору, повністю покривають його потреби у відповідних розрахункових періодах, і він самостійно визначає обсяги, зазначені в пункті 2.1. Договору, а також несе відповідальність за правильність їх визначення.
Відповідно до пункту 2.4. Договору перегляд та коригування замовлених відповідачем обсягів природного газу за цим Договором може відбуватися за ініціативою відповідача шляхом підписання додаткової угоди, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду, для цього споживач (відповідач) зобов'язаний надати постачальнику (позивачу) не пізніше ніж за три робочі дні до кінця місяця постачання газу два екземпляри належним чином оформленої додаткової угоди. Споживач при цьому зобов'язався самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно надавати додаткові угоди на коригування замовлених обсягів за цим Договором.
Згідно п.3.8 Договору приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Відповідно до пункту 3.13. Договору (в редакції додаткової угоди №4 від 03.12.2018), якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного відповідачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в пункті 2.1. Договору), відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки в порядку, визначеному пунктом 5.7. Договору. При цьому розмір збитків визначається таким чином:
3.13.1. якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, відповідач зобов'язаний відшкодувати Позивачу збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період;
3.13.2. якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, відповідач зобов'язаний відшкодувати збитки за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою: В = (Уф-Уп)хЦхК,
де: Уф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений Позивачем Відповідачу протягом розрахункового періоду за цим Договором відповідно до акту приймання-передачі природного газу;
Vn - замовлений обсяг природного газу на розрахунковий період, зазначений в пункті 2.1 Договору;
Ц - ціна природного газу за цим Договором;
К - коефіцієнт, який дорівнює 0,5.
Пунктом 5.7. Договору передбачено, що відшкодування позивачу збитків, розрахованих відповідно до умов пункту 3.13. Договору, здійснюється наступним чином:
позивач на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі та замовлених обсягів, визначених в пункті 2.1. Договору, розраховує збитки відповідно до підпунктів 3.13.1. або 3.13.2. пункту 3.13. Договору;
позивач після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає Відповідачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків;
відповідач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов'язаний відшкодувати позивачу вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії.
Зміст пунктів 3.13 та 5.7 Договору, що почали діяти з 01.03.2019, відповідає положенням пункту 1 розділу VI "Порядок відшкодування збитків та вирішення спорів" Правил постачання природного газу (далі - Правила), затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2496 (в редакції Правил, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За змістом підпункту 8 пункту 6.2. Договору відповідач зобов'язаний, зокрема, відшкодувати позивачу збитки, розраховані відповідно до пункту 3.13. Договору.
Відповідно до підпункту 4 пункту 6.3. Договору позивач має право вимагати від відповідача відшкодування збитків, що виникли через порушення відповідачем умов пункту 2.1. Договору у разі, якщо відхилення фактично використаних відповідачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.
Додатковою угодою №5 від 13.03.2019 до Договору сторони погодили застосування з 01.03.2019, зокрема, пунктів 3.13 та 5.7. (в редакції додаткової угоди №4 від 03.12.2018).
На виконання умов Договору позивач протягом жовтня 2018 - травня 2019 передав у власність відповідача природний газ, що підтверджується підписаними сторонами Договору актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2018, 30.11.2018, 31.12.2018, 31.01.2019, 28.02.2019, 31.03.2019, 30.04.2019, 31.05.2019. Акти приймання-передачі підписані повноважними представниками сторін без зауважень щодо якості й обсягу поставленого природного газу, містять посилання на договір №1430/18-ТЕ-34 від 05.10.2018.
На виконання умов Договору позивач фактично передав у власність відповідача у квітні 2019 року природний газ в обсязі 272,63900 тис. куб. м, що підтверджується складеним 30.04.2019 сторонами Договору актом приймання-передачі природного газу; отже, відповідач фактично спожив у квітні 2019 року природний газ в обсязі, на 27,36100 тис. куб.м (на 9,12%) меншому від погодженого сторонами в пункті 2.1 Договору. В липні і серпні 2019 року відповідачем газ на виконання умов Договору взагалі не споживався, тому фактично у липні-серпні 2019 року відповідачем спожито газу в обсязі, на 100% меншому від погодженого сторонами в пункті 2.1 Договору.
Враховуючи зазначене, позивачем нараховано загальний розмір збитків, завданих йому неналежним виконанням відповідачем умов пункту 2.1 Договору, розрахованих на підставі пунктів 3.13 та 5.7 Договору і пункту 1 Розділу VI Правил, в сумі 56 152,22 грн (в т.ч. квітень 2019 - 6 029,77 грн; липень 2019 - 25 934,22 грн; серпень 2019 - 24 188,23 грн).
У зв'язку з порушенням відповідачем у квітні 2019 умов Договору та на виконання умов Договору та пункту 3 розділу VI Правил, позивачем 15.06.2019 на адресу відповідача направлено акт-претензію №26-1930-19 від 11.06.2019, якою позивач вимагав у відповідача на підставі пунктів 3.13, 5.7 Договору і пункту 1 розділу VI Правил сплатити збитки в розмірі 71 656,09 грн.
