Справа № 462/5026/22
провадження 1-кс/462/1403/22
26 вересня 2022 року м.Львів
Слідчий суддя Залізничного районного суду м.Львова ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , слідчого ОСОБА_3 , фактичного володільця майна ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого слідчого відділення Відділу поліції №1 Львівського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції у Львівській областіОСОБА_5 у кримінальному провадженні №12022141390000786 від 23.09.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України, про арешт майна,
встановив:
Слідчий СВ ВП №1 ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області ОСОБА_5 , за погодженням із прокурором Франківської окружної прокуратури м.Львова Львівської області ОСОБА_6 , звернувся в суд з клопотанням про накладення арешту на майно, а саме: автомобіль марки «ВАЗ 21013», номерний знак НОМЕР_1 , бежевого кольору, власником якого є ОСОБА_7 , який перебуває у фактичному володінні ОСОБА_4 , три ключі запалювання із пультом сигналізації, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , видане на ім'я ОСОБА_7 .
В обґрунтування клопотання посилається на те, що дане майно виявлене і вилучене 22.09.2022 року під час огляду місця події та відповідно до ч.1 ст.98 КПК України визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12022141390000786. Оскільки на вказаному транспортному засобі можуть знаходитися сліди вчинення кримінального правопорушення або міститись інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, просить накласти арешт.
В судовому засіданні слідчий клопотання підтримав, покликаючись на мотиви такого, та доповнив, що не заперечує щодо залишення в користування ОСОБА_4 автомобіля марки «ВАЗ 21013», номерний знак НОМЕР_1 .
Фактичний володілець майна ОСОБА_4 проти задоволення клопотання заперечив та зазначив, що у разі накладення арешту на його автомобіль він буде позбавлений можливості користуватись автомобілем, який йому потрібний в повсякденному житті. Також зазначив, що не заперечує проти накладення арешту на автомобіль в частині розпорядження ним та проведення з таким обліково-реєстраційних операцій.
Заслухавши доводи учасників розгляду, дослідивши клопотання і додані до нього матеріали, перевіривши матеріали кримінального провадження №12022141390000786, слідчий суддя дійшов наступних висновків.
Відповідно до витягу з кримінального провадження №12022141390000786, 23.09.2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення, кваліфіковане за ч.4 ст.191 КК України.
Відповідно до матеріалів клопотання, досудовим розслідуванням встановлено, що 22.09.2022 року до ВП №1 ЛРУП № 2 ГУ НП у Львівській області надійшла письмова заява логіста ТОВ «Галицька свіжина» ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який просить прийняти міри до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який 22.09.2022 року близько 11.20 год., зловживаючи службовим становищем, заволодів 20 літрами пального та м'ясною продукцією в кількості 13 кг. Сума заподіяної матеріальної шкоди становить 2 689 грн.
Під час проведення огляду місця події 22.09.2022 року було вилучено транспортний засіб «ВАЗ 21013», номерний знак НОМЕР_1 , три ключі запалювання із пультом сигналізації, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , видане на ім'я ОСОБА_7 .
Частиною 2 ст.168 КПК України визначено, що під час обшуку, огляду може здійснюватися тимчасове вилучення майна.
Відповідно до вимог ст.236, 237 КПК України при обшуку, огляді слідчий, прокурор має право тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Відповідно до ч.1 ст.167, ч.5 ст.171 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом. Клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено. У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Дослідженням матеріалів клопотання встановлено, що таке подано в строк, визначений ч.5 ст.171 КПК України.
Стаття 167 КПК України дає визначення критеріїв, яким повинно відповідати тимчасово вилучене при обшуку майно. Так, згідно ч.2 ст.167 КПК України тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей, щодо яких є достатні підстав вважати, що вони: підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом; одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
Зазначений перелік критеріїв є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Тому, зважаючи на положення ст.167, 237 КПК України, тимчасово вилучатися можуть лише речі та документи, які відповідають критеріям, визначеним у ч.2 ст.167 КПК України. Інші речі під час обшуку не можуть бути тимчасово вилучені. А отже у випадку тимчасового вилучення під час обшуку у підозрюваної речей, слідчий повинен при зверненні до слідчого судді з клопотанням про арешт майна навести переконливі мотиви, що зазначені речі відповідають критеріям ч.2 ст.167 КПК України та може ставити питання про їх арешт лише з правових підстав, що визначені у ч.2 ст.170 КПК України. Посилатися на інші правові підстави слідчий не може, оскільки, якщо речі не відповідатимуть критеріям ч.2 ст.167 КПК України, вони будуть вважатися такими, що вилучені та зберігаються органом досудового розслідування поза дозволеним законом порядком. Відповідно слідчий суддя не може розглядати таке майно як предмет арешту і накладати на нього арешт.
