Справа № 463/11211/19
Провадження № 2-др/463/36/22
29 вересня 2022 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:
головуючого-судді - Грицка Р.Р.,
з участю секретаря судового засідання - Романської І.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові клопотання представника відповідача ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, визнання права власності на майно,
позивач звернулася в суд з позовом до відповідача, відповідно до якого просила встановити факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в період часу з травня 2014 року по липень 2018 року; визнати житлову квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1111887046101), підвальне приміщення № XIX в будинку АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1111964446101) та транспортний засіб марки «Toyota Highlander», р.н. НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ; в порядку поділу спільної сумісної власності визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ ідеальну частку житлової квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1111887046101), та Ѕ ідеальну частку підвальних приміщень № XIX в будинку АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1111964446101); в порядку поділу спільної сумісної власності визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ ідеальну частку транспортного засобу марки «Toyota Highlander», р.н. НОМЕР_1 .
Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 12.09.2022 року, у задоволені позову відмовлено.
До звершення розгляду справи в судовому засіданні 12.09.2022 року у відповідності до вимог ч.8 ст.141 ЦПК України повноважний представник відповідача ОСОБА_3 зробив відповідну заяву щодо необхідності вирішення питання про судові витрати, зокрема, про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу та витрат на проведення експертизи з приводу чого відповідні докази будуть подані ним після проголошення судового рішення.
Як наслідок, під час ухвалення рішення, суд не вирішував питання про розподіл судових витрат, які поніс відповідач вказавши, що таке питання суд розгляне пізніше після подання стороною відповідача відповідних доказів.
16 вересня 2022 року повноважний представник відповідача ОСОБА_3 подав клопотання про ухвалення додаткового рішення, долучивши договір про надання правової допомоги у цивільному процесі № 20/16 від 02.03.2020 року, акт погодження вартості послуг згідно договору від 02.03.2020 року, квитанцію про оплату експертизи від 05.07.2020 року, акт приймання-передачі виконаної роботи та наданих послуг від 15.09.2022 року. Договір про проведення судової експертизи від 03.06.2020 № 3636/3637 долучено стороною відповідача під час розгляду справи. Згідно з вказаними документами витрати на професійну правничу допомогу становлять 75 000 гривень, а витрати на проведення експертизи - 13 402 гривень. У зв'язку з наведеним, просить ухвалити додаткове рішення, стягнувши з позивача такі витрати.
Для вирішення питання про розподіл судових витрат суд призначив судове засідання.
Повноважний представник позивача ОСОБА_2 23.09.2022 року подав до суду письмові заперечення щодо обрахованого представником відповідача розміру судових витрат. Вважає їх розмір завищеним. Зокрема, витрати на проведення експертизи не підлягають відшкодуванню, оскільки експертне дослідження не було необхідним для правильного вирішення справи. В свою чергу, наведені представником відповідача показники затраченого часу на ведення цієї справи є необґрунтованими та неспівмірними із складністю справи та характером спірних правовідносин. Частина наданих послуг представником відповідача або ж не були необхідними, або ж явно завищений час їхнього аналізу та вивчення, внаслідок чого наданий розрахунок не відповідає вимогам розумності та реальності наданих послуг. Окремо звертає увагу на те, що представник відповідача в першій заяві по суті справи не навів попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, які відповідач очікує понести у зв'язку з розглядом справи, що є підставою для відмови у відшкодуванні таких витрат.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги клопотання, яке просить задовольнити та ухвалити додаткове рішення про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу і витрат на проведення експертизи.
Представник позивача та позивач в судовому засіданні просили відмовити у стягненні таких витрат з підстав, викладених у письмових запереченнях.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши позицію учасників справи, суд приходить до висновку про необхідність ухвалення додаткового рішення з огляду на таке.
Згідно зі статті 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов'язані з проведенням експертизи.
У частині першій статті 134 ЦПК України закріплено правило, згідно якого разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Водночас, відповідно до частини другої статті 134 ЦПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Конструкція цієї норми, яка визначає її юридичний зміст свідчить про те, що суд має право, а не обов'язок відмовити стороні у відшкодуванні судових витрат у випадку неподання нею попереднього розрахунку.
В першій заяві по суті справи представник відповідача не наводив попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, які відповідач очікує понести у зв'язку з розглядом справи. Отже, суд повинен вирішити, чи підлягає застосуванню до спірних правовідносин правило частини другої статті 134 ЦПК України.
При вирішенні цього питання суд одночасно враховуватиме поведінку представника відповідача, характер спірних правовідносин, складність справи, співмірність наданих послуг, а також те, чи були такі витрати необхідними.
Згідно з правовим висновком, викладеним у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Крім того, у постанові від 20.05.2020 у справі № 643/3720/15-ц Верховний Суд зазначив про помилковість висновку суду апеляційної інстанції про відшкодування витрат, пов'язаних із проведенням експертизи, оскільки в матеріалах справи бракувало попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які заявник поніс і які очікував понести у зв'язку із розглядом справи.