Листом від 24.06.2019 №632 відповідачем акт-претензію позивача №26-1930-19 від 11.06.2019 залишено без задоволення у зв'язку з необґрунтованістю претензійних вимог.
У зв'язку з порушенням відповідачем у липні 2019 року умов Договору 21.11.2019 позивачем на адресу відповідача направлено акт-претензію №26/10-3491-19 від 15.11.2019, якою позивач вимагав у відповідача на підставі пунктів 3.13, 5.7 Договору і пункту 1 розділу VI Правил сплатити збитки в розмірі 25 934,22 грн.
У зв'язку з порушенням відповідачем у серпні 2019 року умов Договору 21.11.2019 позивачем на адресу відповідача направлено акт-претензію №26/10-3490-19 від 15.11.2019, якою позивач вимагав у відповідача на підставі пунктів 3.13, 5.7 Договору і пункту 1 розділу VI Правил сплатити збитки в розмірі 24 188,23 грн.
Листом від 09.12.2019 №1020 відповідачем акти-претензії позивача №26/10-3490-19 від 15.11.2019 та №26/10-3491-19 від 15.11.2019 з урахуванням перерахунку залишено без задоволення за безпідставністю претензійних вимог.
Аналізуючи докази, оцінюючи їх в сукупності, судом приймається до уваги наступне.
У відповідності до ратифікованої Законом України від 17.07.2007 року Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (п.1 ст.6) кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Як вбачається із матеріалів справи, доводи позивача стосуються стягнення суми збитків, що передбачені умовами Договору від 05.10.2018, укладеного між позивачем - НАК "Нафтогаз України" (постачальник) і відповідачем - КП "Тепловик" (споживач) №1430/18-ТЕ-34 постачання природного газу та становлять різницю між замовленим обсягом природного газу та фактичним обсягом його використання.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
За змістом статей 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
У статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України).
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Отже, підставою для такої відповідальності, як відшкодування збитків, є порушення зобов'язання.
Згідно ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до частини 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України).
За змістом частини 1 статті 230 зазначеного Кодексу штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 (провадження № 12-117гс19) зазначено, що господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і в порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
У пунктах 6.14 - 6.16 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду вказано також, що нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією з форм здійснення державою регулювання господарської діяльності.
Водночас за змістом статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, та здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Так, за пунктом 22 частини 1статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. Таким чином, тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов'язання має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.
Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 3 Закону України "Про ринок природного газу" ринок природного газу функціонує на засадах вільної добросовісної конкуренції, крім діяльності суб'єктів природних монополій, та за принципом, зокрема, щодо відповідальності суб'єктів ринку природного газу за порушення правил діяльності на ринку природного газу та умов договорів.
Статтею 12 Закону України "Про ринок природного газу" передбачені правила постачання природного газу та встановлено, зокрема, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку (абзаци перший та другий зазначеної норми).
За змістом частин 3, 4 статті 12 вказаного Закону права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу. Правила постачання природного газу затверджуються Регулятором після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства і є обов'язковими для виконання всіма постачальниками та споживачами.
У частині 5 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" визначені істотні умови договору, зокрема, згідно з пунктом 6 передбачено, що договір постачання повинен містити таку істотну умову, як порядок відшкодування та визначення розміру збитків, завданих внаслідок порушення договору постачання.
Як свідчать матеріали справи, сторони, керуючись, у тому числі Законом України "Про ринок природного газу" та Правилами постачання природного газу, у договорі передбачили зобов'язання споживача відшкодувати постачальнику збитки (пункт 3.13.1).
Отже, з огляду на положення чинного законодавства щодо обов'язковості умов укладеного між сторонами договору, з урахуванням положень Закону України "Про ринок природного газу", в якому визначені істотні умови договору про постачання природного газу, зокрема, порядок відшкодування та визначення розміру збитків, завданих внаслідок порушення договору постачання, а також здійснення постачальником нарахування збитків за формулою та в порядку, визначеному договором та Правилами постачання природного газу, та здійснення належного повідомлення споживача про заподіяння та нарахування збитків шляхом складання та направлення акта-претензії, постачальник природного газу має право на відшкодування споживачем збитків за перевищення/зменшення фактично спожитого обсягу природного газу, що відрізняється від замовленого споживачем обсягу.
Водночас, судом враховується, що за змістом частини 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, що виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 86 цього Кодексу передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
У пунктах 1- 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Суд вважає, що позивачем не надано належних доказів, що підтверджують реальність понесення ним збитків та не доведено втрат, спричинених відхиленням відповідачем від обумовлених обсягів спожитого природного газу з підстав його необґрунтованих дій.
Згідно Правил постачання природного газу від 30.09.2015 року №2496 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках:
1) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період;
2) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період, постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою - В = (Vф-Vп) х Ц х K, де: Vф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за договором на постачання природного газу; Vп - підтверджений обсяг природного газу на розрахунковий період; Ц - ціна природного газу за договором постачання природного газу; K - коефіцієнт, який визначається у договорі постачання та не може перевищувати 0,5;
3) у разі відмови в доступі до об'єкта споживача, в результаті чого представник постачальника не здійснив звіряння фактичних об'ємів (обсягів) споживання природного газу, що завдало постачальнику шкоди, споживач відшкодовує її за власної згоди або на підставі рішення суду.