Відповідно до ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Згідно з п.1 ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Як вбачається із постанови слідчого СВ ВП №1 ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області ОСОБА_5 від 23.09.2022 року майно, на яке просить накласти арешт слідчий, визнане речовим доказом у кримінальному провадженні №12022141390000786.
Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.170-174 КПК України, та згідно з ч.2 ст.170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч.2 ст.167 КПК України.
Слідчий суддя погоджується з доводами слідчого про те, що автомобіль марки «ВАЗ 21013», номерний знак НОМЕР_1 , є знаряддям кримінального правопорушення.
Проте, відповідно до ч.11 ст.170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Статтею 1 протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Обмеження права користування, володіння чи розпорядження власністю може бути лише обмежене Законом і має бути виправданим для кожного випадку окремо.
Будь-яке втручання у те чи інше право особи право повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи, зокрема необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу, бо необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52), тобто іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98), оскільки у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.) ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним, а у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має не становити «особистий і надмірний тягар для особи».
Таким чином, гарантія від втручання з боку держави та інших (третіх) осіб у здійснення власником своїх повноважень, перешкоджання перспективі протиправного позбавлення власника його майна, недопустимість дій, які суперечать інтересам власника, можливість захисту зазначеного права становить зміст принципу недоторканності (непорушності) права власності.
За змістом положень ст.2 КПК України, при застосуванні будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження має бути забезпечено дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Окрім того, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Враховуючи розумність та співмірність обмеження права власності на автомобіль, з огляду на завдання кримінального провадження, пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку орган досудового розслідування прагне досягти у кримінальному провадженні, а також те, що слідчий в судовому засіданні не заперечив щодо залишення в користування ОСОБА_4 автомобіля, слідчий суддя вважає, що клопотання слідчого в частині накладення арешту на автомобіль марки «ВАЗ 21013», номерний знак НОМЕР_1 , бежевого кольору, шляхом заборони розпорядження цим майном та проведення з таким обліково-реєстраційних операцій, є обґрунтованим і підлягає до задоволення. Одночасно слідчий суддя вважає, що клопотання в частині накладення арешту на автомобіль марки «ВАЗ 21013», номерний знак НОМЕР_1 , бежевого кольору, шляхом заборони користування цим майном не підлягає до задоволення.
Також, в задоволенні клопотання щодо накладення арешту на три ключі запалювання із пультом сигналізації та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , видане на ім'я ОСОБА_7 ,слід відмовити, оскільки слідчим не наведено жодного обґрунтування, що вказане майно, яке визнане речовим доказом, має доказове значення щодо встановлення обставин у кримінальному провадженні, та що воно відповідає критеріям, визначеним ч.2 ст.167 КПК України.
Керуючись ст. 131, 132, 167, 170-173, 309 КПК України, слідчий суддя
постановив:
Клопотання - задовольнити частково.
Накласти арешт на автомобіль марки «ВАЗ 21013», номерний знак НОМЕР_1 , бежевого кольору, власником якого є ОСОБА_7 , який перебуває у фактичному володінні ОСОБА_4 , шляхом заборони розпорядження цим майном та проведення з таким обліково-реєстраційних операцій.
В решті клопотання - відмовити.
Повернути володільцю майна ОСОБА_4 автомобіль марки «ВАЗ 21013», номерний знак НОМЕР_1 , бежевого кольору, три ключі запалювання із пультом сигналізації, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , видане на ім'я ОСОБА_7 ,які були вилучені 22.09.2022 року під час огляду місця події.
Відповідно до ч.1 ст.174 КПК України власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана протягом п?яти днів з дня її оголошення безпосереднього до Львівського апеляційного суду.
Слідчий суддя /підпис/
Згідно з оригіналом.
Слідчий суддя: ОСОБА_1