Також у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 зроблено висновок про те, що однією з основних засад судочинства є принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат.
Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 916/24/18, учасник справи має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були понесені.
В свою чергу, як зазначив Верховний Суд під час розгляду справи № 922/676/21 (постанова від 14.12.2021), подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності.
Тобто для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи яких очікує зазнати у зв'язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Однак, у справі яка розглядається попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які відповідач очікує понести, не просто не був поданий, за наслідками розгляду вказаного питання суд не встановив наявність поважних причин, які об'єктивно перешкоджали стороні відповідача повідомити про їх орієнтовний розмір у встановлені законом строки, не говорячи вже про те, що вказана інформація була надана суду після того, як суд ухвалив рішення на користь відповідача.
Очевидно, що така поведінка сторони відповідача не забезпечила можливість позивачу належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат.
Крім того, відповідно до частини дев'ятої статті 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Однак, у справі яка розглядається стороною відповідача не дотримано вимог частини дев'ятої статті 83 ЦПК України, і через таке порушення, нарівні недотриманням вимог частини першої, другої статті 134 ЦПК України у справі № 466/8921/19 Верховний Суд відмовив у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Під час розгляду цивільної справи № 357/380/20 (постанова від 08.06.2022) Велика Палата Верховного Суду наголосила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У справі яка розглядається пунктами 5.1, 5.2 договору про надання правової допомоги в цивільній справі № 20/16 від 02.03.2020 року передбачено, що клієнт зобов'язується виплатити адвокатові, за надання правової допомоги гонорар, сума якого встановлюється за домовленістю у окремому додатку до договору. Остаточний розмір гонорару встановлюється у додатку № 1 до цього договору.
Згідно Акту погодження вартості послуг згідно договору від 02.03.2020 року, який власне і є додатком № 1 до договору, сторони погодили, що розмір винагороди (гонорар) за надання правової допомоги буде становити 75 000 гривень.
Як зазначено в Акті виконаних робіт адвокатом при наданні правової допомоги відповідачу затрачено на підготовку/аналіз/консультації 69,60 год., а на судові засідання витрачено 22,40 год.
Водночас, двічі вказано такий вид послуги як консультації і визначення правової позиції на стадії подання відзиву, що ставить під сумнів реальність цього виду послуги. Відносно такого виду послуги як аналіз додаткових матеріалів відсутні детальна інформації про які саме документи йдеться і яке вони мали значення. Те саме стосується таких видів послуг як аналіз звукозаписів судових засідань, а також підготовки клопотань про долучення документів та додаткових доказів, а також підготовки промови у судових дебатах.
Щодо послуги, пов'язаної з аналізом судової практики, то така не лише не передбачена договором про надання професійної правничої допомоги, а взагалі, не може вважатись видом професійної правничої допомоги, оскільки адвокат, виходячи зі змісту пункту 4 частини першої статті 21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», під час здійснення адвокатської діяльності зобов'язаний самостійно підвищувати свій професійний рівень, а не аналізувати законодавство і судову практику на підставі договору безпосередньо при наданні правової допомоги клієнту.
Вказане в сукупності свідчить про те, що наданий представником відповідача розрахунок витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін, внаслідок чого він не може вважатись належним доказом розміру суми, яка заявлена до стягнення.
Крім того, за змістом пункту 1 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Водночас, наданий стороною відповідача висновок експерта по суті засвідчив лише факт периписки між сторонами і з огляду на характер спірних правовідносин, такий доказ не мав будь-якого значення для правильного вирішення справи.
Відтак, витрати відповідача на проведення експертизи суд визнає такими, що не пов'язані з розглядом справи та не є фактичними і неминучими.
Як наслідок, види адвокатських послуг, які зазначені в акті приймання-передачі виконаної роботи та наданих послуг і які пов'язані з роботою адвоката над підготовкою заяв про проведення експертизи, аналізу висновку і його подання суду теж слід визнати такими, що не є фактичними і неминучими.
Таким чином, внаслідок недотримання стороною відповідача вимог частини дев'ятої статті 83 та частини першої статті 134 ЦПК України, а також враховуючи подання розрахунку, який явно не відповідає вимогам розумності та реальності адвокатських послуг і свідчать про штучне збільшення розміру судових витрат, суд вважає застосувати у цій справі правило, передбачене частиною другою статті 134 ЦПК України і тому, відмовляє відповідачу у відшкодуванні судових витрат, понесених ним під час розгляду справи.
Керуючись ст.ст.133, 134, 137, 139, 141, 246, 260, 270 ЦПК України, суд, -
ухвалити додаткове рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, визнання права власності на майно.
Відмовити відповідачу ОСОБА_4 у стягненні з позивача ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 75 000 гривень та витрат, пов'язаних з проведенням експертизи у розмірі 13 402 гривень.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .
Суддя Грицко Р.Р.