Судом враховується, що Правилами №2496 передбачено можливість щодо відшкодування збитків споживачем. Проте, наявність такого права не вказує на можливість автоматичного/безумовного стягнення суми у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період у разі, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу.
Суд вважає, що право на стягнення збитків із споживача не звільняє постачальника (позивача) від обов'язку доведення наявності таких збитків та їх розміру належними та допустимими доказами у порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
До того ж, суд звертає увагу на те, що Правилами №2496 передбачено лише максимально допустимий розмір, а саме розмір, що не є більшим подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період.
Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому у випадку невиконання договору чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Судом береться до уваги, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Істинність твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв'язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом підлягала доведенню позивачем перед судом.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов заявлено необґрунтовано, тому у позовних вимогах належить відмовити.
Доводи позивача судом не приймаються до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи та наведеними судом нормами законодавства.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по оплаті судового збору покладаються на позивача.
Згідно з ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в чому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч.1 ст.16 ГПК України). Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч.2 ст.16 ГПК України).
Пунктом 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, ордеру (ч.1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Адвокат Григорук С.В. надавав правову допомогу відповідачу - КП "Тепловик" (надалі - замовник, клієнт, відповідач) на підставі договору про надання правничої допомоги від 28.09.2021 (надалі - договір) та Ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВХ №1008588 від 27.09.2021.
За цим договором клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання представництва інтересів клієнта у справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, у тому числі по справі №924/940/21.
Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 договору сторони встановили, що за виконану роботу адвокатським об'єднанням клієнт сплачує грошові кошти (гонорар) та визначили гонорар в сумі 20 000,00грн.
28.09.2021 року між відповідачем та адвокатом Григоруком С.В. був складений Акт приймання-передачі наданих юридичних послуг по справі №924/940/21. Згідно якого сторони визначили які юридичні послуги адвокат надав, а клієнт отримав. Всього вартість послуг - 10 000,00грн.
Згідно платіжного доручення №538 від 30.09.2021 КП "Тепловик" сплатив Григоруку С.В. 10 000,00грн за правову допомогу згідно договору від 28.09.2021.
Частинами 1-3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому судом враховано, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. (Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.10.2019р. по справі №922/445/19).
Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ст. 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач 15.02.2022, у відповідності до ст. 126 ГПК України, надав розрахунок понесених витрат на правову допомогу по справі №924/940/21 в сумі 10 000,00грн, а також в судовому засіданні від 20.09.2022 подав клопотання та просив суд у відповідності до ст. 129 ГПК України здійснити розподіл судових витрат, повідомив суд, що докази, які підтверджують розмір судових витрат подані в порядку визначеному ГПК України.
Таким чином, судом враховано, що заявлення відповідачем про стягнення витрат на правничу допомогу здійснене з дотриманням порядку та строку встановлених законом.
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно положень ч.4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того судом зауважується, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.11.2020р. у справі №922/2869/19, від 08.04.2020р. у справі №922/2685/19 та практиці Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009р., п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006р., п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р.
Виходячи зі змісту положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.
Судом враховується, що позивачем були заявлені заперечення щодо судових витрат на правову допомогу відповідача щодо їх неспівмірності.
Крім того, судом також враховано, що поряд зі згаданим принципом змагальності сторін іншими основними засадами (принципами) господарського судочинства також є: верховенство права та пропорційність.
Згідно із ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як передбачено ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Отже, з врахуванням викладеного, виходячи зі змісту норм статей 3, 11, 15 Господарського процесуального кодексу України, питання про співмірність заявлених відповідачем до стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.
Судом також враховано, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням змісту прийнятого рішення, принципу співрозмірності, критеріїв пропорційності та розумності, складності справи, судом вважаються обґрунтованими витрати Комунального підприємства по експлуатації теплового господарства "Тепловик" у розмірі 5 000,00грн.
За наведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для ухвалення додаткового рішення про стягнення з АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 5 000,00грн витрат на професійну правничу допомогу на користь КП "Тепловик".
Керуючись ст. ст. 2, 4, 73, 74, 86, 123, 124, 126, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) на користь Комунального підприємства по експлуатації теплового господарства "Тепловик" (31101, Хмельницька область, м. Старокостянтинів, вул. Ессенська, буд. 2, блок 4; код ЄДРПОУ 14151464) 5 000,00грн (п'ять тисяч гривень 00коп.) витрат на професійну правничу допомогу.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Порядок подання апеляційної скарги визначений ст.257 та пп.17.5 п.17 Розділу ХІ „Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено 29.09.2022.
Суддя С.І. Крамар
Віддрук. 5 прим.:
1- до справи;
2, 3 - позивачу (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6) надісл. на е-пошту: ngu@naftogaz.com та представнику Єгорову В.С. - ІНФОРМАЦІЯ_3
4, 5- відповідачу (31101, Хмельницька область, м. Старокостянтинів, вул. Ессенська, буд. 2, блок 4) надісл. на е-пошту: ІНФОРМАЦІЯ_1 та представнику Григоруку С.В. - ІНФОРМАЦІЯ_2